Про те, що її дочка Світлана виходить заміж, Антоніна дізналася несподівано.
Дочка просто сказала:
– Мамо, ми з Максимом подали заяву, і через два місяці весілля.
Ох, ця молодь, до останнього моменту мовчать!
А найприкріше – Антоніна ще жодного разу не бачила майбутнього зятя, не рахуючи фотографій у телефоні.
Сидів там поряд зі Світланою якийсь непоказний блондин – дрібненький і худенький.
Антоніна б ніколи й не подумала, що висока Світлана з фігурою спортсменки за нього заміж піде.
Вона весь час думала, що це просто друг дочки і все.
– Не зрозуміла – ти за цього Максима виходиш заміж?
– Так, а що?
– Та його ж за твоєю спиною видно не буде!
– Ця фотографія все змінює. Ось коли ти з ним познайомишся, ти сама в нього закохаєшся.
…Знайомство відбулося у батьків Максима. Вони були прості люди, які постійно хвалили свого сина в тому, що він досягнув якихось там висот у програмуванні і влаштувався на добре оплачувану роботу.
Антоніна дивилася на нього і на дочку, і їй хотілося плакати в голос – ну яка ж це пара?
Зі Світланою б виглядав атлетичний спортсмен, або якийсь байкер, але не цей білявий хлопчик в окулярах.
Сидить, мовчить, салати наминає, явно не пара він. Коли мама з дочкою поверталися додому, Антоніна сумно зітхала.
– Ну як, сподобався тобі мій Максим? – з гордістю в голосі запитала Світлана.
– Ну, як він може сподобатися?! – відчайдушно вигукнула Антоніна. – Ти що – його під пахвою носити збираєшся? На весіллі про вас всі пліткуватимуть.
– Хто пліткуватиме? – Світлана зупинилася і серйозно подивилася на матір. – На весіллі будуть тільки наші друзі, які знають нас, і трохи родичів з обох боків.
– Ось ці обидві сторони й пліткуватимуть. І взагалі – чого це ви замахнулися на таке весілля? За чий рахунок бенкет? На мене особливо не розраховуйте.
– За рахунок Максима. Мамо, тобі ж казали – Максим добре заробляє.
– Як можна заробляти великі гроші, сидячи в кріслі?
– Просто, ти не повіриш – і не тільки в офісі, а й навіть удома.
– Та ну тебе! – розсердилася мама. – Нісенітниці це все!
Ніби б і порадіти за дочку треба – у них навіть своя квартира буде, яку батьки зараз здають в оренду, але як тільки в Антоніни перед очима спливав образ майбутнього зятя, то одразу настрій псувався.
Усі два місяці до весілля Антоніна не знаходила собі місця.
Вона чекала, що станеться диво і наречений з нареченою посваряться, але Світлана сяяла ще більше і вже вибирала весільну сукню з черевичками.
– Мамо, як тобі такі черевички? – Світлана дістала з коробки білі човники без підборів.
– Як у бабусі старої, – скривилася Антоніна. – Нареченим каблучки личать.
На роботі подружки-колежанки чекали на запрошення на весілля – ненав’язливо, швидше жартівливо, без вимог.
– Ой, та яке там весілля, – відповіла Антоніна. – Так, увечері посидимо і сімейному колі та й все.
…На весілля було запрошено п’ятеро родичів з боку нареченої, не рахуючи Антоніни.
Вони трималися як могли, щоб не засміятися (а можливо Антоніні це просто здавалося).
За столом вони говорили, що нічого особливого в такій нерівності немає, і пара виглядає гармонійно.
– Ви що, смієтеся, чи що? Ви ж бачите, як це безглуздо виглядає.
Особливо злили висловлювання двоюрідної сестри – та вміла жартувати із серйозним виглядом і було незрозуміло – жартує вона, чи каже правду.
Чомусь Антоніні здавалося, що всі гості стримують сміх, дивлячись на молодих, але довкола всі тільки щиро веселилися.
Дали слово нареченому. Він підвівся і промовив полум’яну промову – спочатку сказав про повагу до своїх батьків і до тещі (на цей момент Антоніна вся зашарілася), а потім звернувся до нареченої зі словами кохання. Дивно, але цей непоказний наречений говорив так гладко й розумно, що він незримо виріс у очах майбутньої тещі.
– А ще я вирішив зробити весільний подарунок моїй улюбленій Світланці!
Він простяг нареченій коробочку. Світлана відкрила її і дістала звідти ключики.
– Це що? – здивовано запитала вона.
– Це ключі від подарунка, що стоїть на вулиці.
Гості вибігли на ґанок ресторану. Боже мій – там стояв новий автомобіль!
Антоніна не вірила своїм очам, втім, і Світлана на це не чекала. Наречена, мало не плачучи, забігала довкола машини.
– Потрібно терміново здавати на права! – радісно вигукнула вона.
– Та не такий він вже й маленький і непоказний, якщо в костюмі! – раптом подумала Антоніна. – Навіть дуже симпатичний, і окуляри йому личать, серйозності надають.
Почалися танці. На одну із повільних композицій Максим запросив тещу. Подав їй руку, відсунув стілець. Ой, як благородно! А взалицяннях зять знається!
– Ви мені вибачте, – сказав Максим. – Я все розумію, вам здається, що я не пара вашій Світлані, але у нас з нею близькі душі, я дуже її люблю. Я сам іноді переживаю, але от я такий, що вдієш? А Світлана мене зуміла переконати в тому, що не треба засмучуватися через ці дрібниці, і я підбадьорився.
– Та я ніколи і не думала, що ви не пара, – збрехала Антоніна. – Я ось іноді просто думала, що ти зробиш, якщо потрібно буде по дому виконувати якусь важку чоловічу роботу, яка тобі буде не під силу.
– Я на неї просто зароблю і найму майстра, який цю роботу виконає професійно!
Три – нуль на користь нареченого! Він тещу тричі вже зачарував: у компліменті під час застільної промови, у подарунку для доньки та в цьому танці.
До кінця весілля Антоніна відчувала себе вже майже закоханою у зятя.
Після весілля Антоніна гордо виставила фотографії у соціальні мережі. Колеги, розглядаючи фотографії, делікатно обговорювали знімки.
– Вам здається, що мій зять не пара для Світлани? У мене також було таке перше враження. Але він просто чудовий. Я від нього у захваті…
