Валентина та Олег після весілля поїхали жити в Одесу. Олегу запропонували добру посаду у великій компанії. Усе починали з нуля самі, ніхто з рідні не помагав. Навіть іржавого цвяха не дали, як говорив потім Олег.
Олег мав старшого брата і сестру. Брат був старшим на 8 років, а сестра на 3. У них були вже свої сім’ї та жили вони непогано. Батьки Олега теж не бідували.
Допомагала лише мати Валі, не стало її через три роки після їхнього весілля. Спочатку, поки вони не встали на ноги, вона надсилала їм гроші. Від батька залишилися невеликі заощадження. Пізніше забирала онуків на літо.
Батьки Олега мали відмовку щодо онуків – дітям краще в селі з чистим повітрям, а не в них у забрудненому місті. Звичайно, батьків вони відвідували, привозили подарунки, яким всі були дуже раді.
– Ви можете собі дозволити все. Ви ж величезні гроші лопатою гребете. А в нас усе якось стало погано, – почала останнім часом скаржитися мати. – Від пенсії до пенсії живемо. Брат твій та сестра допомогти не можуть, самі кінці з кінцями ледве зводять. А в нас подивися, як усе занепало. Шпалери б поклеїти, ванну оновити. А підлогу, подивися, яка підлога.
– Добре мама. Я надішлю вам грошей. Зараз дати не можу, немає вільних, але за два місяці чекай.
Ремонт у квартирі батьків і справді був потрібен. А брат із сестрою надсилали свої фотографії у месенджерах, фон виглядав теж плачевно.
– Ну, хоч нам допоможи, – тихо казала мати.
Батько у ці розмови не ліз, він у цей час спілкувався з онуками. Та й не дочував він.
Олегові грошей для батьків було не шкода. Валя теж допомагала своїй матері. Вони їй рік тому будинок відремонтували і навіть новий сарай поставили. А тепер і батькам Олега допоможуть. Гроші висилали, а мати згодом надсилала фотографії. Кухня змінилася до невпізнання. І навіть холодильник новий.
– Синку, ще б у ванній ремонт зробити і добре, ти ж бачив як там все погано.
Знову гроші, а потім фото.
– А ще б балкон, дуже дме взимку, і вікно.
Гроші – фото. Гроші – фото.
Так минуло два роки.
– Мамо, ти б хоч батька чи себе на фото надіслала.
– Та що на нас дивитись, старенькі ми вже. А ви коли до нас?
– В серпні.
– Залишайтеся вдома, ми самі приїдемо до вас. Надумали з дідом погостювати у вас. У серпні й приїдемо.
– Ну добре. Діти дорослі, нам не обов’язково їхати.
Мати знову просила гроші: поміняти меблі у кімнаті, диван, ліжко, вхідні двері.
– Мамо, вибач, але нехай брат із сестрою теж допоможуть. Ми вам весь ремонт сплатили. Наші хлопці надумали одружитися, обоє одразу, треба з іпотекою їм допомагати. І ми цього року приїдемо, дні на три. Справи у нас там.
– А ми збиралися до вас знову, тоді поїдемо до дочки. У вас є де зупинитися. Свати недалеко живуть.
– Мамо, що нам тепер після ремонту і не можна до вас?
– Ти не так все зрозумів. Просто нас не буде.
Все це Олегу видалося дивним. А ремонт дуже хотілося подивитися не лише йому, а й Валентині. Стільки грошей надіслали за ці два роки. Валя подивилася фото, які їм надсилали, та купила у подарунок велике покривало на нове ліжко. Підбирала, щоби підходило до інтер’єру. Вирішили їхати на тиждень раніше та без попередження. Треба все побачити на власні очі.
Приїхали та побачили. Мати розгубилася, вона на них не чекала. Ремонту в квартирі не було, і, мабуть, не буде. Все було так само, як два роки тому.
– Мамо, а гроші де? Де ремонт, холодильник, ліжко? Мама!
Мама не знала, що відповісти. У неї задзвонив телефон, вона скинула, ще раз скинула.
– Мамо, відповідай. Це ж Сашко. Відповідай.
