Життєві історії

Ольга вирішила познайомитися з майбутньою дружиною свого брата. – Ви Ганна, так? – звернулася Оля до своєї майбутньої невістки, завітавши у салон краси в якому працювала Ганна. – Так, – професійна посмішка приклеїлася до губ жінки. – Чим я можу вам допомогти? – Ой, я просто хотіла познайомитися з нареченою мого брата, – наївно заплескала очима Оля. – Я Оля, і я вами просто захоплююсь! – Е-е-е, чому? – розгубилася Ганна. І Ольга все розповіла їй. Ганна вислухала майбутню родичку і застигла від почутого

– Мамо, тату, я одружуся! – З широкою посмішкою заявив Юра, сідаючи вечеряти. Хлопець незворушно підсунув тарілку з супом, вдаючи, що не помічає здивованого погляду матері.

– І хто ж, – запитав батько Юри, намагаючись підібрати слова. – Щаслива наречена?

– А, ви її добре знаєте, – безтурботно знизав плечима хлопець, пробуючи фірмовий мамин борщ. – М-м-м! Смакота! Мамо, я сподіваюся, ти не відмовишся дати майбутній невістці пару уроків кулінарії? А то в Ганни не дуже й виходить … Їсти, звичайно, можна, але хотілося б чогось смачнішого.

– Ганна? – розгублено перепитала жінка. – Ця яка Ганна?

– Мельник, звісно, – Юра навіть від їжі відірвався, здивований подібним питанням. – Ти що, ще якусь Ганну знаєш?

– Мельник… Юра, ти це серйозно? – Тамара безсило опустилася на стілець, перебираючи в руках рушник, яким вона до цього витирала руки. – Скажи, що ти пожартував? Ну будь ласка?

– Чого б це я жартував подібними речами? – обурився хлопець. – Я її люблю, ми сьогодні подали заяву.

– З того, що тобі лише дев’ятнадцять! – Схлипнула жінка, не в силах стримати емоції. – А їй – майже тридцять!

– І що? У сучасному світі це взагалі не проблема, – заявив Юра безапеляційно, відсуваючи майже повну тарілку з супом. – Дякую, наївся. Ні б підтримали! А ви мені тут читаєте нотації!

– Ти студент! Не працюєш, копійкова стипендія, – ледь посміхнувшись, втрутився Володимир. – Як ти збираєшся сім’ю годувати? Чи думаєш, що ми з матір’ю вас забезпечуватимемо? А жити ви де збираєтесь?

– Ви що, ви рідного сина з дому виставляєте? Оля із чоловіком у нас жила і нічого, можна було!

– Вони прожили тут лише місяць, поки в них, – чоловік виділив останнє слово, – В квартирі йшов ремонт. І якщо ти не забув, Андрій повністю сплатив за цей місяць комуналку і виділив не малу суму на продукти.

– Ах так … Нічого, ми люди не горді, в орендованій квартирі поки поживемо! Все одно через три місяці їхати!

Юра пішов, голосно закривши двері. Тамара тихо плакала, уткнувшись носом у рушник. Жінка розуміла, що надто розпустила сина… А як інакше? Пізня дитина з сестрою різниця в п’ятнадцять років. Його любили та виконували всі примхи. А тепер ось виріс… Зовсім батьків не поважає!

Ганна. Та цю… даму все місто знає! Вона далеко не ангел, і аби з ким не зустрічатиметься. Тричі була одружена, тричі в розлученні. Від першого чоловіка їй дісталася непогана квартира у центрі міста, від другого – машина. А третій практично оформив на неї свій невеликий бізнес та добрі люди зупинили.

І чим таку жінку може привабити простий студент?

Хоча… Невже вона дізналася про плани переїхати до іншої країни всією сім’єю і вирішила примазатись? Адже знає, що Тамара сина ніколи одного не залишить!

І що тепер робити?

Володимир мовчки поставив перед дружиною склянку води. Чоловік сам був трохи розгублений, але принаймні міг тримати себе в руках.

– І що тепер? Ця негідниця приворожила мого хлопчика! Юра ніколи б сам не пішов проти мене! Одружитися він, бачите, зібрався!

