Життєві історії

Наталка складала одяг після прання, коли з роботи повернувся чоловік. – Зачекай хвилинку, я закінчу і будемо вечеряти, – сказала вона, коли Юрій зайшов у кімнату. Чоловік не відповів нічого, мовчки сів на ліжко. – Що сталося? – запитала вона, помітивши, що Юрій дивно виглядає. – Нам треба поговорити! – тихо сказав чоловік. – Про що? – усміхнулася дружина. – Нам треба розлучитися! – раптом сказав Юрій. – Розлучитися? Ти маєш іншу? – застигла від почутого Наталя. – Нікого я немаю! Просто…, – почав Юрій і зупинився. – Що просто? Поясни! – Наталка здивовано дивилася на чоловіка, нічого не розуміючи

Юрій одружився з Наталкою, коли йому було тридцять років. Мама була рада. Нарешті її син знайшов собі жінку, яка доглядатиме за ним. А найголовніше з квартирою, хоч і невеликою, і з машиною. Ось який молодець Юра. Все й одразу. Живи та радій. Правда Наталка на п’ять років його молодша, але це ж дуже добре.

Після скромного весілля, що теж потішило маму, Юрій переїхав до Наталі.

Знайомі вони вже цілий рік. Наталя прийшла до їхньої компанії після інституту. Працювала, встигала все. Іноді могла підказати іншим. Керівник відділу її помітила. Найкращі проекти діставалися Наталі. Відповідно вона і премії отримувала добрі. А коли начальниця пішла на підвищення, то Наталю поставили на її місце. Продуктивність відділу зросла. Дівчина все зуміла чітко організувати.

Вдома теж все було зроблено для зручності. Вся кухонна та домашня техніка дозволяла справлятися з усім швидко.

Мама почастішала з перевірками. Потрібно знати, що їсть син, чи чисті у нього сорочки.

Наталка була привітна, ввічлива. Чисто. Смачно. Жанні Борисівні все сподобалося. Вона навіть не стала чіплятися, просто приводу не знайшла. Правда здивувалася пилососу, який раптом увімкнувся і почав мити підлогу. Потім з цікавістю подивилася, як Наталка брудний посуд сховала в шафу, але швидко здогадалася, що то посудомийка. Адже син їй розповідав, що у будинку все робить техніка.

Все купила, щоб полегшити життя – значить ледарка, вирішила свекруху. А вона не про таку невістку мріяла. Подумала, та нічого не сказала. Приходити почала рідше, щоб не засмучуватися. А радіти нема чому.

Через два роки Наталка народила сина. На подив свекрухи він був дуже спокійною дитиною. Наталка встигала працювати в інтернеті та заробляла не менше за Юру. А її Юра свого часу був дуже неспокійним.

Наталя та Юрій вирішили купити квартиру побільше.

– І правильно! У вас дитина. Та й у тебе своє житло буде. – казала мама своєму Юрчику.

Свою квартиру Наталка продавати не стала. Можна здавати та іпотеку платити. А ось нова і буде спільним майном. У неї були ще гроші, які залишив їй у спадок батько. Вони й пішли на початковий внесок. Плюс до цього невеликі загальні накопичення.

Минуло десять років. Іпотеку виплатили. Син ходив до школи. Сім’я жила спокійно і як усі думали щасливо, але Юрію раптом здалося, що все може бути кращим. Набридло йому все, різноманітності захотілося. Тільки де її взяти? Будинок, робота, відпочинок. Все із сім’єю. А тут ще всі його однокласники почали розлучатися. Та це ж вихід. Одному жити простіше. Витрат ніяких. Юрій ухопився за цю соломинку. Першою про це дізналася мати.

– Ну і правильно синку. Наталка твоя ледаща. Нічого в хаті сама не робить. Та й Дмитрика треба водити на заняття, а не самого відправляти. Самостійний він. Все робить неправильно. Не цього я бажала тобі синочок. Що ось тепер вийде з Дмитрика. А розлучишся – вся відповідальність на Наталці і буде.

Юрій вирішив не тягнути, і того ж вечора запропонував Наталці розлучитися.

– Розлучитися? Ти маєш іншу? А як же син?

– Ти дуже багато запитань ставиш. Нікого не маю. Просто вирішив пожити один. Набридли всі сімейні проблеми.

– Ну, так поживи один. Тільки які сімейні проблеми? У нас все добре.

– Оце добре мені дуже набридло. Я подаю на розлучення. Відразу на розлучення. Навіть пробувати просто пожити окремо не буду.

Наталка навіть не дуже й засмутилася. Багато хто розлучається і потім живе спокійно. А вона вже з усім впорається і одна.

– Подавай. Ділитимемо спільно нажите. Можеш одразу повернутися до мами. Але врахуй, повернення назад не буде.

– Чудово.

Мати приїзду до неї сина не зраділа. Не на це вона чекала. Але тимчасово пожити дозволила.

