Життєві історії

Олена готувала вечерю, коли пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила мама. З її голосу, Олена зрозуміла, щось сталося! – Мамо, що таке? – схвильовано спитала вона. – У Рити проблеми…, – тихо промовила мама. – Що вже цього разу, – важко зітхнула Олена. – Її покинув її наречений, – раптом сказала мама. Олена зітхнула. Сумно, звісно. Що б вона не думала про сестру, але вона бажала їй щастя. – Але не в цьому проблема, – додала мати. – А в чому ж тоді? – здивувалася Олена. – Рита дещо зробила, – здалеку почала мама, зібралася з думками і все виклала доньці. Олена вислухала маму і застигла від почутого

Чи то молодших дітей і справді балують сильніше, чи просто люди вже народжуються з різними характерами, але Олена дуже відрізнялася від своєї сестри Рити.

Олена була старшою. Розумна, відповідальна, серйозна. Батьки завжди могли покластися на Олену, якщо вона сказала, що зробить, то так воно і буде.

Звичайно, після такої доньки, з якою ніколи не виникало проблем, вони захотіли ще дитину. І ось тут все і пішло по-іншому.

З дитинства Рита була неслухняною. Могла зробити те, що забороняли, могла піти туди, куди не дозволяли. Її словам віри ніколи не було, тому що не можна бути впевненим, що вона каже правду.

Рита частообманювала, у старших класах прогулювала школу. Але при цьому батьки за неї постійно заступалися. Те, що було заборонено Олені, Риті чомусь дозволялося. Ось така улюблена батьківська донечка. Класична історія.

Олена вступила до університету, відучилася, здобула хорошу професію. Відразу пішла працювати і незабаром з’їхала від батьків. Зняла квартиру, щоби бути самостійною.

Про самостійність Рити ніхто й не говорив. Вона після дев’ятого класу пішла зі школи, вступила до коледжу, закінчила його. Але працювати не поспішала. Точніше, місця роботи вона міняла, як рукавички.

І коли Олена розмовляла з мамою, завжди чула, як та її захищає.

– І чому Рита знову звільнилася? – Зітхаючи, питала старша дочка.

– Ой, там такий колектив попався! Ти не уявляєш! Рита додому поверталася і навіть плакала.

«Бідна, адже працювати доводиться. Звичайно, вона засмучувалася» – саркастично думала Олена, але вголос говорила інше:

– Мамо, ну таке буває. Це ж не означає, що треба одразу звільнятися.

– Але ж не можна працювати там, де погано!

Олена лише знову посміхалася. Вона цілий рік пропрацювала там, де їй не подобалося. Бо в неї після університету не було досвіду, і його треба було напрацьовувати. І тільки коли вона багато чому навчилася на практиці, коли з’явилася впевненість у собі, вона змінила роботу. При цьому заздалегідь зібравши грошей, так би мовити, створила фінансову подушку безпеки. Тому що звикла розраховувати лише на себе.

А Рита розраховувала на всіх довкола. Скільки разів її Олена рятувала, не порахувати. То грошей їй у борг дасть, і Рита, природно, потім про цей борг забуває. Якось купила їй новий телефон, бо сестра примудрилася зламати старий. А скільки вона в неї речей взяла, навіть не порахувати. Добре, що розмір у них був однаковим.

А вже про те, що батьки постійно утримувала свою молодшу недолугу дочку, навіть не варто й говорити. Навіть коли Рита працювала, мама все одно купувала всі продукти, оплачувала комунальні послуги та й Риті грошей підкидала.

Притому Рита вміла так попросити, що їй не відмовиш. Скільки разів Олена обіцяла собі, що не вестиметься, і все одно велася.

Але рано чи пізно Олена перестала думати про свою сестру. У неї з’явився чоловік, і Олені просто не було справи до інших. Вона була закохана, і думала лише про своє щастя.

Періодично, Рита з’являлася в її житті, але все ж таки рідше. Та й Олена дуже часто не могла (або не хотіла) з нею бачитися. Вона лише знала, що сестра так і живе з батьками, працює тут, там, але подробиці не уточнювала. Не до цього було.

Із цим чоловіком Олена дійшла до ЗАГСу. А після весілля дізналася, що вагітна. І її життя почало остаточно крутитися навколо сім’ї.

Коли у Олени народилася донька, Рита теж почала зустрічатися з кимось. Мама свою розмову завжди починала з того, що у Рити наречений з’явився. Олені, звичайно, було трохи прикро, що мама насамперед не про онучку запитує, а про свою другу дочку розповідає. Але Олена, начебто, вже звикла.

