Життєві історії

Марина чистила картоплю на кухні, як раптом задзвонив телефон. Це була її подруга Ольга. – Маринко! Ти не повіриш, що я бачила! – сказала вона. – Твій Андрій обідає в кафе з якоюсь жінкою. – Так, він до мами поїхав. – Вона ж заслабла, – відповіла Марина. – Дивно, – здивувалася Ольга. – Недавно вона з моєю мамою зустрічалася і виглядала дуже добре. Марина аж присіла від здивування. Вона вирішила все зʼясувати

Марина чистила картоплю на кухні, як раптом задзвонив телефон. Вона швиденько витерла руки рушником і взяла слухавку. Це була її подруга Ольга.

-Маринко, привіт! – сказала вона в слухавку. – Ти не повіриш, що я зараз побачила! Твій Андрій зараз обідає в кафе з якоюсь жінкою і хлопчиком років п’яти.

Батьки Ольги жили в сусідньому містечку, так само, як і батьки Андрія. Тож подруга часто до них навідувалась і зараз якраз був один із таких візитів.

-Так, він до мами майже кожен вихідний їздить. – Вона ж заслабла, – відповіла Марина, не розуміючи, що в цьому такого.

Андрій був родом із того містечка і в нього там було дуже багато знайомих. Може однокласницю з дитиною зустрів, та вирішили разом пообідати в кафе…

-Не знала я, що в тебе свекруха заслабла, – здивувалася Ольга. – Недавно вона з моєю мамою зустрічалася і виглядала дуже добре.

Марина аж присіла від здивування.

-А ти можеш його непомітно сфотографувати і мені фото скинути? – попросила Марина.

-Добре, постараюся…

Через хвилину Ольга надіслала Марині фото на телефон. І справді, її чоловік обідав у кафе з якоюсь жінкою і хлопчиком.

Марина вирішила все з’ясувати. Насамперед вона зателефонувала свекрусі і поцікавилася, як вона почувається:

-Лідія Миколаївна? Як ваші справи? Андрій розповідав, що вам потрібна допомога? – сказала вона в слухавку.

-Мариночко, привіт! Зараз все добре. Мені вже давно набагато легше, – відповіла свекруха.

-А Андрій, зараз хіба не у вас? – здивувалась Марина.

-Ні, він уже кілька тижнів не приїжджав. А що таке? – не зрозуміла свекруха.

-Ні, нічого, Лідія Миколаївна. Він повинен був до вас поїхати, певне, передумав… Я передам йому, що ви на нього чекаєте.

-Спасибі, Мариночко. Андрій дуже хороший син, дбайливий, – свекруха, як завжди, похвалила свого синочка.

Марина поклала слухавку.

-Значить свекруха нічого не знає, – задумалась вона. – Що ж, треба все дізнатися мені про цю жінку…

Андрій приїхав наступного дня.

-Привіт, любий, як там мама? – з порога запитала Марина.

-Привіт, Маринко! – Вже краще, але на наступні вихідні, я відвезу її в санаторій, ти не проти?

-Ні, не проти, – відповіла Марина і зрозуміла, що Андрій говорить неправду.

Вночі, вперше за десять років шлюбу, Марина взяла телефон чоловіка і знайшла те, що шукала.

Андрій навіть не намагався щось приховувати, він переписувався з якоюсь Валею, в основному йшлося про дати їхніх зустрічей.

Марина, вирішила не поспішати із сваркою і все з’ясувати самій. Слідом за чоловіком, вона також поїхала в сусіднє містечко, і побачила на власні очі, як на вокзалі його зустріла ця жінка з дитиною.

Марина поїхала за ними. Вони разом увійшли до під’їзду звичайного пʼятиповерхового будинку.

Марина вирішила почекати. Незабаром жінка вийшла з під’їзду.

Марина попрямувала до неї:

-Валентина? Вибачте не знаю, як вас батькові? – запитала Марина.

-Доброго дня. Анатоліївна я. Ви щось запитати хотіли? Ми що знайомі з вами? – привіталася жінка.

Марина підійшла ближче:

-Скажіть, будь ласка, а ви Андрію хто?

-В якому сенсі?

-Хто ви Андрію Тимчуку?

-Як хто? – здивувалася Валентина. – Я його дружина. Тимчук Валентина. А, ви, власне, хто? – не зрозуміла жінка.

-Ні, зачекайте, цього не може бути. Це, я його дружина Тимчук Марина Сергіївна, – Марина дістала паспорт і показала Валентині.

-Це якась помилка. Я – дружина Андрія, – Валентина також дістала свій паспорт.

Марина уважно все прочитала і мало не заплакала:

-Виходить, я у нього старша дружина? – перепитала вона, але не почула відповіді від Валентини, та все ще не розуміла, що відбувається.

-І як ми з вами будемо нашого чоловіка ділити? По яких днях? По парних, чи по непарних? – запитала Марина.

-Виходить він стільки років нас двох обманював? – Валентина мало не плакала.

