Життєві історії

Наталка складала одяг після прання, коли з роботи повернувся чоловік. – Зачекай хвилинку, я закінчу і будемо вечеряти, – сказала вона, коли Юрій зайшов у кімнату. Чоловік не відповів нічого, мовчки сів на ліжко. – Що сталося? – запитала вона, помітивши, що Юрій дивно виглядає. – Нам треба поговорити! – тихо сказав чоловік. – Про що? – усміхнулася дружина. – Нам треба розлучитися! – раптом сказав Юрій. – Розлучитися? Ти маєш іншу? – застигла від почутого Наталя. – Нікого я немаю! Просто…, – почав Юрій і зупинився. – Що просто? Поясни! – Наталка здивовано дивилася на чоловіка, нічого не розуміючи

Юрій одружився з Наталкою, коли йому було тридцять років. Мама була рада. Нарешті її син знайшов собі жінку, яка доглядатиме за ним. А найголовніше з квартирою, хоч і невеликою, і з машиною. Ось який молодець Юра. Все й одразу. Живи та радій. Правда Наталка на п’ять років його молодша, але це ж дуже добре.

Після скромного весілля, що теж потішило маму, Юрій переїхав до Наталі.

Знайомі вони вже цілий рік. Наталя прийшла до їхньої компанії після інституту. Працювала, встигала все. Іноді могла підказати іншим. Керівник відділу її помітила. Найкращі проекти діставалися Наталі. Відповідно вона і премії отримувала добрі. А коли начальниця пішла на підвищення, то Наталю поставили на її місце. Продуктивність відділу зросла. Дівчина все зуміла чітко організувати.

Вдома теж все було зроблено для зручності. Вся кухонна та домашня техніка дозволяла справлятися з усім швидко.

Мама почастішала з перевірками. Потрібно знати, що їсть син, чи чисті у нього сорочки.

Наталка була привітна, ввічлива. Чисто. Смачно. Жанні Борисівні все сподобалося. Вона навіть не стала чіплятися, просто приводу не знайшла. Правда здивувалася пилососу, який раптом увімкнувся і почав мити підлогу. Потім з цікавістю подивилася, як Наталка брудний посуд сховала в шафу, але швидко здогадалася, що то посудомийка. Адже син їй розповідав, що у будинку все робить техніка.

Все купила, щоб полегшити життя – значить ледарка, вирішила свекруху. А вона не про таку невістку мріяла. Подумала, та нічого не сказала. Приходити почала рідше, щоб не засмучуватися. А радіти нема чому.

Через два роки Наталка народила сина. На подив свекрухи він був дуже спокійною дитиною. Наталка встигала працювати в інтернеті та заробляла не менше за Юру. А її Юра свого часу був дуже неспокійним.

Наталя та Юрій вирішили купити квартиру побільше.

– І правильно! У вас дитина. Та й у тебе своє житло буде. – казала мама своєму Юрчику.

Свою квартиру Наталка продавати не стала. Можна здавати та іпотеку платити. А ось нова і буде спільним майном. У неї були ще гроші, які залишив їй у спадок батько. Вони й пішли на початковий внесок. Плюс до цього невеликі загальні накопичення.

Минуло десять років. Іпотеку виплатили. Син ходив до школи. Сім’я жила спокійно і як усі думали щасливо, але Юрію раптом здалося, що все може бути кращим. Набридло йому все, різноманітності захотілося. Тільки де її взяти? Будинок, робота, відпочинок. Все із сім’єю. А тут ще всі його однокласники почали розлучатися. Та це ж вихід. Одному жити простіше. Витрат ніяких. Юрій ухопився за цю соломинку. Першою про це дізналася мати.

– Ну і правильно синку. Наталка твоя ледаща. Нічого в хаті сама не робить. Та й Дмитрика треба водити на заняття, а не самого відправляти. Самостійний він. Все робить неправильно. Не цього я бажала тобі синочок. Що ось тепер вийде з Дмитрика. А розлучишся – вся відповідальність на Наталці і буде.

Юрій вирішив не тягнути, і того ж вечора запропонував Наталці розлучитися.

– Розлучитися? Ти маєш іншу? А як же син?

– Ти дуже багато запитань ставиш. Нікого не маю. Просто вирішив пожити один. Набридли всі сімейні проблеми.

– Ну, так поживи один. Тільки які сімейні проблеми? У нас все добре.

– Оце добре мені дуже набридло. Я подаю на розлучення. Відразу на розлучення. Навіть пробувати просто пожити окремо не буду.

Наталка навіть не дуже й засмутилася. Багато хто розлучається і потім живе спокійно. А вона вже з усім впорається і одна.

– Подавай. Ділитимемо спільно нажите. Можеш одразу повернутися до мами. Але врахуй, повернення назад не буде.

– Чудово.

Мати приїзду до неї сина не зраділа. Не на це вона чекала. Але тимчасово пожити дозволила.

Суд поділив квартиру. Більшість дісталася Наталці. Адже туди було вкладено її гроші від спадщини батька. А решта навпіл.

