Життєві історії

Мар’яна зі своїм нареченим Ігорем поїхали по магазинах, вибирати весільне плаття та костюм. Побувавши в кількох магазинах, вони заїхали в кафе, випити кави і обговорити те, що бачили і вирішити нарешті, що купуватимуть. – Мені сподобався темно-синій костюм, – казала Мар’яна, дивлячись на Ігоря. – А тобі? – А мені сподобається все, що тобі сподобалося, – усміхнувся чоловік. Раптом, до їхнього столика підійшла незнайомка. – Навіть не думай виходити за нього заміж! – сказала вона до Мар’яни. – Що ви таке говорите? Хто ви така? – Мар’яна здивовано дивилася на незнайомку, не розуміючи, що відбувається

Майже до тридцяти років Мар’яна не виходила заміж, а зараз уся в передвесільних клопотах. Це дуже приємний клопіт, майбутні події радують душу. Їй потрібно встигнути все – походи по магазинах, зустріч зі спеціалістами з приводу оформлення весільного залу, добре хоч список гостей готовий і ресторан обраний. Щастя Мар’яні залишилося чекати недовго.

А напередодні весілля ніч минула неспокійно, вона переживала, хвилювалась.

– Ну що це я так хвилююся, наче мені вісімнадцять. Не дівчинка. Та й Михайло мій серйозний і надійний, теж любить мене, а ще дбайливий, батько каже, що добрий із нього чоловік вийде і буду я за ним, як за кам’яною стіною. А вже батько знає, – умовляла сама себе вона, але все-таки зморив її сон.

А не спала і переживала тому, що був у її житті випадок, про який вона довгий час не могла забути. Теж була підготовка до весілля, коли вона закінчувала інститут, теж збиралася заміж, правда, тоді більше хвилювалися батьки.

Тоді вона мала нареченого Ігоря, познайомилися вони в парку на першотравневому святі. Вони з дівчатами по кімнаті зі студентського гуртожитку теж були на дискотеці, там і підійшов до неї Ігор красень, трохи вже «веселенький». Але цього вечора Ігор від неї не відходив і пішов проводжати. Почалися їхні зустрічі, він часто зустрічав її в інституті після занять. На запитання Мар’яни:

– А ти сам чим займаєшся? Вчишся чи працюєш?

– Працюю, просто у мене така робота, багато вільного часу, – але не уточнив, що за робота.

А Мар’яні й не були потрібні уточнення. Їй вже хотілося вийти заміж, багато дівчат на останньому курсі вискочили заміж, і вона нарешті зустріла того самого. Були, звичайно, у неї хлопці, заміж пропонували, але вони їй особливо не подобалися, а хто подобався, ті не пропонували нічого. А Ігор їй відразу сподобався, вільний, розкутий, розповідав багато смішних історій, а вона сміялася від душі.

Ігор насамперед розпитав її про батьків, а дізнавшись, що її батько господар величезної агрофірми у селі, ще більше зацікавився дівчиною. Швидко освідчився їй у коханні, не встигла вона схаменутися, як він вже і заміж запропонував.

– Мар’яно, а що ходити навкруги, виходь за мене заміж, – якось запропонував Ігор.

– Звичайно вийду, Ігоре, – радісно відповіла та. – Нам треба поїхати до моїх батьків і повідомити їх про цю радісну новину.

– Так, поїхали, давно вже час нам познайомитися.

Хоч і попереджали дівчата Мар’яну, що Ігор не той, але хіба вона послухає, вона була закохана і цим все сказано.

– Він закохався не в тебе, а в гроші твого батька, не дарма випитував у нас про твоїх батьків, – говорили вони їй, але вона думала, що так кажуть вони від заздрості, зрозуміло ж.

А Ігор умів привабити дівчину, за цей час вона стільки наслухалася від нього гарних слів, компліментів. Вирішили поїхати до її батьків.

Мати Мар’яни привітно зустріла доньку з Ігорем, накрила стіл, Ігор ледь рота не розкрив від подиву – стіл просто ломився від смаколиків. Мати теж прагнула видати доньку заміж, а майбутній зять їй дуже сподобався.

Батьку Ігор не сподобався. Як тільки він увійшов до будинку, батькові одразу не сподобався його бігаючий погляд. Дочці сказав:

– Не подобається мені цей Ігор, дуже слизький тип. У вічі не дивиться і обмацує очима наш будинок. Що йому треба, наче щось шукає? Подумай добре, доню, чи не поспішила ти, зібравшись заміж за нього. Повір моєму досвіду.

Але хіба один батько міг переконати двох жінок – свою дружину та дочку? Звичайно ні, тим більше матері Ігор сподобався, ну а закохана Мар’яна – ясна річ, дивилася на нареченого через рожеві окуляри.

