Марія повернулася сьогодні з роботи пізніше, ніж звичайно. Настрій був гірший нікуди. Начальниця на роботі постаралася, влаштувала всім розгони наприкінці року, навіть не подивилася на те, що наближалося всіма улюблене свято. Та ще й вдома, як виявилось, все було не так. І ось ця остання обставина стала тією точкою кипіння, після якої Марія не змогла зупинитися.
Буквально з порога вона звернула увагу на те, що у квартирі щось відбувається. А потім, глянувши на пальто та чоботи у коридорі, які були їй дуже знайомі, все зрозуміла.
До них завітала свекруха своєю персоною і через свій владний характер і невгамовний темперамент почала наводити в Марії вдома свої порядки.
– О, Марія повернулася! – мило посміхаючись невістці, видала Віра Михайлівна. – Нарешті! Скільки можна працювати? Ми тут уже всі зачекалися на тебе.
– І вам здрастуйте, – не надто чемно відповіла Марія, намагаючись у цей час відшукати домашні капці.
Так і не знайшовши на звичному місці своє взуття, воно пройшло у вітальню і ахнуло. На підлозі замість невеликого білого килимка, який Марія клала перед диваном, тепер лежав величезний, килим, який займав собою всю кімнату. На мить жінці здалося, що вона потрапила до юрти кочівників. Бракувало лише пісень під гітару чи співу під бубон. На килимі в цей момент мирно грали її діти – синочок та донька.
– А що це? – тільки й змогла видати Марія затихлим голосом.
– Як що? Мій улюблений килим. Він мені ще від бабусі дістався. Зараз мода на все старе. Хіба ти не знала? Подивися, який незвичайний орнамент, які яскраві кольори. Ну, оцінила? І виглядає він, як новий! І потім, Марія, – у вас же весь час дме по ногах, такі протяги завжди. Як ти не боїшся, що діти занедужають, я просто не розумію! – промовила задоволена собою свекруха.
– Негайно приберіть це неподобство! До речі, куди ви поділи мій білий килимок? – З обуренням запитала Марія, шукаючи очима улюблену річ домашнього інтер’єру.
– Це той, на якому лише кішці місце? Він же маленький, Марія! І не треба так нервуватись. Я розумію, що ти пригнічена якимись проблемами на роботі. Але навіщо ж свій поганий настрій додому нести? Це неправильно. Тут твої діти, і вони дуже чуйно відчувають твій душевний стан, – повчально продовжувала Віра Михайлівна.
– Так, я в душ. А ви поки що приберіть це неподобство і поверніть назад мій килимок! – зупинила свекруху Марія.
Слухати це більше не було сил. Вона попрямувала у ванну, по дорозі виявивши чоловіка, що сидить на кухні.
– Привіт, що ти тут сидиш? – здивувалася вона. – Їсти захотів? Почекай, зараз освіжуся, і одразу сядемо, – посміхнулася Марія Сергію, відчиняючи двері у ванну кімнату.
– Та ні, тут це … Ти йди в душ, Марія, йди, – Сергій раптом передумав поки говорити дружині про те, що там у нього “це”.
Але варто було Марії відчинити двері в душові, як в ніс влетів різкий запах хлорки.
– Ну ось! Знову! Та коли це скінчиться? – обурилася вона вголос, дуже сподіваючись, що Віра Михайлівна почує її гучні вигуки.
Так, вона останнім часом багато працювала, пізно приходила додому і не завжди встигала зробити щось заплановане вдома. Але це зовсім не означало, що свекруха мала за неї мити ванну, використовуючи свою улюблену хлорку.
З дитинства Марія терпіти не могла цей запах, що нагадував їй поліклініку, де вони так довго лежали вдвох із мамою. Марія в дитинстві часто нездужала, і ці дитячі спогади були для неї не приємні.
Марія вже не раз попереджала матір чоловіка про те, щоб та не намагалася навести лад у її квартирі. І тим більше не використовувала цю хлорку для миття санвузла та ванни. Але свекруха слова невістки пропускала повз вуха.
– Та гаразд, Марія, що ти вигадуєш! У неї приємний освіжаючий запах, і потім – білизна краще за інші засоби бореться з бактеріями. Тож нічого поганого в тому, що я використовую цей засіб для миття та дезінфекції, нема, – запросто відповідала на обурення невістки Віра Михайлівна.
