Життєві історії

Марина з Русланом вирішили збудувати хату. Батьки Марини не допомагали. – Краще б квартиру купили! – казали вони. – Навіщо вам це все треба? Не розумієте ви, молодь, куди гроші витрачати! – Це наші гроші, – казали молоді. – Куди хочемо, туди й витрачаємо! Перед будівництвом, коли було розчищено ділянку, приїхав брат Марини: – Навіщо вам це будівництво? Продавайте ділянку і купіть у мене батьківську хату. – Тобі батьки будинок віддали, а ти нам його продаси?! – тільки й сплеснув руками Руслан. А коли він закінчив будівництво, то всі ахнули від побаченого

Руслану дістався дуже старий будинок діда у спадок. Точніше спадкоємцем був би його батько, але оскільки його вже давно не стало, то будинок перейшов сину.

У всій спадщині приваблювала лише ділянка. Велика ділянка і розташована майже на краю села.

За будинком, одразу через галявину, було невелике озеро, а далі ліс.

Руслан одразу згадав, що у діда завжди були гриби, ягоди.

Руслану пропонували хорошу ціну за ділянку. Будинок в оцінку зовсім не входив. Можна сказати, що й не будинок це вже був, а руїни.

Але продавати вони з дружиною його не стали. Вирішено було будуватися.

Марина та Руслан давно мріяли про окреме житло, і бажано не в місті. Обидвоє були сільські, а в місті залишилися після навчання, але так і не прижилися. Збирали на кредит на квартиру, а тут такий спадок!

Розчистити ділянку вирішили самі. Сини 9 та 10 років з радістю допомагали.

Батьки Марини були проти. Вони нещодавно перебралися з села до міста, щоб бути ближчими до дітей.

Будинок свій вони залишили старшому синові для дачі, а самі маленьку квартирку купили у місті.

Марина навіть зв’язуватися з ними не стала. Хоча вони могли б і заплатити за їх будинок, але навіть не запропонували…

– Облиш. Ми самі, – заспокоював її Руслан. – Ось візьмемо і розбудуємося! І буде все в нас все так, як ми захочемо!

І ось мрія справдилася! Батьки Марини не допомагали зовсім. За час будівництва приїхали один раз.

– Краще б ви квартиру купили! Навіщо вам це все треба? Дачу має твій брат. Приїхати можна будь-якої миті. Не розумієте ви молодь, куди гроші витрачати!

– Це наші гроші. Куди хочемо, туди й витрачаємо! До того ж, діти теж хочуть жити тут, а не в місті.

– А ми навіщо у ваше місто переїхали?! – обурювалась мати. – Що б вам допомагати!

– Ну, там ще є мій брат. Йому й допомагайте.

Перед будівництвом будинку, коли було тільки розчищено ділянку, приїхав і брат Марини.

– Навіщо вам це будівництво? Продавайте ділянку і купіть у мене батьківський дім. Ми до вас і приїжджатимемо. І вам житло готове, і нам клопоту менше.

– Тобі батьки будинок віддали, а ти нам його продаси? – сплеснув руками Руслан.

– Ну, мені теж гроші потрібні. А тут подвійна вигода. І вам, і нам. А може, й батьки надумають повернутися у село.

– Ну, до тебе й повернуться, якщо надумають.

– Так мені ж будинок продати треба. А якщо вам продати, то й будинок у родині.

– Ми збудуємо свій!

Підтримала їх лише мати Руслана. Вона і з дітьми займалася, і часто приїжджала до них на будівництво. Жила вона у сусідньому селі. А останнім часом вони й жили тимчасово у неї.

Грошима допомогти не могла, зате ділом підтримувала. Будинок стоїть, альтанка, гараж. Машина в гаражі тільки поки що стара. Але всьому свій час.

Родичів, друзів покликали на новосілля. Усі приїхали. Друзі захоплюються. Такий будинок!

