Життєві історії

– Надю, ти допомагати збираєшся? – гукнула Ліда до доньки, зайшовши в будинок. Надія мовчала. Ліда зайшла в кімнату до Наді і помітила, що та збирає сумку. – А ти це куди? – здивувалася мати. – До Марини до міста поїду, на день народження, – усміхнулася Надя. – Ага, до Марини значить, ну-ну, – Лідія Іванівна поправила хустку на голові. – Я ненадовго, мамо, приїду і допоможу тобі, – ніби виправдовуючись, додала Надя.  Ага…, – прошепотіла Ліда, і вже голосніше, додала. – Доню, я все знаю! – Мамо, ти це про що? – Надя здивовано дивилася на матір, нічого не розуміючи

Мати мовчки дивилася, як Надя складала сумку. Зібралася все-таки!

Надя шепотіла собі під ніс щось, мабуть, щоб не забути. Взяла ложку та пластикову чашку. Потім банку з розчинною кавою. Побачивши, що мати спостерігає за нею, буркнула не дивлячись, кудись убік,

– До Марини до міста поїду, на день народження. Залишуся в неї на пару днів, хочу відволіктися.

– Ага, до Марини значить, ну-ну, – Лідія Іванівна поправила хустку на голові – в город вийти хотіла, та затрималась у хаті. От і побачила, як Надя збирається.

– Я ненадовго, мамо, приїду і допоможу тобі, ти ж знаєш, я спритна, – ніби виправдовуючись, трохи хрипко від хвилювання, додала Надя.

– Ти б ось що, доню, ти б краще б…

– Що, мамо, краще, ти про грядки? Так я ж тобі кажу – приїду і миттю все прополю, кажу ж, я спритна, мамо, – Надя посміхнулася, але усмішка в неї вийшла якась несправжня. Очі не посміхалися.

– Бачу я, яка ти спритна, – ледве чутно прошепотіла Лідія Іванівна, і вже голосніше, щоб Надя почула, додала. – Залиш дитину!

Надя застигла від цих слів: – Мамо, ти це про що, мамо?

– Думаєш, я не розумію? Я ж бачу все! Думала, що приховаєш, думала, що мама не бачить? Залиш, Надю! Все налагодиться. Та й ми з батьком допомагатимемо. Він то хоч знає, що дитина буде?

– Відчепися, мамо, не хочу я нічого! Ми з Віктором планували інші плани, сама знаєш. І дитину ми поки що не хотіли. Тому я сама так вирішила і все це моє життя. Його батьки і так не дуже раді, м’яко кажучи, що Віктор зі мною зустрічається. Батько його Вікторові так і сказав – вона тобі все життя зіпсує. І між іншим, це через тебе. Так що я не хочу нікому псувати життя! – Надя різко застебнула блискавку на сумці і вийшла, гучно закривши двері.

– Ось так ось! – Лідія Іванівна сумно склала руки на колінах. – Ну не бігти ж тепер до Віті, щоб він її зупинив. Надя їй цього в життя не пробачить. Чоловіку Василю теж не розповіси, вони з батьком Віктора Миколою давно вже знатися не хочуть, вже років двадцять минуло. Микола з Василем сильно посварилися, коли він з служби повернувся, за те, що Ліда за нього вийшла заміж, не дочекалася Миколи, як обіцяла. Осоромила на все село!

Ліді всього сімнадцять було, коли Миколу покликали на службу. Молода була, не розумна, а Микола старший, високий, гарний. Їй і здалося, що вона його теж кохає. Микола кохав її, повернуся говорив – відразу одружимося. А Ліда його не дочекалася, Василя зустріла і раптом закохалася по-справжньому. У невидного та не статного Василя.

Ліда Миколі чесно все написала, що дівчинка зовсім була, себе ще не розуміла. Що Василя любить, заміж за нього збирається. Ось Микола і не вибачив її за це, та й Надю тепер Микола не злюбив, для нього вона – дочка зрадниці. Ось справи які!

Лідія зібралася, сукню нову одягла і пішла в магазин до Наталі, вирішила поговорити з нею. По-жіночому, може вона зрозуміє, тоді вони може і чоловіків своїх помирять. Скільки ж можна ображатися, вже діти виросли.

Наталя – дружина Миколи, він тоді швидко одружився, всі думали – щоб поквитатися з Лідою. А насправді, схоже, кохання у них. І син Віктор у них хлопець добрий.

