Руслану дістався дуже старий будинок діда у спадок. Точніше спадкоємцем був би його батько, але оскільки його вже давно не стало, то будинок перейшов сину.
У всій спадщині приваблювала лише ділянка. Велика ділянка і розташована майже на краю села.
За будинком, одразу через галявину, було невелике озеро, а далі ліс.
Руслан одразу згадав, що у діда завжди були гриби, ягоди.
Руслану пропонували хорошу ціну за ділянку. Будинок в оцінку зовсім не входив. Можна сказати, що й не будинок це вже був, а руїни.
Але продавати вони з дружиною його не стали. Вирішено було будуватися.
Марина та Руслан давно мріяли про окреме житло, і бажано не в місті. Обидвоє були сільські, а в місті залишилися після навчання, але так і не прижилися. Збирали на кредит на квартиру, а тут такий спадок!
Розчистити ділянку вирішили самі. Сини 9 та 10 років з радістю допомагали.
Батьки Марини були проти. Вони нещодавно перебралися з села до міста, щоб бути ближчими до дітей.
Будинок свій вони залишили старшому синові для дачі, а самі маленьку квартирку купили у місті.
Марина навіть зв’язуватися з ними не стала. Хоча вони могли б і заплатити за їх будинок, але навіть не запропонували…
– Облиш. Ми самі, – заспокоював її Руслан. – Ось візьмемо і розбудуємося! І буде все в нас все так, як ми захочемо!
І ось мрія справдилася! Батьки Марини не допомагали зовсім. За час будівництва приїхали один раз.
– Краще б ви квартиру купили! Навіщо вам це все треба? Дачу має твій брат. Приїхати можна будь-якої миті. Не розумієте ви молодь, куди гроші витрачати!
– Це наші гроші. Куди хочемо, туди й витрачаємо! До того ж, діти теж хочуть жити тут, а не в місті.
– А ми навіщо у ваше місто переїхали?! – обурювалась мати. – Що б вам допомагати!
– Ну, там ще є мій брат. Йому й допомагайте.
Перед будівництвом будинку, коли було тільки розчищено ділянку, приїхав і брат Марини.
– Навіщо вам це будівництво? Продавайте ділянку і купіть у мене батьківський дім. Ми до вас і приїжджатимемо. І вам житло готове, і нам клопоту менше.
– Тобі батьки будинок віддали, а ти нам його продаси? – сплеснув руками Руслан.
– Ну, мені теж гроші потрібні. А тут подвійна вигода. І вам, і нам. А може, й батьки надумають повернутися у село.
– Ну, до тебе й повернуться, якщо надумають.
– Так мені ж будинок продати треба. А якщо вам продати, то й будинок у родині.
– Ми збудуємо свій!
Підтримала їх лише мати Руслана. Вона і з дітьми займалася, і часто приїжджала до них на будівництво. Жила вона у сусідньому селі. А останнім часом вони й жили тимчасово у неї.
Грошима допомогти не могла, зате ділом підтримувала. Будинок стоїть, альтанка, гараж. Машина в гаражі тільки поки що стара. Але всьому свій час.
Родичів, друзів покликали на новосілля. Усі приїхали. Друзі захоплюються. Такий будинок!
– Альтанка, двір, все просто шикарно. Які ви молодці. І діти – помічники. Самостійні. Яких шашликів нам наготували. Дуже добре у вас.
– Так, Маринко, у вас добре, – сказав брат. – Тільки на які гроші ви все це побудували? Я ось хату хотів продати, а не купує ніхто. Хотів кредит закрити, а грошей нема. А ви шикуєте.
– А ми працюємо. Та й будували майже все самі. Всі разом. І витрати зменшили. Діти розуміють і не просять щороку новий телефон, чи планшет.
– Та не може бути! Мої змінюють щороку. І діти і дружина. Один крутіший за іншого.
– Може.
Марина не стала говорити брату та батькам, що Руслан, окрім ділянки з руїнами, отримав у спадок ще й вклад у банку. Разом з їхніми накопиченнями вистачило на велику хату і залишилися гроші на машину.
А батькам Марини набридло жити у місті. Звикли вони до сільського життя. Повернулися до свого дому.
Виявилось, що на сина вони його не оформляли. А він його вже хотів продавати. Як? Просто на довірі між родичами?
Мамі Руслана пропонували переїхати до них. Вона поки що думає. Та й навіщо їй переїжджати? Села ж поряд!
Вона і так часто гостює у їхньому домі. Її всі люблять. Вона хороша свекруха, хороша мати і найкраща бабуся!
