Про кохання

Алла була вихідна. Жінка вирішила зробити генеральне прибирання в квартирі. Вона вже домивала вікно у залі, як раптом задзвенів її телефон. Номер був незнайомий. Алла витерла руки рушником і взяла слухавку. Це був її знайомий Вадим. Він запропонував зустрітися в кафе. Алла причепурилася і поспішила на зустріч. – Привіт, – серйозно сказав Вадим, і уважно глянув на Аллу. – Як твої справи? Як життя? А я сумував за тобою. Вчора тільки приїхав. Невдала у мене відпустка вийшла… – А що ж сталося?! Ти чого не дзвонив? – ахнула Алла. Жінка не розуміла, що відбувається

Алла після закінчення навчання знайшла роботу і жила у великому гуртожитку.

Хто там тільки не жив. І з дітьми, які вже встигли створити свої сім’ї, і самотні викладачі, і студенти.

Алла жила там недовго.

– Дуже шумно, коридор загальний, кухня теж, не подобається мені це, знайду окрему квартиру і винайму, – вирішила вона.

Родом Алла була з невеликого села, жила з матір’ю та старенькою бабусею Оленою, яка з кожної нагоди любила ворожити.

Наприклад, треба сходити в лікарню, так бабуся одразу розкладала карти:

– Так-так, – говорила вона своїй дочці, матері Алли. – Ти сьогодні краще не ходи, перенеси свій візит до лікаря на інший день, не пощастить тобі.

Що цікаво, всі прислухалися до її порад, і навіть сусідки приходили, а Олена любила повторювати:

– Карти всю правду кажуть, ось як карта ляже, так і буде!

– Бабусю, а звідки ти знаєш, що так і буде, це просто карти, картинки? – питала Алла, коли навчалася в школі і не вірила її ворожінням.

– Тобі внучечко поки не зрозуміти, ось підростеш і зрозумієш, – щоразу відповідала та.

Алла бачила, до них у дім приходили інші жінки і просили:

– Олено, ану розкинь свої карти, бичка хочемо з чоловіком купувати, варто зараз купувати, чи пізніше? Ану подивися, вдало моя Ніна заміж вийде, за місяць весілля.

Олена нікому не відмовляла, говорила, обнадіювала, сусідки йшли деякі задоволені, а інші не дуже.

Спостерігаючи це, Алла все одно не вірила цим картинкам. Коли вона вступила на навчання, до речі перед іспитами бабуся їй теж сказала, розкинувши карти:

– Аллочка, вступиш і будеш вчитися. Не хвилюйся все у тебе буде добре з навчанням.

А вона й не переживала, чомусь була впевнена, що вступить, у школі навчалася на відмінно.

Минув час, закінчила Алла навчання і почала викладати. За вдачею вона була активною дівчиною, не красунею, але симпатичною. З самого ранку йшла на роботу, потім бігла на курси, вивчала англійську, потім у якусь спортивну групу.

Часу вільного в неї залишалося. Незважаючи на те, що вона така активна і коло знайомих у неї величезне, але коханого чоловіка нема і не було.

Якось на вихідні приїхала Алла додому, мати й бабуся Олена зраділи:

– Давно не приїжджала, що ти так зайнята? – запитала бабуся. – Я вже тут карти розкладала, бачила, що ти все метушишся, все чимось зайнята. А ось хлопця в тебе, як не було, так і немає.

– А мені вже й цікаво, коли він у мене буде, – сміялася Алла. – Обходять вони мене стороною чи що? Ану скажи мені бабусю, що там карти кажуть.

– А ти не смійся, внучко. Карти всю правду кажуть, як карта ляже, так і буде.

Баба Олена взяла в руки карти і розклала на столі, довго дивилася, а потім видала:

– Ну, що скажу я тобі внучечко, заміж ти вийдеш нескоро… Навколо тебе багато чоловіків, але не ті. Приблизно років до тридцяти п’яти, а може, й пізніше з’явиться в тебе чоловік, ось він і буде твоя доля. А так нічого серйозного не бачу.

– Ну, бабусю, дякую, заспокоїла. У моїх подруг уже й діти є, а я ще не зустріла своєї долі. Ой, бабусю, не вірю я в твої карти, – весело говорила Алла.

– Ну й дарма, що не віриш, от не стане мене, ніхто більше тобі нічого не скаже, – відповіла старенька.

Так і сталося, через пів року баби Олени не стало. Дуже шкода було бабусю, Алла наче втратила частинку себе. Довго ще приїжджаючи додому на вихідні, вона відкривала двері і сподівалася побачити світлий бабусин погляд, але його не було…

Минув час, уже й тридцять років виповнилося, а Алла так і не зустріла своє кохання. Її подруга і колега по роботі Олена вже вийшла заміж і народила сина, а та все самотня. Іноді замислювалася Алла:

– Де ж ходить моє щастя? І чи прийде воно до мене? Невже моя бабуся мені тоді правду сказала? Ну гаразд, будемо чекати.