– Ти чого, Лідо, прийшла сьогодні? Хліб он черствий – завтра буде, молочку всю розібрали, – Наталя з Лідою завжди нормально спілкувалися, але тільки на абстрактні теми. Про погоду, новини. А тут раптом Наталя до неї нахилилася. – Лідо, не знаєш, що у наших сталося? Вітя мій помчав кудись, наче твою Надю наздоганяти поїхав. А батько йому каже: – Біжи, біжи, не ту дівчину вибрав, я ж тобі казав, це в них у роду – бігати. Наче нема дівчат інших, соромити мене надумав. Так він на батька: – Ти про Надю так не кажи! – І помчав.

Лідія Іванівна в душі перехрестилася: – Слава тобі Господи, може, все тепер уналагодиться! А Наталі не зізналася, хай самі розуміються.

Через місяць все село на весіллі Віктора та Наді гуляло. Василь і Микола спочатку косилися один на одного. А потім після чергового тосту трохи заспокоїлися  і начебто розмовляли.

– Ти дивись, якщо твоїй Наді набридне, і Вітю образить, нарікай на себе, – заявив Микола.

– Ти краще за своїм сином дивися, бач, мало не наробили справ, теж мені, чоловік твій Віктор! – одразу відповів Василь.

– Ей, тихо там, вам онуків незабаром виховувати, а ви все сваритеся! – заспокоювала їх Наталя.

А наприкінці вечора Микола Ліду на танець запросив: -Ти, Лідо, не ображайся, адже я гарячий, образа очі застелила. А потім вже й миритися не було як. А я ж Наталю свою люблю, життя то воно за нас все розсудило, значить так і має бути! – сказав їй Микола, а потім сміявся від своїх думок, – Ну а Вітя за мене все ж таки поквитався, забрав за дружину дочку твою. Та ще й помирив нас!

Тепер Василь і Микола друзі – не розлий вода. Онука Андрійка разом виховують, допомагають дітям, поки ті вчаться, працюють, та свої плани втілюють.

Вам також має сподобатись...

Наталя Дмитрівна якраз пекла пиріжки, коли пролунав дзвінок у двері. Нашвидкуруч обтрусивши від муки руки, жінка поспішила відкривати. – Христино, чого не попередила. Хоча саме вчасно, зараз чай питимемо з пиріжками. Як знала, твоїх улюблених спекла, – зраділа Наталя, коли на порозі побачила свою доньку. – Та ніколи нам чаї розпивати, – Христина, не роззуваючись, так і тупцювала на порозі. – Я взагалі у справі. – Що вже сталося? – захвилювалася Наталя Дмитрівна. – Мамо, тільки вислухай мене спокійно, – тихо сказала Христина і все розповіла матері. Наталя Дмитрівна вислухала доньку і застигла від почутого

Марія з Іваном вже лягли спати, як раптом чоловік почув, що двері у воротах заскрипіли. Іван тут же сів у ліжку, глянув на настінний годинник, потім здивовано глянув на дружину. – Ну, і кого в цей час до нас принесло? Як думаєш, Марія? – запитав він. Дружина спритно встала з ліжка, підійшла до вікна, притулилася обличчям до скла. Потім раптом відсахнулася, і схвильовано перехрестилася. – Це що це там Іване? – зашепотіла схвильовано вона. Іван теж підійшов до вікна, глянув на подвір’я і застиг від побаченого

Дмитро з Тетяною сиділи на кухні, пили чай з печивом і згадували минулі роки. – Сашко залишив мене з двома дітьми невдовзі після весілля, – розповідала Тетяна. – Але чому ти забула про мене і вийшла заміж за нього? – запитав Дмитро. – Так я ж тебе чекала! А ти замість того, щоб одружитись зі мною, сидів на своїх заробітках в Польщі! Дмитро застиг від здивування

Олена повернулася додому з роботи. Жінка зайшла в квартиру і помітила, що у них гості – на кухні сиділа свекруха і мило розмовляла із своїм синочком. – Доброго вечора, Наталія Василівна! – привіталася Олена з свекрухою, поцілувала чоловіка у щічку. – Я у ванну, а потім приготую щось вечеряти! Дівчина прийняла теплу ванну і коли вийшла, то свекруху не побачила. – А де Наталя Василівна? – спитала у чоловіка дівчина. – Не знаю, – байдуже відповів Олександр. – Наче десь тут ходила. Можливо вже пішла. Олена задоволено посміхнулася, увійшла до спальні і… застигла від побаченого