Життєві історії

Ніна зустрілася із своєю подругою Лілею у кафе. Жінки зробили замовлення і поки чекали, зав’язалася розмова. – Ну що там у тебе з твоїм Сергієм? – запитала Ліля. – Не питай, – тихо сказала Ніна. – Як не питай, щось сталося? – захвилювалася Ліля, як раптом помітила, що Ніна змінилася на обличчі. – Ніно, давай розповідай! Ніна важко видихнула, і все розповіла подрузі. Ліля вислухала її і застигла від почутого. – Боже, як ти живеш? В голові не вкладається! Ти чому досі не розлучилася? – тільки й сказала здивована Ліля

– Ніно, все, що ти називаєш жіночими обов’язками, чоловік має рахувати за щастя, коли дружина це робить, – навчала Ніну подруга Ліля.

– Як це? Я не зрозуміла, – Ніна і справді ніяк не могла зрозуміти, що Ліля має на увазі.

– Господи, яка ж ти не розумна, простих речей не розумієш! Ти що, попелюшкою в хаті була? З мачухою росла?

– Не вигадуй! Мене батьки завжди балували. Я вдома взагалі нічого не робила, мати не давала. Говорила, відпочивай, доню, ще напрацюєшся.

– А! Тепер зрозуміло!

– Що зрозуміло?

– Все зрозуміло! Запрограмувала тебе твоя мама на таке життя. Тільки незрозуміло чому. Адже ти казала, що батьки в тебе дуже добре жили між собою.

Ніна і справді виросла в сім’ї, де панувала любов. Її мама з татом любили одне одного. Особливо тато – маму. Ніна пам’ятала, що батько завжди допомагав матері. І в хаті прибирав, і білизну випрати міг. І на кухні вони завжди вдвох. Тато то картоплі начисте, то ще щось допоможе. А потім ще весь посуд перемиє, якщо його мама про це попросить.

І Ніні батьки ніколи не давали нічого робити вдома, можна сказати, білоручкою росла. Навіть коли сама хотіла щось зробити, мама казала, що не треба, напрацюється ще як заміж вийдеш.

У їх сім’ї не було поділу домашньої роботи від слова «зовсім». Тому взагалі незрозуміло, звідки вилізло все те, що вилізло у власній родині Ніни, коли вона вийшла заміж.

Причому її чоловіка Сергія батьки в дитинстві не балували, аж ніяк. Хлопчик і підлогу в будинку мив, і на городі працював нарівні з дорослими. Але коли одружився, раптом відразу перетворився на пана.

Прийшов на кухню, сів за стіл, поїв, підвівся і пішов. На всьому готовому. Ні дякую, ні будь ласка. Ще й ображається, це не так, це не так. То недосолила, то взагалі несмачно. А якщо дуже смачною вийшла страва, і дружина запитає, чи йому сподобалося, ніколи не похвалить, суворо відповість одним словом – «нормально».

По дому теж саме Ніна робила, всю домашню роботу. Чоловік не знав, як пилосос відкривається, щоб пил з нього витрусити. За всі роки свого сімейного життя Сергій не бачив жодного разу жодної брудної тарілки на кухні, ні порошинки на меблях. А підлога щодня блищала чистотою.

Двоє дітей росли наче не з ним, а десь по сусідству. Він взагалі нічого не торкався. Не хвилювався ніколи ні за що. Сама Ніна їх виховувала.

А коли доньки підросли і вступили до університету, і потреба в грошах зросла в рази, Сергій взагалі звільнився з посади, що добре оплачувалася, і пішов працювати сторожем. Доба – через п’ять. Раз на тиждень на роботу сходить і порядок у нього. Рибалка, гриби, та життя на своє особисте задоволення. Зарплати, щоправда, вистачало лише на якісь дрібні хотілки для себе коханого та на бензин для машини. Але не біда, є ж Ніна, дружина. Працює на двох роботах, грошей завжди дасть, якщо що.

Ніна не тільки на роботах працювала, але ще й вдома працювала, сім’я немаленька. Все – сама. Дівчата, звичайно, допомагали матері, але все одно вона намагалася їх не напружувати, нехай навчаються.

– Я не розумію! Ти що взагалі нічого не бачиш?! – сварилася на подругу Ліля. – Як ти живеш! В голові не вкаладається! Ти чому досі не розлучилася?

– Чому я маю розлучатися? Я не для цього одружувалася.

Цього дня посварилася Ніна із своєю подругою. Яка її справа взагалі? Чого в чуже життя лізе?

