Життєві історії

Марія одягла красиву сукню, зробила зачіску та легкий макіяж. Аякже ж!? Сьогодні у неї побачення. Вона йшла на побачення, хвилюючись, – вперше за кілька років самотності мала зустрітися з чоловіком. І ось Марія вже майже прийшла на місце зустрічі. Ще здалеку помітила чоловічу постать із букетом. На душі розлилося тепло. – Молодець, прийшов не з порожніми руками, – подумала жінка. Марія наблизилася ще ближче, чоловік помахав рукою. Вона придивилася до нього і застигла від несподіванки, а потім голосно розсміялася так, що аж перехожі оберталися

Марія розлучилася, коли їй було 30. Працювала, виховувала сина. Колишній чоловік допомагав, іноді забирав дитину до себе. Особливих претензій до нього не було.

Подруги все частіше говорили, що настав час влаштовувати жіночу долю. Марія відмовлялася, де, мовляв, шукати цих наречених, якщо вона ніде не буває.

– А ти дай оголошення в газету, в рубрику знайомств, – порадила одна із подруг. – Знаю кілька людей, які таким чином познайомилися та навіть одружилися.

Спочатку не хотіла, потім подумала – була не була, адже нічого не втрачає, давши оголошення.

Перший і єдиний претендент на руку та серце зателефонував у день виходу газети. Його голос Марії здався знайомим, але зациклюватись на подібності не стала. Пропозицію про зустріч ухвалила.

Вона йшла на побачення, хвилюючись, – вперше за кілька років самотності мала зустрітися з чоловіком. Зустріч призначили на центральній площі міста. Ще здалеку помітила чоловічу постать із букетом. На дущі розлилося тепло: молодець, прийшов не з порожніми руками.

По мірі наближення обриси постаті ставали виразнішими і знайомими. Невдовзі Марія бачила, що це колишній чоловік. Але кого він чекає?!

Чоловік обернувся, відчувши погляд.

– О, – вирвалося в нього. – Що ти тут робиш?

– А ти що тут? – парирувала вона.

І раптом до обох дійшло, що поспішали побачити один до одного. Почали сміятися так, що перехожі оберталися.

– Ну, давай хоч у кафе посидимо, – запропонував він.

– Давай, – погодилася вона і додала: – Ти хоч квіти мені віддай, даремно, чи що, приніс.

– Забув головне, – віджартувався, простягаючи букет.

У кафе Марії здалося, що не було самотності, як і не було сварок, що колись привели до розлучення. Сиділи по-домашньому, розмовляючи про все на світі. Проводив до будинку і, відчувалося, чекав, на запрошення.

Не запросила. Але можливо це лише поки що….

Як ви вважаєте, можуть вони знову зійтись?

Вам також має сподобатись...

Аліна поверталася додому, як раптом в одному кафе, за столиком на веранді, вона помітила свого чоловіка. Михайло сидів з молодою, красивою дівчиною в квітковій сукні. Це була Олена, коханка Михайла, про існування якої він нещодавно оголосив Аліні, і покинув її заради неї. Столик знаходився за кілька метрів, тому Аліна чудово могла чути розмови відвідувачів. – Ні, це неправильно. Навіщо мені це? Треба йти… – прошепотіла жінка, хитаючи головою. Але цікавість взяла гору. Трохи визираючи з-за рогу, Аліна прислухалася до розмови Михайла та Олени і… застигла від почутого

Ілля солодко спав, як раптом, посеред ночі, пролунав телефонний дзвінок. Чоловік різко підскочив у ліжку та взяв телефон, щоб відповісти. Хто дзвонив, він навіть не глянув. – Алло, хто це? – ще сонним голосом запитав він. – Ілля… Викликай швидку, Катрусі зле. Віра допоможе. Будьте щасливі, – почув він тихий голос у слухавці. – Хто це? Алло! Алло! – перепитав чоловік, але у слухавці пролунали короткі гудки. – Хтось так жартує? – здивовано подумав Ілля, але згадав, що вже десь чув цей голос. – Цього не може бути! – вигукнув Ілля і застиг від несподіванки

Все село пліткувало про кохання Наталки й Славка. Вони жили по-сусідству. – І що ти у ній знайшов? – запитувала сина Ольга Олегівна. – Наталка така владна дівка. А ти… – Та хіба я з нею одружуватися збираюся, мамо?! – сміявся Славко. – Ти не збираєшся, так вона тебе одружить сама! – застерігала його мати. – Та не розказуй ти хлопцю, – сердився батько Славка. – Ще багато води втече. Він он на заробітки за кордон зібрався. Ще побачимо, як вона себе поведе… Славко поїхав, а Наталка влаштувалася на роботу. А коли він повернувся, то дізнався, що сталося несподіване

Ніна збиралася до магазину, холодильник майже порожній. – Юра. Пішли. Треба до магазину. Продуктів майже немає, – сказала вона чоловіку. – Може сама підеш, я так втомився сьогодні, – пробурмотів чоловік. – Ні, Юра! Пакети будуть важкі. Мені потрібна допомога! – наполягла Ніна. – Значить так! Я не хотів починати цю розмову, але видно доведеться. Нам треба розлучитися, – раптом сказав Юрій. – Юра, ти що таке говориш? – Нана здивовано дивилася на чоловіка, нічого не розуміючи