Леся з братом Михайлом жили в одному селі. Леся була старшою.
Почалося все після весілля Михайла. Він привів у будинок матері, Марії Павлівни, дружину Галину – молоду дівчину, девʼятнадцять років всього їй було.
Вона була не по роках розумна і працьовита. Не боялася жодної роботи.
Одразу після переїзду до чоловіка влаштувалася працювати прибиральницею.
Леся тоді посміювалася, що це все, на що вона здатна. Але в той час і ця робота була хорошою можливістю, іншої просто не було.
Поприбирала ввечері, і вільна аж до наступного вечора. Гроші платили, а роботи на дві години всього. Сама ж Леся працювала у школі вчителькою молодших класів…
…Якось Галя попросила Михайла город виорати. Місця багато, а земля пустує. Та й часу у неї вільного повно.
Марії Павлівні було ніколи займатися городом і хазяйством, та й не любила вона все це…
Приїхала вона колись до чоловіка з міста і не знала сільського життя.
Марія Павлівна працювала фельдшеркою у їхньому невеличкому селі, і часто затримувалась на роботі. Її могли викликати навіть вночі.
– Робіть все, що вважаєте за потрібне, – махнула вона на дії сина з невісткою рукою.
Леся тільки посміювалася з того всього.
Але восени Галя з Михайлом зібрали хороший урожай, та й усе літо свіжі овочі їли й зелень.
А врожай у них вийшов більший, аніж в Лесі. У тієї дві грядки з огірками та цибулею, а у Галі он, цілий город!
Леся взялася за чоловіка – сказала навесні свій город весь виорати.
А Галя наступної весни ще й квіти розводити почала. Краса біля будинку, доріжки виклали гарні, альтанку поставили, кущі смородини по периметру ділянки…
– Теж хочу таке! – знову Леся почала своєму чоловікові виказувати.
Михайло будинок відремонтував. Краса і всередині та зовні. Гарний паркан зробили. Марія Павлівна за сина з невісткою радіє. Та й сама у цьому будинку ж живе.
– Хочу так само! – Леся не хотіла відставати від молодшого брата.
– У нас грошей немає! – обурився її чоловік Микола. – Дітей вивчити он треба!
– Хочу таке саме! – не вгавала Леся. – Ми що гірші за цих молодих?! В нас буде краще.
Взяли вони кредит. Усе зробили.
Аж тут на тобі. Леся зайшла до брата в гості, глянула на стіну й очі вирячила від побаченого!
Михайло величезний телевізор купив на всю стіну!
Леся аж почервоніла, як побачила таке диво.
– Хочу таки самий, а краще ще більший! – заявила вона вдома чоловікові.
Микола купив. Через місяць, але купив таки…
А тут знову новина! Михайло машину купив. І не просту, а справжнього джипа.
– Хочу! – сказала Леся Миколі. – Хочу і все!
Якби Михайло літак купив, то й літак був би потрібен сестрі… Але обійшлося без цього…
…І от Галя придумала бізнесом зайнятися. Коли син уже навчався у школі, через інтернет курси пройшла. Оформила усі документи. Гроші від держави одержала. Закупила обладнання, знайшла приміщення.
Бізнес пішов добре. У селі не було пекарні, хліб привозили із сусіднього міста.
А у Галі окрім хліба багато всього – булочки, пиріжки, печиво й тістечка. Все свіженьке, смачненьке. А ще й торти на замовлення! Охочих багато виявилося…
– Хочу, – знову сказала Леся чоловікові. – Хочу і все, щоб ми теж чимось займалися. Магазин відкрию, печиво з міста возитиму. Ось тоді вони у мене знатимуть…
Сказала й зробила. Звертатися до брата та його дружини за порадою не захотіла.
Вона ж старша, що їй там випитувати у молодшого?
Замість допомоги від держави вона знову набрала кредитів.
Пішла торгівля, от тільки кредити оплачувати треба. Весь прибуток ішов на їх погашення, навіть часом і не вистачало.
Та й печиво не завжди свіже траплялося. Леся намагалася якнайдешевше купити, а дорожче продати.
Люди почали скаржитися, а потім і перестали в її кіоск заглядати. Бізнес провалився. Кредити залишились. Тільки ще й заздрість залишилася…
Леся не могла спокійно спати і їсти. У дітей, які поїхали в місто і завели свої сім’ї, виникли проблеми. Вони просили допомоги у батьків.
А синові ж своєму Петру, Михайлі з Галиною квартиру купили. А вони що гірші?! Їм теж обов’язково так треба.
– Треба! – знову вирішила Леся.
От тільки чоловікові це вже давно не подобалося.
– Вони самі працюють, я не залізний усі твої забаганки виконувати. А син Михайла сам заробляє, виплачує за квартиру. Вони просто з першим внеском допомогли. Я більше грошей не дам!
– Я сказала треба, значить треба!
Леся намагалася щось робити, але чоловік махнув на все рукою. Йому набридли кредити, набридли постійні “треба” й «хочу”.
Він хотів простого спокійного життя. І без його допомоги Леся нічого не змогла вдіяти…
А потім вона дуже образилась на родину Михайла. Хтось же ж має бути винен.
Бо не допомогли, не порадили, не підтримали! Бо вони зажерлися!
Так одного разу братові Леся й сказала.
– Та ти ж нічого не просила і не питала! – здивувався той. – Всім тільки й казала, що ви краще все робите й знаєте. А навіщо в чужу родину лізти? У вас же ж все добре. А ми просто живемо, як вважаємо за потрібне….
Відповідь Лесю не задовольнила.
– Могли б і порадити! – вигукнула вона. – Зазналися! Зажерлися!
‐ Тобі радити? – засміявся Михайло. – Та ти ж тільки сміялася з нас і плітки по селу різні про нас розпускала!
…Так і живе Леся з образою на молодшого брата. Навіть із чоловіком через це, чи не щодня свариться.
А Галя з Михайлом тільки й дивуються. І що тій Лесьці в житті не вистачає?
