Петро Олексійович дивився на сільську дівчину, яку привів його син і не міг повірити своїм очам!
Невже ця худенька дівчинка з довгою косою тепер житиме з ними?
Спогади нахлинули з новою силою, і чоловік повернувся в ті далекі часи, коли він так само привів у дім свою наречену, яка згодом народила йому сина, а потім залишила їх обох, втікши з коханцем…
– Ти добре подумав, синку? – запитав Петро.
– Ти про що, тату? – здивувався той.
– Вона ж сільська, і взагалі не нашого кола…
– Тату, ти сам казав, що моя мама була з села, але це не завадило тобі одружитися з нею!
– Ти маєш рацію синку, але ти тільки згадай, як вона вчинила. Ти маленький був, от і не пам’ятаєш, а я чудово все запам’ятав до дрібниць…
– Тобі не здається, що Тетяна не винна, що багато років тому від нас пішла мати?
– Вона не винна, але я бачу, як вона схожа на Світлану, прямо один в один.
Я ж теж коли її привів, то вона була такою ж худенькою, тендітна така стояла. А потім відʼїлася, тебе народила, і почала шашні крутити за моєю спиною.
Всі вони синку однакові! Ось ти мені зараз не віриш, а як зрозумієш, то вже пізно буде!
– Тетяна не така, і взагалі я їй вірю!
– А ти одружися з нею, але скажи підписати шлюбний контракт, де чорним по білому буде написано, що після розлучення вона нічого не отримає.
Ось тоді ти побачиш, що вона з тобою тільки через гроші.
– Добре, якщо ти так хочеш, я так і зроблю!
Тетяна й Павло, незважаючи на всі заперечення батька, все одно одружилися, й Тетяна навіть підписала цей горезвісний шлюбний контракт, адже їй справді не треба було нічого чужого.
Вона й сама не пропаде, он через якісь труднощі пройшла й нічого. І далі житиме, коли в них із Павлом нічого не вийде…
…Тетяна була третьою дитиною в багатодітній родині.
З раннього дитинства вона звикла сама заробляти на хліб.
Батька не стало, коли народився наймолодший з дітей. Мати часто була слаба, і діти, розуміючи, що без їхньої допомоги мама не впорається, бралися за будь-яку роботу, щоб прогодувати сім’ю.
Старша сестра в людей у будинках прибирала, брат чистив стайні, а Тетяна сиділа з сусідськими дітьми.
Якщо старші приносили додому тільки гроші, то Тетяні щастило більше.
Дуже часто жалісливі господині окрім грошей давали їй і свої речі, а іноді баночку варення або ще щось із їжі.
Поступово діти виросли, хто вийшов заміж, хто одружився.
Ось і Тетяні пощастило – вона познайомилася з Павлом.
Він приїжджав у їхнє село на риболовлю, та й закохався в дівчину.
Спочатку просто придивлявся, приїжджав майже щотижня, а потім пропозицію зробив і привіз її з собою в місто.
…Після весілля молодята почали жити в окремій квартирі – так наполіг Павло.
З батьком жити Павло не хотів, та й Петро Олексійович не бажав, щоб у його будинку хазяйнувала якась сільська, досить йому й однієї, яка обманула його, і забрала з собою все цінне.
Бо ж стільки років минуло, а Петро Олексійович досі не міг забути свою дружину. Навіть більше не одружився після цього, переживав знову втрапити в таку ситуацію.
– Це спочатку всі білі й пухнасті, – вголос розмірковував чоловік. – Але варто їм зайти в сім’ю, а тим більше народити дитину, то все!
Добре вони тільки чоловіками крутили б, але ні, вони починають качати свої права, влаштовувати сварки з будь-якого приводу, мовляв, все їм не так, і все їм не таке, а якщо знайдуть когось, хто на їхню думку більше їм підходить, то не роздумуючи кидають все і вся.
Вони одразу забувають, що колись були люблячими дружинами, й хорошими матерями.
В них ніби прокидається інша жінка, яка хоче почати нове життя з новим чоловіком.
Про свою невістку Петро Олексійович думав те саме.
– Ось яка від неї користь? Ніде не вчилася, не працює, цілком і повністю сидить на харчах сина. І поки той день і ніч на роботі, вона спокійнісінько може завести собі коханця!
Ця думка не давала чоловіку спокою довгий час, і спочатку Петро Олексійович навіть приїжджав до будинку сина, й припарковавши машину неподалік.
Він виглядав, а раптом прийде хтось дивний, або невістка раптом кудись вийде гарно вбравшись.
Невістка і справді виходила, але тільки для того, щоб викинути сміття, або сходити у найближчий магазин по продукти.
Але Петра Олексійовича просто так не обманути! Він відчував, що Тетяна зраджує його сину.