– Давай ділити і інше. Меблі, техніку.

– Ні. Я в тебе викуплю твою частину квартири та меблів. Все розділить суд.

– Це дуже добре.

Суд все поділив і присудив суму на користь Юрія. Наталці з легкістю дали кредит. Вона виплатила колишньому чоловікові гроші. Але суд ще й аліменти присудив на сина.

Залишилася Наталка з двома квартирами, старенькою машиною, дитиною та кредитом. Кредит вона швидко виплатила, машину поміняла на нову. Живуть із сином, не бідують. Син займається комп’ютерами. Почав вже заробляти сам. Серйозний, самостійний юнак.

Юрій жив у мами, але мамі це вже не подобалося. Не на це вона чекала. Та й Юрі не дуже добре жилося. За сином сумував, за Наталкою. Почав у гості ходити. Тільки от у сина часу було мало, навчання та робота в інтернеті. А Наталці він був вже не цікавий.

– Може спочатку все розпочати?

– Це коли я в тебе все викупила? Ти знову хочеш на все готове?

– Та я тобі всі гроші віддам. Тільки ти на мене половину всього перепиши.

– Я не збираюсь виходити заміж. Мені жити без тебе сподобалось.

– Мама не хоче.

– Чого не хоче? Їй все подобалося. Їй подобалася я. Подобалося як ми живемо. Потім їй подобалося твоє розлучення. А зараз їй, напевно, подобається твоя пропозиція, щоб ми жили разом. Так?

– Майже так. Ти їй подобалася, але потім вона вирішила, що не на це чекала. Подобалося, як ми живемо, але знову не те. Коли ми розлучилися, це знову було не те. Вона не чекала, що я повернуся до неї.

– А навіщо ти повернувся до неї? Ти міг взяти іпотеку та жити спокійно окремо.

– А може, нам все спочатку почати.

– Ні. Твоя мама не на це чекає. Та і я цього вже не чекаю. Раніше все було гаразд у нас. А тепер все гаразд у мене. І нехай усе буде добре в тебе. Я ж пропонувала просто пожити окремо. А тепер вороття немає. Ти сам все вирішив.

Вам також має сподобатись...

Марина тільки-но прокинулася, як у двері подзвони. На порозі стояла свекруха, з двома важкими пакетами у руках. – Доброго ранку, – привіталася Марина, відкривши двері. – Ви ж мали ближче обіду приїхати. – Я тут подумала, чого чекати обіду! –  радісно оголосила свекруха. Валентина Петрівна пройшла на кухню, поставила пакети біля столу. – А дівчатка ще сплять? – поцікавилася вона у невістки. – Вже ні, – відповіла Марина. – Чудово! Піду привітаюся, – усміхнулася свекруха і вийшла з кухні. Марині стало цікаво, що свекруха принесла у цих пакетах. Марина підійшла ближче, заглянула всередину і ахнула від побаченого

Поліна йшла по вулиці й посміхалася своїм думкам. Дівчині спала на думку одна ідея і вона уявляла, як її можна буде реалізувати. – Я зможу допомагати знедоленим, коли все зроблю! – думала Поліна. Замислившись, дівчина випадково зашпорталася, і раптом хтось її підтримав. Поліна обернулася, щоб сказати спасибі. Біля неї стояв якийсь молодий хлопець. Він широко посміхався і підтримував Поліну за лікоть. – Мене звуть Микола і мені приємно, що я допоміг такій гарній дівчині! – сказав молодик. – А вас як звуть! – Мене Поліна, а ви…? – дівчина глянула на хлопця й не повірила своїм очам! Вона його знала

Вероніка чистила картоплю на борщ, як раптом пролунав телефонний дзвінок. Номер був невідомий. – Алло, Вероніка! – почула вона в слухавці жіночий голос. – Це Ольга, дружина вашого колишнього чоловіка! – Що вам треба? – сухо запитала Вероніка. – Як вам не соромно? – заявила Ольга. – Ви про що? – не зрозуміла Вероніка. – Ви що, чоловіка завели собі? Тільки розвелася, і вже іншого знайшла! – пояснила Ольга. – А вам яке діло? – здивувалася вона. – А я вам поясню, яке діло, – не витримала Оля, і все їй розповіла. Вероніка вислухала її, і аж застигла з телефоном у руках від почутого

Наталя та Роман одружилися, відгуляли шикарне весілля та вирушили у весільну подорож. За десять днів молодята повернулися додому. – Я така щаслива, – говорила Наталя зайшовши у квартиру. – Я маю терміново подзвонити Риті, та розповісти їй, як все пройшло. Наталка зняла туфлі, пройшла у кімнату і застигла – всі меблі були не на своїх місцях. – Коханий, швидко йди сюди! – покликала вона чоловіка. – Що тут відбувалося? – Наталю, ти повинна дещо дізнатися, – почав Роман і зупинився. Чоловік ще не знав, як наважитися розповісти дружині, що відбувалося в їхній квартирі, поки вони були у весільній подорожі