– Тамаро, випий водички. Тобі не можна так переживати! Все налагодиться, от побачиш! Що з нашого Юри можна взяти?

– Ти так і не зрозумів? Ця Ганна хоче з нашою допомогою перебратися до іншої країни! – Жінка тремтячими руками дістала телефон з кишені, і з третьої спроби змогла вибрати номер дочки. – Оля! Оля терміново приїжджай! Сталося, ще й як сталося! – Голосний схлип і тут Володимир забирає телефон у дружини.

– Дочко, привіт. У нас тут проблема намалювалася. Так, твій братик постарався. Матір до сліз довів. Приїдь, це не телефонна розмова. Може, ти зможеш щось придумати.

************************

Оля повільно йшла центральною вулицею міста, уважно розглядаючи вивіски. Десь тут знаходився салон краси, в якому адміністратором працювала та сама Ганна, що була коренем проблем їхньої колись дружної родини.

Маму довелося заспокоювати весь вечір. Вона то прагнула знайти сина і насварити його, то бігала по квартирі з голосіннями, що її бідний синочок не винен і йому просто запудрили мізки.

Треба було щось робити. Звичайно могло бути таке, що ця Ганна справді закохалася у хлопця, але малоймовірно. Не розумний він для дорослої жінки. Усі інтереси Юри крутяться навколо комп’ютера та гулянок, і, здається, він взагалі не розуміє, що таке серйозні стосунки. Адже повів свою “даму серця” до ЗАГСу лише після місяця зустрічей! І те, що раніше вона на нього ніякої уваги не звертала, для Юри зовсім нічого не означало.

– У Ганни раніше не було шансів оцінити наскільки я гарний, – роздратовано заявив сестрі Юра, коли та все ж таки змогла до нього додзвонитися. – Ми були у різних компаніях. Це справжнє диво, що ми зараз разом!

А найнеприємніше, що хлопець відмовлявся слухати чужу думку. “Я дорослий і сам вирішую, як житиму” – фраза на всі випадки життя.

Ну нічого, Оля вже придумала деякий план і незабаром справжні почуття “нареченої ” вийдуть назовні…

**************************

– Ви Ганна, так? – Звернулася Оля до своєї майбутньої невістки. І першою думкою було, що таке знайшов у ній братик. Ні красою не виділяється, ні розумом, судячи з підслуханої розмови.

– Так, – професійна посмішка приклеїлася до губ жінки. – Чим я можу вам допомогти?

– Ой, я просто хотіла познайомитися з нареченою мого брата, – наївно заплескала очима Оля, намагаючись здаватися якомога доброзичливішою. – Я Оля, і я вами просто захоплююсь!

– Е-е-е, чому? – Розгубилася Ганна. Вона не розраховувала, що сім’я хлопця так просто її прийме.

– Ну, як чому? – натурально здивувалася Оля. – Не кожна жінка погодиться забезпечувати чоловіка! Він, звичайно, збирається знайти роботу, але ж йому і вчитися треба! Адже він лише на другому курсі!

– Ну…

– Я все чудово розумію – Кохання! Хоча сама б так не змогла … А коли точно у вас весілля? А то Юра дату не сказав… Треба встигнути до того моменту, як ми поїдемо! Мама дуже хоче побачити весілля сина.

– Ну, ми ж теж збираємося їхати… – Ганна не розуміла, що тут відбувається.

– О, ви не знали? Юра спочатку отримає диплом, а лише потім думатиме про переїзд. Тому я здивувалася вашому бажанню взяти відповідальність за юного чоловіка. Мій брат … наївний, не розуміє, що життя штука досить складна. Його розпустили сильно. Але нічого, ви зробите з нього справжнього чоловіка!

– Не думаю, що впораюся з такою серйозною справою, – спробувала відхреститися від цієї “честі” Ганна. – Я була впевнена, що ми переїдемо усі разом…

– Це виключено, Юрі нема чого там робити без диплома. Та й подорослішати йому не заважає. А найкращий спосіб для цього – самостійне життя. Ось потім, якщо його бажання не зміниться, ви приїдете разом. О, – Оля вдала, що згадала щось важливе, – Юрі обов’язково треба підтягнути англійську! Не забудьте! Чекаємо на запрошення на весілля! До зустрічі!

