Життєві історії

Микола прийшов додому пізно. Він відкрив двері й застиг від несподіванки. На порозі його чекала дружина Тетяна. – Значить, так, Микольцю, мені все це набридло! – заявила вона. Тетяна повела Миколу на кухню. – Давай поговоримо відверто, – сказала жінка. – Тільки одразу кажу – я все знаю! – Ну що ти знаєш? – єхидно посміхнувся чоловік. – На мене наговорюють. Я тобі не зраджував! – Тоді я зараз тобі дещо покажу, але ти тільки не дивуйся, – сказала дружина. Таня полізла в шафу, дістала аркуш паперу, і поклала перед чоловіком. Микола дивився на аркуш, і не розумів, що відбувається

Микола прийшов додому пізно. Він відкрив двері своїм ключем і застиг від несподіванки.

На порозі його вже чекала дружина Тетяна.

– Значить, так, Микольцю, мені все це набридло! – заявила з порога вона.

Тетяна взяла Миколу за руку, повела на кухню. Вона посадила його на табуретку, і сіла навпроти сама.

– Давай поговоримо відверто, – сказала жінка. – Тільки одразу попереджаю – я все знаю!

– Ну що ти знову знаєш? – єхидно посміхаючись, запитав чоловік. – Що? Знов говоритимеш, що тобі хтось щось про мене розповів? А я скажу так – брешуть твої подруги! Просто заздрять, що я в тебе такий є!

– Який – такий? – запитала дружина.

– Такий ось! Усі вони мріяли мати такого чоловіка, як я, от і наговорюють на мене.

– Наговорюють?

– Звичайно. Ніяких доказів моєї зради ти мені так жодного разу й не надала, правильно? А як то кажуть – не впіймали – не…

– Ясно! – зупинила його Таня. – Виходить, ти думаєш, що в тебе все шито-крито?

– Саме так.

– Ну добре. Тоді я зараз тобі дещо покажу. Ти тільки не дивуйся.

– Гаразд, – майже засміявся Микола. – Показуй. Мені навіть цікаво, що ти можеш мені показати?

– Зараз…

Таня полізла в одну з шаф, де зберігалися документи і всілякі папери, й дістала звідти звичайний аркуш паперу.

Одразу було зрозуміло, що цей листок був дуже старий, бо пожовк від часу.

А ще він був весь списаний дрібним акуратним почерком.

– Ось, – Таня поклала цей листок на стіл перед чоловіком. – Читай, що там написано. Якщо почерк розбереш, звісно.

Микола дивився на той аркуш, і не розумів, що відбувається.

– Що це?

– Читай, читай!

– Так… – пробурмотів Микола. – Віщий сон про Миколу, – почав читати чоловік. – Що це за нісенітниця? Розповідь якась, чи що?

– Ага, розповідь. Однієї жінки.

– Яка жінка?

– Провидиця зрад. А заразом – і моя тітка, покійна вже.

За тиждень до нашого весілля вона склала для мене ось цей список, і сказала:

– Прочитай, Тетянко, і подумай, виходити тобі за твого Микольцю заміж, чи не треба. Я уві сні сьогодні все його майбутнє життя побачила, прокинулася посеред ночі, і записала, поки не забула…

– Я про цей папірець і сама забула вже. Думала, що це казка. А нещодавно згадала про нього, перечитала і ахнула!

– Що за маячня? – засміявся чоловік. – Що ти хочеш сказати?

– Ти спочатку почитай, і заразом згадуй події, які з тобою відбулися до сьогоднішнього дня. Там все по абзацах. І навіть про цю розмову написано. Ось!

Таня показала пальцем на один із абзаців.

– Бачиш, написано, що це остання твоя зі мною серйозна розмова.

– Остання?

– Остання, Микольцю, остання. Але спершу прочитай, що вона писала. А потім зістав з тим, що трапилося. Дуже цікаво виходить.

– Ну, давай, побачимо, – пробурмотів чоловік.

Микола водити очима по аркушу, а обличчя його раптом стало серйозним і навіть стурбованим.

Якоїсь миті він подивився на дружину, і запитав:

– Це точно твоя тітка писала? Не ти?

– Подивися на папір, Микольцю. І на почерк подивися. Якщо, звісно, ти пам’ятаєш мій почерк. І головне – чим усе це написано. Зараз таких олівців і в музеї, мабуть, немає!

– Невже вона навіть про те, що я заслаб раптово був знала?

– Вона навіть про дітей знала, скільки їх у тебе буде, і коли!

– А хіба так буває?

– Ну, ти ж сам бачиш. Ти ще про свої зради почитай. Ти дійшов до них якраз…

– Бреше вона все! – вигукнув Микола невдоволено, продовжуючи читати.

– Ну, так, про дітей не брехала, а про це бреше! А тепер найцікавіше. Про те, що почнеться після цієї розмови…

– А що почнеться? – Микола почав читати ще уважніше.

Через кілька хвилин він не витримав, і облишив читання.

– Ні, цього не може бути!

– Що не може бути? Що ти мене кинеш? Або те, що потім твоя Ірина з твоєю любов’ю зробить?

Ти читай, читай до кінця. Я ж розумію, що нашу сім’ю не зберегти, але мені тебе шкода.

Ти ж мені рідна людина. І якщо в старості ти опинишся на вулиці – це ж дуже погано, Микольцю. Такого нікому бажати не можна. А тут – ти…

Він знову схопив листок і одразу почав читати останні рядки.

