Олег встав, налив у склянку води і поставив її перед своєю дружиною Оленою.
– Ти тільки не хвилюйся, – винувато попросив він. – Все одно це колись би сталося. Навіть добре, що я раніше наважився тобі сказати. Ти ще молода, зможеш влаштувати своє життя…
Олена похитала головою…
– Олеже, чому ти йдеш?! – нарешті сказала вона. – Що трапилося? Ти що, маєш іншу?!
Чоловік скривився.
– Причому тут це?! – сказав він. – Я просто не можу так жити! Нічого не змінюється. Кому це все треба, Олено? Навіщо? Олено, чому ти не хочеш мене зрозуміти?
– Що саме я повинна зрозуміти? – схлипнула жінка.
Вона щосили намагалася не заплакати. Жіночі сльози Олег не любив і одразу закінчував будь яку розмову, варто було Олені витерти очі і шмигнути носом.
Якщо вона зараз заплаче – чоловік все одно піде, і вона не матиме жодних шансів його відмовити…
– У всього в житті є початок і кінець. У наших стосунків також. Ти тільки не тримай на мене зла, – попросив Олег.
Йому було важко зважитися на такий відповідальний крок, але жити поруч з Оленою він більше не міг. До того ж, він більше не мав жодних зобов’язань – дочка виросла, вивчилася, працює.
Олена має хорошу зарплату і вона цілком може подбати про себе сама.
Він навіть на квартиру не претендує! Нехай вона спочатку була дружини, але ж за двадцять три роки він також вклав сюди чимало коштів.
Меблі, ремонт, сантехніка – за ці роки вони все змінили.
Олег вважав себе зразковим чоловіком. Взяти хоча б повагу та довіру, яку він надавав.
Олег ніколи не заважав дружині робити все на власний смак.
Хоче вона поміняти сантехніку? Будь ласка!
Нехай вибирає, замовляє яку хоче, шукає майстра і перевіряє його роботу.
Хоче косметичний ремонт, бо старі шпалери вицвіли і в дерев’яних рамах з’явилися щілини?
Та без питань!
Він просто поїхав на все літо жити на дачу і не заважав їй спілкуватися з ремонтниками.
До речі, дача – також ідея дружини. Щоправда, спочатку Олег заперечував проти такої дорогої покупки, але потім дав себе вмовити.
Якщо вже Олені так хочеться, якщо вона готова пожертвувати своєю премією за вислугу років – будь ласка.
Премія була великою, вистачило на чверть ціни за дачу.
Фірма святкувала ювілей. Олену, яка починала разом із керівником з нуля, роботодавець цінував, поважав і на премію не поскупився.
За кілька років Олег звик до того, що завжди можна відпочити на природі.
Полежати в гамаку, теплим літнім вечором посмажити шашликів, насолоджуватися чистим повітрям і просто неробством…
– Як її звуть? Вона молодша за мене? – зупинила його думки дружина.
– Яка різниця?
– Значить, набагато молодша, – Олена завжди відрізнялася проникливістю…
…Інні ще не було й тридцяти, і вона відрізнялася від Олени, як ранок від вечора.
Жвава, безпосередня, вона не могла довго перебувати в одному місці.
Вони познайомились у басейні. Абонемент Олегу купила Олена, вона ж і вмовила його піти – дружину хвилювало, що останнім часом Олег почав часто скаржитися на спину. Та й поповнив трохи…
– Що ти знайшов у ній?! Що? Чим вона краща за мене?! – Олена більше не могла стримуватись і перейшла на галас.
– Мені з тобою душно, як ти не розумієш! Ти дістала своєю турботою, своїми недолугими розмовами:
«З’їж супчик, у тебе шлунок! Не наїдайся на ніч, будеш погано спати! Не пий пінне!»
Ти ще мене в пелюшки загорни і сюсюкайся!
– А вона, значить, не душна? – уточнила дружина. – Вона сюсюкатися не буде?
– Вона просто про мене дбатиме, без твого фанатизму, – втомлено відповів Олег. – З тобою нудно, Олено. А Інна – це не дівчина, це феєрверк. Уявляєш, вона минулого року подорожувала автостопом! А в цьому вже встигла з’їздити в гори і на море. Просто покупатися захотілося. У серпні ми плануємо поїхати на Світязь. Ти була на Світязі? І я не був.
– Сказав би й поїхали!
– Ось, саме так – сказав би! Ти все розпланувала б. Я так не хочу! Я хочу спонтанно, як Інна – встав уранці і вирішив поїхати.
– Вона що, не працює? – здивувалася Олена.
– Вона фрілансер. Дизайнер інтер’єрів. Є робота – працює, нема – відпочиває. Досить про неї.
Давай краще обговоримо наші фінансові питання… Я хочу забрати машину й гараж. Тобі залишаю квартиру і дачу. Відпусти мене, Оленко! У нас нічого спільного немає, тільки спогади! Мене кличе вітер змін!
Олена все-таки не витримала і розплакалася. Вона не розуміла, як чоловік може так спокійно, як про щось звичне, говорити про розлучення.
Здається, він не просто все собі вирішив, він ще й підготувався до важкої розмови.
Олег узяв свої валізи, виніс у коридор. Завантажувати речі доведеться в кілька заходів, добре, якщо все поміститься в машину.
Нічого, зате він закрив цю нудну сторінку свого життя. Попереду на нього чекає щастя з коханою жінкою…
…Олена не погодилася на той поділ, який запропонував чоловік.
Вона зажадала справедливості: якщо навпіл – то все.
Машину, гараж, дачу!
Інна підговорювала Олега подати в суд, але він вагався
Нове, активне й щасливе життя виявилося зовсім не таким, як він собі уявляв.
Інна майже нічого не заробляла, а Олег давно звик жити на широку ногу.
Його не бентежило, що дохід Олени був більшим – подумаєш, вони ж одна родина.
Нова дружина не обтяжувала себе домашнім господарством і анітрохи не хвилювалася, що від замовленої піци в Олега печія, а від сухомʼятки – шлунок.
На Світязь не поїхали з банальної причини – не було грошей.
Щоб заспокоїти засмучену Інну, Олег купив їй туристичну путівку на п’ять днів. Найдешевшу.
Поки Інна оглядала пам’ятки, він прийшов до Олени – миритись.
– Ні, – Олена заперечливо похитала головою. – Знаєш, мене теж торкнувся твій «вітер змін»! Я ж думала, на тобі світ клином зійшовся, а виявляється – ні!
Перші кілька місяців плакала, звісно…
Але потім зрозуміла, що самотність удвох – це ще гірше.
І зрозуміла, що ти маєш рацію – я молода жінка, ще знайду своє щастя.
Але точно не з тобою!
…Олег вийшов від дружини на вулицю й сумно зітхнув. Що робити далі він не знав…
