Життєві історії

Марія прокинулася рано і одразу взялася готувати сніданок. – Ммм…, як смачно пахне, – сказав Сергій, зайшовши на кухню. – Ще трохи і будемо снідати, – усміхнулася дружина. Раптом у двері подзвонили. – Я відкрию, – сказав чоловік і вийшов в коридор. – Хто там Сергію? – спитала ніжним голосом Марія. Сергій не відповідав. Марія витерла руки, вийшла в коридор і побачила там незнайому жінку. – Привіт Марія, – раптом сказала вона. – Привіт. А ми знайомі? – здивувалася Марія. – Ні. Але нам давно пора познайомитися, – сказала гостя. Марія здивовано дивилася то на чоловіка, то на незнайомку, не розуміючи, що відбувається

Вечоріло. Сонце спустилося за обрій. Марія стояла біля вікна – чекала чоловіка. Ось майже чотири роки, як вона стала домогосподаркою. Після закінчення університету вийшла заміж за Сергія. Вона була закохана в нього з першого курсу. Сергій не був красенем, але щось у ньому таке було. Марія для нього була гарною партією, дочка професора. Він приїхав у Київ із провінції.

До шлюбу Марія мала свою квартиру, дісталася від бабусі. У Сергія – кімната в комуналці. Жити почали у квартирі Марії. Сергій заробляв добре. Поступово підвів Марію до думки, що його дружина має бути вдома, доглядати за будинком та ним коханим.

Усі казали Марії:

– Ти, що робиш, у 24 роки на домогосподарку перетворилася. Подумай головою.

Марія нічого слухати не хотіла, завжди відповідала:

– Не треба заздрити нашому щастю. Мені так зручно.

Дітей заводити не поспішали, спочатку треба встати на ноги, потім квартиру купити велику. А вже потім…

Через три роки Марія якось непомітно для себе перетворилася на звичайну домогосподарку. Їздила по магазинах, шукала для коханого чоловіка хліб із насінням Чіа. Незвичайний чай. І так далі і так далі…

Будинок блищав чистотою, сніданок і вечеря завжди чекали на Сергія, свіжі сорочки. Про себе вона думала за залишковим принципом.

Зовсім закинула спортзал. До свят робила манікюр. Нові сукні не купувала. Відмовка була одна:

– Куди я в ній піду, – говорила вона мамі.

– Якби ти любила себе, знайшла б куди сходити.

Такі розмови Марії не подобалися. Сергія підвищили, зробили старшим менеджером відділу. Він став пізно приїжджати додому, весь утомлений.

Марія до вихідних готувала смачний обід, намагалася витягнути чоловіка у кіно чи театр. Він йшов з великим небажанням.

Мама, слухаючи розповіді доньки, делікатно намагалася натякнути, що їй чоловік зраджує. Але Марія слухати не хотіла.

– Він багато працює, заробляти став багато, хіба це погано? Ми хочемо купити нову квартиру.

Про те, що він запропонував продати її квартиру, Марія промовчала. Квартиру вони купили у новому районі, велику, світлу, з панорамними вікнами, підземним паркінгом. Щоправда, довелося продати квартиру Марії. Сергій узяв іпотеку, Марія стала поручителем. Про те, що початковий внесок він вніс від проданої квартири, у договорі не вказали. Купили навпіл.

Роботи Марії побільшало, тепер усе лягло на її плечі. Сергій поміняв машину, на прохання Марії купити їй теж нову машину завжди говорив:

– Мила у нас іпотека, ще один кредит я не потягну. Ти ж не працюєш.

Марія погоджувалася із доводами Сергія. Відкладала покупку машини на потім.

Після підвищення у Сергія з’явилася коханка – дочка начальника відділу Анжела. Дівчина амбітна, яка звикла до хорошого життя. Це з нею він “зависав” до пізньої години. Вдома посилаючись на втому, лягав спати одразу. Це тривало рік.

Якось, коли мама Марії занедужала, вона переїхала до неї на тиждень. Додому приходила вранці, готувала, прибирала і знову до мами. Сергій привів Анжелу до себе додому. Будинок блищав чистотою, на столі чекала вечеря.

-Красива у тебе квартира, хто прибирає в тебе і готує вечерю?

-Хатня робітниця, – обманув Сергій.

Про дружину він, як усі одружені, розповідав, що вона погана, нездужає і він збирається розлучатися.

З того часу Анжела ненав’язливо, стала тиснути на Сергія:

– Чому ти не розлучишся, ми могли б жити разом, а не зустрічатися потай від батька. Якщо ми одружимося, він підвищить тебе, до речі його запрошують на високу посаду до головного офісу, ти міг би зайняти його місце.

Така перспектива подобалася йому, тільки як її здійснити він не знав. Як все розповісти Марії, він зволікав.

