Про кохання

Марина залишила свого синочка в бабусі й пішла в торговий центр. Через пару днів у них із чоловіком Славком мала бути річниця – десять років шлюбу. Марина довго розглядала запонки, і нарешті купила гарні, з блакитним камінцем. – Якраз під колір його очей, – задоволено подумала Марина. Вона йшла по торговому центру повз інші відділи. В обід біля прилавків було галасливо й багатолюдно. Марина якраз ішла повз відділ жіночого одягу. Вона не збиралася туди заходити, але за звичкою глянула на вітрини і ледь не скрикнула від того, що вона там раптом побачила

Марина тішилася наближенням урочистої дати – десятиріччя від дня їхнього весілля зі Славком.

Чого тільки не було за ці роки, і народження сина, і придбання житла, і поїздки на відпочинок.

Але найголовнішим Марина вважала те, що вони з чоловіком жодного разу серйозно не сварилися.

Це для неї було важливим, бо вихована Марина була так: сім’я – на першому місці!

– Ну що подарувати тобі до нашої дати? – поцікавився Славко за тиждень до події.

– Не знаю… – задумалася Марина. – Знаєш, хочеться чогось романтичного, так, щоб радісно було й незвично.

– Та-а-к, – простягнув Славко. – Нелегке ти мені завдання поставила. Найромантичніше – це поїздка на відпочинок, але нам вона зараз не світить, бо до наших відпусток ще не скоро…

Кілька днів Славко думав про подарунок, він навіть узяв альбом із фотографіями й згадував їхнє знайомство, розглядаючи перші спільні знімки з Мариною.

Марина ж вирішила, що накриє їм стіл, вона склала меню, все з улюблених страв чоловіка.

Вона любила готувати і на цю вечерю хотіла особливо постаратися. Ще вона збиралася купити йому позолочені запонки. Чоловік був консервативним в одязі і носив білі сорочки на роботу, у тому числі й із запонками.

Залишивши сина у бабусі, Марина за пару днів до свята пішла в торговий центр, де вони зі Славком зазвичай робили покупки.

Вона довго розглядала запонки, і, купила, нарешті, гарні, з блакитним камінцем.

– Якраз під колір його очей, – подумала Марина і залишилася задоволена покупкою.

Вона йшла по центру повз інші відділи. В обідню пору люди поспішали зробити покупки, біля прилавків було галасливо і багатолюдно.

Марина йшла повз відділ жіночого одягу. Вона не збиралася туди заходити, але за звичкою задивлялася на вітрини.

Жінка ледь не скрикнула від того, що вона там раптом побачила.

На пуфику біля примірочних кабінок сидів її чоловік. Він щось дивився в телефоні, і тут з кабінки вийшла гарна молода дівчина в новій сукні з етикеткою.

Славко оцінювально подивився на неї, щось сказав. Дівчина повернулася, пройшла кілька кроків перед ним, показуючи чудову фігуру і ходу моделі.

Марина затамували подих. Вона застигла, і тільки за мить, впоралася з собою і, трохи відійшовши, сховалася за високу пальму в діжці біля входу.

Дівчина пішла до кабінки, Славко продовжував сидіти і щось писати в телефоні. Через хвилину дівчина вийшла до нього в іншій сукні і знову почала крутитися перед ним. Славко зацікавлено дивився на неї, кивав і посміхався.

У Марини потемніло в очах, вона на ватяних ногах, поспішила піти з магазину. Тільки-но опинившись на вулиці, вона видихнула і сльози рікою полилися з очей.

До того ж на парковці вона помітила їхню машину, але підійти не наважилася, бо не знала, що їй думати і як вчинити.

Вона була впевнена, що Славко має коханку. Вона сама бачила його з нею, і до того ж він купував їй вбрання.

Марина почувала себе пригніченою, ображеною та знесиленою. Вона зайшла в перше ліпше кафе і сіла біля вікна, щоб зібратися з думками. Випивши склянку мінеральної води, вона трохи відпочила і вирішила поки що нічого не робити.

Однак вдавати, що все гаразд їй теж було дуже важко через щирість і відкритість її характеру. Але, ледь взявши себе в руки, Марина повернулася додому і сховала подарунок чоловікові.

