– Це що за новини! Ти що тут забув? – здивовано запитала Надія, побачивши Анатолія на своєму новенькому дивані.
– Привіт, кохана. На тебе чекаю. Пізно з роботи приходиш, дитина один весь вечір, – з докором сказав колишній чоловік, поважно розкинувшись на м’яких подушках.
– Я запитала – де ти взяв ключі? – Жінка перестала посміхатися, від гарного настрою не залишилося і сліду.
– Так Марія мене впустила. До речі, дуже рада була, що я прийшов. Сумує за батьком донька, хоч і велика.
– Ну, це зрозуміло. Усі за тобою сумують, жити без тебе не можуть. Наївні ілюзії! А донька, дивлюся, так скучила за татусем, що вже пурхнула кудись.
– Ну, а що? Ми із нею нормально поспілкувалися, поговорили. Що ще треба? Дівчата прибігли якісь, ну вона з ними й пішла. Та й до речі. Нам із тобою поговорити треба, Надю.
– Нема про що. Усе вже давно переговорили та з’ясували. Тепер що ще обговорювати? – Надія злилася.
Ще місяць тому цю подію вона б сприйняла зовсім по-іншому. Навіть мріяла про те, щоб Анатолій, що так підло вчинив з нею, повернувся в сім’ю, покаявшись у своєму підлому вчинку. Нині все змінилося.
Коли півроку тому чоловік, з яким було прожито сімнадцять років, раптом сказав, що йде від неї, Надя спочатку не повірила. Любив чоловік всякі жарти та розіграші. Ось і того дня жінка чомусь вирішила, що він так безглуздо жартує.
– У суботу на дачу до сестри поїдемо, вони покликали нас на шашлики. В Андрія день народження. Десять років хлопчику, – збираючись на роботу, сказала Анатолію Надя.
– Надя, я не зможу. Одна поїдеш, – дожовуючи бутерброд, просто констатував чоловік.
– У сенсі? – Надя із подивом виглянула з ванної, де перед дзеркалом наносила щоденний легкий макіяж.
– У прямому. Я від тебе йду.
– Та годі вже! Знайшов час для жартів! – Роздратовано сказала дружина. – Закінчуйте снідати, ми вже запізнюємося!
– А я сьогодні не йду на роботу. Відпустку взяв на кілька днів.
– Ти що? Знову? Кажу – закінчуй зі своїми жартами! Не час, – Надя вже злилася всерйоз.
– Надя, йди сюди. Сядь, – Анатолій не посміхався і голос у нього був дивний, інший не його.
У Надії щось тьохнуло всередині захотілося зробити глибокий вдих. Вона уважно подивилася на чоловіка, який мирно сидів за кухонним столом, склавши руки перед собою, як школяр.
– Ти що… Га? – розгублено спитала вона пересохлими губами.
Надя увійшла на кухню, сіла навпроти чоловіка. На відміну від нього вона ніколи не снідала, а зараз їй довелося сісти за обідній стіл, який, можливо, стане столом переговорів.
– Ми спізнюємося, – розгублено повторила Надія.
– Надя, ми розлучаємося, я йду від тебе до іншої жінки, – говорив Анатолій страшні слова, а Надя чомусь лише безглуздо посміхалася в цей момент.
Повірити, що це правда, було неможливо. Що він придумав? Якась нісенітниця? Вони живуть вже так давно і так глибоко проросли один в одного, що слова “рідні люди” – це саме про них. Про їхню родину.
– Ідеш? – повторила луною Надія. – А чому?
– Я покохав іншу. Таке буває. Не ми перші, Надя. Ти маєш мене зрозуміти і не засуджувати.
– А я? – розгубилася вона. – А мені що тепер робити? І що означає – розлюбив? Любив, любив та розлюбив? Це як кавуна об’ївся, чи що? Я не розумію, як таке можливе?
– Наш шлюб себе зжив. Я більше не відчуваю того, що було раніше. Нема іскри, немає відчуття щастя. А жити тільки для того, щоби створювати ілюзію сім’ї – це безглуздо. Та й не зможу я. Ти ж сама потім мене не вибачиш, – говорив Анатолій холодні та страшні слова, які поки що не вкладалися у свідомості жінки.
