Це зараз Михайло Григорович, успішний викладач університету, згадує свою молодість з усмішкою, а тоді в нього на душі було не так весело. Думав, що життя на цьому майже зупинилося. Того дня перевернув його життя.
Михайло нещодавно закінчив інститут, студентом він був зразковим, диплом отримав з відзнакою та вже був молодим аспірантом у цьому ж інституті. А попереду було ціле життя, причому щасливе, як він вважав. Тому що він вже мріяв пов’язати своє життя з Дариною, вона навчалася на четвертому курсі інституту.
З Дариною вони зустрічалися трохи більше року, кохали одне одного. І хоч багато студентів заглядалися на молодого та перспективного аспіранта, він на них не звертав уваги. Дарина була світлом у віконці для нього.
– Дарина, увечері йдемо в кінотеатр, купив я квитки на новий фільм, ти ж дуже хотіла його подивитися, – зупинив він дівчину в коридорі, вона йшла з однокурсниками і весело сміялася.
– Так-так, обов’язково сходимо, – погодилася вона. – Вибач Михайле, поспішаю на чергову пару.
Увечері перед фільмом посиділи в кафе одразу в кінотеатрі, поспілкувалися, потім Михайло привіз її до себе, у нього вже була двокімнатна квартира. Це його батько купив йому, коли він навчався ще на третьому курсі. Батьки жили в іншому місті, але зараз вони були в Німеччині, у батька там контракт.
Вранці поснідали і машиною Михайла поїхали до інституту. Вона на заняття, а він на роботу. Через три дні наступало жіноче свято восьме березня.
Увечері після роботи він, лежачи на дивані, мріяв:
– Потрібно влаштувати незабутнє свято Дарині, зроблю я їй пропозицію. Вже мені хочеться створити сім’ю, мабуть, дозрів я для цього. Жаль сьогодні вона зайнята, одному самотньо. Я вже розумію, що хочу не просто зустрічатися з коханою дівчиною, а й одружитися з нею.
І ось настав цей день, Дарина з Михайлом домовилися про зустріч увечері в їхньому улюбленому кафе. Цього дня він поїхав з роботи раніше, ніж звичайно, і по дорозі заїхав до квіткового магазину.
– Потрібно купити великий і красивий букет для Дарини, все-таки вона матиме подвійне свято – восьме березня і мою пропозицію вийти заміж.
Натхненний і закоханий Михайло увійшов до магазину, де було величезне море квітів та їхній аромат висів у повітрі. Він спочатку навіть розгубився:
– Ну як з такої кількості квітів вибрати най-най, – думав він, а потім згадав, як дарував їй троянди, а Дарина сказала, що любить тюльпани.
– Доброго дня, – підійшов він до симпатичної стрункої дівчини зі світлим кучерявим волоссям, блакитноокої та усміхненої.
– Немов сонечко переді мною, – пролетіла миттєво в нього думка.
– Добрий день, що бажаєте? Ви весь світитеся, – приємним голосом спитала вона.
– Тюльпани, моя дівчина любить тюльпани. Зберіть, будь ласка, великий і шикарний букет, у нас сьогодні особливе свято.
Поки він оглядався на всі боки, дівчина зібрала букет у ніжних тонах. Коли він побачив його, здивувався:
– Дякую вам, який у вас чудовий смак, як уміло підібрали квіти. Ну це просто ваше призначення в житті – радувати людей та створювати їм гарний настрій, – не втримався Михайло, похвалив її, і попрямував до виходу, розрахувавшись.
– Дякую, – ввічливо з усмішкою відповіла дівчина, і все навколо знову засяяло. – Ви точно помітили, я дуже люблю свою роботу.
– До побачення, – попрощався Михайло, а сам думав, що є якийсь молодий чоловік щасливий, він бачить перед собою цю променисту усмішку щодня, але через хвилину він уже думав про Дарину, як зробить їй пропозицію.
До зустрічі з Дариною було ще години чотири, він їхав додому, треба переодягнутися. Михайло вибудовував у своїй голові різні сцени їхньої сьогоднішньої особливої зустрічі, уявляв, як робитиме їй пропозицію.
– Нарешті не треба вечорами їхати на побачення чи бігти, якщо раптом не заводиться моя старенька машина, нарешті вранці прокидатимуся з коханою і разом снідатиму на кухні, пити чай чи каву. Як це здорово, коли завжди поряд кохана дівчина, думав він, поглядаючи на дорогу, а заразом і на всі боки.
Раптом його погляд привернула увагу парочки, вони вийшли з припаркованої машини. Молодий чоловік відразу підскочив до дівчини, обійняв її і поцілував. Це була цілковита несподіванка, це була його Дарина, а поряд з нею Роман, її однокурсник-красень із багатої родини, батько його обіймав у місті високу посаду. Роман мав дорогу іномарку. Так і обнявшись, парочка йшла не поспішаючи, вони про щось захоплено говорили та сміялися. Дарина була щаслива, це зазначив Михайло, він вже зупинився і спостерігав із машини. Сказати, що Михайло був приголомшений, значить нічого не сказати.
