Життєві історії

Олексій запропонував дружині Ользі покликати на дачу гостей – своїх сестру та брата. – Посмажимо шашлики, приготуємо салати, – сказав він. – Давай, – погодилася Ольга. – Тільки я й батька свого покличу. – Я зараз сам подзвоню Степану Володимировичу й запрошу його, – пообіцяв Олексій! Наступного дня першим приїхав батько Ольги. Він уважно оглянув грядки й будиночок. – Добре тут у вас, – зауважив чоловік. – Тільки не зрозумію, де ви зібралися таку купу гостей розмістити? – Лавки у сусідів візьмемо, – сказав Олексій. Під’їхала його рідня. Брат Ілля з дружиною Катериною. Катерина вийшла на город і ахнула від побаченого

Ольга завжди мріяла мати дачу. І ось їй дуже пощастило. Її чоловікові Олексію у спадок від бабусі дісталася дача на околиці їхнього міста. Вони могли їздити туди і у вихідні, і в будні після роботи. Влітку Оля та Олексій часто брали з собою туди свого сина Лева та залишалися на дачі з ночівлею.

На ділянці був маленький цегляний будиночок на 2 кімнати та з невеликою кухнею. Син, якому було 5 років, любив проводити час на дачі, для нього це була справжня пригода. Якщо вони залишалися на дачі на кілька днів, то вечорами обов’язково розводили багаття, кидали туди картоплю та насолоджувалися неповторним смаком.

Ольга любила вирощувати овочі та ягоди. Вона планувала готувати на зиму різні консерви та соління, тому все літо Оля та Олексій намагалися по максимуму працювати на ділянці, щоб виростити добрий урожай. Відпустку вони також провели на дачі.

Якось чоловік запропонував Олі покликати гостей – своїх сестру та брата з їхніми сім’ями.

– Посмажимо шашлики, приготуємо салати. Чудово буде, та й Леву буде компанія.

– Давай, – погодилась Оля. – Тільки я і тата свого покличу.

– Звичайно, я зараз сам подзвоню Степану Володимировичу й запрошу його, – пообіцяв Олексій.

Наступного дня першим приїхав тато Ольги. Він уважно оглянув грядки та будиночок.

– Добре тут у вас, все продумано, – зауважив він. – Тільки щось не зрозумію, де ви зібралися таку купу гостей розміщувати сьогодні?

– Лавки у сусідів візьмемо, – безтурботно сказав Олексій.

Оля з батьком винесли на подвірʼя старий складаний стіл із будиночка. Олексій притягнув лавки.

– Шикарно вийшло, – сказав він.

Під’їхала рідня Олексія. Спочатку на подвірʼя зайшла його сестра Євгенія з чоловіком Олександром та п’ятирічним сином, потім брат Ілля та його дружина Катерина.

Катерина глянула на город і ахнула від побаченого.

– Які рівнесенькі грядки у вас, все так доглянуто! – похвалила вона господарів.

– Дякую, стараємося, – озвалася Ольга.

Усі розсілися у дворі й почали обмінюватися сімейними новинами. Ольга сама зробила салати, її чоловік приготував шашлики. Всі їли й нахвалювали, тільки Оля та її батько якось залишилися осторонь. Їм забракло місця за столом.

Оля стежила за малюками, а її батько вдав, що вивчає грядки. Коли він із дочкою таки підійшли до столу, все вже було з’їдено. Стали пити чай. Родичі чоловіка жваво розмовляли один з одним, ніби не бачилися багато років. Раз у раз лунав дзвінкий сміх жінок.

– А що, все вже з’їли? – поцікавилася Катерина. – Нам пора, їдемо додому. Ілля, заводь машину. Всім дякую, – сказала вона, і за кілька хвилин гості поїхали.

Степан Володимирович відніс лавки сусідам.

– Та ми самі все приберемо, – збентежилася Ольга.

Вона швидко засмажила курку для батька, поклала її в пакет.

– Дякую тобі велике за допомогу. Тату, краще їдь додому, поки дощ не почався, – вона віддала батькові курку й овочі.

Він поїхав.

Ольга засинала буквально на ходу.