-Виходить, що так…

-А у вас діти є? – запитала Валя.

-Ні. Дітей у нас нема…

З цими словами Марина розвернулася, сіла в машину і поїхала. Вона приїхала додому, зібрала всі речі Андрія і поставила їх біля порога.

-Старша дружина, старша дружина, – крутилися думки у неї в голові. – Як же добре ти влаштувався, любий! Одна дружина допомагає тобі в кар’єрі, а друга народила сина? Ні, з мене досить, я не братиму участі в цій виставі. Прощавай, Андрію! – крикнула Марина в тишу.

Андрій приїхав через три дні, як і обіцяв. Щойно він зайшов, як Марина одразу звернулася до нього:

-Андрію, як ти міг?! Через десять років спільного життя я раптом дізнаюся, що в тебе є інша жінка?! Та ще й дитина?!

-Не очікував я, що ти будеш стежити, – спокійно сказав він. – Марино, я люблю тебе, але мені не вистачало того, що ми не маємо дітей.

-Андрію… А її ти любиш?

-Марино, не порівнюй. Це інше…

-Андрію… Йди. Ось твої речі, забирай все і просто йди…

Марина не вірила, що це відбувається з нею. Не вірила, що таке взагалі було можливо…

Чоловік мовчки взяв речі й пішов.

А незабаром Марина дізналася, що він повернувся до тієї родини… Вона ще довго переживала через таку зраду чоловіка, але з часом по трошки заспокоїлася.

Шкода було тільки дарма витрачених років…

А через рік, на дні народженні в Ольги, Марина познайомилася з Дмитром.

Ще через півроку він зробив їй пропозицію…

Одразу після весілля вони поїхали відзначати медовий місяць.

Яке ж було її здивування, коли через три місяці після весілля вона зрозуміла, що вагітна! Адже з Андрієм у неї ніяк не виходило народити дитину.

Марина обрадувала чудовою новиною Дмитра, а той був на сьомому небі від щастя!

Через дев’ять місяців Марина народила гарненьку дівчинку…

Про Андрія вона більше нічого не чула, та й не хотіла чути. Його життя її більше абсолютно не цікавило…

Вам також має сподобатись...

Вероніка поверталася додому з роботи. Раптом вона побачила машину свого чоловіка Ігоря. Машина стояла біля хати сусідки Валентини. Вероніки пішла до хати. Вона натиснула на ручку дверей. Двері були не зачинені… Вероніка глянула в хату. Її чоловік одягав сорочку, а поруч стояла в короткому рожевому халатику Валентина і голосно сміялася. – Ти що, Ігорю, не можеш сорочку застебнути?! – запитувала вона. – Ой не сміши мене. Зараз допоможу! Почувши за спиною скрип дверей, вони одночасно озирнулись. Посмішка злетіла з обличчя Валентини. Вероніка глянула на все це й оторопіла від побаченого

Олег зʼїздив до матері та забрав сина додому. – Ну, як погостював у бабусі? – запитала Яна у Михайлика, коли вони з чоловіком повернулися. – У нас із бабусею вчора була дивна гра, – почав розповідати хлопчик. – Яка ще гра? – здивувався Олег. – Вона казала, що вміє робити магію, але для цього їй від мене потрібно кілька волосин, – продовжив Михайлик. – Волосини я дав, але ніякої магії не побачив! – Ти розумієш, що зробила твоя мама? – Яна здивовано глянула на чоловіка. – Ні! – розвів руками Олег. І Яна все пояснила чоловіку. Олег вислухав дружину і застиг від обурення

Андрій припаркував свій джип біля будинку батьків. – Приїхав! – вигукнула мама, побачивши сина і обійняла його. – Привіт, мамо! – усміхнувся Андрій. – Прохоть в хату, я там обід приготувала, – затараторила жінка. Андрій смачно поїв, поговорив з батьками. – А ти надовго до нас? – запитав батько. – На тиждень, – відповів Андрій. – Це добре, нам допомона не завадить, – усміхнувся батько. Тиждень пролетів швидко, настав час повертатися у місто. Мати з батьком вийшли провести сина. – Андрію, я маю тобі дещо сказати, – раптом сказала мама і все розповіла сину. Андрій вислухав матір і аж сторопів від таких слів

Антоніна мила посуд на кухні, коли в двері подзвонили. На порозі стояла сусідка Галя. – Ніно, можеш цибулину позичити? – запитала вона. – Звісно, – відповіла Ніна, пішла на кухню і швидко повернулася з цибулиною в руках. – Бачила твій син Ігор якусь кралю собі знайшов, – раптом сказала Галя. – Ти що, її бачила? Де бачила? – здивувалася Ніна. – Та ось щойно, біля будинку, – пояснила сусідка. – І яка вона? – запитала Ніна. – А ти сама подивись! Вони біля підʼїзду стоять, – єхидно посміхнулася Галина. Ніна швидко підбігла до вікна на кухні, глянула вниз і застигла від побаченого