Донька росла, тішила Олену та її чоловіка. І навіть Рита кілька разів заскакувала, аби порозумітися з племінницею. Дивно, але грошей не просила, і Олена навіть подумала, що сестра змінилася, подорослішала.

Щоправда, вона вихвалялася своїм залицяльником, мовляв, у того бізнес, і він їй такі класні подарунки дарує. І Олена зрозуміла, що, швидше за все, сестра не подорослішала, просто знайшла іншу людину, яка її утримуватиме. Але не лізла. Зрештою, Рита доросла, сама розбереться.

Але, як виявилось, Рита сама розібратися не може.

Коли доньці Олени було півроку, зателефонувала мама. І за голосом Олена одразу зрозуміла, що щось трапилося.

– Мамо, що таке? – схвильовано спитала вона.

– У Рити проблеми…

Олена закотила очі. Звичайно, коли її сестра не мала проблем?

– Що сталося?

– Уявляєш, її покинув її наречений.

Олена зітхнула. Сумно, звісно. Що б вона не думала з приводу сестри, все ж таки вона бажала їй щастя. І сподівалася, що Рита з тим чоловіком не лише через гроші, а ще й через кохання.

– Це дуже сумно, – промовила вона досить щиро.

– Так, Рита, як у воду опущена ходить. Сама не своя. Ти б з нею зустрілася, поговорила…

Взагалі, у Олени і своїх справ вистачало. Мало того, що маленька дитина на руках, будинок на ній (хоч чоловік і допомагає, він все ж таки багато працює), так ще Олена віддалено працювати почала. Не любила вона від когось залежати. Нехай чоловік без проблем давав їй грошей скільки потрібно, їй було якось некомфортно.

– Добре, мамо, подзвоню Риті, – зрештою погодилася Олена. Все ж таки сестра, як неяк.

Рита приїхала до неї у гості. Олена побачила, що вона й справді стривожена. Але ніби справа не в любовних переживаннях.

– Мама сказала, що ви з хлопцем розлучилися. Я співчуваю.

– Не в цьому головна проблема, – сказала Рита, а Олена зрозуміла, що її побоювання підтвердилися. Сталося щось гірше. – Він виявився пройдисвітом.

– Як це? – здивувалася Олена.

– Ну, видавався крутим бізнесменом, а за фактом нічого в нього не було. Ці подарунки були лише відводом очей.

– Так вже… Буває ж таке…

– А я повелася. Загалом я взяла кредит на себе.

– Ти що зробила?

Олена перестала розливати чай і здивовано (або навіть обурено) дивилася на сестру.

– Ну, він казав, що сам його виплачуватиме! Мовляв, йому для бізнесу треба, а чомусь йому не дають!

– І тебе це не збентежило?

– Я ж йому вірила!

Олена похитала головою.

– Ти зараз хоч би працюєш?

– Працюю… Але отримую мало.

– А яка сума кредиту?

Рита зітхнула, і Олена зрозуміла, що ще гірше, ніж вона могла подумати.

– П’ятсот тисяч…

– Скільки?

Олена сіла на стілець, бо навіть ноги підкосилися.

– Та знаю я…

– Ти чим віддавати думаєш?

Рита знизала плечима.

– Взагалі, хотіла в тебе гроші позичати. Мені довелося з кредитки поки що зняти гроші, щоб платіж внести… Слухай, можеш допомогти? Буквально кілька платежів за мене внеси, а далі я якось сама.

У Олена все це не лягало в голові. Як можна здогадатися взяти кредит, якщо тобі навіть на щомісячний платіж не вистачає. Про що думала Рита? Чи хотіла вразити свого фальшивого нареченого? Чи сподівалася, якщо вона йому допоможе, він її все життя утримуватиме?

Звичайно, Олені було шкода, що сестра вляпалася у таку історію. Але вона зрозуміла, що не зможе їй помагати. У неї й самої зараз грошей мало, а у чоловіка вона точно на це не проситиме гроші.

Власне це вона й озвучила.

– Ну, а мені що робити? Олено, хоча б трохи допоможи! У тебе Юрко добре заробляє, тобі для сестри шкода?

– По-перше, Юрко не мільйонер, – сказала Олена. – А у нас маленька дитина, багато зараз на доньку йде. По-друге, він точно не дасть грошей на кредит.

– А якщо тобі машину продати? Взяти щось простіше? А я потім все поверну, чесно!

– З чого ти повертатимеш? – Запитала Олена. – У тебе зроду таких грошей не було!

– Зароблю якось…

Олена дивилася на свою сестру і розуміла, що вона ніби живе у вигаданому світі. Думає, що щастя та добробут самі впадуть їй у руки. І навіть не намагається щось міняти. Спочатку влазить у проблеми, а потім просить рідних ці проблеми вирішувати. І настав час повертати сестричку в реальний світ.

