Життєві історії

Надія сиділа на роботі, як раптом їй надійшло якесь повідомлення. Писав хтось незнайомий. Надія здивовано відкрила листування. «Надю, добрий день! – писала якась жінка. – Я твоя двоюрідна сестра. Сподіваюся, ти пам’ятаєш мене. Ми з тобою зустрічалися у бабусі Клави. Щоправда, ти ще мала була. Я з тобою няньчилася!» «Здрастуйте, – написала Надія. – Вибачте, я на роботі не можу говорити…» Ніяку сестру Надія не пам’ятала й не знала, як і про родину рідного батька. Після роботи Надія приїхала до мами. А та розповіла несподіване

Надія сиділа на роботі, як раптом їй у соцмережі надійшло якесь повідомлення. Писав хтось незнайомий.

Надія здивовано відкрила листування.

«Надю, добрий день! – писала якась жінка. – Я твоя двоюрідна сестра. Сподіваюся, ти пам’ятаєш мене. Ми з тобою зустрічалися у бабусі Клави. Щоправда, ти ще мала була. Я з тобою няньчилася!»

«Здрастуйте, – написала Надія. – Вибачте, я на роботі не можу підтримати розмову.»

Ніяку сестру Надія не пам’ятала і не знала. Мама пішла від батька, коли їй не було й трьох років.

У сім років у Надії з’явився вітчим, його вона й називала татом. Про родину рідного батька Надія нічого не знала. У дитинстві Надія намагалася у мами розпитати про нього, але мати відмахнулася:

– Нічого цікавого там немає.

Після роботи Надія приїхала до мами.

– Слухай, сьогодні я отримала таке повідомлення і не знаю, як на нього реагувати, – Надія показала листування. – Ти мені нічого не розповідала.

– Ну і заблокуй її. Не було тієї рідні й не треба, – відповіла мама.

– Я заблокую, тільки ти мені розкажи про них. Про те, чому ви розлучилися з батьком. Ти його любила? Що сталося?

– Любила? Звісно, ​​любила. Високий, стрункий, спортивний, дбайливий, люблячий — як не закохатися. Ото тільки маму що слухався. Бабця твоя ще та строга була. Твій дід серйозний мужик був, а також дружині підкорявся.

Тільки я протистояла цьому.

Твого діда не стало, коли ти тільки народилася. А бабця й зовсім стала шалена. Усю спадщину оформила на себе, а там було чимало – п’ятикімнатна квартира, великий будинок у селищі, велика сума грошей, машина.

Ось цим бабця і почала дорікати:

«Не приїдеш просто зараз, залишу тебе без спадщини».

Сама не користувалася і дітям не віддавала.

А розлучились ми з твоїм батьком після сварки, яку влаштувала його мати.

Вона зателефонувала посеред ночі, сказала, що їй недобре.

А замість швидкої я з тобою маленькою мали до неї примчати. Не син, не дочка, а невістка!

Бо ж вони всі працюють, а я в декреті відпочиваю.

Я не поїхала, відправила твого батька до мами. Загалом після цього і розлучилися…
Понад двадцять п’ять років вони про нас не згадували. І чого це раптом їм тепер треба? – посміхнулася мама.

– Давай запитаємо, – запропонувала Надія.

З листування стало ясно, що родичі хочуть віддати бабцю хоч на місяць Надії.

“Вона ж і твоя бабуся”, – написала двоюрідна сестра.

А коли Надія запитала, чому бабусі нема де жити, сестра розповіла дуже цікаву історію.

Вкотре стара образилася на всю сім’ю і вирішила залишити їх без спадщини.

Була у бабці найкраща подруга, ось на неї й оформила все своє багатство баба Клава.

«У тебе діти добрі, – казала баба Клава подрузі. – От хай їм після мого відходу все й дістанеться».

Тільки цієї подруги не стало раніше за бабусю, а «добрі» діти подруги виставили бабу Клаву з її житла.

Тепер їй нема де жити. Вона вже пожила у всіх із рідні, з усіма сварилася. Залишилася тільки Надія.

«Може, забереш? Адже вона й твоя бабуся», – запитала Надію двоюрідна сестра.

“Ні”, – відповіла Надія і заблокувала її в соцмережі…

Вам також має сподобатись...

Вероніка насмажила котлеток, зварила картоплю і сіла на кухні чекати свого чоловіка Миколу. Невдовзі в коридорі почувся шурхіт і на порозі зʼявився Микола. – О, а чого ти тут сидиш сама? – здивувався він. – Вечерю хоч приготувала? А то і так нічого не робиш цілими днями. – І тобі привіт, – сказала Вероніка. – Я зварила картоплю і котлетки посмажила… – А салат?! – запитав Микола. – Хіба ти не знаєш, що я хотів салат? – Нема салату! – відповіла Вероніка. – Ти краще скажи мені, що це таке? Вероніка поклала перед Миколою якийсь папірець. Микола очі витріщив від побаченого

Лариса закінчила робити ремонт на дачі в багатої замовниці. Вона займалася дизайном і власниці все дуже сподобалося. – Оце зовсім інша справа! – сказала Тамара. – Яка ви молодець! Замовниця дістала конверт, і простягла Ларисі. – Ой, що ви, не треба! Ви мені вже заплатили, – зніяковіла та. – Беріть, це премія за хорошу роботу, – сказала Тамара. Вони розійшлися, задоволені. Лариса летіла додому, як на крилах. На світлофорі вона зупинилася. Зʼявилося зелене світло, але жінка застигла на місці… Навпроти неї зупинився якийсь гарний білий джип. Лариса глянула хто сидів за кермом і не повірила своїм очам

Ганна помішувала ложечкою чай і задумливо дивилася у вікно… Десять років шлюбу з Ігорем. Чималий термін, щоб навчитися читати між рядків і відчувати фальш у голосі близьких. Ганна відставила чашку й пішла у спальню. Щось змінилося останнім часом у її сімʼї. Її чоловік Ігор став частіше затримуватися у своєї матері в гостях. Він повертався якийсь напружений, уникав дивитись Ганні в очі… Ганна відкрила шухляду письмового столу й застигла. Під купкою старих журналів лежала папка з документами, якої раніше там не було! А всередині… – Господи… – тільки й прошепотіла Ганна від побаченого

Дарина лежала на збереженні. Раптом пролунав дзвінок телефону, вона поспішила на вихід. – Чоловік прийшов, – повідомила радісно Дарина і вийшла з палати. Жінка спустилася вниз, побачила на першому поверсі Ігоря та свою подружку Валерію. Поквапилась до них, але, глянувши на них, зрозуміла, що щось сталося. Трохи бентежачись, Ігор повідомив: – Дарино, я йду від тебе до Валерії! Але це ще все. Валерія, тепер ти… – підштовхнув він подругу. – Дарино, ти мене вибач, але ти маєш дещо зробити, – сказала Валерія, зібралася з думками і все розповіла подрузі. Дарина вислухала її і ахнула від почутого