Життєві історії

Валентина зі Степаном вже були на пенсії, коли почали зустрічатися. Степан допомагав їй у всьому – зробити ремонт у квартирі, купити продуктів, звозити куди треба на своїй старенькій машині. Так вони прожили вісім щасливих років. Валентина аж помолодшала і погарнішала. А одного дня до Валі прийшов її колишній чоловік Борис. Він був слабий і постарілий. Валя не знала, що й робити

Вони були дуже різними, тож і шлюб у них вийшов таким невдалим.

Борис дуже хотів вибратися з села і переїхати в місто.

Валентина ж дуже хотіла якнайшвидше переїхати від батька, який мало звертав на неї уваги, і від мачухи, яка навіть не намагалася приховувати свою неприязнь до неї.

Валя приїхала у відпустку в село до бабусі. Борис жив у хаті навпроти. Назад до міста вони поїхали вже разом…

Борис влаштувався у ту саму фірму, де працювала Валя.

Спочатку вони жили в гуртожитку, потім їм дали квартиру.

Дочка Надя народилася в гуртожитку, а син Володя вже у своїй квартирі.

Незважаючи на народження дітей, їхнє подружнє життя протікало в постійних сварках.

Чоловік часом любив гульбанити, і навіть мав коханок.

Валентина звичайно сварилася з чоловіком, через його пригоди.

Йшов час. Виросли діти. Вийшла заміж дочка. Одружився син.

Вони залишилися одні.

Стосунки між ними ставали все гіршими. Зазвичай люди в такому віці звикають один до одного і доживають життя разом. У них не виходило мирного існування. Вони розлучилися…

Борис одразу пішов до іншої жінки, а Валентина залишилася сама. Було їй пʼятдесят сім років, але вона ще працювала.

Після розлучення вона зітхнула вільніше, з’явилося багато вільного часу.

Син із сім’єю жив в іншому місті. Дочка не набридала своєю увагою, єдина онука була вже цілком дорослою і рідко приїжджала до бабусі.

Якось, повертаючись з роботи, Валентина зустріла Степана.

Вони не бачилися багато років, а колись працювали разом, і Валентина навіть дружила з його дружиною Лілією.

Вони сіли на лавку. Він розповів, що дружини не стало два роки тому. Єдина донька живе з сім’єю далеко і приїжджає дуже рідко.

Він зізнався, що Валя давно сподобалася йому, але вони ж обоє були у шлюбі.

А тепер, коли вони залишилися самі, можна сказати про це вголос.

Валентина зі Степаном стали зустрічатися, і невдовзі зрозуміли, що вони мають почуття один до одного, а точніше, вони закохалися.

Кохання зріле, серйозне, але кожен соромився зізнатися в цьому, тому любов у них була без гучних слів і пояснень.

Степан просто допомагав їй у всьому: зробити ремонт у квартирі, купити і принести продукти, звозити куди треба на своїй старенькій, але доглянутій машині.

Згодом вони стали нерозлучними і прожили вісім щасливих років.

Валентина помолодшала і погарнішала.

А потім дочка прийшла до матері і розповіла, що нова дружина з виставила батька, і він уже рік живе у свого знайомого.

Борис слабий і постарілий одного дня повернувся додому.

Валя спочатку не знала, що й робити.

Валентина прийняла його назад заради дітей – для них він таки батько.

Як би вона дивилася їм в очі, якби Валя його так і залишила?
Борис уже не гульбанив. Вони жили в одній квартирі, але кожний був сам по собі.

Борис тільки й робив, що дивився телевізор і лежав на дивані. Дуже рідко виходив надвір.

Валентина продовжувала зустрічатися зі Степаном, але це вже не можна було назвати зрадою чоловікові.

Смішно навіть думати про якісь зради, коли у неї з чоловіком офіційне розлучення, їй майже шістдесят шість, а Степану добре за сімдесят.

Вони зі Степаном жили цими зустрічами, багато гуляли, ходили в кіно і були вдячні долі за все.

Нікому не було погано від того, що вони підтримують один одного.

А час стрімко летів. Літні люди знають – чим старше стаєш, тим швидше пролітають дні. Чому? Напевно, просто вони стають повільнішими, а час, як ішов так і йде.

Степан заслаб і його не стало.

Після поминок Валентина з дочкою зайшли в кафе, щоб відійти від переживань цього дня. Валентині треба було повернутись додому до Бориса, а йому не треба знати, де вона була. Він дуже слабий.

Вдома вона нагодувала чоловіка, а сама так і не змогла заснути. Вона згадувала свої щасливі дні. Вони зі Степаном були створені один для одного, тепер це зрозуміло.

І він, і вона майже все життя не вірили у кохання, а воно до них прийшло…

Валентина не нарікала на долю, вона їй дякувала за цей щедрий подарунок – пізню любов.

Молоді, можливо, посміються – яке кохання може бути в такому віці?

А виявляється, ще й як може!

Вам також має сподобатись...

Наталка варила на обід борщ, коли відкрилися вхідні двері. – Я вдома! – гукнув з коридору чоловік. – Чудово! Зараз якраз обідати будемо, – відповіла дружин. Олег довго не заходив на кухню, все щось копався в коридорі. – Коханий, ну ти де?! – запитала Наталка. – Зараз, зараз! Я роблю останні приготування, для твого сюрпризу, – сказав він у відповідь. – Якого ще «сюрпризу», – не зрозуміла жінка. Вона вимкнула плину, поклала ложку у раковину, і вийшла в коридор. Наталка глянула на Олега і… аж присіла від побаченого

Тамара приїхала до своєї матері в село. – Мамо, привіт! Це я! – гукнула вона, зайшовши в будинок. – Привіт, доню! – зраділа Валентина. – А я ось вирішила приїхати, навести в тебе порядок, трохи прибрати, – пояснила донька. Валентина пригостила доньку чаєм, і Тамара, трохи відпочивши, взялася за прибирання. Швидко навівши порядок на кухні, Тамара вирушила прибрати в кімнаті матері. Раптом, на журнальному столику, який стояв біля ліжка Валентини, Тамара помітила якусь папку. – А це ще що таке? – подумала вона. Тамара взяла папку, заглянула всередину і…ахнула від побаченого

Катерина готувала на кухні вечерю, коли у двері подзвонили. – Доставка, – почула Катерина за дверима і відчинила їх нічого не підозрюючи. Вранці вона зробила замовлення в інтернет-магазині та чекала на свою покупку. Сходовий майданчик перед квартирою був заставлений коробками. Речі були всюди, коробки стояли одна на іншій вже вище за людський зріст. Катя розгубилася, почувши щось недобре. – Невже я щось наплутала і замовила вміст усього кошика в інтернет-магазині, а не чобітки та сукню, – захвилювалася вона. Раптом з поміж коробок визирнула якась постать. Катерина придивилася до неї і застигла від побаченого

Ганна прокинулась рано. Раптом у двері подзвонили. На порозі стояв її недавній знайомий Євген. Він привітався і простягнув пакет із замовленням, яке мав привезти. – Ой, ви так рано! – ахнула Ганна. – А чому не подзвонили? Вона стояла в халатику і довге, ще не розчесане волосся, спадало на плечі. – Поспішав! – сказав той. – Одужуйте швидше! Так, мало не забув… Там моя мама переживає за ваше здоров’я, і ​​готує свій фірмовий морс. Тож ввечері ще зайду… Через два дні Ганна вирішила занести мамі Євгена банку з-під морсу. Раптом здалеку вона побачила Євгена. Ганна глянула з ким він і стала, як вкопана від побаченого