Марина чистила картоплю на кухні, як раптом задзвонив телефон. Вона швиденько витерла руки рушником і взяла слухавку. Це була її подруга Ольга.
-Маринко, привіт! – сказала вона в слухавку. – Ти не повіриш, що я зараз побачила! Твій Андрій зараз обідає в кафе з якоюсь жінкою і хлопчиком років п’яти.
Батьки Ольги жили в сусідньому містечку, так само, як і батьки Андрія. Тож подруга часто до них навідувалась і зараз якраз був один із таких візитів.
-Так, він до мами майже кожен вихідний їздить. – Вона ж заслабла, – відповіла Марина, не розуміючи, що в цьому такого.
Андрій був родом із того містечка і в нього там було дуже багато знайомих. Може однокласницю з дитиною зустрів, та вирішили разом пообідати в кафе…
-Не знала я, що в тебе свекруха заслабла, – здивувалася Ольга. – Недавно вона з моєю мамою зустрічалася і виглядала дуже добре.
Марина аж присіла від здивування.
-А ти можеш його непомітно сфотографувати і мені фото скинути? – попросила Марина.
-Добре, постараюся…
Через хвилину Ольга надіслала Марині фото на телефон. І справді, її чоловік обідав у кафе з якоюсь жінкою і хлопчиком.
Марина вирішила все з’ясувати. Насамперед вона зателефонувала свекрусі і поцікавилася, як вона почувається:
-Лідія Миколаївна? Як ваші справи? Андрій розповідав, що вам потрібна допомога? – сказала вона в слухавку.
-Мариночко, привіт! Зараз все добре. Мені вже давно набагато легше, – відповіла свекруха.
-А Андрій, зараз хіба не у вас? – здивувалась Марина.
-Ні, він уже кілька тижнів не приїжджав. А що таке? – не зрозуміла свекруха.
-Ні, нічого, Лідія Миколаївна. Він повинен був до вас поїхати, певне, передумав… Я передам йому, що ви на нього чекаєте.
-Спасибі, Мариночко. Андрій дуже хороший син, дбайливий, – свекруха, як завжди, похвалила свого синочка.
Марина поклала слухавку.
-Значить свекруха нічого не знає, – задумалась вона. – Що ж, треба все дізнатися мені про цю жінку…
Андрій приїхав наступного дня.
-Привіт, любий, як там мама? – з порога запитала Марина.
-Привіт, Маринко! – Вже краще, але на наступні вихідні, я відвезу її в санаторій, ти не проти?
-Ні, не проти, – відповіла Марина і зрозуміла, що Андрій говорить неправду.
Вночі, вперше за десять років шлюбу, Марина взяла телефон чоловіка і знайшла те, що шукала.
Андрій навіть не намагався щось приховувати, він переписувався з якоюсь Валею, в основному йшлося про дати їхніх зустрічей.
Марина, вирішила не поспішати із сваркою і все з’ясувати самій. Слідом за чоловіком, вона також поїхала в сусіднє містечко, і побачила на власні очі, як на вокзалі його зустріла ця жінка з дитиною.
Марина поїхала за ними. Вони разом увійшли до під’їзду звичайного пʼятиповерхового будинку.
Марина вирішила почекати. Незабаром жінка вийшла з під’їзду.
Марина попрямувала до неї:
-Валентина? Вибачте не знаю, як вас батькові? – запитала Марина.
-Доброго дня. Анатоліївна я. Ви щось запитати хотіли? Ми що знайомі з вами? – привіталася жінка.
Марина підійшла ближче:
-Скажіть, будь ласка, а ви Андрію хто?
-В якому сенсі?
-Хто ви Андрію Тимчуку?
-Як хто? – здивувалася Валентина. – Я його дружина. Тимчук Валентина. А, ви, власне, хто? – не зрозуміла жінка.
-Ні, зачекайте, цього не може бути. Це, я його дружина Тимчук Марина Сергіївна, – Марина дістала паспорт і показала Валентині.
-Це якась помилка. Я – дружина Андрія, – Валентина також дістала свій паспорт.
Марина уважно все прочитала і мало не заплакала:
-Виходить, я у нього старша дружина? – перепитала вона, але не почула відповіді від Валентини, та все ще не розуміла, що відбувається.
-І як ми з вами будемо нашого чоловіка ділити? По яких днях? По парних, чи по непарних? – запитала Марина.
-Виходить він стільки років нас двох обманював? – Валентина мало не плакала.
-Виходить, що так…
-А у вас діти є? – запитала Валя.
-Ні. Дітей у нас нема…
З цими словами Марина розвернулася, сіла в машину і поїхала. Вона приїхала додому, зібрала всі речі Андрія і поставила їх біля порога.
-Старша дружина, старша дружина, – крутилися думки у неї в голові. – Як же добре ти влаштувався, любий! Одна дружина допомагає тобі в кар’єрі, а друга народила сина? Ні, з мене досить, я не братиму участі в цій виставі. Прощавай, Андрію! – крикнула Марина в тишу.
Андрій приїхав через три дні, як і обіцяв. Щойно він зайшов, як Марина одразу звернулася до нього:
-Андрію, як ти міг?! Через десять років спільного життя я раптом дізнаюся, що в тебе є інша жінка?! Та ще й дитина?!
-Не очікував я, що ти будеш стежити, – спокійно сказав він. – Марино, я люблю тебе, але мені не вистачало того, що ми не маємо дітей.
-Андрію… А її ти любиш?
-Марино, не порівнюй. Це інше…
-Андрію… Йди. Ось твої речі, забирай все і просто йди…
Марина не вірила, що це відбувається з нею. Не вірила, що таке взагалі було можливо…
Чоловік мовчки взяв речі й пішов.
А незабаром Марина дізналася, що він повернувся до тієї родини… Вона ще довго переживала через таку зраду чоловіка, але з часом по трошки заспокоїлася.
Шкода було тільки дарма витрачених років…
А через рік, на дні народженні в Ольги, Марина познайомилася з Дмитром.
Ще через півроку він зробив їй пропозицію…
Одразу після весілля вони поїхали відзначати медовий місяць.
Яке ж було її здивування, коли через три місяці після весілля вона зрозуміла, що вагітна! Адже з Андрієм у неї ніяк не виходило народити дитину.
Марина обрадувала чудовою новиною Дмитра, а той був на сьомому небі від щастя!
Через дев’ять місяців Марина народила гарненьку дівчинку…
Про Андрія вона більше нічого не чула, та й не хотіла чути. Його життя її більше абсолютно не цікавило…