***************************

– Що ви наговорили Ганні? – розлючений Юра забіг у вітальню, де зібралася вся родина. Навіть Андрій був присутній, хоча вільного часу через переїзд у нього майже не було. – Вона сказала, що ми не можемо одружитися!

– І як вона це аргументувала? – З посмішкою поцікавилася Оля.

– Що я занадто молодий для неї і ще не нагулявся! І взагалі, чому вона впевнена, що я залишусь у цій країні до закінчення навчання?

– Тому що ми так вирішили, – спокійно заявив Володимир, поплескуючи дружину по руці. – Так, Тамаро?

– Так! – рішуче озвалася жінка. – Якщо ти вирішив так рано одружитися, та ще й без батьківського благословення, то залишишся тут. Разом зі своєю дружиною. Нехай вона тебе виховує.

– Та ви … У мене просто слів немає!

– Скажи батькам дякую, – втрутився у розмову Андрій. – Ти уникнув великої помилки. Раз твоя Ганна відразу пішла на задню, то не дуже ти їй і був потрібен. Вона просто хотіла з твоєю допомогою покращити своє життя.

***************************

Ганна з образою розглядала фотографії свого колишнього нареченого. Ось і навіщо повірила цій незрозумілій особі? Зараз би теж була там, на цих знімках і теж задоволено посміхалася.

Вам також має сподобатись...

-А що це у нас тут відбувається? – запитав Олексій у дружини, знімаючи куртку. – Це я тобі твої речі зібрала, щоб ти не напружувався. Можеш іти, куди ти так хотів, – сказала Світлана чоловікові якомога спокійніше. – Я не зрозумів, які валізи? Світлано, ти що? – розвів руками Олексій. – Син мені все розповів. Навіть не думай виправдовуватися. Я все знаю, – раптом сказала Світлана. – Що ти знаєш? Що розповів? – Олексій здивовано дивився на дружину, нічого не розуміючи

Марина сиділа перед дзеркалом і робити собі макіяж, як раптом пролунав телефонний дзвінок. Номер був жінці не знайомий, тому це трохи напружило її. Вона неохоче відповіла на дзвінок. – Я мама Віри! – серйозним голосом повідомила незнайомка. – Ви не туди потрапили, – коротко відповіла Марина, збираючись закінчити виклик. – Зачекайте! Ви ж дружина Андрія? – здивувала наступним питанням жінка. – Так, – розгублено відповіла Марина. – Із моїм чоловіком щось сталося? – Ні. Але ви повинні дещо дізнатися про свого чоловіка! – несподівано сказала співрозмовниця і все розповіла Марині. Марина вислухала її і застигла від почутого

– Віра? Це ти? Повірити не можу! – сказала Ліза гарній дівчині у діловому костюмі. – Я теж рада тебе бачити. Як справи? – відповіла Віра. – Та ось хочу замовити прибирання у мене в офісі. – Зараз оформлю, – сказала Віра. Коли вона пішла, Ліза здивувалася, чому це звичайна прибиральниця підписує договори. – А ти не знала? Віра ж тепер не прибиральниця! – сказала їй колега. Ліза не чекала такого повороту

Наталя поливала квіти на кухні, як раптом у двері хтось подзвонив. Дзвонили наполегливо, не зупиняючись… – Господи, та йду я! – гукнула жінка. – Що ж там таке сталося термінове? Наталя відставила лійку для поливу на підвіконня й поспішила у коридор. Вона відкрила двері й застигла від здивування. На порозі стояла її свекруха Надія Олексіївна. – Ой, проходьте! – одразу запросила її Наталя. Надія Олексіївна дістала з жіночої сумочки папірець і, не дивлячись на невістку, дала його своєму синові Степану. – Що це таке? – здивовано запитав той. Він дивився на папірець, не розуміючи, що відбувається