Життєві історії

Валентина зі Степаном вже були на пенсії, коли почали зустрічатися. Степан допомагав їй у всьому – зробити ремонт у квартирі, купити продуктів, звозити куди треба на своїй старенькій машині. Так вони прожили вісім щасливих років. Валентина аж помолодшала і погарнішала. А одного дня до Валі прийшов її колишній чоловік Борис. Він був слабий і постарілий. Валя не знала, що й робити

Вони були дуже різними, тож і шлюб у них вийшов таким невдалим.

Борис дуже хотів вибратися з села і переїхати в місто.

Валентина ж дуже хотіла якнайшвидше переїхати від батька, який мало звертав на неї уваги, і від мачухи, яка навіть не намагалася приховувати свою неприязнь до неї.

Валя приїхала у відпустку в село до бабусі. Борис жив у хаті навпроти. Назад до міста вони поїхали вже разом…

Борис влаштувався у ту саму фірму, де працювала Валя.

Спочатку вони жили в гуртожитку, потім їм дали квартиру.

Дочка Надя народилася в гуртожитку, а син Володя вже у своїй квартирі.

Незважаючи на народження дітей, їхнє подружнє життя протікало в постійних сварках.

Чоловік часом любив гульбанити, і навіть мав коханок.

Валентина звичайно сварилася з чоловіком, через його пригоди.

Йшов час. Виросли діти. Вийшла заміж дочка. Одружився син.

Вони залишилися одні.

Стосунки між ними ставали все гіршими. Зазвичай люди в такому віці звикають один до одного і доживають життя разом. У них не виходило мирного існування. Вони розлучилися…

Борис одразу пішов до іншої жінки, а Валентина залишилася сама. Було їй пʼятдесят сім років, але вона ще працювала.

Після розлучення вона зітхнула вільніше, з’явилося багато вільного часу.

Син із сім’єю жив в іншому місті. Дочка не набридала своєю увагою, єдина онука була вже цілком дорослою і рідко приїжджала до бабусі.

Якось, повертаючись з роботи, Валентина зустріла Степана.

Вони не бачилися багато років, а колись працювали разом, і Валентина навіть дружила з його дружиною Лілією.

Вони сіли на лавку. Він розповів, що дружини не стало два роки тому. Єдина донька живе з сім’єю далеко і приїжджає дуже рідко.

Він зізнався, що Валя давно сподобалася йому, але вони ж обоє були у шлюбі.

А тепер, коли вони залишилися самі, можна сказати про це вголос.

Валентина зі Степаном стали зустрічатися, і невдовзі зрозуміли, що вони мають почуття один до одного, а точніше, вони закохалися.

Кохання зріле, серйозне, але кожен соромився зізнатися в цьому, тому любов у них була без гучних слів і пояснень.

Степан просто допомагав їй у всьому: зробити ремонт у квартирі, купити і принести продукти, звозити куди треба на своїй старенькій, але доглянутій машині.

Згодом вони стали нерозлучними і прожили вісім щасливих років.

Валентина помолодшала і погарнішала.

А потім дочка прийшла до матері і розповіла, що нова дружина з виставила батька, і він уже рік живе у свого знайомого.

Борис слабий і постарілий одного дня повернувся додому.

Валя спочатку не знала, що й робити.

Валентина прийняла його назад заради дітей – для них він таки батько.

Як би вона дивилася їм в очі, якби Валя його так і залишила?
Борис уже не гульбанив. Вони жили в одній квартирі, але кожний був сам по собі.

Борис тільки й робив, що дивився телевізор і лежав на дивані. Дуже рідко виходив надвір.

Валентина продовжувала зустрічатися зі Степаном, але це вже не можна було назвати зрадою чоловікові.

Смішно навіть думати про якісь зради, коли у неї з чоловіком офіційне розлучення, їй майже шістдесят шість, а Степану добре за сімдесят.

