– А ви відпочивати? Чи працювати? — дама в широкому капелюсі поблажливо подивилася на Олену. Та стояла з великою валізою, чекаючи на Володимира, свого приятеля, точніше, чоловіка мрії, який тиждень тому запропонував їй перебратися до нього.
Олена на хамство не відповіла, почервоніла та відвернулася.
– Ну, мовчи, мовчи… Ще згадаєш мене, — сказала незнайомка виходячи.
Володимир якраз закінчив із багажем і побачив жінку. Його обличчя почервоніло, він був дуже невдоволений тим, що вона ще не поїхала.
– Марино, ви б поспішили! Бо автобус піде, а місця в нас немає. Усі номери зайняті, — Володимир не був радий, що нова пасія зустрілася з цією неприємною жінкою.
– Ага, ага. Вже йду, – пирхнула Марина і, поправивши капелюшок, пойшла по доріжці.
– Це хто? – Запитала Олена.
– Так. Два місяці тому працювати приїхала, а вирішила, що тут є курорт. Нічого не робила, спала до обіду. Ось я її і звільнив, – посміхнувся Володя і провів нову даму до себе в готель.
– Так? А ким вона працювала? На прибиральницю несхожа. Дивна якась…
– Адміністратором, – хмикнув Володимир. – Забудь! Краще пішли, я тобі покажу кімнату, а потім на море махнемо!
– Ой, Володя, як же я чекала на це! Мріяла все життя! – Олена розпливлася в посмішці. У свої п’ятдесят три вона була розлучена і вважала великим успіхом отримати такого чоловіка. При грошах, свій бізнес, та не будь де, а на морі! Зрозуміло, коли він запропонував їй перебратися до нього із сирого похмурого містечка на, вона не роздумуючи, погодилася.
Познайомилися вони в інтернеті та кілька разів зустрічалися на “нейтральній” території. А вже після того як зрозуміли, що підходять один одному за всіма параметрами, вирішили перейти на новий етап.
– Я до тебе не можу перебратися, у мене тут бізнес. Готель не залишиш, сама розумієш, сказав Володимир. Олена застигла. — А тобі триматися нема за що: тварин немає, дочка вже велика, мама ще цілком сама справляється, а робота у тебе віддалена. Так що давай, зважуйся. Пропоную раз! – розсміявся він.
Олені й не треба було пропонувати двічі. Вона швиденько зібрала валізу і, купивши квиток на поїзд, вирушила у світле майбутнє.
– Не хороми, звичайно, але так і живемо… – Володимир показав кімнатку, де було одне ліжко, дзеркало та невелика шафа. Навіть віконце було таким маленьким, що в ньому не було нічого, крім козирка даху. Але найбільшим сюрпризом стали зручності. Часткові та на поверсі.
– А де митися? – ахнула жінка.
– Наприкінці коридору санвузол. У мене тут стоїть біотуалет на крайній випадок, – він кивнув за шторку. Олена похитала головою.
Щиро кажучи, вона уявляла собі апартаменти господаря готелю по-іншому. — Ти не думай, я маю нормальну квартиру, але вона в місті. Там все чудове: і вікна у підлогу, і меблі, і ремонт. А тут, так би мовити, курортне житло, робоча “атмосфера”, – смішно простяг він і Олена подумала, що це все тимчасово і не так вже й важливо. Вона сама жила не в палаці.
– А чи багато у тебе відпочиваючих?
– Поки що ні. Але незабаром сезон розпочнеться, ось тоді буде багато!
– Ясно.
Деякий час Олена та Володя жили як молодята. Ходили на море, трималися за ручки, їли шашлики в кафе. Олена зовсім не звертала уваги на відсутність вікна та малокомфортні умови.
Їй було неважко ходити до кінця коридору. Людей і справді було не так уже й багато, ніхто не стояв із рушниками в черзі.
Але все змінилося, коли весняна прохолода змінилася теплом, а вода в морі стала комфортнішою. Пляж заповнився туристами, а готель відпочиваючими.
– Олено, у мене біда! — якось уранці сказав Володимир.
– Що сталося?
– Персонал, підвів. Покоївка подала заяву про звільнення! А разом із нею і адміністратор йде. Вони ж сестри…
– Я тобі казала, що ще треба брати. У сезон треба більше персоналу!