Не можна сказати, що Алла не турбувалася з цього приводу. Переживала, думала, навіть ходила на різні курси для успіху в житті, причому витрачала дуже багато грошей на це.

Хоч і розумна жінка, але з якоюсь надією відвідувала. Нічого не допомагало і розчарувавшись, вирішила раз і назавжди:

– Ну, про що говорять на цих курсах? Нібито після отриманих знань людина, як магніт притягуватиме до себе щастя й удачу. Нісенітниці це все. Усім хочеться заробити грошей на таких, як я. Так що настав час закінчувати з цим, більше не піду.

Наближалося Різдво, а разом із ним і канікули. Її подруга Марина зібралася із сином відвідати своїх батьків у містечку, звідки вона родом.

Чоловік її не міг поїхати, багато роботи і навіть на канікулах не відпочиватиме.

Вона подзвонила Аллі:

– Привіт, Аллочко! Поїхали до моїх батьків у гості? Поїхали, а що тобі робити? Я завтра поїду квиток на поїзд купувати, можу на тебе купити. Ти нічого не втрачаєш, увсе одно нудьгуватимеш одна, ну максимум до матері з’їздиш.

– Дякую, Оленко. До речі, це слушна пропозиція, мабуть, я погоджуся. Зустрінемо Різдво разом, чудово! – говорила Алла.

Олена купила квитки на поїзд. Вони зайняли свої місця згідно і вирушили в дорогу. Син Олени дивився у вікно і бурхливо на все реагував:

– Мамо, дивися-дивися… – радів він, але після обіду його заколисало, і він заснув.

Якщо спочатку пасажири у вагоні їхали тихо й спокійно, то ввечері ситуація стала святковою, адже попереду Різдво, а вони у поїзді.

Поступово у вагоні ставало весело, жарти, сміх, навіть пісні почали співати. І у вагоні всі один з одним почали спілкуватися і вже подружилися, пропонували ігристе навіть провіднику.

Далі – більше, вже почали ходити з одного вагона до іншого, вітали один одного. Одна компанія виходила, інша заходила, шуміли і пригощали один одного. Вже наближалася північ, Алла відчувала себе щасливою.

– Ой, Маринко, як чудово. Усі незнайомі люди, раптом стали близькими, ось що значить Різдво наближається.

– Так, я теж ніколи не була у такий час у поїзді. Свята завжди зустрічала вдома.

Поряд із їх вагоном був купейний і з того вагона багато хто зайшов до них у вагон. Був серед них молодик Вадим з ігристим в руці. Він уважно подивився на Аллу і запитав:

– Можна приєднатися до вас?!

– Звичайно, можна, – весело озвалася Алла і посунулася, запрошуючи його сісти поряд.

– Тоді давайте ваші склянки, будемо вважати, що це кришталеві келихи! – він обережно почав розливати ігристе.

Тут ще сусіди приєдналися! Алла із задоволенням сміялася й раділа.

Коли встигла спалахнути іскорка між Вадимом і нею, вона сама не зрозуміла і не могла відповісти на це запитання. Для неї це була найщасливіша ніч у поїзді, справжнє свято душі.

Вадима вона сприйняла, як невід’ємну частину цього свята, цього вагона та поїзда, він якось одразу їй став близьким. Виявляється, і він у цей час думав:

– Ця дівчина Алла, начебто створена для мене! Це точно моя доля.

Марина з сином спали, а Вадим з Аллою тихо шепотілися всю ніч, і стільки в них знайшлося тем для розмови, що вони навіть не помітили, як настав ранок.

Яка тут порожнеча на душі? Від неї не залишилося ані краплі, попереду багато вихідних, шкода тільки, що Вадим виходив на зупинці на три години раніше за них.

Він теж їхав до своїх батьків, батько слабий. Вони, звичайно, обмінялися номерами телефонів.

Святкові канікули пройшли швидко, Марина з сином та Аллою гуляли в парку, каталися на гірці, навіть сходили на ковзанку і на ковзанах покаталися. Алла так ніколи не відпочивала, дуже їй все сподобалося, тільки ось Вадим так і не подзвонив, а вона сама не наважувалася.

Коли приїхали назад, Алла знову залишилася сама наодинці зі своїми думками і вийшла на роботу.

