Життєві історії

Наталя готувала на кухні вечері, коли почула, як з кімнати дзвонить її телефон. – Толік, принеси будь-ласка мій телефон, – гукнула вона до чоловіка. Через декілька секунд на кухню з’явився Анатолій. – Хто там дзвонить? – запитала Наталка. – Написано “тато”, – байдуже відповів чоловік. – Як “тато”? Ти добре подивився? – підозріло запитала Наталка. – Ну так. Ось сама глянь, – Анатолій повернув екран телефону до дружини. – Цього не може бути! Мого батька не стало, – здивувалася жінка. Наталка швидко забрала телефон з рук чоловіка, підняла слухавку і заціпеніла від почутого

Мати і дочка посварилися прямо на весіллі через нісенітницю: Марія Дмитрівна добряче перебрала і поводилася не дуже красиво.

Зятя Анатолія вона не прийняла відразу, заявивши, що все життя мріяла про те, що її єдина дочка вийде заміж за олігарха.

– Ти подивися на себе! Хто ти і що ти? – Марія Дмитрівна стала тикати пальцем у нареченого. – Тракторист якийсь…

– Мій син машиніст бульдозера, – вирішила втрутитися у розмову сваха. – Я не бачу в цьому нічого поганого! Ну, вибачте, що ми не родина олігархів! Тільки не кожен олігарх захоче собі таку тещу!

Мати Наталі змінилася на обличчі і почала водити губами з одного боку в інший.

– Це вже не ваша справа! – вигукнула вона на Світлану Юріївну. – Ваш син не олігарх, і нема чого тут з себе будувати не зрозумій кого!

– Марія, закінчуй! – колишній чоловік Марії Дмитрівни, який спеціально приїхав на весілля до єдиної дочки, спробував закликати жінку до порядку.

– Своєю молодухою йди командуй, а не мною! – огризнулася вона до Павла Миколайовича. – Не рідня, а незрозумій що! У злиднях моя дочка житиме…

Наталя не витримала сорому і, міцно взявши матір за руку, потягла її до виходу.

– Пусти! – вигукнула Марія Дмитрівна, намагаючись вирватися, тим самим привернула до себе увагу гостей.

– Я не хочу тебе бачити – вигукнула на неї жінка і відсторонила з такою силою, що наречена не втрималася на ногах і опинилася на підлозі.

Марія Дмитрівна, зрозумівши, що накоїла, одразу додала ходу і вискочила за двері.

З вини жінки, весілля було зіпсоване. Наталя так сильно засмутилася, що дала собі слово, що ніколи не вибачить матері таку поведінку.

Марія Дмитрівна і сама не мала бажання контактувати з дочкою та зятем.

Вона залягла на дно і дізнавалася про всі новини від родичів, які підтримували зв’язок із Наталією.

Через півтора року до Марії Дмитрівни раптом донеслася звістка, що вона стала бабусею.

Жінка вирішила скористатися моментом та зателефонувати дочці, щоб привітати її з такою важливою подією.

Однак до цього вона зателефонувала колишньому чоловікові, щоб дізнатися, чи в курсі він того, що став дідусем.

– Знаю, точніше, чув, – обурено пробурчав Павло Миколайович.

Марія Дмитрівна зрозуміла, що чоловік не спілкується із дочкою, що було їй на руку.

– Що ви з нею не поділили? – поцікавилася колишня дружина.

Павло Миколайович коротко розповів жінці про те, що посварився з Наталією через те, що не зміг приїхати на виписку внучки.

Того дня якраз був день народження у його молодої дружини, тож чоловік не міг бути в двох місцях одночасно і залишився вдома.

Дочка дуже на нього образилася і перестала не просто спілкуватися, а ще й заблокувала його скрізь, де тільки можна.

Новина про сварку батька з дочкою дуже порадувала Марію Дмитрівну. Купивши внучці костюм, жінка викликала таксі та поїхала в гості до родичів, яких не бачила з дня весілля.

Анатолій та Наталя не очікували побачити Марію Дмитрівну, тому, засмутившись, впустили її до будинку.

– Я – з гостинцями! – вимовила жінка і засунула в руки зятю пакет із фруктами. – Тільки їх треба їсти якнайшвидше, а то пропадуть. Де моя внучка? – Додала вона і хвацько перевела розмову на іншу тему.

– Спить, – розгублено відповіла Наталя, не знаючи, як реагувати на слова та візит матері. – Вибачитись не хочеш?

– За що це? – насупилась Марія Дмитрівна. – Чим же я вам знову не догодила?

– Я з приводу весілля…

Жінка закотила очі, зрозумівши, що йдеться про ті слова, які вона говорила на весіллі.

– Ще через сто років згадали б. Де моя красуня? – Марія Дмитрівна знову спробувала втекти від відповіді.

– Мамо, тобто ти вважаєш, що зробила все правильно? – сердито запитала Наталя.

– Ой, навіть не починай, – скривилася жінка, – ніби ти чимось краща за мене. Ти вибачилася перед батьком?

– За що?

– За те, що посварилася з ним через якусь дрібницю. Адже людини вже немає, хочеш-не хочеш, не повернеш назад, – заявила Марія Дмитрівна.

Наталя від несподіванки випустила з рук чашку, яка одразу розлетілася вщент.

– Що значить не повернеш? – напівпошепки перепитала дочка і розгублено глянула на матір.

– Не стало його, – Марія Дмитрівна настільки увійшла в образ, що говорила все поспіль, не замислюючись про наслідки.