– Уявляєш, я навіть м’ясо не скуштувала. То за хлопцями стежила, то салати нарізала. Так утомилася, але начебто всі залишилися задоволені. У мене вже очі заплющуються, лягатиму спати, – сказала вона чоловікові.

– Треба було просто сісти і їсти, а не метушитися, – відповів Олексій.

– Ти знаєш, я так не можу. Мені треба всіх нагодувати. Перевірити, щоб усім було добре, а після цього обов’язково потрібно все прибрати. А як інакше?

Наступного дня родина повернулася до міста. Був липень місяць. Було жарко й сонячно. Оля та Олексій були у відпустці. Вони гуляли в парку, каталися на човні, але за два дні знову засумували за дачею.

– Потрібно їхати! – дружно вирішили вони.

Проїжджаючи дачними вулицями, пара спостерігала за своїми сусідами, які активно працювали на ділянках. На дачі завжди було багато роботи. Переодягнувшись, Ольга стала поливати грядки, а Олексій обгортав картоплю. Увечері чоловікові зателефонували.

– Привіт. Звичайно, під’їжджай, – сказав він у слухавку.

– Хто це дзвонив, – поцікавилася дружина.

Чоловік сказав, що це його брат, який хоче зараз приїхати з дружиною. Незабаром до дачі під’їхала машина, з якої вийшли Ілля та Катерина.

Ольга вже закінчила поливати грядки і почала допомагати чоловікові з картоплею.

– Ну, як ся маєте? – гукнув їм Ілля. – У мене сьогодні вихідний.

Брати присіли на ґанку біля будиночка і почали розмовляти. Катерина вийняла сосиски з сумки і попросила Ольгу посмажити їх на мангалі, а сама підійшла до чоловіків. Оля приготувала частування і пішла у душ. Чоловік та його родичі дружно реготали та наминали нехитре частування.

– Втомилася я щось, – сказала Ольга, коли повернулася. – У хату піду, у тінь, голова від спеки щось важка.

Вона трохи засмутилася. Знову ці родичі, а в них ще ж стільки справ! Вона знала, що її чоловік доброзичливий і гостинний. Олексій ніколи не відмовляв своїм родичам. Вона пішла до хати, лягла. До неї долинали звуки розмови. Їй здалося, що брат чоловіка та його дружина не задоволені тим, що дача дісталася лише Олексію.

– Брате, ти вже вибач, але гріх сюди не приїхати. Та й має бути з тебе. У наступні вихідні знову приїдемо, тож готуй частування.

Катя схвально засміялася, погоджуючись зі словами чоловіка. Гості поїхали майже опівночі. Ользі довелося витратити на них майже всі запаси.

– Що ми завтра їстимемо? – нервувала вона.

Зранку на допомогу доньці приїхав Степан Володимирович. Вони почали збирати врожай. Олексій, втомившись довгою зустріччю з ріднею, прокинувся пізно.

– Олексію, добрий ранок, приєднуйся до нас, – сказав Степан Володимирович.

– Ох, голова… Ви вже самі якось.

Оля розповіла батькові про те, що знову приїжджали родичі Олексію та всі з’їли.

– Могли б допомогти нам. Картоплю попідгортати, грядки полити. Їм аби посміятися та поїсти.

– Та й Олексій твій, дивлюся, любить втікати від роботи, аби тільки привід знайшовся, – зауважив батько.

– Так і є. Його братик заявив, що тепер постійно до нас сюди приїжджатимуть, коли дача дісталася тільки Олексію. А мене вони взагалі беруть за прислугу. Може, вони мають рацію? Я тут ніхто. Олексій єдиний власник за документами, але Євгенія з Іллею теж поводяться як господарі, – поскаржилася Оля.

– Хазяйка тут ти. Без тебе вже й дачі не було б, – сказав батько.

– Може, й так, але, крім тебе, ніхто цього не розуміє, – сумно промовила жінка.

Олю було шкода. Степану Володимировичу дуже хотілося заступитися за доньку, але й втручатися у особисті справи сім’ї не хотів.