Увечері, коли Славко повернувся з роботи, все було як завжди. Однак він помітив стан Марини і запитав її:

– Ти часом не заслабла? Щось вигляд у тебе не дуже. Іди, лягай…

– Ні, я стільки запланувала ще напекти, що вже зараз робитиму деякі заготовки, – сказала Марина. – Я справді втомилася, і погано вночі спала…

Впоравшись на кухні, вона раніше пішла спати, і коли Славко вже лягав, прикинулася що спить.

Але сцена у магазині не виходила з її голови.

Останні два дні перед їхньою урочистою вечерею, яку вони хотіли провести тільки зі своєю родиною, Марина готувала – вона якраз була у відпустці.

Синочок радів, що мама готує стільки смаколиків: пече торт, тістечка і обіцяє зробити солодкий фруктовий салат. Він крутився поруч, тому Марина стримувалась від сліз, приховуючи свої переживання.

У святковий для них вечір Славко подарував Марині букет квітів і якийсь пакет.

– Що там? – спитала Марина, намагаючись посміхатися, хоч на душі шкрябали кішки.

– А ось розкрий і сама побачиш, – Славко посміхався.

Марина розкрила пакунок і ахнула. У ньому була блакитна сукня!

Вона дуже здивувалася. Ніколи чоловік не дарував їй суконь. Звичайно Марина сама вибирала все, що їй подобається. А тут – сукня від нього.

– Як? Ти сам купив мені сукню? – не могла надивитися вона.

– Ну, довелося, звісно, скористатися допомогою продавчині. З такою ж фігурою, як у тебе. А так би я зовсім не зміг зрозуміти, що до чого, – засміявся Славко.

– Як же ж ти наважився?

До Марини почало доходити: чоловік тоді у відділі просто купував їй сукню! І міряла сукні не його коханка, а продавчиня!

– Ні, ти глянь яка вона! Це просто везіння! – не заспокоювався Славко. – На що схоже? Га?

Марина розкинула сукню на дивані й ахнула. Блакитна, воно була майже однакова з тією, старою її сукнею, в якій вона була в день їхнього знайомства.

– Послухай, Славко, такий самий фасон, такий самий рукав, і виріз човником… Я не думала, що такі ще в моді, і що їх шиють… – Марина була дуже здивована.

Вона засміялася і так зраділа, що кинулася на шию чоловікові і поцілувала його так гаряче, що він глянув на неї і посміхнувся.

– Ну, бачу, що задоволена, значить, вгадав… – він знову пригорнув її до себе і поцілував, прошепотів щось ласкаве на вушко, щоб не чув їх Сашко, що грався машинкою поряд.

Марина посміхнулася і сказала:

– Мені дуже сподобався подарунок. Це так несподівано, так приємно! Значить, ти пам’ятаєш? І любиш мене? Так?

– Що за запитання, Мариночко? Ти моя єдина кохана на цьому світі жінка! Ну як? Вийшов сюрприз? – запитав він.

– Ще й як вийшов! Ти навіть не уявляєш собі – як! – Марина приклала до грудей сукню і стала перед дзеркалом. – Післязавтра ми йдемо в театр, і я одягну цю сукню! А завтра її приготую: поперу і випрасую. І причеплю на плече мою улюблену брошку… Ой, я ж теж тобі подарунок купила!

Марина вийняла коробочку із запонками.

– Треба ж… – сказала вона. – Блакитна сукня, блакитні камінці в запонках… Ми змовилися! Вони пасуватимуть не тільки до моєї сукні, а до твоїх найкрасивіших і найдобріших очей, Славко…

– Ну ось і добре! Значить, ми йдемо в театр в обновках! – Підтримав її чоловік. – Але ти збираєшся нас частувати? Га? Сашко, ходімо за стіл!

Сім’я сиділа за столом. Марина слухала компліменти її стравам, і посміхалася. Їй не вперше було влаштовувати такі вечері, але сьогодні вона була вдвічі щасливою.

– Ти прямо сяєш, – сказав їй Славко. – Як твоє самопочуття? Все добре? Не дуже втомилася?

– Ні, коханий. Для вас я ніколи не втомлюся, – вона погладила синочка по голові. – Коли відчуваєш, що тебе люблять, то крила виростають за спиною. Це правда…

– Ну ось. А я так переживав, що сукня тобі не сподобається. Ти ж на нашій першій фотці точно в такій же ж була! Бачиш? Я все пам’ятаю! – сказав Славко.

