Історії жінок

Настя прокинулася рано, приготувала сніданок, відправила чоловіка на роботу. Після обіду жінка вирішила сходити в перукарню. Її постійної перукарки на місці не було, тому вона вирішила сісти у крісло до іншого майстра. Перукарі між собою розмовляли, одна розповідала іншій про свого чоловіка. Говорила, який він добрий, розповідала різні подробиці. Коли зачіска була вже готова, перукар дістала телефон та почала показувати фотографії, де вона зі своїм чоловіком. Настя глянула на фото і застигла від побаченого

Якось так склалося, що до сорока років Настя була незаміжня, з двома дітьми і чотирма шлюбами, що не склалися. Щоразу Настя, виходячи заміж, думала, що проживе з чоловіком до старості. Але щоразу щось йшло не так, і шлюб сходив нанівець. Розлучалася Настя з чоловіками мирно, залишалися друзями. Батьки з дітьми спілкувалися, помагали.

Після довгої перерви познайомилася Настя із чоловіком п’ятдесяти чотирьох років. Володимир – адвокат. Представницький, серйозний, дбайливий. Закрутився роман. Володимир гарно доглядав, міг на вихідні запросити Настю з’їздити до іншого міста. І ці мандрівки були чудові.

Почали разом жити. Усі побутові проблеми вирішував Володимир. Що купити, де відремонтувати, викликати клінінг все вирішував Володимир. Так Настя ще жодного разу не жила. Ні, вона готувала, прибирала квартиру, виховувала дітей, ходила на роботу. Але так, як зараз, без особливих проблем вона жодного разу не жила. Зароблені нею гроші, вона витрачала на себе та дітей. Настя навіть не знала, скільки грошей витрачається на продукти, скільки коштує нова побутова техніка. І життя це Насті подобалося. Вона була впевнена, що з цим чоловіком вона точно проживе до старості.

У соцмережі до Насті написав колишній однокурсник. Настя була рада згадати навчання в інституті, дізнатися, як справи у однокурсників, розпитати про інших друзів, і вони домовилися зідзвонитися. Так простіше спілкуватись, ніж тикати кнопки. Розмовляли годину. «А це як? А та заміж вийшла? А пам’ятаєш? – вся розмова складалася з таких питань та відповідей. Згадали щось смішне – сміялися. Говорили про сумне – співчували.

Наприкінці розмови Настя сказала: «Добре поговорили. Не губися, пиши, дзвони. Буду рада».

Ось саме ці останні слова і були причиною сварки Володимира та Насті.

– Навіщо він тобі писатиме і дзвонитиме? Я забороняю тобі спілкуватися з ним.

– А що такого? – Не розуміла Настя. – Ми не бачилися двадцять років.

– Я сказав, ні, – переходив на вигуки Володимир.

– Ти не можеш забороняти мені спілкуватися з друзями, – наполягала Настя.

– Можу ще як можу, – не вгамовувався Володимир.

Настя ображено пішла в іншу кімнату. Через півгодини туди ж прийшов Володимир і почав вибачатися. Настя подумала: «Може, і справді, я багато хочу. Ну не спілкуватимуся з однокурсником. Не спілкувалася двадцять років і жила собі непогано».

Настя сказала, що вибачила Володимира. Насправді ця сварка ніяк не виходила з голови. Щоб хоч якось забути, Настя вирішила сходити до перукаря. Знайомої на місці не було, довелося сісти у крісло до іншого майстра.

Перукарі між собою розмовляли, одна розповідала іншій про свого чоловіка. Говорила, який він добрий, розповідала різні подробиці. Настя слухала і розуміла, що цей чоловік дуже вже схожий на Володимира.

Коли зачіска була вже готова, перукар дістала телефон та почала показувати фотографії, де вона зі своїм знайомим. Настя зазирнула у телефон майстра — ну точно, Володимир. Тоді вона спитала:

– А він вільний?

– Ні. Він живе із жінкою. Та мені й не потрібний чоловік. Мені вистачає кілька зустрічей на місяць. Але зате які ці зустрічі! Ми розкішно проводимо час.

Настя, доки Володимира не було вдома, збирала свої речі та думала: «Що зі мною не так? Я хочу прожити із чоловіком довго, але так і не виходить».

Вам також має сподобатись...

У Ніни дуже заслабла мати. – Не стане мене скоро, – сказала вона. – Ти залишишся зовсім одна. У моєї подруги син розлучений. Він прийде до нас у суботу на обід. Придивися до нього… Але Ніні чоловік не сподобався. – А кого тобі треба?! – обурилася мати. – Принца?! Матері не стало через рік. Залишилася Ніна одна. Якось вирішила вона перебрати речі матері – що роздати, що викинути. Весь вихідний вона витратила на розбирання шаф. Потім взялася за коробки. В одній із них вона знайшла якийсь конверт. Ніна глянула на нього й очам своїм не повірила

Ліда йшла зі своєю собачкою на зупинку автобуса. Жінка якраз вийшла на пенсію. Вона вирішила щодня гуляти зі своєю улюбленицею на свіжому повітрі. Жила Ліда недалеко від лісу, майже на краю невеликого містечка. Вона сідала в автобус і через три хвилини вже виходила на кінцевій. Вуличка була майже селом. Приватні будинки, кінець асфальту, садки з квітами й лавки біля хвірток. Краса! Якраз біля самої зупинки стояла стара маленька хатина. Зелена фарба вже лущилася, садок весь заріс травою, на вікнах біліли фіранки… Ліда придивилася до вікна й помітила дещо дивне

Світлана з невісткою Зоєю й онуком Іванком поважно крокували до сільського магазину. Продавчиня Катя глянула на відвідувачів. – Катю, нам масло вершкове треба, є в тебе? – запитала Світлана. – Тільки давай хороше! Мій Ігор пиріжки ох як любить із сиром. А Зоя йому дуже смачно готує. І сир нам свіженький дай, і цукерок отих, дорогих. Синові на кохану дружину грошей не шкода! Вони спакували покупки й пішли. Свекруха з невісткою приготували разом пиріжки з сиром… Прийшов додому Ігор. Чоловік зазирнув під рушник у велику миску з пиріжками, й застиг від несподіванки

Оля приїхала у гості до своєї бабусі Марії. Старенька почала ремонт кухні. Треба їй допомогти… Майстри поки що працювали на даху у сусідів. – І як вони можуть на такій спеці там сидіти? – зітхнула Оля. – Це їхня робота, їм гроші треба… – сказала баба Марія. – Якби не спека, то давно б за мою кухню взялися. А так через три дні прийдуть. Там, до речі, холостяк один є. Дивись уважніше! Ми пустимо в хід найважливіший козир. – Це який же цікаво?! – засміялася Оля. Вона дивилася на стареньку, не розуміючи до чого та веде