Вони зі Степаном жили цими зустрічами, багато гуляли, ходили в кіно і були вдячні долі за все.

Нікому не було погано від того, що вони підтримують один одного.

А час стрімко летів. Літні люди знають – чим старше стаєш, тим швидше пролітають дні. Чому? Напевно, просто вони стають повільнішими, а час, як ішов так і йде.

Степан заслаб і його не стало.

Після поминок Валентина з дочкою зайшли в кафе, щоб відійти від переживань цього дня. Валентині треба було повернутись додому до Бориса, а йому не треба знати, де вона була. Він дуже слабий.

Вдома вона нагодувала чоловіка, а сама так і не змогла заснути. Вона згадувала свої щасливі дні. Вони зі Степаном були створені один для одного, тепер це зрозуміло.

І він, і вона майже все життя не вірили у кохання, а воно до них прийшло…

Валентина не нарікала на долю, вона їй дякувала за цей щедрий подарунок – пізню любов.

Молоді, можливо, посміються – яке кохання може бути в такому віці?

А виявляється, ще й як може!

Вам також має сподобатись...

Тамара приїхала на сороковини по своїй бабусі. Вся родина відвідала панахиду по Інні Олегівні, потім зібралася за поминальним столом. –  І як ти цього досягла? Розкажи нам усім! – раптом запитала мама в Тамари. – Ти про що, мамо? – здивувалася Тамара. – Не прикидайся! – вигукнула мати. – Вирішила, що сама розумна? – Олено, заспокойся! Ти правда не знаєш? – обернувся до Тамари батько. – Не знаю чого?! – запитала Тамара. Раптом, батько вийшов з кімнати і повернувся з якимось великим конвертом у руках. – Ось, сама все зрозумієш, – додав він. Тамара відкрила конверт, заглянула всередину, і ахунла від побаченого

Світлана повернулася додому з магазину. – Андрію, сумки візьми! Чому в коридорі темно, ти навіщо світло вимкнув? – голосно вигукнула Світлана, увійшовши до квартири. – Тихо. Тихо… Дитину розбудиш, він тільки заснув! – роздратовано прошипів Андрій, вискочивши у коридор. Світлана не відразу вникла в суть сказаного. Дівчина сяк-так поставила пакети з продуктами на підлогу і пильно подивилася на чоловіка. – Яку дитину? Що ти знову вигадуєш? – запитала вона в чоловіка. – Зайди у вітальню, сама все побачиш! – єхидно додав Андрій. Світлана повільно підійшла до дверей вітальні, відкрила їх і… застигла від побаченої картини

Ганна та Олексій снідали на кухні, коли до них зайшов їхній син Микола. – Сьогодні ввечері я познайомлю вас із моєю Оксаною. Я її люблю, і ми збираємось одружитися, – радісно сказав він. – Ну нарешті! – вигукнули в обидва голоси батьки. Микола зібрався і пішов, а батьки взялися за святкову вечерю. Коли все було готово, пролунав дзвінок у двері, і Олексій Сергійович поспішив зустрічати гостей. Ганна Петрівна ще раз оглянула стіл, і теж вийшла в коридор. Жінка глянула на майбутню невістку, і аж рота відкрила від подиву

Ліда дізналася, що вагітна. Вона поїхала до своєї мачухи, хоча вони й не були близькі. Та здивувалася й зраділа. – Згадала про стару! – сказала мачуха. – Та яка ти стара! – вигукнула Ліда. – Тобі шістдесят три, заміж ще можна вийти! – Ну ні вже, люба, заміж – це про тебе, – сказала жінка. – У мене один чоловік і він мене там дочекається, на небесах… Ти ходила до лікаря, до речі? – Що? – не зрозуміла Ліда. – Ну, в тебе голова крутилася… – сказала мачуха. – Лідо, треба сходити. – Навіщо? – запитала дівчина. Мачуха подумала трохи й сказала: – У твоєї матері теж колись із цього почалося… Ліда застигла від почутого