– Ти просто мене вразив, немає слів, і сукня шикарна. І я її носитиму. Але… – Марина замовкла, а потім цілуючи чоловіка, додала: – Більше не купуй мені одяг без мене, гаразд?

– Ну, гаразд… – Славко здивовано глянув на дружину. – Вона тобі точно подобається? Так?

– Дуже, але наступного разу я хочу вибирати сама, адже це так приємно! Адже ми, жінки, так любимо покупки… І купувати самій – це ще одне свято!

Через день вони збиралися в театр і були наче знову молоді. Славко не міг надивитись на дружину. Марина анітрохи не постаріла за ці десять років: її краса стала зрілішою, погляд впевненим, а хода плавною.

До театру вони ходили пішки, бо він був неподалік будинку. Повертаючись, вони зупинилися біля під’їзду, дихаючи теплим, вологим після дощу повітрям.

– Дівчино, а можна до вас напроситися на чашку кави? – прошепотів Марині на вухо Славко, обіймаючи її.

– Навіть не знаю… – підіграла Марина, – Якщо тільки ви не дозволятимете собі зайвого…

– Добре, як скажете, не дозволятиму… – знову прошепотів Славко, цілуючи дружину.

Тут двері під’їзду відчинилися і вийшов їхній сусід, дід з першого поверху, щоб покурити. Він дивився на пару, помітивши їх поцілунок, а потім здивовано запитав:

– Що, ключі від квартири загубили? Ночувати на лавці зібралися?

Марина й Славко засміялися і пішли в обіймах додому…

Вам також має сподобатись...

Олег був єдиним сином заможних батьків. Його батько мав свій продуктовий магазин. Мати Олега, Ганна Сергіївна, завідувала бухгалтерією. Батьки раділи, що син поряд з ними. – Треба Олежику нашому гідну наречену підшукати, – якось затурбувалася Ганна Сергіївна. – Та постривай ти! – махнув рукою батько. – Не поспішай… Він як впрягся в роботу, так ще й не гуляв до пуття! Дівок мало бачив. А ти його вже одружуєш… Ганна Сергіївна послухала тоді чоловіка. Та невдовзі сталося несподіване

Галина Іванівна з валізою та рюкзаком зібралася на дачу. Син підвіз її до самої хати, допоміг занести речі й поїхав… Жінка взялася за прибирання. Треба було протерти меблі й підлогу від пилу, вимити вікна, підв’язати дерева й кущі. Увечері в гості прийшов її сусід Дмитро Юрійович. Він був з повними руками смаколиків – полуничним варенням, медом і млинцями! Вони накрили стіл, обговорили плани на сезон, посміялися, згадуючи минуле. – Слухай, Галю, – раптом сказав сусід. – У мене є для тебе одна пропозиція… Жінка здивовано глянула на нього, не розуміючи, що відбувається

Дмитро зі своєю дружиною Катериною сиділи на лавці біля кабінету і чекали своєї черги. – Ну що, ти готова? – єхидно посміхнувся до дружини Дмитро. – Добре подумала, бо назад вороття вже не буде? – Не переживай, – награно посміхнулась Катерина. – Все я ще краще за тебе обміркувала! Нарешті підійшла їх черга і вони зайшли в кабінет. – Яка причина розлучення? – запитала юристка й уважно подивилася на Дмитра і Катерину. Аж раптом Дмитро взяв пакет і дістав з нього ігристе! Всі обернулись на нього, не розуміючи, що відбувається

Все село загомоніло, коли Іван почав з Марією зустрічатися. – Треба ж, Іванка нашого, як зі сторони в сторону колише, – зашепотіли злі язики. – Красуня його Катька поїхала в місто, так він із цією простачкою любов закрутив! А Марія розцвіла від щастя. А коли Іван розписатися запропонував, то й зовсім на сьоме небо від щастя злетіла. – Ти що! – пояснювала їй тітка Зіна. – Не розумієш, що він з тобою грається! Проте Марія не слухала слів тітки… Почали вони з Іваном жити. Через рік доньку народили. Дівчинці три роки виповнилося, як сталося несподіване