Звичайно, дещо насторожувало Мар’яну, а саме те, що Ігор часом кудись пропадав, дня на три-чотири і навіть телефон не брав. Потім з’являвся знову. А на запитання та образи дівчини відповідав жартами, на кшталт у нього така робота. Мар’яна природно вірила.

Подали заяву з Ігорем і почали готуватися до весілля. Попередньо обрали кафе, вирішили проїхатися магазинами подивитися Ігореві костюм, їй весільну сукню, приблизно прикинути суму, батько для коханої та єдиної доньки нічого не пошкодує, вона про це знала.

У Ігоря права на водіння машини були, а от їздити не було на чому. Але майбутній тесть, звичайно на прохання дочки, на якийсь час дав їм машину. Ігор гордий і радісний сідав за кермо.

Побувавши в кількох магазинах, вони заїхали до літнього кафе, випити кави, поїсти морозиво, обговорити те, що бачили і вже вирішити нарешті, що купуватимуть.

– Мені сподобався темно-синій костюм, – казала Мар’яна, дивлячись на Ігоря, – а тобі?

– А мені сподобається все, що тобі подобатиметься, тож не морочись. Вирішила, значить його і купимо.

– Ну гаразд, доведеться вирішувати все мені, я задоволена, не люблю сперечатися і переконувати.

У цей час до їхнього столика підійшла молода симпатична жінка з хлопчиком йому було від сили два роки. А поруч стояла жінка трохи старша, одразу було видно, що це дочка і мати, дуже схожі.

– Ну привіт, Ігор! – сказала зухвало молода жінка. – Ну ось ти і проколовся, тепер зрозумілі твої відмовки про роботу, хоч ти і не працюєш, про це я позавчора тільки дізналася. Ну ось і навела довідки, мені сказали, що часто біля інституту крутишся з молодими дівчатами. Коротше, Ігоре, ми з мамою тебе викрили і навіть дізналися, що ти зібрався одружитися, – вона кивнула на Мар’яну.

– Так, ось і вирішили ми твою загадку, Ігоре, – ось виявляється де наш татко, – єхидно сказала жінка, яка старша.

Ігор змінився на обличчі, і сказав грубо:

– Хто ви такі? Не несіть нісенітниці! Йдіть звідси. Не вір їм, люба, не вір. Вони хочуть нас з  тобою розлучити, не слухай будь ласка їх…

– Ух ти, як заспівав? – сміялася молода жінка, дивлячись на Мар’яну, вона вже помітила, що та почала сумніватися, і виглядала розгублено. – Це його син.

– Так, його син та мій онук, – підтримала інша. – Мила дівчино, ти навіть не уявляєш, який це негідник. Він заманив мою дочку, обіцяючи одружитися з нею. Більше року він жив у нашому домі, доки не стало мого чоловіка і грошей поменшало. Жив у нас, смачно їв. Грошей у будинок ні копійки не приносив. А зараз останнім часом став часто пропадати, а добрі люди нам сказали, що він часто крутиться біля інституту. Ми збиралися навести довідки, де ти живеш, – дивлячись на Мар’яну, продовжувала та, а тут дивимося ви п’єте каву і навіть очам своїм не повірили. Ось так удача. Скільки мотузочці не виться, а кінець буде. От і попався ти.

– Мар’яно, не вір, обманює вона! Я в житті їх не бачив, обидві обманюють. Я не одружений, – обурено говорив Ігор.

– Так, а де свідоцтво про шлюб тоді, воно є у вас? – якось наївно запитала Мар’яна, все ще вагаючись.

– Люба, по-перше, хто з собою носить свідоцтво, а по-друге він так і не одружився з моєю донькою, ось син його народився, а він усе обіцяв зареєструвати шлюб, хоча батьківство встановлено, це його син.

Ігор спробував взяти за руку Мар’яну і вивести її звідси, відвести від цих жінок. Але вона забрала руку, показуючи, що розмова ще не закінчена.

– Ні, стривай Ігоре, давай до кінця розберемося, чому вони про тебе так говорять? Невже це правда, я не вірю, – спробувала Мар’яна вирішити це питання відразу і назавжди, щоб надалі такого більше не повторилося.

– Слухай, це не ті люди, з якими треба вирішувати питання, вони обидві не в собі, хіба ти не бачиш? Ідемо звідси, – нетерпляче говорив Ігор.

– Так-так, не ті люди, а ти той самий! – сказала молода жінка. – Дівчино не вір йому, він непорядний, прагне туди, де є гроші. Мого батька не стало і гроші перестали перетікати до кишені Ігоря, той його підтримував. Звичайно, мій батько не настільки був багатий, працював виконробом в будівельній фірмі.

