Історії жінок

Марину звільнили з роботи. – Все що не робиться – все на краще, – подумала вона. – Значить стану домогосподаркою! Буде тепер більше часу на себе й на рідних. Ось зараз прийду додому і приготую запашний борщик! Додому Марина летіла, як на крилах. Їй стільки ще треба було зробити – приготувати вечерю, причепуритися, по доньку в садочок збігати. Марина посміхалася, уявляючи, як її чоловік зрадіє, що вона тепер не працюватиме. Марина відкрила двері своїм ключем і зайшла в спальню, щоб переодягнутися. Жінка відкрила шафу-купе, мимоволі глянула в дзеркало на дверцятах, й оторопіла від побаченого

– Вас звільнено!

– Але, Володимире Андрійовичу…

– Ніяких «але»! Я вам обіцяв, що піду на крайні заходи, якщо ви, як і раніше відмовлятиметеся від своїх прямих обов’язків, і я маю намір зробити це прямо зараз.

Тим більше, що в мене вже є кандидатка на вашу посаду, і вже повірте, вона знає, як треба поводитися з начальством…

…Марина вийшла на вулицю. Здавалося, погода теж сумувала разом із нею. Ще з ранку світило яскраве сонечко, а зараз небо посіріло, і пішов дощ.

До кінця робочого дня було багато часу, і Марина вирішила зайти в кафе, щоби випити кави і зібратися з думками.

Ні, вона не турбувалася через те, що втратила роботу – з ким не буває.

Тим більше чоловік завжди хотів, щоб вона сиділа вдома і всю себе присвячувала сім’ї.

Що ж, значить, так і буде…

Марина зробила ковток кави.

– Все що не робиться – все на краще, – думала вона. – Значить стану домогосподаркою, з’явиться більше часу на себе й на рідних, а то бігаю-бігаю, а все одно нічого не встигаю.

Ось зараз прийду додому і приготую запашний борщик, потім відкрию ігристого, і влаштую свято під назвою: «Нове та щасливе життя»!

Додому Марина летіла, як на крилах. Їй стільки ще треба було зробити – приготувати вечерю, причепуритися, по доньку в садочок збігати.

Уявляючи, як чоловік зрадіє тому, що вона тепер не працюватиме, Марина й не помітила, як на її обличчі засяяла посмішка…

– Дівчино, ви така гарна! – раптом почула вона. – Вам дуже личить, коли ви посміхаєтеся!

Марина окинула поглядом якогось незнайомого чоловіка, і, не відповівши йому, посміхнулася.

Вона й сама знала, що їй личить її посмішка, адже саме за це і полюбив її чоловік, саме за ці ямочки на щоках, він і одружився з нею!

…Марина піднялася по сходах на четвертий поверх, відкрила двері своїм ключем і зайшла у спальню, щоб переодягнутися.

Марина відкрила шафу-купе, мимоволі глянула в дзеркало на дверцятах і оторопіла від побаченого.

На їхньому ліжку був її чоловік Віктор з якоюсь молодою жінкою…

– Марино?! – вигукнув Віктор. – Ти чого так рано?!

– Вибач, що забула попередити! – сказала Марина. – І давно це у вас?

– Що давно?

– Не вдавай, що не зрозумів питання!

– Марино, я все тобі поясню…

– Не треба… Просто збери речі і йди!

– Марино, але так не можна, у нас дитина в решті решт.

– Серйозно?! А як можна?! Ти знаєш, а мене сьогодні звільнили! І знаєш чому? Тому що я не погодилася ставати черговою коханкою начальника! Тому що я заміжня жінка, а значить, маю бути вірною своєму чоловікові. Я чомусь думала, що й ти думаєш так само, а ти… Я піду, прогуляюся, а коли повернуся, щоб духу вашого тут не було!

…Дощ лив, як із відра, і Марина, ховаючись під парасолькою, бігла, куди очі дивляться.

Оце так сюрприз, хотіла порадувати чоловіка, а вийшло все точно і навпаки.

Тепер вона не тільки безробітна, а й майже розлучена жінка.

Коли Марина повернулася додому з дитиною, Віктора та його коханки вже не було, як і не було більшої частини його речей.

Поставивши запікатися м’ясце, Марина увімкнула веселу музику і взялася за прибирання. Вона зібрала все, що залишив або забув похапцем її чоловік, і поставила біля вхідних дверей.