У Ольги відпустка закінчувалася, і вона із сином та батьком повернулися до міста. Олексій залишився на дачі. Майже щовечора туди приїжджав Ілля із дружиною, потім до них приєдналися Євгенія із чоловіком Сашком та сином. За малюком ніхто не стежив. Він розфарбував фломастерами стіни в будиночку, скрізь розкидав обгортки від цукерок.

Ольга не впізнала своєї дачі, коли приїхала туди у вихідний.

– Олексій, що це таке?! Ви що тут влаштували?!

– Взагалі то це моя дача, так що нехай мій племінник малює, – раптом заявив чоловік.

– Як же так? – розгубилася Ольга. – Це наш другий будинок, а не сміття. Гаразд, зараз все приберу. Як же я втомилася від цього, – тихо промовила вона, коли чоловік вийшов на двір.

Ольга жінка зробила фото безладу в будинку й відправила знімок батькові з підписом – дивись, що тут родичі Олексію влаштували. Їй так хотілося, щоби хтось її пошкодував!

Серпень добігав кінця. Олексій вийшов на роботу. Сім’я почала їздити на дачу лише у вихідні. Ольга приводила ділянку до ладу. Олексій запропонував влаштувати пікнік.

– Покличемо мою рідню, твого тата. Пам’ятаєш, як було чудово. Тільки цього разу купимо більше шашлику, щоб тобі теж дісталося, – засміявся чоловік.

– Добре, – тихо промовила дружина.

Степан Володимирович знову приїхав раніше, щоб допомогти дочці та зятю. Ольга готувала салати, чоловіки почали смажити м’ясо. Невдовзі почали під’їжджати родичі Олексія. Усі зібралися біля мангалу. Трохи перекусивши, Степан Володимирович підвівся з лавки і сказав:

– Дякую, я піду подивлюся, що там треба зробити на ділянці.

– Тату, я з тобою. Мені треба помідори зібрати, – підвелася й Ольга.

Родичі Олексія вдали, ніби нічого не чули. Олексій не міг покинути гостей.

– Може, всі разом підемо врожай збирати? – з усмішкою запропонував він.

– Та ми всім натовпом твої грядки затопчемо. Давайте краще тут посидимо, – засміявся Ілля.

Двоє хлопчаків, за якими ніхто не стежив, грали в м’яч і випадково потрапили у вікно в хаті.

– Ви що за своїм сином не стежите? – запитала Ольга у Євгенії.

– А ти за своїм? – ліниво відповіла та. – Твій батько відремонтує.

Олексій глянув на Ольгу та зрозумів, що вона вже не може стримуватись.

– Хто відремонтує? Мій тато? Він постійно нам допомагає. Як вам не соромно, приїжджаєте сюди як до себе додому, я готую, потім все мию за вами. Яке нахабство!

Степан Володимирович вирішив підтримати дочку. – Мені не складно, звичайно, але тут я бачу трьох здорових чоловіків. Ось давайте зараз візьмете і вставите нове скло в раму. Всі інструменти та запчастини тут є. Що сидите? – присоромив їх Степан Володимирович.

– Ні, ми не можемо, ми гульбанили, – дружно відповіли Ілля та Олександр.

Олексій неохоче пішов за тестем. Він міг тільки щось подавати по команді батька Ольги, та й скоро втомився.

– Давно я так не працював. Степане Володимировичу, вибачте, я втомився.

Усі знову зібралися за столом. Ольга розливала чай.

– Я що хочу сказати, – раптом заговорив Степан Володимирович. – Ви всі сюди часто їздили, пили, їли та ще й додому брали частування. Пропоную приїхати в кінці літа і всім разом викопати картоплю. Правильно?

Рідня Олексія перезирнулися, а потім Катя сказала:

– А давайте, – і чомусь засміялася.

Коли всі гості роз’їхалися, Оля підійшла до батька й подякувала йому.

– Спасибі тобі. Може, хоч тепер вони нам допомагатимуть. Ти правильно сказав – овочі вони з великим задоволенням беруть із нашої дачі, а допомогти не хочуть.

– Гаразд, доню, побачимося на картоплі.