Він вийшов з машини і дістав телефон, подзвонив їй. Йому вартувало великих зусиль, щоби не видати свої емоції. Він умовляв себе, що це в нього обман зору, що цього не може бути, у нього тремтіли руки. Але таки розумів, що це саме так, і це не обман зору, це відбувається все наяву.
– Виходить, що вона зустрічається із Романом за спиною у мене. Тому й не хотіла перебиратися до мене у квартиру, живе з батьками. А я ще дивувався, але тепер усе стало на свої місця. Швидше за все вона сприймає мене як запасний варіант.
– Привіт, Дарино, як справи, чим займаєшся? – запитав він.
– Привіт. Та ось іду з магазину, вийшла на хвилинку, а так сиджу вдома, готуюся до семінару з філософії, – спокійно відповіла вона, а сама тримала під ручку Романа.
Від такої зухвалого обману Михайло остовпів, але швидко прийшов в себе і продовжував:
– Дарино, озирнися назад.
Дівчина швидко озирнулася і тепер вже остовпіла вона і разом із нею її супутник.
– Михайло?! А ти як тут? А ми ось із Романом, – нарешті вона відпустила свою руку, – ми ось…
Роман дивився спокійно на Михайла, він був впевненим у собі, знав, що Дарина нікуди від нього не дінеться, вони давно зустрічаються, тільки ось вона ніяк не могла сказати про це Михайлу, переживала, що він поквитається з нею, адже їй залишилося зовсім небагато вчитися.
Михайло намагався тримати себе гідно, і дивився на Дарину, їй було незручно, він це відчував.
– Ну от і добре, що я на власні очі все побачив, бажаю щастя, – і розвернувшись пішов до своєї старенької машини.
Посидівши трохи в машині, вирішив пройтися, щоб заспокоїтись, усередині все тремтіло, він нервував. Погляд упав на розкішний букет, що лежав на передньому сидінні. Взявши букет, вирішив віддати його комусь, викинути шкода, але як на зло не зустрічалися якісь жінки. У думках промайнув останній рік, коли вони зустрічалися з Дариною. Зараз згадувалося все, що могло говорити про її обман, у пам’яті виникали різні ситуації, які вказували на те, що вона водила його за ніс. У голові стала вишиковуватися картина її обману. Тільки зараз до нього дійшло, що вона давно зустрічається одночасно з Романом та з ним. Він був просто приголомшений.
– Не розумію, що робити тепер, як далі жити, я їй вірив і любив її. Ще вдень був певен, що вона моя доля. Вважав, що сьогоднішній день найпрекрасніший у моєму житті. Хотів зробити пропозицію коханій дівчині, а виявилося, що це найжахливіший день у моєму житті, так погано мені ще не було.
Побачивши кафе-морозиво увійшов до нього, хотілося випити гарячого чаю, щоб заспокоїтися. Кафе було заповнене в основному закоханими парочками, свято таки. Він замовив гарячий чай і пару тістечок біля барної стійки, озирнувся на всі боки і побачив вільне місце, якась дівчина махала йому рукою, запрошуючи за столик.
Він підійшов з букетом квітів, а вона сказала:
– Сідайте, у мене вільне місце, – і посміхнулася своєю променистою усмішкою.
Тільки тепер до нього дійшло, що перед ним дівчина із квіткового магазину.
– Ви все ще з букетом? Досі не подарували соєвій дівчині?
– Несподівано змінилися обставини. Мабуть, у мене більше немає жодної дівчини. До речі, це вам квіти.
– Із задоволенням прийму такий шикарний букет, я старалася і не думала, що для себе. Мені ще ніхто не дарував букет, куплений у мене ж. А що ж сталося, якщо не секрет?
– Та який там секрет. Все до банальності просто, виявилося, що моя дівчина мене обманювала, причому давно, сьогодні особисто переконався.
– Та що ж сьогодні за день такий? У багатьох свято, – вона сумно обвела поглядом зал і зітхнула. – А мене сьогодні кинув хлопець.
Вони обмінялися зрозумілими поглядами.
– Моє ім’я – Михайло, а ваше?
– Віра, – відповіла вона сумно і посміхнулася, а від цієї усмішки в нього стало на душі ясно.
Йому принесли чай та тістечко, він пригостив тістечком Віру. Потім ще довго сиділи та розмовляли, замовляли морозиво, весь вечір розповідали один одному про свої нещастя. Віра розповіла про те, як її покинув хлопець, а він як його обманювала Дарина. Цей день був доленосним.
З того дня Михайло з Вірою вже не розлучалися, а за півроку побралися, зрозуміли, що вони дві половинки одного цілого. Ось і згадує іноді Михайло Григорович цю історію, і йому смішно стає від тих переживань. Його Віра, найкраща дружина і мама двох дітей у всьому Всесвіті, і це мало так статися.
