На телефоні раптом висвітлився майже забутий номер.
Ну це ж треба – дзвонила колишня свекруха!
– Марино, приїдь, мені дуже зле, а мій Віктор Іванович вже давно сам не справляється. І в мене до тебе велике прохання – приїжджайте разом із Олею, ми вас так давно не бачили!
Марина просто застигла від цього дзвінка, вони вже кілька років взагалі не спілкувалися з колишньою свекрухою та свекром.
Може щось трапилося з її колишнім чоловіком Геннадієм, коли його батьки раптом до неї звертаються?
– Ганно Сергіївно, а що з вами? І вибачте, а де Генадій з Жанною? Поїхали вони кудись?
– Ой не знаю, приїжджай, погано мені, все потім розповім! – тихо сказала колишня свекруха і відключилася.
Марина дивилася на чорний екран телефону і думала, що робити?
Послати їх, як і вони їх із Олею практично послали кілька років тому, чи все ж таки якось відреагувати?
– Мамо, ти що така засмучена? А хто дзвонив? – Увійшла до неї в кімнату донька
– Та ось бабуся Ганна дзвонила, вони з дідом занедужали і просять зараз приїхати, не знаю що робити?
– В сенсі? Яка бабуся? – Спершу навіть не зрозуміла Оля. – Баба Таня з дідом Василем? Тож поїхали до них швидше! За дві години ми до них дістанемося, а тато знає?
Марина похитала головою: – Та ні, Оля, ти не зрозуміла, це не баба Таня, а бабуся Ганна, Ганна Сергіївна. Та й Віктор Іванович майже не ходить, вони просили приїхати.
– Ах ці? З чого це вони про нас згадали, мамо? Стільки років не згадували і раптом згадали?
– Не знаю, що там у них трапилося, але твоєму татові Генадію я дзвонити не хочу!
– Він мені не тато, мамо! У них є свої діти, ти ж знаєш. У мене є тато, який мене любить, і я його люблю і іншого в мене немає.
– Я знаю, але що робити? А раптом щось сталося, я тоді собі не пробачу! – Марина зітхнула і почала збиратися.
– Гаразд, я з тобою поїду, бо ти занадто жаліслива і довірлива! – Оля теж одяглася і вони пішли на зупинку.
Жили Ганна Сергіївна та Віктор Іванович від них недалеко. Півгодини на маршрутці.
Після розлучення з Геннадієм Марина з Олею повернулися до її батьків, мама з татом навіть були раді, Генадій їм не дуже подобався.
Геннадій мав однокімнатну квартиру, в ній і жили. Так що розмінювати нема чого, та й це була його квартира, від бабусі йому дісталася.
Потім Генадій одружився з Жанною. У неї вже була донька Аліна, а потім син Денис у них народився і Генадій про колишню зовсім і забув.
Квартира у Жанни велика, Генадій одразу до дружини переїхав.
Марина навіть тоді подумала – а раптом Генадій вирішить їм із донькою з квартирою допомогти, раз у нього з житлом уже все добре? Ну, раптом у нього якісь почуття хоч до доньки залишилися?
Але Ганна Сергіївна швиденько все розсудила.
Ганна Сергіївна і Віктор Іванович мали квартиру в старому будинку. І вони тут же переїхали до нового будинку, продавши свою квартиру та квартиру сина. Зробили шикарний ремонт, спочатку навіть Марину із Олею в гості запрошували. Натякали, що частина цієї квартири потім Олі дістанеться.
Але потім у Генадія з Жанною народився Денис і Жанна почала висловлювати невдоволення, що їхнім дітям мало уваги від його батьків дістається.
Отже, коли Марина вийшла заміж за Михайла і у них народився Андрійко, вони перестали їздити до батьків її колишнього. Та й вони про колишню невістку та колишню онучку більше не згадували.
І раптом на тобі згадали!
Ганна Сергіївна відчинила двері і зраділа:
– Оля, як ти виросла, що ж ти до нас не приїжджала?