– Я тобі не допоможу, вибач.

– Олено, моя зарплата така, як платіж за кредитом! Що мені робити?

– Я не знаю. Потрібно було раніше думати.

Рита схопилася зі свого місця. По ній було видно, що вона не звикла до відмов.

– Сестри так не роблять!

– Сестри не вішають свої борги одна на одну. Можливо, тебе це чогось навчить.

Рита пішла, сказавши, що не треба читати їй нотацій. А ввечері зателефонувала мама і слізно попросила хоч якось допомогти.

– Для нас з батьком це теж велика сума, але якось візьмем участь.

– Мамо, а я не розумію, чому ви з батьком берете участь? Рита сама взяла кредит, ніхто її не просив. Вона не подумала про наслідки, не розрахувала своїх можливостей. Просто так віддала гроші якомусь чоловікові. Я не допомагатиму, і вам не раджу. Може, навчиться хоч якоїсь відповідальності.

Але мама Олена не послухала. І кожен наступний її дзвінок чи зустріч із нею починалися з маминих голосінь. Мовляв, як їм важко, треба ж донечці допомагати.

Олена знала, що мама з татом платять цей кредит. І їй було їх шкода, якби вони потрапили у схожу ситуацію, вона допомогла б. Але вирішувати проблеми сестри їй набридло.

Але, на щастя, Рита до неї більше не зверталася. Образилася, що їй не допомогли. І Олена знала, що поки мама з татом живі, її сестра нічого не навчиться. А навіщо думати наперед, якщо усе зможуть вирішити батьки? Батьків, звичайно, шкода, але, як вважала Олена, у такій поведінці сестри є і їхня вина. От хай тепер розбираються.

Вам також має сподобатись...

Лідія Іванівна поїхала на весілля до сина Юрія. Наречена Марійка і її вся рідня їй одразу ж не сподобалися… Та несподіваний сюрприз чекав наречену з самого ранку, коли вона вже почала готуватися до поїздки в ЗАГС. Юрій встав раніше за всіх і поїхав до своїх друзів, щоб теж встигнути підготуватися до урочистості. Щойно Марійка зайшла в кімнату, то раптом побачила, що свекруха, взяла її весільну сукню і понесла її… На балкон… – Жодного весілля не буде! – заявила Лідія Іванівна. Марія глянула, що збирається робити майбутня свекруха, і остовпіла від несподіванки

Ганна Олексіївна вже збиралася лягати спати, як раптом у двері подзвонили. – А це ще хто? – здивувалася вона. На порозі стояла її донька Олена. – Доню, що сталося? – захвилювалася Ганна Олексіївна. – Я пішла від Михайла, – сказала Олена і зайшла в квартиру. – Як пішла? Чому? – здивувалася мама. – Ви ж так добре жили! – Мамо, ти багато чого не знаєш, – тихо сказала донька. – Ну, розповідай все, – рішуче заявила Ганна Олексіївна. – Я пішла від Михайла, тому що…, – почала Олена, хвилину помовчала, збираючись з думками і все розповіла матері. Ганна Олексіївна вислухала її і ахнула від почутого

– Зараз вмиюся, приберу в квартирі і почну готувати обід! – подумала Світлана. – Коли мій Валерій і свекруха прийдуть – все має бути зроблено! Світлана попила чаю, вимила посуд, дістала з морозилки курку. Далі вона зайнялася обідом. Світлана вперше готувала обід в квартирі чоловіка, і він мав бути святковим. Готувати вона вміла, і у свої двадцять років рахувала себе хорошою господинею. Світлана приготувала шарлотку. Курку запекла в духовці і виклала на тацю з картоплею. Нарізала огірки й помідори. Зробила канапки з ковбасою й сиром… Побачивши такий стіл, Валерій гордо посміхнувся: – Яка ж у мене дружина хороша! А от свекруха чомусь важко зітхнула

Тетяна відвідала могилку свого чоловіка Андрія. По дорозі додому жінка вирішила заїхати до своєї сестри Рити. Сестри сиділи на кухні та пили чай. – Ой, Рито… Так важко без Андрія, ніяк не можу звикнути, що його нема, – сумно промовила Тетяна. – Та заспокойся ти! – скомандувала сестра. – Ти й не любила його зовсім! – З чого ти це взяла?! – здивувалася Тетяна. – Та годі тобі Таню! Я давно знаю про твої «любовні пригоди», – несподівано сказала Рита. – Ти про що? Про які пригоди ти говориш? – Тетяна здивовано дивилася на сестру, не розуміючи, що відбувається