– Альтанка, двір, все просто шикарно. Які ви молодці. І діти – помічники. Самостійні. Яких шашликів нам наготували. Дуже добре у вас.

– Так, Маринко, у вас добре, – сказав брат. – Тільки на які гроші ви все це побудували? Я ось хату хотів продати, а не купує ніхто. Хотів кредит закрити, а грошей нема. А ви шикуєте.

– А ми працюємо. Та й будували майже все самі. Всі разом. І витрати зменшили. Діти розуміють і не просять щороку новий телефон, чи планшет.

– Та не може бути! Мої змінюють щороку. І діти і дружина. Один крутіший за іншого.

– Може.

Марина не стала говорити брату та батькам, що Руслан, окрім ділянки з руїнами, отримав у спадок ще й вклад у банку. Разом з їхніми накопиченнями вистачило на велику хату і залишилися гроші на машину.

А батькам Марини набридло жити у місті. Звикли вони до сільського життя. Повернулися до свого дому.

Виявилось, що на сина вони його не оформляли. А він його вже хотів продавати. Як? Просто на довірі між родичами?

Мамі Руслана пропонували переїхати до них. Вона поки що думає. Та й навіщо їй переїжджати? Села ж поряд!

Вона і так часто гостює у їхньому домі. Її всі люблять. Вона хороша свекруха, хороша мати і найкраща бабуся!

Вам також має сподобатись...

Віра в кімнаті збирала валізу. – Віро, ти куди? – гукнув з дивана чоловік. – На відпочинок? – Так, – відповіла вона. – Ааа, зрозуміло! – Дмитро замовк і продовжив дивитися футбол. Через годину Віра закінчила і гукнула: – Дмитро. Допоможи сумку винести. Куртку накинь, та черевики, там дощ! – А мені дощ не заважає. Я на хвилину вискочу і назад, – сказав Дмитро. – Ти смішно виглядатимеш у таксі без куртки і в тапках, – пояснила Віра. – Я? А куди я їду? – здивувався Дмитро. – А це сюрпирз! – єхидно посміхнулася жінка. Дмитро здивовано дивився на дружину, не розуміючи, що відбувається

– Мамо, я в тебе тиждень поживу? – На порозі квартири Олени Борисівни стояла її дочка Оля. – В сенсі поживеш? А як же Вадим? – здивувалася мама. – Я від нього пішла. Не можу більше! – пояснила Оля. – Що означає не можеш? Він – твій чоловік! – не витримала Олена Борисівна. – Ще той чоловік! – тихо промовила Оля. – Так пустиш чи ні? Але Ольга навіть уявити не могла, що скаже їй мама

Ігор з дружиною Марійкою приїхали до тещі на новий рік. – Хоч би нову сорочку вдягнув! – бурчала Людмила Анатоліївна до зятя. – Зате Марійка в новій сукні, – сказав Ігор. – Моя сорочка майже нова, Людмило Анатоліївно. Три рази її вдягав. – Майже?! – ахнула теща. – Ти мені й онука робиш теж майже… І майже заробляєш! – Мамо, ну не на свято ж! – заступилася за чоловіка Марійка. – Все у нас добре. Справляємось! Сіли вони за стіл, послухали передачу по телевізору, а потім написали на папірцях свої таємні бажання. Молоді поїхали, а вже другого січня сталося несподіване

Вікторія з Надією були сестрами. Різниця у віці в них – дванадцять років. Віка була старшою… Час летить швидко. Ось уже й їхні діти виросли. Тетяна – старша і єдина племінниця Надії вийшла заміж. Поїхала з чоловіком, народила, розлучилася, повернулася до батьків. Все сталося швидко. Тетяна ще не нагулялася, і донька їй заважала. Її мати знайшла чудовий вихід. Колись Надія сиділа з племінниками, тож і її діти можуть уже сидіти з онуком Вікторії. Вони ж двоюрідні сестри і мають допомагати одна одній. Якось Надія, повернулася з роботи і остовпіла від несподіванки