– Я вже давно оголошення подав. Ніхто не хоче на такі посади! Всім одразу посаду директора подавай.
Олена знизала плечима. Володимир виглядав таким розгубленим, що їй стало його шкода.
– Якщо я можу чимось допомогти… — почала вона, і він одразу кивнув.
– Так! Ти дуже виручиш мене, якщо завтра постоїш на стійці реєстрації. Допоможеш із заселенням. Приїдуть нові гості, а я займатимуся підготовкою номерів.
– А як наш похід на концерт?
– Слухай, мабуть, доведеться перенести. Та й квитки вже всі розібрані. Треба було купувати раніше, — сказав Володимир. — Ну, не переймайся. Спокійніше буде, сходимо і на концерт, і в ресторан! І взагалі, заживемо!
Олена кивнула. Весь наступний день вона не присіла. Гості все їхали та їхали, хтось навіть просив її допомогти з багажем. Олена, звичайно, не збиралася тягати важке, але кільком бабусю довелося допомогти.
– Що ж у вас немає носія? — здивовано спитала сама.
– Та я взагалі не працюю тут, я наречена господаря, довелося допомогти на пару днів, – виправдалася Олена.
– Ясно.
За кілька днів роботи Олена не могла стояти на ногах. Все тіло гуділо, а голова нічого не розуміла.
Своєю роботою Олені займатися не було коли, справ накопичилося і начальник уже дзвонив, ставлячи запитання.
– Все буде, незабаром надішлю звіт, — пообіцяла вона. І пішла до стійки.
Виявилося, що бути адміністратором – це не кава та соцмережі, а реально важка робота. Причому не лише фізично, а й морально. Гості не завжди чемно розмовляли з нею, хтось навіть не вітався. Один хлопець зовсім здивував.
– Бабусю, принеси мені в номер кави. І швидше!
– Я вам не бабуся, і обслуговування номерів у нас не передбачено! — не витримала Олена.
– Ой, та гаразд тобі! Ось, – він кинув на стійку кілька купюр.
– Заберіть! – сказала Олена. Але тоді мимо йшов Володимир. Він чув розмову і засунув гроші в кишеню.
– Юначе, розташовуйтеся. Все вирішимо. – посміхаючись, сказав він. І глянувши на Олену, прошипів. — Клієнт завжди правий!
Олена так і ахнула.
– Володя, ти нічого не поплутав? — піднявши брови, спитала вона.
Той, побачивши, що хлопець зник, швидко змінився на обличчі.
– Я просто вдаю, що догоджаю клієнтові! Нам потрібні хороші відгуки, моя кохана. Ти вибач, що так довелося… — Володя взяв її руку в свою. — Сьогодні в ресторан підемо, я пригощаю.
Олена була зла. Але вирішила не робити поспішних висновків. Та й гостей того дня більше не було на заселення. А тому вона пішла до кімнати.
Через півгодини прибіг Володя.
– Що сталося?
– Віднеси, будь ласка, каву. Він хоче, щоби саме ти віднесла.
– Володя… Я не хатня робітниця. Я не понесу. Сам неси.
– Мені терміново треба білизну поміняти у 5 номері. Там люди чекають.
– Ну то й що?
– Ну, будь ласка, заради мене! Ти ж обіцяла допомогти!
– Краще я піду білизну міняти, ніж догоджатиму перед цим хлопцем!
На це, певне, і був розрахунок. Володя вручив Олені стос білизни, дав вказівки, і вона пішла працювати у 2 зміну. До 5-го номера додалося ще кілька, а потім терміново треба було оформити тих, хто несподівано приїхав раніше за термін.
Коли вона закінчила, у неї не те що на ресторан, у неї не лишилося сил навіть на душ. Втім, у нього ще треба було примудритися потрапити: з напливом відпочиваючих черга до санвузла збільшувалась у прогресії.
– Що ж ми й у кав’ярню не сходимо? – здивувався Володимир, зазирнувши в номер. Олена щось промимрила і захропіла.
– Кохана, підйом! Там люди виїхали, треба прибирати! — Володя струсив Олену за плече.
Жінка здивовано глянула на Володимира.
– Вставай! — бачачи, що жінка спить, він схопив подушку і стягнув ковдру. А потім, бризкати на неї холодною водою.
– Ти що робиш?! – здригнулася Олена.
– Нема чого спати. Вже сонце зійшло. Люди чекають!