Слюсар, якого Марина викликала, теж прийшов напрочуд швидко, і так само швидко замінив їй дверний замок.

Нагодувавши доньку і поклавши її спати, Марина налила собі келих ігристого і осушила його.

Було сумно і водночас неприємно. Сумно, що тепер їй знову доведеться шукати роботу, неприємно від того, що її зрадила найближча людина в її житті.

Емоції взяли гору і вперше за цей день Марина заплакала.

Вона може ще б протрималася, не така вона людина, щоб даремно переживати, але ця мелодія з радіо, це була їхня пісня…

Пісня, яку вони слухали разом, під яку танцювали… Але тепер їх немає. Немає сімʼї, немає їхньої пісні, нічого більше немає, залишилася тільки порожнеча й розчарування…

…Спочатку було важко. Марина шукала роботу, але поки що безуспішно.

Грошей залишалося все менше і менше, і жінка розуміла, що якщо найближчим часом вона не знайде роботу, їй доведеться просити допомоги у батьків, а вона цього не хотіла робити.

А ще їй не хотілося зустрічати новий рік на самоті.

Так, вона не одна, у неї є донечка, але все таки. Донька награється і засне, а Марині тільки й залишиться, як дивитися у вікно і спостерігати за тим, як хтось веселиться.

Речі чоловіка так і лежали у коридорі. Віктор не дзвонив і не приїжджав, і навіть не цікавився, як там Марина справляється одна, адже він знав, що вона залишилася без роботи.

Ранок видався морозним. Марина відвела дочку в садок і поспішила на чергову співбесіду.

Повз проїхав якийсь чорний джип і олив її з калюжі, яка ще не встигла застигнути.

Повертатися додому було пізно. Вона й так запізнювалася, тому абияк очистивши пуховик вологими серветками, дівчина поспішила в офіс.

В офісі їй із самого порога повідомили про те, що вона не пунктуальна, і взагалі не про таких співробітників вони мріяли.

Дівчина кивнула Марині, вказуючи їй на її брудний пуховик. Марина винувато посміхнулася і вийшла з кабінету, де проводилася співбесіда…

…– Мариночко! Де ти ходиш? Ти мені квартиру залила!

– Ой, Алло Дмитрівно, вибачте, я зараз!

Марина злякано озиралася на всі боки, намагаючись знайти хоч одне вільне таксі, але окрім приватних автомобілів поблизу не було ані таксі, ані громадського транспорту.

– Дівчино вам допомогти?

Марина озирнулася на голос, і побачила того самого незнайомця, який похвалив її посмішку, коли вона йшла з роботи.

– Я, здається, сусідку знизу заливаю, не можу доїхати…

– Давайте я вас підвезу, ось мій автомобіль, тим більше, я винен перед вами. Судячи з усього, ваш брудний пуховик це моя вина. Вибачте, я дуже поспішав, навіть на співбесіду не встиг. У сусіда дружина народжувала, а швидка не їхала, довелося допомогти. Але я вам обіцяю, я відшкодую усі збитки.

– Не треба нічого відшкодовувати, ви ж не спеціально, а от якщо підвезете, я буду тільки рада.

Поки Марина їхала в голові, вона прикидала масштаби лиха, і скільки вона повинна буде заплатити як власниці квартири, так і сусідці знизу.

– Вибачте, я навіть не представився – Дмитро.

– Марина.

– Марино, ви не будете проти, якщо я зайду, може допомога якась знадобиться?

– Дякую, ви й так мені допомогли, далі я сама…

Марина вийшла з машини й побігла до свого під’їзду, на ходу розстібаючи брудний пуховик.

У голові крутилася тільки одна думка – хоч би вода не торкнулася кімнати, там такий дорогий паркет був.

На її велике задоволення все було не з її вини. Сусід зверху залив її, а вона своєю чергою сусідку знизу.

Одну проблему було вирішено, сусід пообіцяв відшкодувати збитки і навіть домовився з будівельною бригадою.

Та надто легше не стало… Марина спересердя штовхнула один із пакетів із речами чоловіка, і сівши на підлогу заплакала.

Раптом дівчина встала, схопила сумки і побігла до контейнерів зі сміттям.