– А до неї, значить, відчуваєш? – Надя нарешті змогла переварити інформацію. и.
– Так, відчуваю. Ти пробач мені за те, що зробив тобі важко. З донькою спілкуватимуся, допомагати теж не відмовляюся. Ну а в решті, вже вибач. Це мій вибір.
Чомусь часом свого каяття чоловік вибрав ранок робочого дня. Не вечір, не вихідний день, коли можна було б підготувати дружину, м’яко і поступово підвести її до цієї розмови. Здавалося, що Анатолій ніби натякав цим фактом Надії на те, що питання це вирішене, навіть звичайне.
Взагалі він давно вже готувався. Просто за вдачею був трохи боягузливий і все відкладав важливу розмову з дружиною. Поки сьогодні вранці Оленка не сказала йому, що сама поговорить із Надією.
– Скільки можна? Ну, будь ти вже чоловіком! – Наказала вона йому в телефонній розмові.
Анатолій останнім часом завжди розмовляв з Оленою вранці, поки Надія була в душі. Дочка бігла до школи рано, і йому ніхто не заважав протягом десяти хвилин насолоджуватися ранковою розмовою з коханою.
І він наважився. Ну справді, скільки можна тягнути?
З Оленою Анатолій познайомився рік тому. Випадково зіткнувся з нею у супермаркеті, коли поспішав додому з кормом для кота. Вони мали всією сім’єю поїхати на кілька днів у гості до рідні Надії, а сусідку попросили у цей час погодувати кота Леонарда.
Анатолій запізнювався. Родичі чекали їх на обід, а вони вже затримувалися пристойно. Чоловік не помітив миловидну дівчину і буквально як буревій налетів на неї. Так, що та навіть випустила з рук свої численні покупки.
– Ой, вибачте мені! Я не навмисне! – допомагаючи незнайомці зібрати продукти, вибачався чоловік.
– Ну, що ж ви такий неакуратний, чоловік! Он, дивіться, все пом’ялося, яблука розлетілися, тепер не збереш! – обурювалася молода красуня.
Коли їхні погляди зустрілися, Анатолій на мить відчув неймовірне почуття легкості. Як у молодості! Олена була молода і приваблива.
Вони разом вийшли із супермаркету. І Анатолій пообіцяв їй компенсувати свою незграбність, яка призвела до такої неприємності.
– Залишіть телефон, я вам якийсь подарунок куплю. Просто зараз дуже поспішаю, – широко посміхаючись, промовив окрилений чоловік.
З того часу вони зустрічалися кілька разів на тиждень на квартирі у молодої жінки, яка дісталася їй від бабусі. У сімдесят років та вийшла заміж за кохання своєї юності та поїхала жити до чоловіка в інше місто.
Спочатку Анатолій навіть і не мав думки про те, щоб кинути дружину. Але сорокарічний вік зіграв із ним поганий жарт. Не дарма в народі кажуть: сивина в бороду. Так, свою кризу середніх років Анатолій зустрів в обіймах заборонених і тому солодких і багатообіцяючих.
Коли Оленка почала наполягати, щоб коханий покинув дружину та переїхав до неї, Анатолій засумував і одразу подумав про дочку, якій нещодавно виповнилося п’ятнадцять. А як на її характері та поведінці це позначиться? Чи не озлобиться вона? А раптом закине навчання?
– Може, зачекаємо, доки вона школу закінчить? – Запропонував він коханці.
– Та ти що? Це ще три роки! Я ж постарівся до того моменту! – обурилася Оленка.
– Ну і що ти пропонуєш – прямо зараз все сказати та піти? Нам ніби й так непогано було? – із сумнівом промовив Анатолій.
– Кому непогано? Я, знаєш, знаю собі ціну, щоб все життя не зустрічатися з одруженим. Або кидаєш дружину, або ми з тобою закінчуємо наші стосунки!