Ранок видався добрим. Світило сонце, Нічого не віщувало біди. Дзвонив телефон Сергія. Дзвонила Анжела. Він вийшов у ванну і тихим голосом сказав:

– Я не можу говорити, дружина вдома. Що сталося?

– Мені набридло чекати, я біля твоїх дверей, я сама їй все скажу.

Сергій захвилювався. Пролунав дзвінок. Сергій пішов відчиняти двері.

– Хто там Сергію? – спитала ніжним голосом Марія.

-Це я, Анжела коханка вашого чоловіка, Він вас більше не любить, тепер тут житиму я. Мені набридло чекати Сергій.

-А де житиму я – з подивом запитала Марія?

– Це ваші проблеми, скажи їй Сергій.

Сергій мовчав. Потім насилу вимовив:

-Марія, не треба сварок, я більше тебе не люблю, – потім осмілівши заявив. – Подивися на себе, на кого ти перетворилася.

Марія тільки зараз зрозуміла, як мала рацію мама, подруги. Без сварок вона зібрала валізу і поїхала до батьків на старенькій машині.

Тільки вдома вона дала волю сльозам. Вона повторбвала:

-Як він міг, я віддала йому найкращі роки.

Зрозуміла, що сама винна. Вона перестала любити себе. Вона забула про себе і вся без решти підкорилася волі чоловіка.

Так роблять багато дівчат та жінок. Коли одружуються, вважають, що все, можна розслабитися. Забуваючи, що є багато конкуренток відвести чоловіка.

Як складеться подальше життя Сергія та Анжели передбачити не складно. Гори немитого посуду, відсутність сніданку та вечері, гори брудної білизни. Незабаром це Сергію набридне. Анжела не звикла до домашньої роботи. Вона любить себе. За кілька місяців вони розлучаться. Сергій втратить не тільки нову посаду, а й втратить стару.

А що ж Марія? Якщо вона усвідомить свої помилки, навчитися любити себе, обов’язково зустріне гідного чоловіка. За півроку так все й вийшло. Шлях любові до себе довгий. Але Марія його пройшла, влаштувалася на роботу, зайнялася собою. Тепер Марія не робить більше помилок. Вона живе у квартирі Павла. Ймовірно, скоро вони одружаться.

Вам також має сподобатись...

Тетяна зі своїм чоловіком Грицьком прийшли з роботи пізно. – Треба ж, Грицю, а в нас у під’їзді виявляється ліфт новий, – сказала Тетяна. – І коли його встигли замінити?! – І не кажи, – Гриць теж здивувався, навіть помацав новеньке блискуче покриття кабіни… – Може, ми запрацювалися і раніше не помітили? Гаразд Таню, ми приїхали, ходімо додому відпочивати. Гриць відкрив двері в квартиру й увімкнув світло в коридорі. – Ну ти даєш, Таню! – раптом ахнув він. – А коли ти встигла це все зробити?! Тетяна озирнулась навкруги і застигла від побаченого

Олена вийшла на двір та присіла на лавку. – Олено на виїзд! – почула вона за спиною голос Андрія, він працював медбратом у її зміні. Вони сіли в машину і, поїхали за вказаною адресою. – Андрію, що там? – запитала вона. – Та чоловіку зле стало, дружина нічого до пуття сказати не може, що сталося, – відповів Андрій. Олена з Андрієм увійшли до квартири, побачили молоду жінку в короткому халатику. – Сюди, проходьте до спальні, – говорила вона, показуючи рукою. Олена пройшла до спальні і застигла на місці. Ось чого чого, а такого вона точно не очікувала побачити

Віталіна смажила чебуреки, коли пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила сестра чоловіка. – Віталіно, приїжджай до нас в суботу, у мого чоловіка день народження! – якось підозріло сказала сестра Андрія. – Звісно пам’ятаю. Буду, – відповіла Віталіна, і закінчила виклик. У суботу Віталіна збиралася на день народження, зробила макіяж, вклала феном волосся, одягла нову сукню, і вийшла з квартири, і несподівано згадала що забула в кімнаті подарунок. Віта швидко повернулася, забрала подарунок, ще раз мигцем глянула на себе у дзеркало, як раптом дещо помітила. Жінка придивилася у дзеркало і застигла від побаченого

Оля повернулася додому раніше за чоловіка. Поки чекала ліфт, зазирнула до поштової скриньки — прийшов лист. Покрутила дивний конверт у руках і поклала до своєї сумки. За хвилину жінка була вже у квартирі. Сіла за кухонний стіл, відкрила конверт і почала розглядати лист. – Привіт! Я вдома! – Олю відволік голос чоловік, який пролунав з коридору. Віктор зайшов на кухню. – Що там дивишся? – усміхнувся він. – Та ось, твої фото розглядаю, – намагаючись посміхнутися, сказала Оля. – Про тебе пишуть. Оля повернула аркуш та показала чоловікові фото. Віктор глянув на них і застиг на місці