– Якщо ніхто підозрілий не заходить і не виходить, значить у неї роман із кимось з сусідів, – думав він. – А що?! Все може бути!
Скільки він таких випадків знає, коли сусіди під виглядом того, що просять у борг сіль заводять шури-мури.
Тепер Петро Олексійович став приходити в гості до сина дуже часто, і саме тоді, коли Павла не було вдома.
– Доброго дня, Тетяно! – вітався він. – Чим зайнята? Я побуду трохи у вас?
– Здрастуйте, Петре Олексійовичу! – посміхалася дівчина. – Так-так звичайно! Вам чаю заварити, чи каву будете?
– Ні того, ні іншого. Я просто подивлюсь телевізор…
І поки Тетяна займалася своїми повсякденними справами, Петро Олексійович вдавав, що дивиться телевізор, ніби в нього вдома телевізора зроду не було.
Він вже давно так приходив, то в понеділок заскочить, то в п’ятницю, то посеред тижня. І щоразу він приходив у різний день, хотів застати Тетяну на гарячому, але йому ніяк не вдавалося це зробити.
Але він же ж не недолугий, він точно знає, що Тетяна не така проста, як здається.
Все одно рано, чи пізно вона втече від його сина, і зробить це саме тоді, коли всі розслабляться.
Ось за це він і переживав найбільше…
– Тату, щось ти зачастив до нас? – сказав якось Павло. – Щось трапилося? Тобі самотньо, чи ти погано почуваєшся?
– Ні, все нормально, синку. Просто до мене дійшли чутки, що твоя Тетяна не знаю навіть як тобі це сказати…
– Кажи як є!
– Твоя Тетяна тобі зраджує…
– Тетяна?! Ти нічого не плутаєш? Тетяна не така, і взагалі заспокойся. Так, тобі не пощастило, від тебе пішла дружина, залишивши тебе з маленькою дитиною, але ти маєш зрозуміти, що не всі жінки однакові.
Є й хороші, які дорожать сім’єю й своєю репутацією…
– Може такі і є, але я тобі доведу, що твоя Тетяна не та, за кого себе видає!
…Петро Олексійович уже довгий час виношував ідею, як зробити так, щоб вивести невістки на чисту воду.
Він все так само приходив до них у гості, а разом з тим казав синові одне і те саме, що мовляв, розплющ очі, і поки не пізно розлучайся з Тетяною і знайди собі когось зі свого кола.
То він подушку оббризкає чоловічим одеколоном, то квіти кур’єром відправить Тетяні, нібито від таємного шанувальника.
Павло й Тетяна посміювалися, знали, що це Петра Олексійовича робота.
Іноді Тетяна навіть дивувалася витримці чоловіка. Вона б так не змогла, вона горда.
Будь-який натяк на зраду, і все – вона подасть на розлучення.
А Павло терпить, і ще її заспокоює, мовляв, не звертай уваги.
– Після того, як від батька пішла моя мати, він у всьому тепер бачить каверзу, – казав він.
А Тетяна й не ображалася, вона чула про свекрух, які псували життя своїм невісткам.
Так от у неї замість свекрухи такий свекор! Нічого не вдієш, доведеться терпіти…
…Вже тиждень Петро Олексійович не турбував їх своїми дзвінками й не приходив до них у гості.
Першою про це сказала Тетяна і вмовила чоловіка з’їздити до батька.
– Ой, що з ним станеться?! – махнув той рукою. – Просто нарешті він змирився і вирішив нам більше не надокучати, от і все.
– І все ж, поїдь і дізнайся, як у нього справи, – сказала дружина.
– Добре, заїду до нього після роботи, – сказав Павло.
Коли Павло під’їжджав до будинку батька, то раптом побачив біля підʼїзду якихось людей.
Він підʼїхав ближче, вийшов з машини, й застиг від несподіваної здогадки!
Там уже стояла швидка, а потім із будинку вийшов лікар.
Винесли і Петра Олексійовича.
Як виявилося він заслаб. Спочатку просто був тиск, а тепер ще й серце прихопило.
– Що з ним?! – ахнув Павло.
– Тиск, але все буде добре, не переживайте. Встиг нам зателефонувати… Ви хто йому? Сусід? Треба родичам повідомити.
– Я син…
– Чудово, тоді їдьте за нами!
– Так ось чому батько залишив свою витівку посварити мене з Тетяною, а я думав, що він змирився, – подумав Павло. – А було б дуже добре, якби він досяг свого, якщо чесно…
Тетяна Павлу вже дуже набридла. «Павлику, що приготувати на вечерю?», «Павлику, спробуй котлетки», «Павлику поїж тортик», «Павлику те, Павлику це»… Недолуга!
Так… Ось так, Павло сильно змінився…
Може в ньому материн характер проявився, а може він просто й не любив Тетяну ніколи.