І ось сьогодні знову повторилося те саме. Марія готова була зараз же вискочити з ванної і висловити все неприємне свекрусі, але зрозуміла, що у неї на це просто немає сил. Вода вже приємно дзюрчала і манила жінку до себе, щоб змити всі тяжкості та переживання сьогоднішнього дня.
– Гаразд, вийду і скажу, – промовила Марія, встаючи під тугі гарячі струмені.
Але тут на неї чекав черговий сюрприз. Марія простягла руку на поличку, де стояла її косметика для душу, і не знайшла там пляшечки зі своїм улюбленим шампунем.
– Скінчився, чи що? – Здивувалася вона, хоча добре пам’ятала, що там залишалося ще півпляшки.
Довелося брати дитячий шампунь і мити ним своє довге густе волосся.
Прийнявши душ, Марія відчула себе набагато легше. Накинувши свій улюблений махровий халат і вже збираючись виходити, вона вирішила перевірити кошик для білизни та ахнула. Він був порожнім.
– О, ні! Тільки не це! – вигукнула жінка, вже не стримуючи своїх емоцій.
Вискочивши з ванної, вона несамовито кинулася у вітальню, де Віра Михайлівна в цей час мирно розмовляла з онуками.
– Ви що робите? Навіщо ви залили хлоркою усю ванну? Аж очі сльозяться! Я ж просила не робити цього! Невже до вас не доходить, що я непереношу цей запах? І чому кошик для білизни порожній? Ви прали мої речі? – вигукнула Марія.
– Навіщо так сваритися, Марійко? Дітей геть налякала, – спокійно відповідала їй свекруха. – Спасибі б сказала, а не мотала нерви собі і мені заразом.
– Дякую? За що? Це мій дім, і я сама все тут митиму, пратиму і прибиратимуся. І тоді, коли вважаю за потрібне! І як мені буде зручно! – Не могла заспокоїтися Марія.
– Ну нічого страшного не сталося? Ванна чиста стоїть. Білизна випрана, почіплена на балконі. Висихне, знімеш, і всі справи, – незворушно продовжувала мати чоловіка.
– Усі справи? – Голосно передражнила її Марія. – І куди до речі ви поділи мій дорогий шампунь?
– Шампунь? Так я ним випрала рушники, – як про щось само собою зрозуміле повідомила Віра Михайлівна.
– Що? Що ви зробили з ним? – Здивувалася Марія, не вірячи своїм вухам.
– Ой, ну що ти так завелася? Там цих шампунів маєш стільки, що можна на ринок виносити продавати. Я вичитала десь, що рушники потрібно прати шампунем, тоді вони будуть м’якими як пух. А твої рушники, Марія, ти вже не ображайся, останнім часом жорсткі й неприємні на дотик, – мило дивилася на невістку Віра Михайлівна.
– Та ви знаєте, скільки він коштує, цей шампунь? Я ж його спеціально виписую на сайті виробника, бо такий у магазині не купиш! І тільки він підходить для мого волосся. Ви що робите? – ніяк не могла заспокоїтись Марія.
– Що тут у вас? – З кухні вийшов Сергій і здивовано дивився на дружину. – Ти чого так сваришся? Мама намагалася до твого приходу все встигнути – прибрати і випрати, а ти обурюєшся. Марія, заспокойся. Не треба показувати всім свій поганий характер.
– Ти хоч мене не діставай! Хто її просив тут прати і прибирати, га? Це мій дім, зрозуміло вам усім? – Марія пішла до себе в спальню, голосно гримнувши дверима.
Як з’ясувалося, сюди свекруха теж засунула свій ніс. Відкривши вбудовану шафу з одягом, Марія з подивом побачила, що все лежить не так, як завжди. Віра Михайлівна спробувала навести лад, склавши одяг та білизну рівними акуратними стопочками, від вигляду яких Марії зараз захотілося просто завити.
Вона постаралася взяти себе до рук. Інакше можна дійти до крайності – з неприхованою радістю виставити геть ненависну свекруху.
Марія зробила кілька глибоких вдихів та видихів. В цей час до неї зазирнув Сергій.
– Ну що, заспокоїлася? Я розумію, кохана, що в тебе на роботі запара, але не треба це перекладати на нас. І маму не ображай, будь ласка. Вона лише хотіла тобі допомогти, – промовив чоловік примирливо.