“А що? Доведеться йти. До Наді я вже давно не відчуваю того, що в мене є з Оленою. Значить, це доля. І буде в мене друга дружина – молода і красива. І можливо, мені ще й сина подарує, про якого я вже й мріяти не наважувався, – думав про себе Анатолій, сидячи ввечері перед телевізором. – Що мене чекає з Надією? Донька закінчить школу, і залишимося ми удвох. Якось швидко підкрався той час, який дуже скидається на старість.
І він наважився. Ось сьогодні вранці і сказав, щоб більше не відкладати цю проблему в довгий ящик.
Анатолій бачив, що своєю заявою засмутив дружину. Більше того, вона виглядала такою втраченою, що в якийсь момент чоловікові стало жаль Надію. Але справа була вже зроблена, нічого не виправити.
Початку свого життя з Оленою Анатолій просто не пам’ятає. Було відчуття, що він потрапив у новий світ, у казку, якої не буде кінця. Він завчасно взяв на роботі відпустку на кілька тижнів, щоби спокійно переїхати і адаптуватися на новому місці.
Дива і складності почалися вже потім, коли він зібрався виходити після відпустки до свого відділу.
– А тобі хіба не треба працювати? – здивувався він.
– Ні, я звільнилася, – просто відповіла Олена.
– Звільнилася? А навіщо? – здивовано запитав Анатолій, який не чекав такого повороту. – У тебе була хороша робота, і отримувала ти непогано.
– Не навіщо, а чому, любий, – жартома торкнулася Олена пальчиком до його носа. – Тому що в мене тепер є чоловік, ось він нехай і заробляє, і забезпечує свою кохану.
– Так? – Здивувався Анатолій і мовчки пішов заробляти гроші, яких тепер постійно не вистачало.
Звиклий до повноцінних та поживних обідів та вечерь, з новою дружиною чоловік скинув кілька кілограм. Олена готувати не вміла зовсім. Чомусь раніше він про це навіть жодного разу не спромігся її запитати.
Мюслі на сніданок і піца з ролами, які Олена частенько замовляла додому зі служби доставки, тепер складали їхній небагатий раціон. Іноді замість вечері на столі стояли лише фрукти чи овочі та зелень.
– Скидати зайве треба, любий мій, – з усмішкою відповідала на здивований погляд Анатолія молода дружина.
– Та куди вже?
Все частіше Анатолій з сумом згадував пишні рум’яні пироги, які пекла Надія, її чарівні котлетки та смачні наваристі супи.
З пранням і прасуванням Олена теж не морочилася. Користувалася послугами хімчистки. Зате багато часу та грошей витрачала на салони краси та всілякі спа-процедури.
Із донькою Анатолій спілкувався, але не часто. Марія при зустрічах просила з батька гроші на всі свої потреби, які зростали. З грошима ставало все більш проблематичним.
Квартиру під час розлучення він ділити не став. А тепер подумував, що дарма. Можливо, ці гроші допомогли б йому зараз. Тому що ті борги, що назбирав чоловік, тягли його важким вантажем.
Надія спочатку не хотіла вірити в те, що це все серйозно. Навіть коли Анатолій зібрав свої речі та поїхав від неї, залишалося відчуття, що це якась ілюзія. Що ось він зараз увійде у двері і скаже, що дуже зголоднів. А потім похвалить Надю за смачну вечерю.
Але через пару днів прийшло відчуття втрати, своєї непотрібності. Надія тепер довго розглядала себе в дзеркалі і приходила до невтішного висновку – так, вона постаріла, стала сірою і бляклою. Забула, що вона жінка – і ось результат.
Надя не належала до тих жінок, які нізащо й ніколи не пробачили б зрадника підступного. Навпаки, спочатку вона сподівалася і чекала його назад. Бо злякалася того, що про неї скажуть люди – рідні, друзі, колеги, сусіди. Їй здавалося, що абсолютно всі звинувачуватимуть саме її в тому, що чоловік пішов до молодої.
Батьки дійсно сприйняли відхід Анатолія з подивом.
– Ти його вигнала? Ви посварилися? Скажи нам, що сталося? – нервово запитувала мати телефоном.