Адже зараз Павло уже пару місяців зустрічався зі своєю колежанкою, і не знав, як знайти привід, щоб розлучитися з Тетяною.
Ще й батько сюрприз підкинув, тепер, напевно, їм доведеться його виходжувати.
Ні, з Тетяною він поки що розлучатися не буде, вона повинна йому допомогти з батьком.
Оленка навряд чи погодиться проміняти кар’єру заради його батька.
Нічого, батько ще не старий, він швидко видужає, і Тетяна йому в цьому допоможе, а коли все налагодиться, тоді він подасть на розлучення…
Саме так міркував Павло.
…Тетяні було нелегко. З одного боку вагітність, а з іншого…
З іншого їй на якийсь час довелося переїхати до Петра Олексійовича, щоб доглядати його.
Павло з’являвся в батька кілька разів на тиждень: привозив продукти, ліки і знову їхав.
Петро Олексійович чудово все розумів, не до нього його синові, тільки Тетяна за ним і доглядає.
Завжди така ввічлива, ніколи не сердиться, не свариться, робить все швидко і з мовчазною покірністю.
І що це він її не злюбив із самого початку? Добра вона дівчина, господарська, працьовита, а найголовніше вірна.
Тільки біла вона щось останнім часом, втомилася, напевно, нелегко доглядати за слабим.
Петро Олексійович швидко одужував. Незабаром він уже сам міг вільно пересуватися, а, порадившись із невісткою, таки вирішив найняти хатню робітницю.
Тепер Петро Олексійович ставився до Тетяни, як до рідної дочки і навіть у глибині душі шкодував, що та їде.
– Тетянко, я сподіваюся, ти відвідуватимеш мене?
– Звичайно, буду, і ви до нас приїжджайте частіше, подивимося телевізор!
Дівчина йому підморгнула, і Петро Олексійович засміявся у відповідь.
– Ох, і гарна, ти Тетяно! Пощастило моєму синові… Ну, все, йди з Богом…
Коли Тетяна приїхала додому, то побачила у коридорі якісь валізи, а на кухні господарювала чужа незнайома жінка!
З ванни вийшов Павло, і одразу ж повів Тетяну у коридор!
– Ось твої речі, я все зібрав, а це гроші для початку, – сказав він і дістав із шухляди конверт.
– Павлику, що це все означає?! – ахнула Тетяна. – Хто ця жінка?!
Вона дивилася на свого чоловіка, і не могла зрозуміти, що відбувається!
– Ми кохаємо один одного і збираємося одружуватися!
– А я?! А наша дитина?!
– Хочеш, то народжуй, це твоя справа, Тетянко.
Тетяна сиділа на вокзалі й чекала автобус. Ось і закінчилася її казка, тепер їй знову буде нелегко…
Грошей, що дав чоловік, на перший час може і вистачить, а потім знову доведеться затягнути поясок тугіше.
– Тетянко! Як добре, що я тебе застав. Я відчував, що щось трапиться. Подзвонив Павлові, а він мені все так і так, мовляв, тебе він виставив, бо знайшов іншу!
– Не хвилюйтеся, Петре Олексійовичу, я до своїх їду…
– Куди це до своїх? В село? Ні, я нікуди тебе не пущу! Житимеш у мене, народиш, разом дитину виховаємо. Ти тепер мені не невістка, а дочка, тож не супереч батькові.
Подумаєш, чоловік іншу знайшов, не велика втрата! Від мене теж дружина пішла, і що? Живу! І ти впораєшся…
…Тетяна так і залишилася жити у місті. Петро Олексійович, і справді у всьому допомагав їй. Вона народила дівчинку, а коли дитина підросла, наполіг на тому, щоб Тетяна вступила вчитися.
– Це поки що я живий, ти як сир у маслі катаєшся, а треба думати про подальше життя. Роби поки не пізно, може, разом з дипломом і щастя своє знайдеш…
Все так і сталося. Тетяна закінчила університет, тепер вона працює економісткою. В особистому житті теж сталися зміни, вона познайомилася з чоловіком і збирається за нього заміж.
На колишнього чоловіка вона зла не тримає, а ось Петро Олексійович досі із сином не розмовляє, навіть у заповіті вказав, що все його майно перейде до Тетяні та його онучки – Насті.
І все б нічого, ось тільки та квартира, в якій зараз живе Павло зі своєю новою пасією теж записана на ім’я Петра Олексійовича, а значить, надалі Тетяна легко зможе їх звідти виставити, як колись це зробив він.
Разом із розлученням життя не закінчується, адже тепер завдяки цьому Тетяна має все – дитину, роботу, дім, а найголовніше кохану людину, яка ніколи її не зрадить!
Петро Олексійович це достеменно знає, адже він уже його перевіряв…
