Що сталося зі свекрухою після весілля сина, Інна не розуміла. Все було добре. Свекруха Інну до весілля називала донечкою.
А зараз ніби щось сталося, зайвого слова не скаже, у гості не кличе, і сама не приходить. Інна питала чоловіка:
– Максиме, що відбувається?
Але Максим тільки знизав плечима, сказав, що не знає.
Пізніше від родички чоловіка Інна почула, що свекруха говорить всім:
– Не таку дружину я хотіла синові, ох, не таку. Кажу синові, що вона гуляє, а він відмахується. Не вірить мені…
Хотілося, звичайно, Інні прийти до свекрухи і влаштувати сварку, за те що чутки такі розпускає свекруха.
Але Інна передумала, згадала, що найнадійніший спосіб остаточно зіпсувати стосунки, почати розбиратися в них, а остаточно псувати стосунки зі свекрухою не хотілося.
Увечері Інна запитала чоловіка, але він знову відмахнувся:
– Не звертай уваги. Я тебе люблю, а це головне. Нехай каже, що хоче. Язик без кісток.
Інна вирішила, може, й краще, що немає близьких стосунків зі свекрухою.
Подружки скаржаться на те, що свекрухи лізуть у їхнє життя порадами й повчаннями. А Інна такого не має, але все одно було прикро.
Минув рік, Інна вже звикла до прохолодного ставлення свекрухи. Здавалося, що так і має бути.
Максим поїхав у відрядження на три дні, а вагітна Інна пішла на роботу, треба було написати якусь заяву. Залишалося менше місяця до пологів.
Ось там на роботі й прихопило її. Викликали швидку. Інна зателефонувала свекрусі, щоб вона привезла приготовлену сумку. Допомогти більше не було кому, батьки Інни жили в іншому місті.
Свекруха дуже швидко приїхала, привезла все, що потрібно. І сиділа в спокої поруч з Інною, гладила її по руці і заспокоювала:
– Все буде добре. Ти ж знаєш, все буде гаразд.
Інну все дратувало – і те, що довго немає лікаря, і слова свекрухи, що все буде добре. Звідки їй знати, що все буде гаразд? Вона навіть хотіла виказати це свекрусі, коли підійшов лікар:
– Ну що, люба, народжувати будемо? Пологи перші?
– Другі, – вставила своє слово свекруха.
Інни аж очі вирячила від слів свекрухи. Вона дивилася на неї, нічого не розуміючи.
– З чого це ви таке взяли? У мене перші пологи? – здивувалася Інна.
– Ходімо, люба, ходімо. Зараз розберемося, які у вас пологи, – засміявся лікар.
Першого ж дня, після виписки Інни з донькою, свекруха прийшла з подарунками. Інна спитала її:
– Чому ви вважаєте, що в мене другі пологи?
– А як же ж той хлопчик на весіллі? Скажеш, що він не твій син? Ви схожі, як дві краплі.
– Це мій брат, – засміялася Інна.
– Ой, гаразд, усі так кажуть, щоб приховати ганьбу. Зізнайся, що народила в сімнадцять років, а батьки записали його на себе.
Щось доводити свекрусі було марно.
З братом Інна, справді були дуже схожі. Не дивно, адже вони діти своїх батьків.
Брат добра, ласкава дитина. Він усе весілля ходив по п’ятах за Інною, обіймав її і цілував у щічку.
Інна також любила свого брата.
А свекруха зробила свої висновки, і що б їй не говорили зараз, вона впевнена, що це син Інни…