– Як це? Коли? – Наталія намацала позаду себе стілець і повільно опустилася на нього.

– Ось так! Вчора мені його дружина дзвонила, грошей просила, а звідки вони в мене? – нарікала жінка і навіть пустила скупу сльозу.

Вона сама не знала, навіщо це робить, але говорити дочці правду про те, що вона пожартувала, було вже пізно.

– Ой, як! Потрібно допомогти. Я з маленькою дитиною не зможу поїхати, – закрутилася на місці Наталя. – Скільки потрібно?

– Вона не говорила, – знизала плечима Марія Дмитрівна.

– А що сталося? – стривожено поцікавилась у матері дочка. – Тато не скаржився на здоров’я…

– Серце, що ще може бути? – важко зітхнула жінка, і їй здалося, що вона перестаралася. – Треба було спілкуватися, а не блокувати у всіх мережах.

– Ти це знаєш? – сердито насупилась Наталія.- Я не спілкувалася з татом, зате у вас, дивлюся, прекрасні стосунки.

Марія Дмитрівна посміхнулася і винувато опустила очі в підлогу, розуміючи, що обманула.

– Скільки потрібно?.. У нас є трохи.

– Скільки даси, стільки й буде! У нього молода дружина є, нехай вона про це й дбає, – усміхнулася жінка.

– Ти сама поїдеш з ним прощатися?

– Ні, перешлю гроші, і все, – діловитим тоном промовила Марія Дмитрівна.

Дочка принесла п’ятдесят тисяч і віддала їх матері, яка після цього зазбиралася додому.

– Ти ж лише дві години у нас побула, – здивувалася Наталя. – Практично внучку і не бачила.

– Я потім приїду, – пообіцяла Марія Дмитрівна і, викликавши таксі, поїхала додому.

Через два дні молодій матері зателефонував Павло Миколайович.

Побачивши, що дзвінок іде з номера батька, Наталя вирішила, що дзвонить його молода дружина.

Проте ледь не випустила з рук телефону, коли почула голос Павла Миколайовича.

– Тату? Ти живий? – з надривом спитала дочка.

– А як має бути? – засміявся у відповідь чоловік.

– Мама взяла в мене гроші на твої поминки, – приголомшила Павла Миколайовича Наталія. – Нічого не розумію.

Договоривши з батьком і переконавшись у тому, що він живий, дочка почала дзвонити Марії Дмитрівні.

Як і очікувалося, жінка на дзвінок Наталії не відповіла та на зв’язок не виходила.

З’явилася вона, як ні в чому не бувало тільки через два роки.

Однак дочка чудово пам’ятала про її обман, тому відчинила двері і тут же зачинила їх перед носом матері.

Вам також має сподобатись...

Христина вирішила познайомити свого коханого Михайла зі свої дідусем. Їхали вони досить довго. – Мій дідусь недавно оцей будиночок придбав у селі, – сказала Христина, коли вони вийшли з машини. – Каже, йому дуже подобаються ці місця… – Христино, внучечко моя люба! – вийшов з хати старий. – Проходьте, проходьте в будинок! Я, правда, тут не один живу, наречена у мене є, тож не соромтеся… Всі троє зайшли в хату. – Проходьте! – не вгавав дідусь. – Вірочко, став чайник! Тут моя внучечка приїхала, і не сама! Михайло глянув на наречену дідуся Христини й очам своїм не повірив

Віра готувала обід, коли в двері подзвонили. Віра подивилася на годинник і здивувалася. – Сини ще у школі. В чоловіка свої ключі, – думала вона. Віра відклала ложку, якою помішувала суп і пішла надвір подивитися хто ж там прийшов. Біля хвіртки стояла жінка в дорогому одязі. – Доброго дня, – сказала Віра. – Віра, доню, ти мене не впізнала? – ніжним голосом заговорила жінка. -Ви хто? – запитала господиня. – Ну що ти Віра? Я твоя мати, – усміхнулася гостя. – Жінко, ви помиляєтеся! Я вже поховала свою маму, – Віра здивовано дивилася на незнайомку, не розуміючи, що відбувається

– Подаруй мені на новий рік гроші, – сказав Петро дружині Валі. – А ти мені новий телефон! – відповіла та. Петро промовчав. Звісно, він нічого купувати дружині не збирався, тим більше телефон… Новий рік вони зустріли тільки вдвох. Перед цим Валя привітала своїх родичів, вручила їм подарунки. Петру про це вирішила не говорити. Вона приготувала йому гроші в гарному конверті. Але це було на той випадок, якщо чоловік подарує телефон. Але дива не сталося. Він навіть не став нічого вигадувати… Валя подарувала чоловікові конверт. Петро відкрив його й радісне обличчя змінилося здивуванням

Валентина Анатоліївна увійшла до квартири сина та невістки. – Я вам пиріжків напекла, – гукнула з порога жінка. – Дякую, – Софія взяла гостинці з рук свекрухи. – Проходьте, я вам чай зробила. Свекруха пройшла на кухню, сіла за стіл. –  Євгене, давай на балкон вийдемо, – тихенько прошепотіла синові на вухо Валентина. – Мамо, кажи тут, – відповів чоловік. – Давай вийдемо, – повторила мати. Євген зітхнув і неохоче встав із стільця. Валентина Анатоліївна пройшла слідом за ним. Опинившись на балконі свекруха почала щось голосно обговорювати з сином. Софія прислухалася до їхньої розмови і застигла від почутого