Вона особливо й не розраховувала, що Вадим подзвонить, але все ж ні-ні, а про нього думала…

…Але одного разу Алла була вихідна. Жінка вирішила зробити генеральне прибирання в квартирі. Вона вже домивала вікно у залі, як раптом задзвенів її телефон.

Номер був незнайомий. Алла витерла руки рушником і взяла слухавку. Це був Вадим!

Вадим тільки привітався і запропонував зустрітися в кафе.

Алла причепурилася і поспішила на зустріч з ним.

– Привіт, – серйозно сказав Вадим, і уважно глянув на Аллу. – Як твої справи? Як життя? А я сумував за тобою. Я вчора тільки приїхав, невдала у мене відпустка вийшла…

– А що ж сталося?! Ти чого не дзвонив? – ахнула Алла.

Жінка не розуміла, що відбувається.

Вона дивилася у його темно-сині очі, такі добродушні раніше, але сьогодні вони були темні…

– Я поховав батька тиждень тому, а мати довго не могла прийти до тями. От і довелося мені з нею бути, приїхала моя сестра і поки житиме з матір’ю.

– Та-а-к, невесело, життя така непередбачувана штука, – сказала Алла. – А я теж сумувала і думала про тебе, а подзвонити незручно було, наче навʼязуюся…

– Аллочко, ну що за нісенітниці! Я не дзвонив, просто не хотів тобі псувати настрій, ти така радісна була тієї різдвяної ночі! Але я знав, що приїду додому і ми обов’язково зустрінемося з тобою. Тепер ми з тобою не розлучимося ніколи! Я там у вагоні подумав, що ти моя доля!

Алла про себе подумала, а вголос не сказала:

– А мені нещодавно виповнилося тридцять п’ять років. Значить бабуся мала рацію. Карти їй правду говорили, а я не вірила. А може все-таки збіг? Виявляється, доля мене сама знайшла. Знайшла тоді, коли я зовсім не сподівалася і взагалі не чекала. Ось так буває.

…Вадим з Аллою одружилися і народилися у них два синочки з різницею у віці в три роки.

Вони обоє знають, вірять і розповідають друзям, що в Різдвяну ніч дива таки трапляються…

Вам також має сподобатись...

Ліда поверталася додому з магазину, з важкими пакетами у руках. Жінка вже була майже біля свого будинку, коли її зустріла сусідка Ніна. – Привіт, Лідо! – вигукнула Ніна. – Маєш хвилинку поспілкуватися? – Привіт. Хвилинку знайду, – погодилася Ліда. – Слухай Лідо, навіть не знаю, як тебе про це запитати, – почала якось здалеку Ніна. – Ніно, не тягни. Мені ще обід готувати, – поквапила сусідку Ліда. – А правду кажуть про твого Івана?! – раптом запитала Ніна. – Що кажуть? Ти про що? – здивувалася Ліда. І Ніна все їй розповіла. Ліда вислухала сусідку і застигла від почутого

Ірина допомогла матері зробити генеральне прибирання в квартирі. Вони випрали штори, купили нові тюлі… Ірина мила вікно на кухні, коли пролунав нерішучий дзвінок у двері. – Мамо, я відкрию! – гукнула дівчина. Вони витерла руки і пішла в коридор. Ірина відкрила двері й остовпіла від несподіванки. На порозі стояли батьки її коханого Миколи! – Що з ним сталося?! – ахнула Ірина, передчуваючи недобре. Батько Миколи якось дивно глянув на Ірину. – Іринко, не знаю, як тобі й сказати, – раптом почав він. – Микола нас про дещо попросив… Ірина стояла і не розуміла, що відбувається

Ліда прокинулася рано. Вона встала з ліжка, потягнулася і виглянуло у вікно. – Яка ж хороша погода! – посміхнулася дівчина. Ліда зробила собі запашну каву, приготувала омлет і гарненько поснідала. – Ну все, тепер до роботи! – сама собі сказала вона. Ліда ще вчора вирішила зробити генеральне прибирання в будинку, тому взялася до справи. Вона вже майже поприбирала і дістала з духовки пиріг з яблуками. Раптом хтось наполегливо постукав у двері. – Зараз! – гукнула Ліда, загортаючи пиріг рушником. Вона відкрила двері і рота відкрила від несподіванки

Тетяна крутилася на кухні, приготувала декілька салатів, запекла курочку. Жінка зробила красиву зачіску, одягла найкращу сукню. Аякже ж?! Сьогодні у гості прийде її коханий Сергійко. Все було вже готово, коли в двері подзвонили. – Щось він зарано, – подумала Таня, ще раз глянула на себе в дзеркало і пішла до дверей. Жінка відкрила двері і застигла на місці. – І як це розуміти!? – тільки й вигукнула вона, побачивши на порозі свого «гостя»