Наталя не планувала цього року відзначати День народження, незважаючи на ювілей. Вони з Ігором нещодавно купили квартиру синові, всі гроші та сили йшли на ремонт. Тому жінка всіх попередила, що не потрібно витрачатися на подарунки.
– Мені лише сорок п’ять років, – казала вона родичам та друзям. – Ми з чоловіком зараз зайняті ремонтом, а замість святкувань вирішили восени на море поїхати на тиждень та все на цьому.
Чоловік та син не стали жінку в цьому переконувати. Рік, правда, видався непростим для всіх, тому особливих сил та бажання на підготовку галасливого свята не було. Дмитро університет закінчив, і одружитися зібрався, от батьки й поспішали з ремонтом у купленій квартирі. Наталю на посаді підвищили, і тепер вона майже жила на роботі, але заради допомоги синові була готова на таке. Ігор навесні машину поламав, і от на ремонт машини потрібно багато коштів. Тому подружжя вирішило не створювати зайвий раз важку фінансову ситуацію, а за першої нагоди просто відпочити.
– Вирішуй сама, – сказала тоді Наталці мати по телефону. – Ми з батьком вже не в тому віці, щоб кататися і на святах веселитися, тож у жодному разі не стали б приїжджати. До того ж, все одно побачимося через пару місяців на весіллі онука. А поки що грошей тобі на подарунок перешлемо або самі купимо щось потрібне.
Потрібним Наталі видалася шафа та килими у квартиру сина, куди й було витрачено подаровані гроші. І лише свекруха була невдоволена та категорично не розуміла рішення не святкувати День народження.
– З кожним роком у тебе буде все менше бажання це робити, тому зараз не втрачай можливості, – говорила вона.
– Нам зараз не до свят, – виправдовувалася Наталя. – На його організацію потрібно багато часу, сил та грошей, а у нас, самі знаєте, яка ситуація.
Тетяна через сина намагалася продавити ідею зі святкуванням ювілею. Але й тут нічого не вийшло, бо Ігор завжди був за дружиною. Вона вирішила діяти самостійно і без попередження у гості з’явилася з іншого міста.
– Тетяно Павлівно, якими долями? – здивувалася Наталя, побачивши на порозі квартири свекруху о сьомій ранку суботи.
– Раз мене ніхто не запрошує на ювілей, вирішила ось сама в гості навідатися, – проходила вона повз невістку з виглядом господині.
Наталка дивилася на презентований сервіз із некрасивими трояндочками і розуміла, що свекруха явно передаровує подарунки, що валяються на антресолях упродовж багатьох років.
– Побуду у вас тиждень, відпочину, і час проведемо разом, – самовпевнено говорила вона.
Наталя зі зіпсованим настроєм готувала святковий обід, заради якого довелося спершу йти до магазину за продуктами. Ігор теж нічого не знав про приїзд матері, тому був сильно здивований і не знав, як правильно поводитися. Дмитро заскочив на десять хвилин привітати матір із букетом квітів і застав її за приготуванням обіду.
– Ви ж не збиралися святкувати і готувати, – поглядав він на курочку, що запікалася, і накришено салати.
– Так і було, а потім з’явилася твоя бабуся і оголосила святкове меню, яке вона хоче бачити сьогодні на столі, – зітхала Наталка.
Син ситуацію зрозумів, на зайнятість послався і швидко ретирувався. Ігор теж намагався втекти в гараж, тільки дружина навіть думати про таке заборонила і веліла матінку розважати. Але, по суті, Тетяну Павлівну тільки слухати треба було, бо вона вважала себе найрозумнішою, знаючою і в усьому авторитетною. Усе сина та невістку життя вчила, розповідала, що вони нічого не розуміють і не вміють, а ті погоджувалися лише заради збереження нервів.
– Який чудовий у мене святковий день, – падала ввечері від утоми Наталя. – Цілий день на кухні провела, твою матір намагалася умаслити і моралі стійко вислуховувала.
