– Мамо, я одружуюся! – радісно оголосив молодший син, забігаючи в батьківський дім, куди він приїжджав усе рідше.
– З ким, Микольцю? З цією? Тільки не це! Прошу тебе, пожалій свою матір! – бурхливо відреагувала Наталя Григорівна, випустивши з рук модний журнал, який вона гортала зазвичай під час сніданку.
– Так, годі, мамо. Не реагуй ти так. Все одно це колись сталося б. Я вже не хлопчик, час і про сім’ю подумати.
Наталія Григорівна просто не вірила своїм вухам.
– Ось! Правильне слово! Про сім’ю! Сім’я – це традиції, підвалини! Це те, що людина має робити осмислено і один раз у житті. Твоя Віка нам не підходить! Ні, ні!
– Мамо, її звуть Вероніка. І мені вона дуже підходить.
– Навіщо ти сперечаєшся зі своєю матір’ю? У мене досвід, і я краще за тебе знаю, яка дружина тобі потрібна. На жаль, ти, як і твої старші брати, пішов характером не в мене. Але вони прислухалися до моєї думки, коли вибирали собі супутниць життя. І тепер живуть приспівуючи. І в їхніх сім’ях мир та благодать.
– Так, мені такого щастя не треба! Я одружуюся з Веронікою. Це питання вирішене!
Сьогодні Наталія Григорівна викликала сина з самого ранку для серйозної розмови. Вона запланувала познайомити Миколу з дочкою своєї знайомої Ганни. Сім’я її була забезпечена і цілком порядна. Порадившись із чоловіком, Наталія Григорівна вирішила, що Миколу настав час одружити. І дочка знайомих для цього підходила.
Але те, що мати почула від сина, руйнувало всі її плани.
Микола вийшов від батьків трохи засмучений. Хоча іншої реакції від матері він і не очікував. Але відмовлятися від своєї мрії не збирався.
З Веронікою вони познайомилися в інституті, де юнак отримував юридичну освіту. Дівчина навчалася в іншій групі, але Микола одразу помітив її. Спочатку просто милувався, а потім наважився і підійшов познайомитись.
– Вас пригостити кавою? – запитав він її в буфеті, коли Вероніка зайшла туди з розгубленим виглядом. – А тістечко хочете? Ось ці з шоколадним кремом дуже смачні. Я завжди їх беру.
– Ну пригости! – сміливо відповіла дівчина. – І тістечко буду! Я зараз без грошей, важкувато.
Натхненний раптовим успіхом, Микола узяв одразу три тістечка і все віддав дівчині. Вона засміялася, але на його подив з’їла майже все.
– У мене такий апетит! Просто дивуюся, як у мене стільки вміщається! А ти молодець! Лицар! Вирішив нагодувати бідну студентку. Гаразд, як отримаю гроші, віддам тобі борг. Я тут підробіток один знайшла, правда на навчання зовсім часу не залишається. Ну та гаразд, викручусь. Я Вероніка! А тебе як звати, прекрасний принце?
– Микола. Ти цей… Не треба…
– Що не треба? – не зрозуміла Вероніка, доїдаючи ласощі.
– Віддавати нічого не треба. Замість цього, давай краще сходимо кудись. У кіно, наприклад, – запропонував молодик.
– Ну давай! Я не проти. Ти мені сподобався! Тільки не в кіно. Давай у неділю в парк сходимо. Там зараз так добре – сніг, кучугури, дерева стоять у снігу.
– Ну, добре… – трохи здивувався такому вибору хлопець.
На вихідних вони погуляли в парку, а потім попрямували в тепле і затишне кафе. Там вони з’їли по величезній порції гарячого шашлику і запили все це ароматним чаєм.
Микола закохався у неї з першого дня. А Вероніка, маючи характер зухвалий та волелюбний, не одразу зізналася собі в тому, що Микола їй теж подобається.
Вони почали зустрічатись. А через два місяці дівчина вже переїхала до коханого на квартиру, яку він винаймав неподалік інституту. За квартиру платили батьки, але хлопця це не бентежило. Він взагалі спочатку збирався жити в гуртожитку, щоб не мотатися по півтори-дві години кожного ранку з дому батьків, які жили в передмісті.
Наталя Григорівна вперше побачила Вероніку, коли приїхала якось до сина з перевіркою.
– А ви хто? – здивувалася вона, строго й прискіпливо розглядаючи незнайомку.
– Я Вероніка, дівчина вашого сина. Ви, я так розумію, його мама? – не соромлячись, спитала вона.
