Життєві історії

Наталя повернулася додому пізно. – Мамо, привіт! – привіталася вона з мамою, яка сиділа на кухні. – Привіт, доню, – важко видихнула жінка. – Щось сталося? – захвилювалася Наталка, помітивши, що мама дуже засмучена. – Наталю, у мене є один секрет, тільки я не знаю, як тобі це розповісти, – мама замовкла. Видно було, що вона підбирає слова. – Ти про що мамо? – не зрозуміла донька. Мама несподівано встала вийшла з кухні, і повернулася за хвилину з якоюсь папкою в руках. – Ось! Ти сама все зрозумієш, – сказала вона. Наталка взяла папку, переглянула її і аж рота відкрила від побаченого

Наталя давно знала, що вона всиновлена. Не вважала це за якесь горе. Ще у дитинстві вона знайшла документ про всиновлення. Хотілося запитати у батьків, але цього вечора батько додому прийшов із новеньким велосипедом, і вже ні про що не хотілося питати. Хотілося вийти у двір і хвалитися велосипедом.

Увечері втомлена Наталка, засинаючи, подумала: – Ну й що з того, що всиновлена, зате велосипед є!. 

Потім були інші справи, радості та неприємності, але батьки Наталю завжди підтримували та любили. І вона не згадувала про цей документ.

У вісімнадцять років мама сама завела цю розмову.

– Наталю, у мене є один секрет, тільки я не знаю, як тобі це розповісти. Вислухай мене, будь ласка, і зрозумій правильно. Краще дізнаєшся від мене, ніж потім якимось іншим чином дізнаєшся, – мама замовкла. Видно було, що вона вибирає слова.

– Мамо, – Наталя обняла матір за шию. – Якщо ти про всиновлення, то я давно вже знаю. Я вас люблю, ви для мене найрідніші.

– Господи, – заплакала мама. – А я переживала.

– Ти краще розкажи, як ви мене всиновили?

– Та нічого особливого. Ми коли одружилися, через рік мені спеціалісти сказали, що я не зможу мати дітей. Спочатку я сильно засмучувалася, навіть плакала, але твій батько знайшов слова мене заспокоїти. Вирішили, що кілька років так поживемо, а потім всиновимо когось.

Ми справді жили щасливо.

За кілька років з’явилася у нас на порозі твоя мати з тобою маленькою на руках. Виявилося, що твоя мати була дружиною давнього друга твого батька. А друга не стало. Ось так і потоваришували з твоєю матір’ю. Жили ви у гуртожитку від нас недалеко, ми часто гуляли з вами. Допомагали як могли. Я у вихідні залишалася з тобою. Ти така смішна була, тямуща і добра.

Коли тобі виповнилося два роки, твоя мати занедужала і її не стало. Постало питання, куди тебе? У твоєї матері були родичі, але вони відмовилися брати тебе. Загалом ми тебе й всиновили.

Напевно, рік минув після цієї розмови. Якось до Наталі підійшла жінка і представилася тіткою, сестрою рідної матері:

– Ти, мабуть, не знаєш, що мати тобі нерідна. Так ось, знай, у тебе ще є рідня. І ми тебе любимо.

– Дивно ви мене любите, – засміялася Наталя. – Отак просто віддали чужим людям.

– Чому чужим? Батько тобі рідний. Закрутив на стороні роман із моєю сестрою, а коли сестра завагітніла, сказав, якщо щось дізнається його дружина, то відмовиться від дитини і не допомагатиме. Ага, благородно вчинив. Тільки твоя мати рідна переживала від цього сильно. Тому, може, й не стало її. Залишила тебе сиротою, – заплакала тітка.

Наталя навіть не попрощалася з тіткою, побігла додому. У голові крутилося: «Навіщо мені ця правда? Маму шкода, а батько? Як йому зараз у вічі дивитися? Що робити з цією правдою?

На бігу Наталя заспокоїлася, віддихалася і зайшла додому, як ні в чому не бувало. Мама дивилася телевізор. Наталя сіла поряд і сказала:

– Матуся я тебе люблю. Що б не сталося, я тебе завжди любитиму!

– Що це з тобою? – Здивувалася мама.

– Нічого, – усміхнулася Наталя, вона вже вирішила, що секрет цей триматиме при собі. З батьком намагатиметься не спілкуватися.

Вам також має сподобатись...

Віктор пішов від Тетяни, і почав жити з Валентиною. Валя йому книжки читає, вірші про кохання… А він радіє! Але минув якийсь час і набридло йому це все. Став Віктор часто колишню дружину згадувати. Як його Тетянка смачно готує, які пироги пишні в неї виходять. Як білизну прасує, і про справи його випитує… А Валентина тільки, дивиться на нього, а обід не готовий! Засумував Віктор. А якось зустріла його Тетяна біля сільського магазину, глянула на нього і ахнула

Микола повернувся додому з роботи. – Кохана, я вдома! – гукнув він до дружини. – Що у нас сьогодні на вечерю? Але Наталя не відповіла. – Наталю, ти мене чуєш!? – повторив своє запитання чоловік, зняв куртку і зайшов на кухню. Дружина сиділа за кухонним столом і гірко плакала. – Що сталося? – захвилювався чоловік. – Сталося, Микольцю, сталося, – схлипнула жінка. – Нема у нас більше квартири! – Як нема? Поясни! – здивувався Микола. Наталя важко зітхнула і все розповіла чоловіку. Микола вислухав дружину і аж розсміявся від почутого

Олег сидів на кухні за столом і їв борщ. Раптом на порозі зʼявилася його дружина Ілона. – Олеже, ти мені все життя зіпсував! – несподівано почала вона. Олег здивовано відклав ложку вбік. – Так? – перепитав він. – І чим же ж, цікаво? Тим що одружився з тобою? – Саме так! У мене такі плани були. Ех… – Знаєш, Ілоно, я думаю, що тобі гріх скаржитися на своє життя… – Ти по продукти сходив? – запитала дружина. – А одяг розвісив? Як мені це вже набридло. Все на мені! – Невже? – Олег раптом скочив з-за столу і вирішив діяти

Віктор прокинувся рано, зайшов на кухню. – Віро, яєчня пересмажилася! Ти що не чуєш запаху? – одразу вигукнув він до дружини, і вимкнув плиту. – Чую, ну і що, – байдуже відповіла жінка. Віктор уважно придивився до дружини і помітив, що вона дуже засмучена. – Кохана, що сталося? – захвилювався чоловік. – Ти ще смієш питати? – раптом сказала Віра. – Це ж ти у всьому винний! Це через тебе вона пішла! – Я винний? В чому? Хто пішов? – Віктор здивовано дивився на дружину, не розуміючи, що відбувається