На початку вересня Олексій на прохання Ольги зателефонував спочатку до сестри, а потім до брата. Євгенія пообіцяла йому, що приїде не в ці вихідні, так наступні. Ілля відмовився одразу, сказав, що нога турбує. Степан Володимирович приїхав за першим дзвінком. Оля, її батько та Олексій копали картоплю.

– Невже чоловік знову роздасть по мішку своїм родичам, – сумно думала Оля.

Приїхав на допомогу лише Олександр. Він тут же заявив:

– Дружина сказала, Ілля не приїде, я все заберу, і наш мішок і його. – На перекус були всього лише бутерброди з ковбасою. – А добре ж як! – раптом засміявся Олександр. – Давно я так смачно не їв.

Ольга та Степан Володимирович теж засміялися.

– Так давно треба було на землі попрацювати. В офісі сидиш, мабуть?

Олександр кивнув головою.

– Ольго, ти пробач нас. Я все усвідомив, допоможу, можете на мене покластися.

Він лишився на ніч. Увечері всі співали пісні біля багаття, допізна пили чай.

– Як же ж добре вдома, – тільки й подумала Ольга, як одразу заснула…

…Нахабні родичі з часом перестали напрошуватися в гості на дачу, бо це ж працювати треба, допомагати.

– Ну і добре, – подумала Ольга. – Ніхто нікого змушувати не збирається…

Вам також має сподобатись...

Ілля солодко спав, як раптом, посеред ночі, пролунав телефонний дзвінок. Чоловік різко підскочив у ліжку та взяв телефон, щоб відповісти. Хто дзвонив, він навіть не глянув. – Алло, хто це? – ще сонним голосом запитав він. – Ілля… Викликай швидку, Катрусі зле. Віра допоможе. Будьте щасливі, – почув він тихий голос у слухавці. – Хто це? Алло! Алло! – перепитав чоловік, але у слухавці пролунали короткі гудки. – Хтось так жартує? – здивовано подумав Ілля, але згадав, що вже десь чув цей голос. – Цього не може бути! – вигукнув Ілля і застиг від несподіванки

Ірина напекла пирогів і стала чекати у гості своїх доньок. Вчора вона подзвонила до Олени і Наталки, попросила зайти, бо має до них серйозну розмову. Ближче вечора у двері подзвонили. – Мамо, це ми! – озвалися доньки. Ірина відкрила і запросила дівчат на кухню. – Ну, що там сталося? – одразу запитала Олена. Ірина важко опустилася на стілець. – Ой сталося дівчатка, сталося… Навіть не знаю з чого почати, – важко видихнула мати і зупинилася. – Мамо, розповідай, не тягни…, – поквапила Наталя. І Ірина все розповіла донькам. Наталя та Олена вислухали матір і застигли від почутого

Світлана ще спала, коли пролунав телефонний дзвінок. Жінка ледве відкрила очі, глянула на екран мобільного. Дзвонила подруга. – Світлано, ти ще спиш? – одразу промовила вона. – Сплю, як і всі нормальні люди, – неохоче відповіла Світлана. – То ти ще нічого не знаєш і нічого не бачила? – запитала подруга. – Ти про що? – не зрозуміла жінка. – Зайди в соцмережу…Там відео… Про тебе, – сказала подруга і закінчила виклик. Світлана швидко зайшла в інтернет, відкрила відео, яке прислала подруга, переглянула його і аж рота відкрила від побаченого

Ігор з коханою Софією поїхали в село. В цьому селі жила якась знайома Ігоревого дідуся Петра. Звали її Зінаїда Іванівна. Молоді хотіли дещо розпитати в неї про покійного діда… Якась бабуся в халаті поралася на городі. Ігор покликав її. – Що ви хотіли, молодь? – посміхнулася бабуся. – Скажіть, а ви часом не Зінаїда Іванівна? – запитав Ігор. – Так, – сказала старенька. – А чим я можу вам бути корисною? Ігор простягнув жінці якусь фотографію. – Зачекайте, зараз окуляри візьму… – здивовано пробурмотіла та. Зінаїда Іванівна глянула на знімок і її обличчя так і змінилося від побаченого