Оля здивовано знизала плечима, хотіла щось сказати типу, що ви самі не запрошували і не дзвонили, але Марина її випередила:
– Ось ми й приїхали, що у вас сталося, Ганно Сергіївно?
– Та ви проходите, Вітя, це Оля нарешті приїхала, – гукнула Ганна Сергіївна, Віктор Іванович лежав на дивані.
– Зовсім майже не підводиться!
А Генадій мій з Жанною на мене образилися! Адже я дачу нашу на Олю нещодавно відписала, адже теж внучка! – Ганна Сергіївна з розчуленням на Олю подивилася, – А Жанна образилася! Говорить, що вона мріяла нашу дачу облаштувати, це раніше вона їй не подобалася, от і не їздила. А ми, мовляв, її не сім’ї свого сина відписали, а чужим людям, які до нас і не їздять зовсім!
Образилися так, що навіть телефон не беруть, а я теж занедужала, ні продуктів, ні ліків у нас немає. І допомогти ж нікому, а ми все для онуків готові віддати!
Марина смикнула Олю за кофту, побачивши, що та хоче заперечити.
Вони сходили в магазин, купили їм і продукти, і все необхідне. Сусідам іноді допомагали, а тут все ж таки бабуся з дідусем.
Правда Оля всю дорогу додому з Мариною сперечалася:
– Та вони спеціально цю дачу стару за сто кілометрів мені відписали, щоб ми їх доглядали.
Щоб показати, які вони добрі, і нам соромно стало!
Мені вона не потрібна і нікому не потрібна, Жанні вона також не потрібна, вона просто знайшла привід свекрусі не допомагати!
А ти, мамо, як завжди, крайня, образи не пам’ятаєш і тільки всім допомагаєш!
Добре хоч тато у нас такий молодець, що ми не жебраки. А то дай тобі волю, ти все роздала б, всіх тобі шкода!
Вони не мої бабуся з дідусем, у них Аліна та Денис онуки. А самі вони чудово у великій квартирі жили та немали діла, як ми з тобою живемо! – Оля не могла зупинитися.
Але нарешті все висловила та заспокоїлася:
– Мам, та ну їх! Я бабусю Таню люблю, татову маму, ми з Андрійком скоро до неї на канікули поїдемо. Там у мене подружка Христинка, ми на великах їздитимемо на річку. А баба Таня нам смачні коржики напече і риби насмажить, що дід Василь ловить. Карасі з піджарочкою і з картоплею – смакота.
Андрійко теж з дідом на рибалку ходять! А мені знаєш, що баба Таня сказала? Що я їй як рідна, у неї два сини, а вона так дівчинку хотіла!
Вона мені на придане збирає, уявляєш? На весілля збирає з пенсії, а ще свою каблучку золоту з червоним камінчиком мені подарує. Я її вже міряла, вона мені поки велика, здорово так, мамо? – Оля мрійливо зітхнула – як приємно, що бабуся Таня її любить.
Потім раптом стала серйозною: – А ці… Ганна Сергіївна та Віктор Іванович, вони якщо знову дзвонитимуть, ти мені кажи, мамо.
Я з тобою теж їздитиму до них і допомагатиму, якщо вони не потрібні нікому, що ж робити? Тільки мені від них нічого не треба.
Біля будинку на них чекали Михайло та Андрій.
Оля до них підбігла, обійняла: – Тату привіт!
– А де ви були? – Запитав Андрій.
– Та, допомагали одним… колишнім родичам, не можна ж у біді людей залишати, так тату? Пішли швидше додому, тату, допоможеш мені з фізикою? А ще сказали треба, щоб тато до школи прийшов, там щось полагодити треба, добре тату?
– Так, звичайно, йдемо швидше додому, їсти хочеться! Михайло взяв за руки Олю та Андрійка! – До нас ще хотіли бабуся Люда та дідусь Сашко сьогодні зайти. Бабуся пиріг спекла.
Марина йшла за ними і думала – “Яке ж щастя, що ЦЕ моя сім’я, а не ті, зовсім чужі люди! Дякую долі, що так розсудила”!
