Життєві історії

Наталя повернулася додому пізно. – Мамо, привіт! – привіталася вона з мамою, яка сиділа на кухні. – Привіт, доню, – важко видихнула жінка. – Щось сталося? – захвилювалася Наталка, помітивши, що мама дуже засмучена. – Наталю, у мене є один секрет, тільки я не знаю, як тобі це розповісти, – мама замовкла. Видно було, що вона підбирає слова. – Ти про що мамо? – не зрозуміла донька. Мама несподівано встала вийшла з кухні, і повернулася за хвилину з якоюсь папкою в руках. – Ось! Ти сама все зрозумієш, – сказала вона. Наталка взяла папку, переглянула її і аж рота відкрила від побаченого

Наталя давно знала, що вона всиновлена. Не вважала це за якесь горе. Ще у дитинстві вона знайшла документ про всиновлення. Хотілося запитати у батьків, але цього вечора батько додому прийшов із новеньким велосипедом, і вже ні про що не хотілося питати. Хотілося вийти у двір і хвалитися велосипедом.

Увечері втомлена Наталка, засинаючи, подумала: – Ну й що з того, що всиновлена, зате велосипед є!. 

Потім були інші справи, радості та неприємності, але батьки Наталю завжди підтримували та любили. І вона не згадувала про цей документ.

У вісімнадцять років мама сама завела цю розмову.

– Наталю, у мене є один секрет, тільки я не знаю, як тобі це розповісти. Вислухай мене, будь ласка, і зрозумій правильно. Краще дізнаєшся від мене, ніж потім якимось іншим чином дізнаєшся, – мама замовкла. Видно було, що вона вибирає слова.

– Мамо, – Наталя обняла матір за шию. – Якщо ти про всиновлення, то я давно вже знаю. Я вас люблю, ви для мене найрідніші.

– Господи, – заплакала мама. – А я переживала.

– Ти краще розкажи, як ви мене всиновили?

– Та нічого особливого. Ми коли одружилися, через рік мені спеціалісти сказали, що я не зможу мати дітей. Спочатку я сильно засмучувалася, навіть плакала, але твій батько знайшов слова мене заспокоїти. Вирішили, що кілька років так поживемо, а потім всиновимо когось.

Ми справді жили щасливо.

За кілька років з’явилася у нас на порозі твоя мати з тобою маленькою на руках. Виявилося, що твоя мати була дружиною давнього друга твого батька. А друга не стало. Ось так і потоваришували з твоєю матір’ю. Жили ви у гуртожитку від нас недалеко, ми часто гуляли з вами. Допомагали як могли. Я у вихідні залишалася з тобою. Ти така смішна була, тямуща і добра.

Коли тобі виповнилося два роки, твоя мати занедужала і її не стало. Постало питання, куди тебе? У твоєї матері були родичі, але вони відмовилися брати тебе. Загалом ми тебе й всиновили.

Напевно, рік минув після цієї розмови. Якось до Наталі підійшла жінка і представилася тіткою, сестрою рідної матері:

– Ти, мабуть, не знаєш, що мати тобі нерідна. Так ось, знай, у тебе ще є рідня. І ми тебе любимо.

– Дивно ви мене любите, – засміялася Наталя. – Отак просто віддали чужим людям.

– Чому чужим? Батько тобі рідний. Закрутив на стороні роман із моєю сестрою, а коли сестра завагітніла, сказав, якщо щось дізнається його дружина, то відмовиться від дитини і не допомагатиме. Ага, благородно вчинив. Тільки твоя мати рідна переживала від цього сильно. Тому, може, й не стало її. Залишила тебе сиротою, – заплакала тітка.

Наталя навіть не попрощалася з тіткою, побігла додому. У голові крутилося: «Навіщо мені ця правда? Маму шкода, а батько? Як йому зараз у вічі дивитися? Що робити з цією правдою?

На бігу Наталя заспокоїлася, віддихалася і зайшла додому, як ні в чому не бувало. Мама дивилася телевізор. Наталя сіла поряд і сказала:

– Матуся я тебе люблю. Що б не сталося, я тебе завжди любитиму!

– Що це з тобою? – Здивувалася мама.

– Нічого, – усміхнулася Наталя, вона вже вирішила, що секрет цей триматиме при собі. З батьком намагатиметься не спілкуватися.

Вам також має сподобатись...

Володя вийшов з ванної кімнати і здивувався, побачивши в коридорі дружину, біля якої стояла валіза. – Ти кудись зібралася? – запитав чоловік. – Ти зібрався! – безапеляційно заявила Ліля. – Та мені наче нікуди непотрібно! – заперечив чоловік. – Потрібно! А щоб ти не заблукав дорогою, я тебе проведу, – несподівано додала Ліля. – Куди проведеш? – Володя уважно подивився на дружину. – До зайчика! До зайчика, коханий! – раптом сказала Ліля. – До якого зайчика? Ти про що? – Володя здивовано дивився на дружину, не розуміючи, що відбувається

В Насті був день народження. Святкувати вирішили вдома. Ближче вечора прийшли всі запрошені гості, вітали іменинницю, дарували подарунки. – Настя, дзвонив Вітя, він хотів прийти до тебе на день народження, але у нього виникли термінові справи, – повідомила доньці Наталя Василівна. – Ну, братик поводиться, як завжди, – невдоволенно хмикнула іменинниця. – Але Вітя передав тобі подарунок, – мама дістала з пакету якусь коробку, і вручила її доньці. – Що це? – здивувалася жінка. – Не знаю. Він не сказав мені, – відповіла мама. Настя швидко зняла подарункову упаковку, відкрила коробку і… остовпіла від побаченого

– Зараз вмиюся, приберу в квартирі і почну готувати обід! – подумала Світлана. – Коли мій Валерій і свекруха прийдуть – все має бути зроблено! Світлана попила чаю, вимила посуд, дістала з морозилки курку. Далі вона зайнялася обідом. Світлана вперше готувала обід в квартирі чоловіка, і він мав бути святковим. Готувати вона вміла, і у свої двадцять років рахувала себе хорошою господинею. Світлана приготувала шарлотку. Курку запекла в духовці і виклала на тацю з картоплею. Нарізала огірки й помідори. Зробила канапки з ковбасою й сиром… Побачивши такий стіл, Валерій гордо посміхнувся: – Яка ж у мене дружина хороша! А от свекруха чомусь важко зітхнула

Олена прийшла додому о дев’ятій вечора. Її чоловік Максим сидів на кухні і їв канапку, переглядаючи щось у телефоні. – Привіт, – він підвів голову. – Ти де була? – У салоні, – сказала Олена. – А-а-а, – він кивнув і повернувся до телефону. – Пофарбувалася? – Так, – підтвердила жінка. – Добре, – байдуже сказав Максим. І все. Ніякого «красиво», чи «тобі пасує». Просто «добре»… Олена пішла у ванну, увімкнула воду. Вона подивилася у дзеркало. Тридцять п’ять років. Половина життя позаду. А що попереду? Жінка вийшла з ванни. – Максиме, нам треба терміново поговорити! – раптом сказала вона. – Щось трапилося? – запитав чоловік. Він дивився на дружину, нічого не розуміючи