Марина йшла додому й посміхалася. Тепер їй нічого не нагадуватиме про того зрадника…

…Увечері у двері подзвонили, і коли Марина відчинила, то побачила на порозі Дмитра з якимись пакетами в руках.

– Вибачте, що я без запрошення, я торт купив і пуховик, замість того, що зіпсував.

– Ну проходьте вже, як прийшли, чаю поп’ємо…

Вони розговорилися за чаєм з тістечками.

– Знаєте, – сказав Дмитро між іншим. – Ви не переживайте так. У кожного своє уявлення про щастя. Комусь потрібен мільйон доларів, щоб відчути себе щасливим, а хтось щасливий від того, що рідні живі й здорові. Ось вам, що потрібно для щастя?

– Мені? Знайти роботу… А ще хочеться, щоб усі неприємності залишилися в минулому.

– Так, я ж забув сказати, що ви прийняті на посаду менеджерки! Вибачте, що моя колега з вами так говорила… А за решту теж не турбуйтеся, я постараюся, щоб у вас все було добре!

Марина й подумати не могла, що той офіс, куди вона поспішала на співбесіду, належав Дмитру, але була рада тому, що тепер працюватиме в нього.

Життя вдалося! Кар’єра, особисте життя, дитина – у Марини було все, що потрібно для щастя.

І цей новий рік вона була не одна – Дмитро склав їй компанію.

А ще він зробив їй пропозицію, і вона не змогла йому відмовити…

Марина усвідомила головне – не життя важке й погане, а ми його робимо таким.

Треба подивитися на неприємності під іншим кутом.

Може, це життя хоче дати нам шанс, прибираючи з дороги все непотрібне.

А ще треба навчитися цінувати те, що ми маємо – рідних, близьких, друзів і подруг.

Адже багато чого з того, що для нас звичне, у декого просто немає, і ніколи не було.

І тільки тоді, коли ми усвідомимо це, ми зможемо відчути себе щасливими, адже щастя у кожного своє…

Вам також має сподобатись...

Ольга прибирала на кухні, як раптом побачила на столі телефон чоловіка. Геннадій часто їздив у відрядження, але зараз був удома і дивився телевізор в кімнаті. Вона увімкнула телефон і ахнула! Ольга прочитала повідомлення і застигла від побаченого. Вона раптом зрозуміла – в ніякі відрядження її чоловік не їздить

Мар’яна готувала вечерю, коли у двері подзвонили. На порозі стояла свекруха. – А Дмитра, ще немає? – одразу запитала Інна Григорівна. – Немає, – підтвердила Мар’яна. – Ну тоді я його зачекаю, – оголосила свекруха. Інна Григорівна зайшла на кухню, сіла за стіл. – Ну що, годинник вже цокає? – якось єхидно запитала Інна. – Ви про що? – напружилася Мар’яна. – Ти знаєш про що! Дмитро мені все розповів! Рік всього тобі залишилося насолоджуватися життям з моїм Дмитром! – пояснила свекруха. – Інна Григорівна, який рік? Що ви говорите? – Мар’яна здивовано дивилася на свекруху, нічого не розуміючи

Олег встав, налив у склянку води і поставив її перед своєю дружиною Оленою. – Ти тільки не хвилюйся, – винувато попросив він. – Все одно це колись би сталося… Олена скрушно похитала головою. – Олеже, чому ти йдеш?! – нарешті сказала вона. – Що трапилося? Ти що, маєш іншу?! Чоловік скривився. – Причому тут це?! – відповів він. – Олено, чому ти не хочеш мене зрозуміти? – Що саме я маю зрозуміти? – схлипнула жінка. Вона не могла розібратися, чому її коханий Олег, після стількох років щасливого життя, кидає її! Та виявилось, що все дуже просто

Анастасія йшла додому з важкими сумками продуктів у руках. Вона дійшла до дверей квартири. Якусь мить жінка перепочила. Анастасія зітхнула і відкрила двері своїм ключем. – Сергійку, ти вдома? – гукнула вона з порога свого чоловіка. – Так, люба, – почулося десь з кімнати. – Ох і втомилася я… – сказала Анастасія. – Зараз посиджу трохи і вечерю приготую. Сергій лежав на дивані і розгадував сканворд. Він вдавав, що дуже зайнятий. Анастасія зайшла на кухню й оторопіла від побаченого