У той день Марійка прокинулася дуже рано, і раптом побачила… Що її чоловіка поряд з нею у ліжку нема!
Спочатку вона не надала цьому значення, але минула хвилина, друга, а чоловік не з’являвся.
Мало того, у квартирі стояла така дзвінка тиша, що стало зрозуміло – чоловіка нема і вдома!
– Мишко! – голосно покликала вона. – Ти де?
Відповіді не було.
Марійка здивувалася, бо її чоловік любив на вихідних поспати до обіду.
Вона швидко подивилася на годинник на стіні, а потім погляд її вперся в календар, що теж був на стіні, де красувалася дата…
І вона все все зрозуміла!
Сьогодні ж було 8 березня!
Чоловік у цей день завжди прокидався рано і біг у найближчий квітковий магазин, щоб купити для дружини квіти.
– Знову він мені подарує, як завжди, три жалюгідні дешеві квіточки… – сумно подумала раптом вона. – Інші чоловіки дарують дружинам дорогі золоті прикраси, поїздки на Мальдіви, деякі навіть – машини, а мій… Але я ж сама винна…
Вона зітхнула важко-важко, відчуваючи, як у неї зникає настрій.
– Треба було думати тобі, Марійко, коли виходила за нього заміж. А тепер, що вже там… Тепер, Марійко, усміхайся і роби вигляд, що тобі приємні ці три квіточки…
Раптом у двері подзвонили, і Марійка знову здивувалася – чоловік що, не може відчинити двері своїм ключем?
– Невже він ще й ключі загубив? – вже роздратовано подумала вона. – Втім, нічого дивного. Він у мене такий роззява…
Вона швидко встала з ліжка, накинула на плечі халатик, запахнула його, і вирушила відчиняти двері.
Але за дверима чомусь був зовсім не її чоловік, а якийсь чужий мужик.
– Ви, Марійка, у якої чоловік Михайло? – спитав похмуро гість.
– Я, – кивнула Марійка, і в серці її раптом щось тривожно стрепенулося. – А в чому річ? Де Мишко?
– Де ваш чоловік знаходиться зараз, я точно не знаю, але те, що його в місті вже немає – це сто відсотків, – неохоче відповів чоловік. – Він, мабуть, уже в дорозі…
– Як – в дорозі? – у Марійки від таких слів похололо всередині.
– Так, жінко! – невдоволено зупинив її гість. – Ви мене своїми запитаннями не діставайте, будь ласка. Сьогодні я всього лише посильний, і моя справа передати вам його подарунок. І все. Ось тримайте.
Він простягнув їй якусь не дуже велику коробку і квитанцію.
– Розпишіться, що ви все отримали. До речі, зі святом вас. І давайте в коридор, чи що, зайдемо, щоб не тут все це робити?
– Що робити? – здивувалася вона.
– Як – що? Ви повинні спочатку подивитися подарунок, і потім розписатися, що мною все доставлено вам без обману.
– Стривайте! – занервувала Марійка. – Який подарунок? Де мій Мишко?
– Подивіться спочатку подарунок! – похмуро наказав він. – Може, після цього ви і про чоловіка одразу забудете…
– Як це? Що ви таке говорите?
– Я знаю, що я говорю, – посміхнувся той. – Ну, подарунок дивитися будете, чи так розпишетесь?
Марійка зітхнула, і зробила крок назад, пропускаючи цю дивну людину в квартиру. Потім взяла в нього коробку, і тремтячими руками почала її відкривати.
– Ви світло увімкніть, – порадив мужик. – Щоб як слід оцінити коштовність.
Вона клацнула вимикачем, відкрила коробку, і… Оторопіла.
У коробці лежало величезне золоте кольє, все прикрашене діамантами, смарагдами та іншими дорогоцінними каменями. Ця прикраса була гідна королеви.
– Що це таке? – захоплено спитала вона, і в той же час, з підозрою дивлячись на чоловіка.
– Ви ж самі бачите, що це, – спокійно знизав чоловік плечима. – Тепер у квитанції розпишіться, будь ласка, що вами ця посилка отримана. І не хвилюйтеся, це все викуплено вашим чоловіком зі спеціального сховища, де зберігаються унікальні речі.
Ця штука зараз коштує, мабуть, мільйон доларів, не менше.
Але тепер вона законно належить вам. Ось такий вам звалився несподіваний подаруночок від чоловіка. Ви, жіночко, розписуйтесь, розписуйтесь, щоб потім не було непорозумінь.
Він дістав із своєї кишені авторучку і простягнув їй.
Марійка, не вірячи в те, що відбувається, все-таки, розписалася все тією ж тремтячою рукою, і тільки потім схаменулась.
– Стривайте! Ви сказали, це кольє коштує шалені гроші? І воно викуплене моїм Мишком? Але звідки в нього ці гроші?
– Як звідки? Він же ж пішов на роботу.
– Як це? – Марійка побіліла. – Що значить – на роблоту? Ви що таке говорите, чоловіче? На яку роботу?
– Та ви самі все знаєте… – знову посміхнувся той.
– Я знаю? – Марійка здивовано застигла. – Я нічого не знаю! Говоріть негайно, що з ним трапилося? Куди він пішов?
– Не вдавайте, будь ласка, – чоловік скривився, і розвернувся, щоб піти.
Та жінка скоріше схопила його за плече.
– Стійте! Швидко кажіть – де мій чоловік? Інакше я…
– Жінко, ану припиніть … – гість невдоволено глянув на неї. – До цього ж давно все йшло. Ваш чоловік чудово знав, що ви ним незадоволені. Що ви шкодуєте, що вийшли колись за нього заміж. Ось він і зважився на такий вчинок – найнятися працювати до одного дуже багатого чоловіка на все життя. Тобто назавжди, але за умови, що йому одразу виплатять величезний аванс. Він виконуватиме дуже дорогу і важку роботу. Здобувши цей аванс, Михайло купив цей прощальний подарунок, щоб забезпечити вас на все ваше життя. Він правильно ж зробив?
Марійка не могла нічого сказати. А чоловік спокійно продовжив:
– Ви це кольє можете запросто продати на аукціоні, і з такими грошима жити, ні про що не турбуючись. І навіть одружитися ще кілька разів. Ну все. Щасливо.
Чоловік вийшов з квартири, а Марійка залишилася сама.
– Ні… Бути цього не може… – бурмотіла вона, тримаючи в руках безцінний подарунок чоловіка. – Мені, напевно, все це сниться…
Вона повільно підійшла до шафи, сховала в неї – з очей геть – це кольє разом із коробкою та квитанцією, скинула халат, і знову лягла в ліжко. – Ось зараз я засну, – сказала вона собі. – Потім прокинуся, і Мишко лежатиме поруч зі мною.
Вона заплющила очі міцно-міцно, знову їх розплющила, але чоловіка поряд не було…
Раптом у коридорі клацнули двері.
– А це ще хто? – напружилася вона.
Марійка знову заплющила очі.
– Марійко! – пролунав над вухом урочистий голос чоловіка. – Я вітаю тебе з жіночим днем!
Марійка стрепенулася, розплющила очі, побачила чоловіка з трьома квіточками в руках, і злякалася ще більше.
– Стривай! – вигукнула вона, скочила з ліжка і кинулася до шафи.
Вона швидко відкрила двері, і ахнула – кольє, з коробкою та квитанцією, вже не було…
І тільки тут Марійка полегшено видихнула, обернулася обличчям до чоловіка, кинулася в його обійми і заплакала.
– Це був, все-таки, сон… – думала вона, плачучи, чи то від радості, чи ще від чогось…
