Надія Кирилівна готувала вечерю, як раптом на столі задзвенів її телефон.
-Мамо, я дуже заслабла, – почула Надія Кирилівна голос доньки в слухавці.
Жінка ахнула і аж присіла на стільчик.
-Донечко моя! Господи, Марійко, що з тобою?
-Не можу по телефону говорити, – тихо сказала донька. – Я зараз на консультації… Людей багато.
-Доню, приїжджай додому, поговоримо, – сказала Надія.
-Добре, мамо. Тільки вже ввечері…
Надія Кирилівна задумалась і тихо заплакала…
Двадцять три роки тому у них із чоловіком народилася Марійка. Тепер вона вже доросла, одружена…
Є ще син Сашко – сімнадцятирічний випускник середньої школи.
Діти росли слухняними, батькам особливо не докучали.
А ті старалися, щоб дітям всього вистачало, щоб ситі і взуті, щоб порядні люди з них виросли…
Зайвих грошей у сім’ї не було, тому розкошувати Марійка і Сашко не звикли.
Сашко із цього приводу не переживав, а ось Марійці завжди хотілося зовсім іншого життя.
Тому й заміж рано вона вискочила. Майбутній чоловік говорив, що всі сімейні клопоти вирішуватиме він.
Дбатиме про дружину. Що купуватиме усе, що вона хоче.
Батьки раділи за доньку.
-Молодець, Марійко! Такого хлопця хорошого знайшла! Дорослий, роботящий, багатий! Тепер наш сімейний бюджет піде тільки на навчання Сашка, ну і на проживання, – говорила Надія.
Проте вийшло зовсім інакше. Донька часто просила грошей, причому, досить багато. Відбувалося це із регулярно, ледь не двічі на тиждень.
Мати не розпитувала Марійку – чого в житті не буває!
Може, ще хазяйнувати не навчилась? Тому й давала те, що вона просила. Ну, не могла ж вона відмовити улюбленій донечці?
Надія Кирилівна також дарувала доньці гарні подарунки на свята. Ніколи не просила повернути позичені гроші, допомагала оплачувати відпустки, забезпечувала продуктами…
Прийдуть, бувало, Марійка з чоловіком, посидять годинку і вже збираються. Мама холодильник відкриває і починає діставати смаколики…
-Ой, мамо, навіщо стільки?! – сміялася донька, а сама підсуває продукти до себе поближче.
Сина батьки також не забували. Придбали йому дорогий ноутбук, допомогли з’їздити на канікули в Італію, оплачували навчання.
Словом, усіх усе влаштовувало і було все добре, поки Марійка навчалася в інституті.
Вони планували, що вона стане юристкою.
Але на третьому курсі дівчина вирішила, що це не її коник і пішла вчитися на майстриню манікюру…
Хоч як відмовляли її батьки, та нічого не вийшло.
Навчалася Марійка майже рік, але працювати так і не почала.
Лінь стала її улюбленою подружкою. Вона сиділа вдома, дивилася серіали, грала в ігри на компʼютері.
Чоловіка Марії якраз у цей час понизили на посаді, так що благополучні фінансові перспективи стали стрімко зникати.
Саме в цей момент Марія і подзвонила мамі, щоб повідомити, що заслабла.
Надія Кирилівна ледь дочекалася вечора.
Передумала вже все на світі…
Як тільки Марійка зайшла у квартиру, вона побігла до неї, обняла і тихо промовила:
-Донечко, ти тільки кажи, як є… Ми все вирішимо і обов’язково впораємося з усім цим…
Марійка з сумним виглядом зайшла в кімнату і сіла на диван.
-Я дуже хочу дитину, мамо, – почала вона. – Але в нас нічого не виходить. Тому я пішла на обстеження. Мені сказали, що потрібні тривалі і дорогі процедури.
Де я візьму стільки грошей?! Мабуть, навряд чи, ти станеш бабусею…
-Не говори так, моя дівчинко. Ми знайдемо гроші, – крізь сльози промовила мама.
-Ти хоч уявляєш, скільки потрібно? Один прийом, тільки, он скільки коштує! А далі – важко уявити. Чоловік таких грошей не заробляє.
А я пішла б працювати, але недобре почуваюсь…
Протягом пів року Надія Кирилівна надсилала доньці гроші. На місяць виходила пристойна сума.
Коли витрати на процедури збільшилися в рази, сім’я почала відмовляти собі у найнеобхіднішому…
Бачачи, що доньці не стає ліпше, мама запропонувала пошукати іншого спеціаліста. Але Марійка чомусь категорично відмовилася…
Через тиждень вона подзвонила і повідомила, що терміново потрібно велику суму грошей. А потім знадобиться ще дещо придбати на відновлення. На яку суму – поки що невідомо.
Надія Кирилівна поїхала до дочки і з порога заявила, що завтра ж вона поїде на процедури разом з нею.
-Навіщо? – роздратовано запитала дочка.
-Що значить «навіщо»? – здивувалася Надія. – Поговорю, розпитаю, що і як. Я маю знати, що відбувається. Ти ж нічого толком не розповідаєш.
Потім мама з донькою пили чай, обговорювали якісь новини, і раптом Марійка сказала:
-А знаєш, я не буду ходити на ці процедури. Набридло. І платити набридло… Все одно толку ніякого! Будь що буде…
-Та ти що, Марійко? – схаменулась Надія. – Так не можна! Потрібно продовжувати!
-Втомилася я. Все, годі, – сказала Марійка.
Через пів години вона повеселішала.
-Дивно поводить себе моя донечка, – подумала Надія. – Напевно, щось мені не каже – не хоче засмутити.
-Ти хоч скажи, що в тебе таке конкретно? – несподівано запитала вона.
Марійка розгубилася, до пуття нічого не сказала і не відповіла.
А потім взагалі заявила, що це її особиста справа, і вона не хоче про це говорити.
-Завтра ж піду в ту консультацію і розберуся, що відбувається. А їй казати не буду – нехай трохи заспокоїться, – вирішила мати.
Наступного ранку Надія Кирилівна пішла у консультацію і запитала, до кого записана її донька.
Дівчина в реєстратурі переглянула списки, передивилася картки і сказала:
-Вона не на обліку.
-Як це не на обліку? – здивувалася Надія. – Ви щось плутаєте.
-Нічого я не плутаю. Ось картка. Тільки дати її вам я не можу.
-А можна мені поговорити із завідувачкою? Може, вона мені щось скаже?
-Будь ласка. Он її кабінет. А картку я віднесу…
Завідувачка вислухала схвильовану маму, переглянула записи і, соромлячись, сказала:
-Ваша донька справді не стоїть на обліку. Більше того, вона була у нас рік тому. Ніяких проблем у неї немає. Це якась помилка.
-Вибачте мене, – Надія Кирилівна не знала, куди подіти очі. – Мабуть, це я щось наплутала…
Надія задумлива йшла вулицею, нічого не помічаючи навкруги. Вона все зрозуміла… У неї була тільки одна думка:
-За що ти так зі мною, донечко?