Суд поділив квартиру. Більшість дісталася Наталці. Адже туди було вкладено її гроші від спадщини батька. А решта навпіл.

– Давай ділити і інше. Меблі, техніку.

– Ні. Я в тебе викуплю твою частину квартири та меблів. Все розділить суд.

– Це дуже добре.

Суд все поділив і присудив суму на користь Юрія. Наталці з легкістю дали кредит. Вона виплатила колишньому чоловікові гроші. Але суд ще й аліменти присудив на сина.

Залишилася Наталка з двома квартирами, старенькою машиною, дитиною та кредитом. Кредит вона швидко виплатила, машину поміняла на нову. Живуть із сином, не бідують. Син займається комп’ютерами. Почав вже заробляти сам. Серйозний, самостійний юнак.

Юрій жив у мами, але мамі це вже не подобалося. Не на це вона чекала. Та й Юрі не дуже добре жилося. За сином сумував, за Наталкою. Почав у гості ходити. Тільки от у сина часу було мало, навчання та робота в інтернеті. А Наталці він був вже не цікавий.

– Може спочатку все розпочати?

– Це коли я в тебе все викупила? Ти знову хочеш на все готове?

– Та я тобі всі гроші віддам. Тільки ти на мене половину всього перепиши.

– Я не збираюсь виходити заміж. Мені жити без тебе сподобалось.

– Мама не хоче.

– Чого не хоче? Їй все подобалося. Їй подобалася я. Подобалося як ми живемо. Потім їй подобалося твоє розлучення. А зараз їй, напевно, подобається твоя пропозиція, щоб ми жили разом. Так?

– Майже так. Ти їй подобалася, але потім вона вирішила, що не на це чекала. Подобалося, як ми живемо, але знову не те. Коли ми розлучилися, це знову було не те. Вона не чекала, що я повернуся до неї.

– А навіщо ти повернувся до неї? Ти міг взяти іпотеку та жити спокійно окремо.

– А може, нам все спочатку почати.

– Ні. Твоя мама не на це чекає. Та і я цього вже не чекаю. Раніше все було гаразд у нас. А тепер все гаразд у мене. І нехай усе буде добре в тебе. Я ж пропонувала просто пожити окремо. А тепер вороття немає. Ти сам все вирішив.

Вам також має сподобатись...

Віра повернулася додому, і застала у себе в гостях свекруху. Та сиділа зі своїм сином на кухні. – О, дружина прийшла, – радісно зустрів її чоловік. – Проходь, ми якраз на тебе чекали. Свекруха задоволено посміхалася. – Доню. – Віра навіть здригнулася від такого звернення. – Сідай з нами чаю попий, нам треба дещо обговорити! – Зараз переодягнуся і підійду, – сказала Віра і пішла у спальню. Жінка швидко переодяглася і поспішила на кухню. Вона вийшла в коридор, як раптом почула, що свекруха про щось розмовляє з чоловіком на кухні. Віра прислухалася до розмови і застигла від почутого

У Наталі не стало чоловіка Андрія. Залишилась вона з чотирма дітьми… А потім зійшлась з Василем. Він був розлучений. Діти Наталі його полюбили. Коли син Наталі Сашко одружувався, Василь йому квартиру подарував. – Ти найкращий батько у світі! – плакав Сашко. – Хоч і називав я тебе дядьком Василем. Василь тоді дуже розчулився… А невдовзі він дізнався, що наречена Сашка вагітна. – Хоч діти й без мене народилися, але тепер я законний дід! – зрадів чоловік. А потім Наталя раптом заслабла. Вони з Василем, як почули у чому річ, то вухам своїм не повірили

Оля сиділа на кухні і сумно дивилася у вікно. Пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила хрещена Ніна. – Привіт, чим займаєшся? – одразу запитала вона. – Ой, тітко Ніна … – Оля раптом схлипнула, несподівано для себе самої. Треба ж, сиділа-сиділа одна, могла наплакатися вдосталь, а ні! – З Толіком посварилися. Дуже посварилися! – Чому? – щиро здивувалася хрещена. Оля тяжко зітхнула. – Я йому дещо сказала! – відповіла вона. – Що сказала? – не зрозуміла Ніна. І Оля все розповіла своїй хрещеній. Жінка вислухала похресницю і застигла від почутого

Баба Рая поралася на городі, як раптом почула, що її кличе сусідська дівчинка Надія: – Бабо Раю, ти вдома?! – Тут я, дочко, – відповіла старенька і вийшла до Наді. – Можна до вас в гості? – несміливо запитала та. – Чого ж не можна, можна! Баба Рая завела Надію до хати, нагодувала її борщиком свіженьким, картоплею вареною з чавунку, огірочками хрусткими, і знову на город вирушила. Раптом чує баба Рая, наче хвіртка рипнула і тінь якась метнулася. Старенька в хату – а двері навстіж! Вона увімкнула світло і застигла від побаченого