З Лілею Ніна познайомилася на роботі. Жінка прийшла працювати до сусіднього відділу, і вони одразу ж потоваришували. Ліля теж була одружена. Син навчався у іншому місті. З чоловіком у сім’ї у неї була повна ідилія.

Подивившись на Ніну, як та живе, Ліля здивувалася. Як вона витримує такі навантаження? І фізично, і морально. Чоловік у неї просто справжнісінький негідник. Вона почала сварити подругу, переконувати її розлучитися.

– Ну, яка тобі користь із нього? – Запитувала Ліля.

– Як яка? Чоловік у хаті, – відповіла Ніна.

– Чоловік у хаті? Тоді чому ви вже стільки років ремонту не можете зробити в квартирі?

– Грошей не вистачає…

– Та до чого тут гроші! Купили дешеві шпалери та поклеїли. Вже чистіше та світліше в хаті стало! Я розумію, у тебе зовсім сил немає. Але він! Адже не працює майже! Часу – вагон! Здоровий чоловік! Тяжко, чи що?

– Що тепер поробиш, не переконаю його, нічого йому не треба, – зітхнула Ніна.

– Ти сама і дочок навчаєш, він же тобі грошей зовсім не дає! Так?

– Так.

– Та ще й для себе гроші у тебе бере?

– Буває.

– Боже! У мене немає слів. Навіщо він тобі?

– Та годі, Ліля. Вистачить вже.

– Ні, не вистачить!

Образилася Ніна на подругу. Перестала з нею спілкуватися. А коли доньки запитали, чому тітки Лілі давно не видно і не чути, розповіла їм про цю розмову. І тут і доньки їй відкрили очі. Сказали вони, що має рацію тітка Ліля.

Минуло 3 місяці. Якось пізно ввечері у Ніни задзвонив мобільний. То була Ліля.

– Так, Ліля, привіт.

– Привіт, подруго … Ти мені ще подруга? Не бачилися вже сто років.

– Подруга, звичайно. Не вигадуй.

– Мир тоді?

– Мир. А ти чому так пізно дзвониш? І голос у тебе якийсь не такий, як завжди. Сталося щось?

– Сталося, Ніно. Я розлучаюсь.

– Що?

– Так, ось такі пироги в мене… Можна я завтра після роботи в гості до тебе напрошуся? На душі погано, мені й поговорити нема з ким.

– Звичайно, приходь! Завтра з роботи разом і поїдемо до мене.

– Ніно, а давай краще кудись – у кафешку? Посидимо, побалакаємо. А то в тебе вдома чоловік. При ньому не хочу все розповідати.

– Добре домовились. Так і зробимо.

Наступного дня після роботи Ніна та Ліля поїхали до кафе, де й просиділи майже до закриття.

– Уявляєш, я думала, мій мене любить, вірний. А він… – поскаржилася Ліля подрузі.

– Загуляв?! Взагалі не розумію! Якби мій, не здивувалася. А вже твій! Ідеальний шлюб, ідеальний чоловік.

– Та я сама винна! Впустила до хати чужу жінку.

– Яку жінку? – не зрозуміла Ніна.

– Подруго! Ти ж мене покинула, от я й потоваришувала з Іриною з бухгалтерії. Пам’ятаєш її? Така білявка яскраво фарбується.

І розповіла Ліля Ніні цікаву історію, хоч і дуже банальну. Потоваришувала Ліля з Ірою. Іра у розлученні вже років 10, вільна жінка. При цьому дуже симпатична, стежить за собою. Весела, товариська.

Повадилася Ірина в гості до Ліли ходити щоп’ятниці. Купує ігристе і – до них додому. За стіл сядуть на кухні, клич чоловіка, каже. Утрьох веселіше.

Коли там все почалося, Ліля навіть не помітила. Не чекала від свого. Іра та чоловік Лілі обмінялися телефонами нишком і за її спиною почали спілкуватися. Став чоловік у гості до Ірини навідуватись.

Пройшло зовсім небагато часу, і ось уже ідеальний і люблячий чоловік почав висувати Лілі свої претензії. Він у неї, виявляється, все робить. А вона – тільки відпочиває і живе за його рахунок. Понукає своїм чоловіком все спільне життя.

Ліля одразу навіть і не зрозуміла, звідки вітер подув. Що це з ним? Може, в інтернеті чого начитався-надивився? А коли здогадалася, хто його надоумив, було вже пізно.