До Мар’яни нарешті стало доходити, що обидві жінки говорять правду. Ігор бачачи, що розмова набуває іншого обороту, різко розвернувся і пішов, залишивши Мар’яну з ними.

– Дівчина, повір нам, бачу, ми вчасно приїхали, вірніше проїжджали повз і побачили Ігоря. Ти вже не втручайся в наші стосунки, дитину не лишай батька. А з Ігорем ми розберемося, прийде до нас, як миленький, – говорила молода жінка. – Ти молода та гарна, зустрінеш ще своє щастя.

.

Мар’яна, подякувавши жінкам, вийшла з літньої кафешки та набрала номер телефону батька.

– Тату, ти можеш у місто приїхати зараз. Машину треба забрати чи когось пришли за машиною, записуй адресу.

– Що сталося доню? Хвилин за тридцять буду.

– Тату, не по телефону, чекаю.

Мати Мар’яни, дізнавшись про те, що сталося, плакала, а батько глянув на неї суворо, сказав:

– Не плач, за ким тут плакати? Я одразу зрозумів все про цього Ігоря. Так що я не дам тебе в образу доню. Забудь. Все, забудь про нього! Нічого не було!

Згодом Мар’яна заспокоїлася, прийшла в себе і потім тільки раділа, що не вийшла заміж за цього негідника Ігоря. Звичайно, кілька років не підпускала до себе чоловіків, ставилася до всіх з недовірою. Їй здавалося, що за спиною кожного молодика стояла жінка з дитиною.

Тільки ближче до тридцяти років зустріла Михайла, знову закохалася, але вже почуття були серйознішими і глибшими. Та й батько, побачивши Михайла, в першу хвилину посміхався і ввічливо привітався. Дочка одразу зрозуміла, що все буде гаразд. Батько не помилився у виборі доньки.

Готувалися до весілля, а батько брав активну участь у цьому, він організував дуже гарне весілля. Адже заміж видавав єдину дочку і з зятем одразу порозумілися.

Вам також має сподобатись...

Надія одягла хустинку, набрала в дворі осінніх квітів, і пішла сама на цвинтар. Вона завжди в цей день так робила… Жінка протерла пам’ятник. На фото її сестричка Любочка сміється. Вона, як і раніше, молода і дуже-дуже гарна… – Вибач мені, сестричко, вибач мені, Любочко! – говорила жінка, а сльози котилися по щоках. – Вибач, що так вийшло, що я така щаслива. Не заслужила я! Вибач, що все мені дісталося, а тобі лише сира земелька… Додому Надія поверталася повільно. Раптом жінка почула, що її хтось гукає. Вона обернулася і зупинилася від несподіванки

Марія одягла красиву сукню, зробила зачіску та легкий макіяж. Аякже ж!? Сьогодні у неї побачення. Вона йшла на побачення, хвилюючись, – вперше за кілька років самотності мала зустрітися з чоловіком. І ось Марія вже майже прийшла на місце зустрічі. Ще здалеку помітила чоловічу постать із букетом. На душі розлилося тепло. – Молодець, прийшов не з порожніми руками, – подумала жінка. Марія наблизилася ще ближче, чоловік помахав рукою. Вона придивилася до нього і застигла від несподіванки, а потім голосно розсміялася так, що аж перехожі оберталися

Віра сиділа на дивані перед телевізором і дивилася якийсь серіал. У кімнату зайшов чоловік. – Ти готова?! – загадково запитав Віктор і підсів до дружини на диван. Буквально кілька хвилин тому чоловік ще розмовляв з матір’ю, тому Віра зрозуміла, що мова йтиметься про свекруху. – Що цього разу сталося? – намагаючись приховати посмішку, поцікавилася Віра. – Мама таке зробила! Таке зробила! Аж не віриться, – загадково посміхнувся Віктор. – Ну! Говори! Не тягни! – поквапила його дружина. Віктор зібрався з думками, і на одному подиху все виклав дружині. Віра вислухала чоловіка і застигла від почутого

Баба Марія ошатно вдягнулася і пішла у сусіднє село, відвідати родичів. Спочатку до сестри Ольги зайшла. Та зраділа: – Маріє Василівно, дякую, що відвідала, як ся маєте, як внук ваш, Андрійко? – Добре Андрійко, допомагає мені. Ось усім вам подарунків накупив. І тобі хустку купив, дивись яка гарна! Обійшла Марія Василівна рідню і повернулась додому. А вранці Андрій з міста повернувся. – Бабусю, як ти тут? – запитав. – Я трохи заробив, але там не прижився у місті. Піду по селу знову підробляти… Баба Марія глянула куди пішов Андрій, і руками сплеснула від побаченого