– Так, я його мати! І мені не все одно, хто треться біля мого синочка. Я дуже ретельно вибираю для нього коло спілкування, а ось вас, люба, бачу вперше, – невдоволено сказала мати Миколи.
– Ну, щось ви перегнули. Микола – доросла людина, і може сам вирішувати, з ким йому спілкуватися! – бадьоро відповіла неприємній жінці Вероніка.
– Ну, все! Завтра ж тебе тут не буде! – про себе подумала Наталія Григорівна. А вголос сказала:
– Твоя сміливість ще не дає тобі право вважати, що ти перемогла! Можеш збирати свої речі.
Того дня у Вероніки та Миколи відбулася серйозна розмова.
– Слухай, мабуть, це дуже погано, що я зовсім не сподобалася твоїй мамі. Тепер вона все зробить для того, щоб розлучити нас.
– Нісенітниці! Я тебе люблю, і ми скоро одружимося. А думка моєї владної матусі мене не цікавить. Достатньо, що старші брати прогнулися під неї повністю. Сергій ще хоч сам собі дружину вибрав, але зі схвалення мами. А середній Славко – той узагалі одружився з тією, з якою познайомила його наша невгамовна мама. І тепер обидві невістки перед нею просто навшпиньки ходять. Боятися слово поперек сказати.
– Ну, зі мною цей номер не пройде! – задумливо сказала Вероніка. – Я підкорятися не люблю і не вмію.
– Та й не треба, моя кохана! – обіймаючи дівчину, відповів Микола. – Ми з тобою будемо бунтарями у нашій родині. Я згоден. Аби разом з тобою – хоч у вогонь, хоч у воду…
….– Миколо, це безумство треба скасувати. Що ти вигадав – яка з неї дружина? Ми ж нічого не знаємо ні про неї, ні про її батьків! – Знову почала Наталя Григорівна.
– Я все знаю, і про Вероніку, і з її батьками вже знайомий. Нормальна сім’я, батько – інженер, мама – журналістка. Є молодший брат, який у школі вчиться. Живуть вони у сусідньому місті. Що ще потрібно знати?
– Та хіба цього достатньо, щоб пов’язувати життя з людиною? Тобі ж дітей із нею заводити, синку! А раптом у них у рідні є погані люди. Ти про це подумав!
– Та все нормально з їхньою ріднею. Не вигадуй, мамо. І якщо ти задумала зіпсувати наше з Веронікою весілля, одразу тебе попереджаю – нічого не вийде! Викинь ці наміри з голови.
– Ти маєш прислухатися до думки батьків! Поки що ти залежиш від нас матеріально! Це по-перше. А по-друге, у тебе немає досвіду спілкування з людьми. Тебе ж будь хто може навколо пальця обвести.
– Якщо не перестанеш чіпати мою кохану, я ображусь! І від вас із батьком я вже не залежу. Ми з Веронікою обоє підробляємо, а скоро отримаємо дипломи.
Квартиру, яку ви для мене винаймали, днями звільню. Ми орендуємо іншу і самі платитимемо за неї. А з приводу весілля скажу так – велика й помпезна гулянка, які ти любиш, нам не потрібна. Сходимо в ЗАГС, а потім посидимо в кафе з найближчими друзями, і все!
– Ти не вчиниш так з нами, Миколо! Це нечесно! – закричала Наталя Григорівна.
– Ні, вчиню. Нечесно – з твого боку намагатись ліпити з мене те, що тобі вигідно. Але зі мною цей номер не пройде. І з Веронікою також.
Вони зіграли невелике весілля, на якому були тільки найближчі люди. Батьки Миколи туди не прийшли.
Наталя Григорівна ігнорувала цей абсурдний, як вона висловилася, шлюб. Вона рішуче не схвалювала поведінку сина, вважаючи, що він потрапив під вплив своєї розважливої дружини.
– Я знайду спосіб, як тебе виставити з нашого життя! – сказала вона, думаючи про Вероніку.
Свекруха іноді дзвонила Миколі, цікавлячись його життям. З Веронікою не спілкувалася, але та не дуже переживала від такої неуважності. Чим менше було цієї жінки у її житті, тим краще.
Отримавши дипломи, молоді дуже швидко знайшли роботу за спеціальністю і для молодих фахівців початківців стали цілком непогано заробляти.
Про дітей вони поки що не думали, але всерйоз подумували про те, щоби купити своє житло в кредит. І тоді вже можна було б і дітей планувати.
Якось свекруха завітала до невістки в той час, коли Микола працював. Вероніка розуміла, що прийшла вона в гості до молодої сім’ї з однією метою – почати свій план з руйнування безглуздого шлюбу свого молодшого сина.