Мама відповіла, але сказала йому, що поговорить потім. Але Сашкові видно було ніколи чекати, і він приїхав. Він привітався з гостями, хоча теж виглядав трохи розгублено, і почав щось шепотіти з мамою. Олег зрозумів, що йому потрібні гроші, а в матері їх було мало. Коли він пішов, Олег продовжив розмову.
– Мамо, ми не підемо, поки ти все не розповіси. Тож давай одразу правду, ви й так вже обманули нас. Я бачив у вікно, на якій машині мій брат приїжджав. Ледве кінці з кінцями зводить? Як це розуміти? І в гості б я до нього з’їздив, а він щоразу причину знаходить відмовити: не прибрано, теща в гостях, на роботі.
Мати не знала, з чого почати.
– Він мене попросив. Машину він хотів дуже змінити, місяць тому нову в салоні купив.
– Місяць тому?
– До цього він ремонт у квартирі робив. Нам не треба, ми й так доживемо. А їм потрібніше.
– Ми гроші висилали вам на ремонт, а не Сашку. Йому не соромно у батьків брати.
– Так він знає, що то твої гроші. У вас багато.
– Ось зухвалий! А як же фотографії, що ти надсилала мені телефоном? Це його квартира?
– Так. У них майже таке ж планування.
– Чого ще не вистачає?
– Все є. Кредит лише на машину великий. Йому не впоратися. У нього ж діти, онуки, їм допомагають.
– У нас також діти, весілля, і онуки скоро будуть. Грошей більше не буде. Думати треба було. І на ваш ремонт більше нічого не дам, Сашко нехай робить.
– Олег, ти вже вибач. Батько чує погано. Йому б апарат слуховий. Дорого все.
– Я сам все зроблю.
– Та не варто. Не турбуй себе. Ми самі.
– Ага, гроші дам, а батько так і буде недочувати. Ні! Завтра я сам із ним схожу на перевірку. Ви ходили?
– А навіщо ходити, не дочуває він.
– А апарат хтось виписав?
– Та хто його випише? Я сама знаю.
Олег сам зводив батька на перевірку, дістали пробки та виписали пігулки. Одразу стало краще. Порадили прийти за місяць, але апарат купувати не треба. Виявилося, що батько про махінації своєї дружини та старшого сина навіть не підозрював, просто не чув. Та й взагалі багато чого не чув, адже вони говорили тихо.
– А ти не кажи, що я тепер чую. Я за ними наглядатиму, – пожартував батько. – Скажемо, що все безнадійно, і навіть апарат не допоможе.
– Оце й жарти в тебе. – засміявся Олег.
– Поки нічого їм не кажи. Це ж цікаво, як вони тепер поведуть себе. Я потім сам зізнаюся.
– Добре. Вони нас довго за ніс водили.
– А ми не обманюємо, ми недомовляємо.
А за тиждень Олегу зателефонувала сестра. Вона розповіла, що мати просить допомоги у ремонті. Ніна попросила скинутися з нею, бо сама не потягне. Матері треба вислати гроші, а вони все зроблять самі, Сашко там поряд допоможе. Сестра теж поїхала з їхнього рідного міста. Олег розсміявся і розповів їй все, навіть фотографії переслав. Потім вони ще довго сміялися.
– Ти просто скажи, що немає грошей. А якщо ще що вигадають, то дзвони. Посміємося.
– А я мамі повірила.
– Я теж вірив, два роки! Думав, що для батьків не шкода. Добре, що ти зателефонувала. А якщо буде на жалість давити, то фото їй перешли і скажи, що все знаєш.
Олег із Валентиною, зробивши всі справи, поїхали додому. Матері він дзвонив. Вона, як і раніше, скаржилася, тільки вже нічого не просила. Розповідала про Сашка. За машину він сплачувати не зміг, її забрав банк. Старої теж немає – продав, коли купував нову. На роботу діставатись далеко, без машини погано. А ще діти, онуки. Важко Сашку. І ремонту батьків немає, і батько не чує. Олег на те, що батько не чує, посміхався. Значить, не зізнався все ще. Напевно, йому так зручно.