Захопився чоловік іншою жінкою, всерйоз. Хитра Ірина одразу збагнула, на чому тут зіграти можна. Показала йому, яка вона не така, як його дружина. І відчув Сергій поруч із нею себе чоловіком із великої літери.

Не встигла озирнутися Ліля, як лишилася сама. І нічого не виправити вже. Ірина свого не проґавить у цьому житті. Як виявилося, і чужого – також, якщо воно їй дуже сподобається.

– Ну, справи… – Ніна була просто здивована.

– Так вже, переконувала тебе чоловіка покинути, а тепер сама розлучаюся, – Ліля важко зітхнула. – А у тебе як справи? З твоїм. Не надумала розлучатися?

– Та все як і раніше. Ні, не надумала.

– А якби він – як мій? Розлучилася б?

– Розлучилася. Навіть без варіантів.

– Отже, я все правильно роблю.

– Звісно, правильно. Та як би ти його втримала?

Ніна замислилась. Ось як буває. Такий чоловік був у Лілі – всім на заздрість! І раптом за якісь 3 місяці все в неї звалилося.

***

Минуло 5 років.

Ліля довго на самоті не сумувала. Швиденько зустріла доброго чоловіка, і живуть тепер разом. Знову є в неї чоловік, який душі в ній не чує і балує її. Ось така щаслива.

Ніна не витримала все ж таки, розлучилася з Сергієм. Доньки стали на її бік, підтримали матір. Вони свою маму люблять і бажають їй лише добра. А з татом добра для мами не чекай, давно вже зрозуміли.

Після розлучення Ніна зітхнула вільно, життя її стало набагато кращим і спокійнішим. Але тепер вона не могла ні з ким зійтися, як не намагалася.

Щось у душі в неї начебто змінилося після стількох років нещасного заміжнього життя. Пропала довіра, мабуть. Вирішила, що самій їй краще буде, і заспокоїлася.

__________________________

Зустріла Ніна свого чоловіка лише через кілька років. Щоб знову довіряти чоловікам, їй  довелося досить довго побути на самоті. Зате щаслива тепер, знову повірила у кохання.

Звичайно, розлучатись – не завжди добре. Але буває так, що це просто потрібно.

Вам також має сподобатись...

Павло обладнав дитячу кімнату, купив все необхідне… А як же ж?! Його кохана Оленка от-от мала народити. Він спеціально оформив відпустку. В Олени народився син. У день виписки Павло вирушив зустрічати Олену на своєму авто… Коли Олена з’явилася в дверях, то Павло з величезним букетом квітів попрямував до неї. І тут раптом перед жінкою зʼявився якийсь чоловік. Павло тут же поспішив на допомогу своїй дружині. Але Олена застигла збентежена… – Ну, і хто з вас батько? – звернулася медсестра до чоловіків. – Давайте, приймайте дитину! Павло оторопів від несподіванки

Ліда приїхала в село до сестри Тетяни. Сама сестра саме лежала в лікарні. Жінка підійшла до хвіртки і побачила, що на ґанку її вже чекає сусід Василь Миколайович. – Привіт, Миколайовичу, – привіталася Ліда. – Ти наче мене чекаєш? – Так я щодня тут на вас чекаю після приходу автобуса, – сказав старий. – Бо ж мало що… Ось, приймай господарство. Як там Тетяна наша? Одужує? – Так, скоро повернеться, – сказала Ліда. – От тільки я її тут не залишу! Старий раптом змінився на обличчі. – Що ти таке говориш, Лідо?! – ахнув він. Ліда не зрозуміла, що відбувається

Віра повернулася додому з магазину. Зайшла на кухню, ввімкнула світло і побачила свого чоловіка Андрія. – Ти чому в темряві сидиш? – одразу запитала вона. – Нам треба серйозно поговорити, – тихо сказав Андрій. – Про що? – усміхнулася жінка. – Не до жартів зараз! – серйозно сказав Андрій. – Це тобі! Чоловік поклав якийсь конверт на стіл. – Що це? – не зрозуміла Віра. – Я надіюсь ти сприймеш все спокійно, – додав чоловік. Віра взяла конверт, відкрила його і застигла від побаченого

-Тетянко, ми до вас їдемо на всі вихідні! – говорила в слухавку сестра Тетяни. – Сподіваємось, як завжди на твій тортик. Діти дуже просили. – Як їдете? А що ж ви раніше не попередили? – Тетяна застигла від здивування з телефоном в руках. – Та навіщо попереджати, ми ж як завжди. Тож готуйтеся до зустрічі! – Ні, почекай… – намагалася щось сказати Таня, але в слухавці почулися короткі гудки