Побачивши в вічко, що за дверима стоїть Наталя Григорівна, яку вона в гості не запрошувала, Вероніка швидко придумала, як відвадити матір чоловіка, приходить до них без запрошення.
Невістка чудово розуміла, що цей візит викликаний аж ніяк не добрим поривом душі.
Вона увімкнула диктофон у своєму телефоні і поклала його екраном вниз на журнальний столик у вітальні.
– Ну, показуй, хазяйко, що тут у тебе. Чим годуєш мого сина, як чистоту дотримуєшся? – почала з порога Наталія Григорівна, навіть не привітавшись.
– І вам добрий день! Та нічого я вам показувати не збираюся. Вас сюди ніхто не кликав, на гостей я не чекала. І взагалі, до нас – тільки на запрошення. Запамʼятайте собі це на майбутнє. Наступного разу я вам просто не відкрию двері, – сміливо посміхаючись свекрусі, що оторопіла від таких слів, заявила Вероніка.
– Що? Та як ти смієш зі мною так розмовляти! Ти що? Зовсім нічого не боїшся? – ахнула Наталя Григорівна.
– Боюся. Я звичайна людина, і мені притаманне почуття страху. Але вас точно ні, – спокійно відповіла невістка.
– Ну і дарма! Ось мене тобі насамперед треба побоюватися. Бо я матір Миколи, рідна кров. І нарешті я зроблю так, щоб ви розійшлися. Зберу на тебе компромат, підведу до сина будь-яку приємну мені дівчину. Та чи мало ж є способів, люба моя!
– Ось навіть як? Дивно, що ви так не любите свого сина, – здивувалася Вероніка словам свекрухи.
– Та що ти розумієш у материнській любові? Скоро Микола відійде від перших любовних нісенітниць, і ти станеш йому байдужою. Як і сотні, і тисячі інших дружин. Отоді я і почну діяти. І знайду йому гідну дружину. І до речі, хочу дати тобі добру пораду. Ну, чисто з жіночої солідарності. Не поспішай народжувати Миколі дитину. Все одно її тобі доведеться виховувати одній!
– Ви у цьому впевнені? – поглядаючи на увімкнений телефон і дякуючи долі за свою кмітливість, запитала Вероніка.
– На сто відсотків! Можу навіть посперечатися з тобою, що за пів року Микола житиме з іншою жінкою. Я в цьому не маю сумніву!
– Ну сперечатися я з вами не буду. Безглуздо. А тільки теж хочу дати вам одну пораду. Коли Микола відвернеться від вас за всі ваші підступи та підлості щодо його сім’ї, згадайте про те, хто в цьому винен. І запитайте у себе – чи справді ваше бажання підкорити себе молодшого сина було настільки сильним, щоб втратити його любов та довіру.
– Що ти несеш? Ти що, хочеш сказати, що попреш проти мене? Налаштуєш сина? Давай! Та тільки нічого в тебе не вийде.
– Вам пора. Достатньо того, що я почула, – Вероніка ледве стримувала себе.
Випроводивши Наталю Григорівну зі своєї квартири, дівчина кинулася до диктофона і переконалася в тому, що вся їхня розмова записана.
– Чудово! Буде що послухати Миколі на дозвіллі.
Вероніка вирішила таким чином застерегти чоловіка від провокацій з боку матері і заразом захистити себе від її каверз. Відмінний компромат і доказ її злих намірів. Краще й не вигадати!
Звичайно, Микола був засмучений і вражений. Ніколи б він не повірив до кінця в те, що його мати може бути такою, якби не почув усе сам, на власні вуха.
– Так… Це якийсь… Маячня просто… Треба тепер подалі триматися від батьків. А то ще дивись у якусь авантюру втягнуті.
– Так, любий, ти маєш рацію. Тим більше, що у нас скоро народиться дитина, – з усмішкою сказала Вероніка.
– Ти що! Ох яка новина! Я дуже радий! – він трохи розгубився, але з усього було видно, що дружина його втішила.
– Мамо, я ніяк не чекав від тебе такого, – зателефонував матері Микола того ж вечора. – Просто дивовижно, наскільки ти непорядна! Я все чув, всю вашу розмову з моєю дружиною. Дай нам спокій!
Як намагалася Наталія Григорівна налагодити із сином стосунки, все було марно.
На жодні контакти Микола тепер не йшов. Єдине, що мати могла від нього чекати, то це рідкісні дзвінки, де чоловік повідомляв, що з ним та його родиною все гаразд.
Незабаром у молодого подружжя народився син. Вони щасливі.
Батьки Миколи, як і раніше, не приходять у їхній дім і в їхнє життя…