– Але ж ти чудово знаєш маму, – виправдовувався Ігор. – Не хвилюйся, вона точно не зі зла і взагалі скоро додому поїде.
Наталя не пам’ятала, як заснула, але прокинулася від звуків посуду на кухні. Ледве підвівши голову від подушки, попрямувала на звук і знайшла там свекруху.
– Сьогодні ж неділя ще так рано, що трапилося? – Втомлено цікавилася Наталя.
– Я голодна, а в цьому будинку немає звички дбати про гостей, – була невдоволена Тетяна. – По-доброму, вранці ти мала стати першою і приготувати сніданок.
– Я завжди так і роблю, тільки зараз шість ранку, – дивилася на годинник Наталя. – Ще можна було кілька годин поспати.
– Так все життя пролежати можна, – бурчала свекруха.
– Але в мене попереду важкий робочий тиждень і взагалі ми не звикли вставати так рано, – виправдовувалася Наталя.
– Значить, я виправлю цей момент, – не здавалася Тетяна.
Наталя зрозуміла, що далі сперечатися не має сенсу. Довелося готувати сніданок і цілий день розважати свекруху, якій все не подобалося. Їй було холодно, спекотно, нудно, голодно та голосно, щоб не робили син із невісткою. На обід вона запросила запіканку, після вечері хотіла вирушити на прогулянку.
– Я два дні стою біля плити, можна мені ввечері просто відлежатися? – відмовлялася Наталя.
– Звикли у вашому місті байдикувати, – бурчала Тетяна. – Я приїжджаю не так часто, так що будьте ласкаві приділити мені увагу і поважайте літню матір.
Наталі довелося тягатися за свекрухою, яка ходила з діловим виглядом по окрузі, згадувала свою молодість і лаяла сучасну молодь.
– Нічого, зараз поживу з вами тиждень, потім до онука на весілля приїду, тож не встигнемо сильно засумувати, – говорила вона.
Наталя про цю проблему найменше турбувалася, бо мріяла про спокій. Але у понеділок свекруха зустрічала їх із Ігором зауваженням, що вони довго були на роботі. У вівторок вона влаштувала сварку, бо суп виявився пересоленим, і взагалі треба було приготувати пиріг з капустою. У середу Наталі навіть додому не хотілося йти, бо мала бути чергове протистояння за особисті кордони зі свекрухою. Але на її подив слідів перебування в квартирі матері чоловіка не було виявлено.
– Мама вже на півдороги до будинку, – казав їй Ігор. – Просто ми з нею вчора поговорили і прийшли до рішення, що не варто так довго залишати її будинок без нагляду і настав час їй вирушати додому.
– Треба ж, це і є найкращий подарунок на мій День народження, – видихнула Наталя. – Ти мене вибач, звичайно, я поважаю твою матір, але вона дуже складна людина.
– Я сам це знаю, і з віком вона стає тільки складнішою, тільки зробити нічого не можу, – виправдовувався Ігор. – Ось переконав її додому поїхати, але все одно скоро зустрінемося, бо Дмитро одружується.
– Може до того моменту ми хоча б ремонт у його квартирі закінчимо і трохи позбудемося проблем, – мріяла Наталя. – Тоді й справді можна буде більше уваги їй приділити.
– Ага, або вона посвариться з твоїми батьками, як робить часто і сама додому раніше поїде, – посміхнувся Ігор.
– Сподіватимемося на краще, – зітхала Наталя. – У будь-якому разі це наші батьки і нам потрібно шукати компроміси.
– Головне, щоб ми не стали такими ж джерелами проблем для свого сина та невістки, – підтримував її Ігор.
Наталі чомусь щиро хотілося вірити, що вона точно не буде такою прискіпливою та вимогливою свекрухою, як Тетяна Павлівна. Тільки всі люди з віком змінюються, і ніхто не знає, якою вона стане через десять чи двадцять років по відношенню до сина та невістки.