– Які люди?
– Гості.
– Іди і займайся своїми гостями сам. Я не працюватиму більше безкоштовно. Ти казав, що це на 1 день, а я вже збилася з рахунку, скільки днів працюю не покладаючи рук! Де твої покоївки?
– Ніхто не хоче працювати. Всім багатих чоловіків подавай! – ображено сказав Володимир.
– Так? А може, треба платити нормально? Скільки ти поставив заробітну плату? Мені Віра скаржилася, що ти їй вже другий місяць не платиш!
– Ой, вона намовляє!
– Так? А може, це ти не чесна людина?
– Ти мене звинувачуєш? – Володимир насупився. — Живеш у мене, їсиш за мій рахунок і ще чогось незадоволена?!
– Їм я не за твій рахунок, а за власний. Ми у кафе вже давно не ходили! І якщо що платила за їжу я! А щодо твого житла — то я б краще зняла собі квартиру, ніж тут із зручностями на поверсі проживати і постільну білизну міняти після гостей! Ні. Сьогодні я займаюсь своєю роботою, а потім відпочиваю. Я сюди приїхала за іншим.
– Не подобається? Тоді йди. Тримати не буду. Мені на шиї жінка не потрібна.
Олена розплющила очі. Спати більше не хотілося. Вона побачила Володимира справжнім. Таким, яким він був. Його план став їй зрозумілим як два на два. Рожеві окуляри та гарні обіцянки про те, як він забере її у свою простору квартиру з каміном та панорамними вікнами, зруйнувалися об сувору реальність. Володимир був типовим егоїстом та користувався наївними жінками.
Олена більше не стала розмовляти: швидко зібрала чемодан і пішла. Володимир не тримав, і взагалі казав, що проситиме з неї грошей за проживання.
Квитків на поїзд у неї не було, тому вона вирішила зайти до кафе та замовити квитки там. Або хоча б знайти на якийсь час житло.
Поки Олена сиділа за столиком, до неї підійшла жінка. Та сама, в капелюсі.
– Що? Не склалося? Принц виявився далеко не таким, як у фантазіях? — спитала вона.
– Марина?!
– Ага.
– А що ви тут…
– Та ось, улаштувалася на роботу тут. Платять нормально, житло дають. Працюю адміністратором.
– А з Володимиром ви як?
– Як і ти, познайомилася в інтернеті. Я після розлучення зовсім одна залишилася. Ще з роботи звільнили… Сподівалася на диво, і ось Володя підвернувся. Обіцяв золоті гори, кликав на море. Ну я й поїхала. Втрачати було нічого. Тиждень пожила в казці, а потім він почав мені розповідати свої казки. Мовляв, покоївка пішла, грошей нема, сезон. Я йому допомогла. Місяць відпрацювала. Але мені ще видно, пощастило: народу було мало, а тобі дісталося на повну.
-Чому ви мені не сказали? — Олена почула майже все те саме що пережила.
– Я натякала. Але в тебе таке обличчя було, та Володимир поряд був. Він би не дав тобі все розповісти. І взагалі, у таких речах лише на своїх помилках вчишся.
– Так вже. Схема.
– Загалом не переживай. Нам ще пощастило, ось у мене подруга… — Марина розповіла кілька історій про знайомих дам, і наприкінці Олена вже не хотіла плакати, а сміялася.
– Дякую вам, Марино. Ви мене розвеселили. О, час якраз настав, таксі викликатиму. Пощастило мені, відмовний квиток попався. Їду додому.
– Якщо надумаєш, приїжджай. Роботу знайдемо. Тільки чесну. — посміхнулася Марина.
– Дякую! А він же пройдисвіт! Скільки жінок він так… Розвів!
Жінки обмінялися контактами. Вони вирішили, що подадуть заяву на Володимира.
Незабаром вони, знайшли обманутих жінок, покоївок, яких Володимир водив за носа і не платив. У результаті чоловіка «притиснули». Податкова знайшла порушення, і з’ясувалося, що він не лише займався нелегальною діяльністю, а й не сплачував податків.
Справа розвинулася до того, що заповзятливому Володимиру довелося закрити готель і продати його за борги. Тепер чоловік мав виплатити величезний штраф.
А Марина, Олена та інші жінки, які дізналися правду, тепер обережніше підходять до вибору чоловіків.
