Життєві історії

-Коханий, я маму з бабусею запросила в гості. У мами якраз відпустка, – усміхнулася Христина. Віталій чомусь не був у захваті. – Хіба ми це обговорювали? – тихо запитав він у дружини. – Ти ж сам казав, що гості можуть приїжджати будь-коли! – здивуванню Христини не було меж

-Коханий, я маму з бабусею запросила, у мами якраз відпустка, – усміхнулася Христина.

Віталій чомусь не був у захваті.

-Хіба ми це обговорювали? – тихо запитав він у дружини.

-Ти ж сам казав, що гості можуть приїжджати будь-коли, чи вдень, чи вночі.

«Серйозно. Говорив. Але тільки в той момент, коли розмова була про його друзів та родичів. У цих випадках Віталій не переживав. Нехай приїжджають будь-якої миті. І не важливо, що я втомилася», – подумала жінка.

-Так, але… Я трохи про інше.

-Що ж? Твій друг Данило приїхав посеред ночі без попередження, сказав, що йому терміново треба на п’ять годин десь побути, а сам лишився на три тижні. Потім інший друг з сім’єю. Хіба не так?

Два дні тому…

-Ти не зробиш із нашої квартири прохідний двір, – це Христина сказала одразу.

Одразу ж, як тільки третій друг Віталія приїхав у гості “на тиждень”. Не встигли відпочити після того, як у них місяць жив його шкільний приятель із усією родиною, як уже приїжджає хтось новий.

-Що я можу зробити, якщо вони просять? – одразу ж відповів Віталій.

-Нічого не треба робити, – відповіла Христина. – Просто дай мені телефон, я сама все скажу.

-Ні.

Виявилось, що вони абсолютно різні. У будинку батьків Христини не було прийнято, щоб приїжджали всі підряд. Тільки близькі родичі та друзі, яких запрошували самі.

І Христина чудово пам’ятала, як гості допомагали їм і у домі, і продукти купували, і подарунки привозили. При тому, що не затримувалися довше, ніж на кілька днів.

Це порозуміння.

У сім’ї у Віталіка приймали всіх.

Сам він теж виявився дуже товариським.

Та й зрозуміло, що це йому подобалося. Він з кожним зі своїх друзів щовечора вів бесіди на різні теми, поки рештою справ мала заматися Христина.

-Що ти тут одна робиш? – Віталій прийшов за Христиною, яка вийшла на балкон, щоб подихати свіжим повітрям. – Прийдемо з роботи, сядемо на диван і дивитимемося серіали? Це нудно. Зате компанія. Дітлахи бігатимуть і сміятимуться.

Саме від постійного шуму Христина і втомлювалася найбільше. Причому від дітей. Діти прислухалися до прохань. Але всі друзі Віталія взагалі нікого не чули, крім себе. Коли Христина просила бути тихіше, бо вже ніч, вони вдавали, що забували про це кожні п’ять хвилин.

-Відпочиватимемо.

-Друзі важливіші.

Оскільки Віталій відмовлявся слухати будь-які аргументи, Христина вирішила діяти на випередження, поки його друг не встиг приїхати.

Як Віталій прийшов увечері додому, так і зустрівся біля порога з тещею.

І почув від Христини, що її родичі приїхали тільки на місяць. Два дні Віталій намагався зображати, що всім радий. Що несподівані гості його влаштовують. Потім перестав.

-Скажи вже їм, що ми хочемо побути вдвох. – Віталій підійшов до Христини, яка готувала вечерю. – Ти цілими днями готуєш. Постійно зайнята. А я слухаю про роботу твоєї мами. Я втомився.

-Ну, коли я готувала для сім’ї твого друга і слухала про їхню нову машину, ти ж не втомлювався, – відповіла Христина.

-А зараз втомився.

-Може, хоч так ти зрозумієш, що все треба обговорювати.

-Ні. Мої гості – це мої гості, а…

-Що ти збираєшся сказати? – запитала Христина.

«Якщо він тільки спробує озвучити щось погане про її маму чи бабусю, то одразу піде звідси. Назавжди», – подумала вона.

-Що мої важливіші. Їм треба. А твоїм просто нема чого робити вдома…

Молодець. Сказав. І пішов, щойно встиг взяти речі, які спакувала у валізи Христина…

Вам також має сподобатись...

Ігор з коханою Софією поїхали в село. В цьому селі жила якась знайома Ігоревого дідуся Петра. Звали її Зінаїда Іванівна. Молоді хотіли дещо розпитати в неї про покійного діда… Якась бабуся в халаті поралася на городі. Ігор покликав її. – Що ви хотіли, молодь? – посміхнулася бабуся. – Скажіть, а ви часом не Зінаїда Іванівна? – запитав Ігор. – Так, – сказала старенька. – А чим я можу вам бути корисною? Ігор простягнув жінці якусь фотографію. – Зачекайте, зараз окуляри візьму… – здивовано пробурмотіла та. Зінаїда Іванівна глянула на знімок і її обличчя так і змінилося від побаченого

Віктор прокинувся рано, зайшов на кухню. – Віро, яєчня пересмажилася! Ти що не чуєш запаху? – одразу вигукнув він до дружини, і вимкнув плиту. – Чую, ну і що, – байдуже відповіла жінка. Віктор уважно придивився до дружини і помітив, що вона дуже засмучена. – Кохана, що сталося? – захвилювався чоловік. – Ти ще смієш питати? – раптом сказала Віра. – Це ж ти у всьому винний! Це через тебе вона пішла! – Я винний? В чому? Хто пішов? – Віктор здивовано дивився на дружину, не розуміючи, що відбувається

Олеся чекала на чоловіка з роботи, накрила стіл. На плиті стояла загорнута в рушник каструлька з пюре, в духовці запікалася форель. Пролунав дзвінок у двері. – Дивно, – подумала Олеся. – У чоловіка ж ключі є! Вона вийшла у коридор, відчинила двері. – Олеся, привіт, сестро! А ми до тебе! – раптом вигукнула незнайомка. Олеся дивилася на жінку та молоду дівчину поруч із нею і не впізнавала. – Вибачте, а ви хто? – сказала Олеся. – Ти що, жартуєш? Я ж сестра твоя! – вигукнула гостя. – Сестра? У мене немає сестер! – Олеся здивовано дивилася на незнайомку, нічого не розуміючи

Світлана повернулася додому. Прислухалася. На кухні шуміла вода, дзвенів посуд. – Цікаво, хто там господарює? – подумала Світлана. Тихенько відчинила двері і застигла. – Мама? – здивувалася Світлана. – Так, як ти смієш показуватись мені на очі після того, що ти вчора наробила? – А що такого я зробила? – нерозуміла мама. Світлана дивилася на матір і не могла зрозуміти, чи вона правда не розуміє, що наробила, чи притворяється