– От же ж! – вигукнув чоловік, відкинув листок убік, і той плавно ковзнув на підлогу. – Вона що, тітка твоя, провидиця була, чи що?

– Я ж говорю, провидиця зрад!

– Тільки зрад? А нічого хорошого вона пророкувати не вміла?

– Ну чому. Дітей вона передбачила також. Але на зради у неї завжди був особливий нюх. Усі сусіди до неї ходили, і запитували – хто і з ким зраджує.

– Значить, пліткарка вона була, а не провидиця, – невдоволено пробурчав Микола. – Хоч і провидиця теж.

– Ага, – погодилася Таня. – Ну, все, Микольцю. Я своє сказала, очі тобі на твоє майбутнє відкрила. Тепер, якщо що, совість моя чиста! І потім не кажи, що я тебе не втримала, і таке інше… Валізу коли збиратимеш?

– Що? – ахнув Микола.

– Валізу. Там же ж написано, що наступного дня після цієї розмови ти від мене підеш. Значить, доля у мене така – чоловік пішов.

А в тебе доля все втратити. Валізу візьми побільше. Щоб усі речі зразу скласти, і більше тут не з’являтися.

З дітьми зустрічатимешся десь на боці, щоб я тебе не бачила, і не переживала. Зрозумів?

– Таню, ти це серйозно?! – вигукнув Микола.

– Микольцю, сперечатися з долею марно. Розумієш?

– А якщо я з нею посперечаюсь?

– Як ти з нею посперечаєшся?

– А ось так. Із завтрашнього дня я цю Ірку… Та я до неї більше ані ногою! Розумієш? І заживемо ми з тобою як раніше.

– А в тебе вийде?

– Ще й як вийде! – з якоюсь неймовірною рішучістю відповів Микола. – Якщо на мене чекає такий фінал, та невже я так вчиню? Я, Таню, клянуся тобі всім – більше у мене не буде жодних жінок на стороні! Чуєш?

– Чую, чую… – сумно зітхнула Таня. – Ну, тиждень поживемо ще, подивимося. А якщо що… Я тебе попередила – що і як. Та ти й сам тепер усе знаєш…

…З того дня Микола намагався на сторонніх жінок узагалі не дивитись.

Тільки якщо так, трохи. Помилуватися, і без жодних зайвих думок!

А Таня тільки й подумала собі:

– Знай, Микольцю, мою доброту. Це я тебе на перший раз так пробачила, бо знаю, що ти більше планував з тією Іриною аніж робив. Але хай-но я тільки ще раз дізнаюся, що ти десь гуляв…

Вам також має сподобатись...

Ліда їхала в село до свого коханого Віктора. Вона зупинилася біля знайомих воріт. Загавкав собачка. Ліда підняла дротяне кільце на хвіртці і зайшла на подвірʼя. – Рекс, тихо! – сказала вона песику. Той одразу її впізнав і замахав хвостом. На ґанок вийшла господиня – тітка Зоя. – Здрастуйте, – сказала Ліда. – Вибачте, що так пізно. А мій Віктор де? – Спить, – відповіла тітка Зоя. – Зазвичай він так рано не лягає, – здивувалася Ліда. – Так на свіжому повітрі ж… – сказала тітка. – Ходімо, я тобі постелю. Ліда хотіла сказати, що ляже з Віктором, але передумала. А вранці Ліда прокинулася, вийшла на двір пошукати Віктора, і застигла від несподіванки

У Світлани заслаб батько. Вона, разом зі своїм коханим Миколою, поїхали його провідати. Молоді зайшли в хату. – Проходьте, проходьте діти! – метушилася мати Світлани. – Зараз і повечеряємо. Олежик заслаб трохи… Микола зі Світланою зайшли в кімнату до батька. – Ой, та не треба було приїздити, – махнув рукою Олег Максимович. І раптом додав: – Ох, не стане мене… І так і не побачу я своїх онуків… Микола застиг від почутого. – А ми вже збираємо гроші на весілля! – несподівано заявив він. Світлана дивилась на Миколу, нічого не розуміючи. Про таке вона навіть не чула

Олена допомогала свекрусі накрити стіл на ювілей. Жінки спритно накришили салатів, накрутили голубців. Ближче вечора все було готово, почали підходити гості. Першими прийшли дві жінки, за ними – ще три. Не чекаючи приходу решти гостей, Марина Олександрівна запросила подруг за стіл. – Оленко, принеси нам голубці, – скомандувала із зали свекруха. Невістка покірно принесла голубці та допомогла розкласти їх по тарілках, після чого покинула зал. Тільки-но Олена вийшла за двері, як раптом почула розмову свекрухи зі своїми подругами. Невістка прислухалася до розмови жінок і застигла від почутого 

Оля повернулася додому раніше за чоловіка. Поки чекала ліфт, зазирнула до поштової скриньки — прийшов лист. Покрутила дивний конверт у руках і поклала до своєї сумки. За хвилину жінка була вже у квартирі. Сіла за кухонний стіл, відкрила конверт і почала розглядати лист. – Привіт! Я вдома! – Олю відволік голос чоловік, який пролунав з коридору. Віктор зайшов на кухню. – Що там дивишся? – усміхнувся він. – Та ось, твої фото розглядаю, – намагаючись посміхнутися, сказала Оля. – Про тебе пишуть. Оля повернула аркуш та показала чоловікові фото. Віктор глянув на них і застиг на місці