– Нічого, він пішов до молодої.
– До молодої? Не він перший! А ти мала б бути хитрішою, щоб такого не допускати. Ну що ж, тепер намагайся повернути його назад.
Перший місяць вона чекала на Анатолія назад. Здригнулася від кожного дзвінка у двері, з надією дивилася на телефон.
А потім поїхала з подругою в Карпати на лижах кататися. – Люда її вмовила, щоб вона не кисла вдома – і там пошкодила ногу, невдало ступила.
Надія пішла на лікарняний. Сиділа вдома з тугою пов’язкою, нудьгувала. І раптом зрозуміла – так жити більше не можна. Раптом стало так шкода себе, що якось вона навіть заплакала в голос. І виплакала свою образу.
А потім вмилася і вирішила, що зрадник їй більше не потрібні. Не буде вона на нього чекати. А якщо прийде – не пустить назад. Якась дивна метаморфоза сталася з жінкою.е.
А потім Надя познайомилася із приємним лікарем, який працював у їхній поліклініці. Він займався її ногою, а результаті вилікував душу.
Вони дізналися один одного ближче і почали зустрічатися – гуляти парком, ходити в кафе – пити каву і їсти смачні тістечка, які, як виявилося, обоє дуже любили.
Іван Миколайович був п’ять років як розлучений. Колись він жив із дружиною у Києві, працював у приватній клініці. Але потім у нього раптово занедужала тут мама, і йому довелося переїхати до рідного міста, щоб допомагати та підтримувати стареньку. Дружина з ним не поїхала. Іван Миколайович не ображався. Це її вибір – так сказав він про колишню дружину.
І зараз справа була навіть не в тому, що у Надії з’явився друг, чоловік, який їй дуже подобався. І вона також була йому приємна, відчувала це. Навіть якби він не з’явився у житті Наді, Анатолія назад вона б уже не пустила.
– Я хочу повернутися, Надю, – почав колишній, який сидів зараз у квартирі, яку залишив півроку тому.
– Ні, можеш не продовжувати, – твердо промовила Надія.
– Я покаявся, все зрозумів. Мені вас із Марією дуже не вистачає. Ми одна сім’я. Ну навіщо ти впираєшся? Я поважаю твою позицію і розумію, що ти ображена, але увімкни розум. Про дочку подумай, зрештою!
– Увімкнула, тобі тут нічого не світить. Саме тому що в мене вчасно розум став на місце, я тобі кажу – забирайся звідси геть! До своєї дружини.
– Надя, ти не можеш ось так! – Анатолій обурювався.
Не чекав він неї твердої та суворої відмови. Думав, що покинута дружина розтане і прийме його назад.
– Тільки так я й можу. Геть із нашої з дочкою квартири! До себе додому, під крильце до молодої дружини. Ти зробив свій вибір. Назад дороги немає, – Надя казала це абсолютно спокійним голосом, дивуючи і себе, і колишнього чоловіка.
– Тоді я поділю цю квартиру! Зрозуміла! – пригрозив чоловік.
– А це як тобі буде завгодно! Отоді вже точно ти до нас не підійдеш! І про дочку тоді забудь!
Анатолій пішов ні з чим. До Олени, яка чекала на нього, щоб взяти у чоловіка грошей на поїздку на море.
– Ти, знаєш, коханий, ми з подругою вирішили удвох з’їздити, без чоловіків. Відпочити від сімейних проблем та турбот. Ти ж не проти, так? – Мило посміхаючись, сказала Олена.
“А що, я маю вибір?” – сумно подумав Анатолій.
Надія ж відчула неймовірну легкість після відходу колишнього. Ось так! Не варто прогинатися під підлу людину, нехай і палко кохану в минулому.
Потрібно бути собою. І начхати їй тепер, що скажуть рідні та знайомі. Вона має одне життя. І буде воно таким, як сама Надія забажає.
– Надя, ну що, ми йдемо в кіно? – Зателефонував їй Іван Миколайович. – Все в силі?
– Звичайно, вже біжу! Я дуже люблю кіно! Особливо, про кохання!