– Не треба мені допомагати, коли я цього не прошу! Не треба! Адже вона все гірше робить, як ти не розумієш! – Знову скипіла Марія.
– Ну, це вже ти зайве сказала. Як мати може зробити гірше тим, що наводить тут порядок? – продовжував заступатися за свекруху Сергій.
– Так, гаразд, вистачить, інакше ми зараз з тобою остаточно посваримося, – Марія знову спробувала взяти себе до рук.
– Ну й добре. Ідемо, вечеряти час.
– А що, скажи мені, ти сидів там на кухні, ніби щось чекав? – Раптом спитала дружина.
– Та я це … – Сергій знову зам’явся, розмірковуючи, чи варто після всього розповідати дружині ще це.
– Ну що там. Знову мати щось вигадала? – наполягала Марія.
– Так, вона захотіла почистити нашу духову шафу. Та й чомусь вирішила зробити це неординарним способом.
Сергій зам’явся, помовчав.
– Сергію, не лякай мене, прошу! Що з духовкою? – Занепокоєно запитала у чоловіка Марія, украй вимотана набридлою активністю свекрухи у своїй квартирі.
– Та нормально все, що ти! Я все вчасно вимкнув, встиг, – дивно засміявся Сергій. – Там, розумієш, потрібно було дочекатися моменту, коли з розчину, що нагрівався всередині включеної духовки, піде піна і встигнути вимкнути нагрівання.
– О, Боже мій! Дай мені терпіння! Що це за розчин? Ви ж зі своєю матір’ю могли всю кухню рознести мені!
– Так нормальний розчин, не хвилюйся. Якісь миючі засоби та сода, на мою думку, – спокійно відповідав Сергій. – Але це неточно. Якщо хочеш, я спитаю у мами, що вона туди додавала. Вона мені сказала, що після такої обробки парою духова шафа очищується на ура, – простодушно продовжував Сергій.
– Боже борони! Не потрібно мені її рецепти. З мене вистачить того, що вона рушники випрала шампунем за півтори тисячі.
Вийшовши за десять хвилин зі спальні, щоб нагодувати сім’ю вечерею, Марія не без задоволення побачила, що свекруха збирається додому. Дивного килиму на підлозі у вітальні теж, на щастя, не було.
– Мамо, а ти що, навіть на вечерю не залишишся? – дбайливо запитав її син.
– Ні, я не можу залишатися тут, коли Марія має такий поганий настрій. Це вище за мої сили. Скільки не роби добра, ніякого толку. Все марно! – Зробивши скорботне обличчя, сказала Віра Михайлівна.
– А ви чого хотіли? – не стала більше мовчати Марія. – Того, що ви будете тут поводитися як удома, брати без дозволу наші речі, копатися в моїй нижній білизні, і вам це все сходитиме з рук? Та ще й подяки якоїсь від мене чекаєте! Віро Михайлівно, ви вважаєте це нормальним? Я ні! І з цього моменту я забороняю вам торкатися хоч чогось у нашій із Сергієм квартирі. Зрозуміло?
Свекруха ображено мовчала.
– Якщо вам нема чим зайнятися або нікуди подіти свою енергію, запишіться в спортзал. Або ходіть прибирати за оголошеннями! – випалила невістка до похмурої свекрухи.
– Ах! Це треба таке мені запропонувати! Синку, ти чув? – Образилася Віра Михайлівна.
– Ну, а що? І при ділі будете, і грошей ще заробите за свою працю. Що так? – здивувалася Марія, яка нарешті вперше за весь вечір змогла випустити пару.
– Немає у вас подяки, я йду! – Демонстративно сказала мати чоловіка.
– Зачекайте! Я не все сказала, – підійшла до неї ближче Марія. – Якщо ще раз я помічу, що ви господарюєте у моїй квартирі, знайте – хід вам сюди буде закритий! Назавжди! Ось тепер все. Можете йти. А ні, зачекайте! Килим свій раритетний забули!
Марія схопила величезний мішок і кинула його до дверей.
– Заберіть, знадобиться!
Віра Михайлівна, гримнула дверима, пішла.
– На мою думку, ти надто круто з мамою обійшлася, – невесело сказав Сергій.
– Нормально. Зате зрозуміло. Щоби запам’ятала надовго. Я з нею, як ти, розмовляти не збираюся. Ходімо вечеряти. А то я вже зголодніла на нервовому ґрунті, – покликала всіх на кухню Марія.
