Ганна була вдома, як раптом пролунав дзвінок телефону. Жінка взяла слухавку.
– Ганна Андріївна? – запитав строгий жіночий голос.
– Та-ак… – Ганна застигла від поганого передчуття.
– Ваш чоловік Микола у лікарні, приїжджайте! – сказала жінка.
– Що з ним?! – ахнула Ганна.
– Пригода на дорозі… – жіночий голос у телефоні був спокійний і беземоційний.
Їй сказали адресу лікарні, сказали яке відділення…
Але від цих спокійно сказаних слів Ганна одразу стрепенулася.
– Все серйозно! – ахнула вона.
Жінка швидко вдяглася й помчала в лікарню… Дорогою до Ганни нарешті дійшов сенс всіх слів медсестри, яка їй дзвонила.
– Микола лежить саме в тій лікарні! – Ганна побіліла від несподіваної думки.
Микола був саме там, де лікарем працював колишній чоловік Ганни – Петро! Безглуздий і дуже неприємний збіг обставин…
…Розлучившись із першим чоловіком п’ять років тому, вона не хотіла про нього більше згадувати. Хоча згадувала звісно, як собі не наказуй, але пам’ять постійно підсовує саме те, що хочеться забути якомога швидше.
З Петром вони попрощалися з банальної причини – він зрадив Ганні.
Ганна ним завжди захоплювалася. Петро – хірург у великій лікарні, рятував життя людей, мав шляхетну професію.
І все життя їхньої родини було підлаштовано під його режим роботи.
За вечерею Ганна слухала чергову розповідь чоловіка про проведені ним процедури із захопленням. Петро допоміг підлітку! Петро вилікував жінку, а її чоловік плакав, коли це сталося.
І таких історій було безліч. Її чоловікові завдячували своїм щастям безліч людей.
Про себе вона йому навіть і не говорила. Хто вона така? Проста викладачка коледжу.
Петро захоплено розповідав, називаючи незрозумілі терміни і дивлячись повз Ганну.
Ганна навіть іноді від такого погляду Петра озиралася. Їй здавалося, що за нею хтось стоїть і ніби Петро на нього дивиться. Але нікого, звісно ж, не було.
Чоловік одразу замовкав, і махнувши рукою говорив:
– То ти весь час озираєшся? Та ти нічого не розумієш! Тобі я бачу зовсім не цікаво! І чого я розпинаюсь перед тобою?
І чоловік ішов спати. Він часто приходив дуже втомлений.
А потім Ганна дізналася, що у чоловіка давно вже роман з медсестрою і вона чекає від нього дитину…
– Облиш, Ганно, у нього робота така, напруга знаєш яка? Їм потрібна розрядка. Клин клином. А ти така правильна, а йому на той момент потрібна інша, гострі відчуття, але вони такі. Ось мені одного разу медбрат на ногу гіпс накладав, я запитала, що робити, щоб видужати швидше, а він мені й каже: – Знайти коханця, кохання все лікує! І так багатозначно посміхнувся, уявляєш?
– А ти? Ви ж з Максимом були одружені начебто? – запитала тоді Ганна.
– Ні, звісно, як ти таке могла подумати?! – обурилася Віка, й одразу зізналася: – Хоча було приємно, що навіть слаба я приваблива.
Але Ганну слова Віки не переконали, і вона подала на розлучення.
Спільну квартиру, яку вони купили, продавши дві старі, розміняли на дві однокімнатні. І роз’їхалися. У кожного нове життя почалося.
Трохи згодом Ганна дізналася від спільних знайомих, що у Петра народилася дочка Ірина.
А на тій медсестрі Марині він одружився. І навіть за нього пораділа – тепер у нього буде дружина, яка його розуміє. А те, що народилася дочка, може відвадити його від бажання ходити наліво. Хоча…
…Петро побачивши Ганну здивовано підняв брови.
– То це ти дружина цього міцного парубка Миколи? Він у сорочці народився. Обійшлося. Хоча тобі доведеться добряче розщедритися. Я йому, звісно, безкоштовно процедури зроблю, але є такі дорогі препарати й методики, з якими він точно житиме повним життям. А так нічого не гарантую.
І Петро назвав непідйомну суму…
Ганна ахнула від його слів. Он які в нього методи роботи!
– Ця пропозиція тільки для тебе. Ти мене образила тим, що сама пішла, я не хотів з тобою розлучатися.
Якщо свого чоловіка любиш, то подумай добре. Я готовий знайти можливості зробити все безкоштовно і добре. Але тільки в одному випадку – якщо ти зі мною добре попрощаєшся.
Сподіваюся, ти зрозуміла, про що я?
– У тебе ж сім’я, Петре?! – усміхнулася Ганна.
– І що? – мило посміхнувся їй Петро. – Коли це мені заважало? І не проси змінити лікаря, у нас це не прийнято, а годинник цокає, тож думай!
І Петро знову глянув на Ганну тим дивним поглядом. Він наче, як рентгеном, хотів просвітити її і зрозуміти, що там усередині…
– Процедури завтра вранці, думай якнайшвидше! – гукнув наостанок Петро.
Ганна ж почервоніла від емоцій, які раптово нахлинули.
Він невиправний, як він може їй таке пропонувати?!
Треба терміново знайти гроші, хай бере! Але раптом вона не знайде?
А якщо Микола залишиться на все життя слабим, чи не шкодуватиме вона потім, що була така правильна?
Ганна набрала номер Віки і прямо все розповіла. Вона попросила грошей у борг. У її чоловіка Максима був свій невеликий будівельний бізнес. А вона їм поступово все поверне. Обов’язково.
Віка назвала Петра різними словами і засмучено сказала, що Максим закупив будматеріали, а замовлень мало, і таких грошей немає.
– Гаразд, Віко, вибач, я щось погарячкувала. Це Петро мене рознервував. Так розекрвував, що я більше ні про що думати не можу! Ганна виставила оголошення про продаж їхньої нової машини й поїхала у лікарню…
…З Миколою Ганна познайомилася два роки тому.
Зовні він був чимось схожий на Петра. Теж темноволосий, міцний, але на цьому вся їхня схожість закінчувалася.
Микола ніколи не дивився повз неї, як це робив зазвичай Петро. З ним було добре, зрозуміло й надійно.
З роботи він одразу біг до Ганни, а коли вона в затримувалася, зустрічав її.
І вони дорогою додому заходили в магазин, купували щось на вечерю й обговорювали, як минув день.
Вони разом дивилися фільми і також їх обговорювали, взагалі все робили разом і Ганні це дуже подобалося.
Микола навіть познайомився з її учнями і з ним вона відчувала, що зайнята дуже важливою і необхідною справою – вона ж вчить підлітків, які вступають у доросле життя!
Потім вони почали мріяти про дітей і домовилися, що хочуть щонайменше двох – хлопчика й дівчинку.
Живучи з Миколою Ганна зрозуміла, що зустріла свою людину!
І раптом все обірвалося. Ця пригода, лікарня і зовсім неясне майбутнє…
Ганна забігла в лікарню й запитала в чергової медсестри де знайти їхнього лікаря.
– Петро Євгенович зайнятий, він на термінових процедурах, – сказала медсестра.
– А коли він звільниться? – голос у Ганни тремтів, але та її заспокоїла,
– Не хвилюйтеся, вже скоро, він у вашого чоловіка Миколи. Не можна було відкладати.
– Як?! Уже?! – здивувалася Ганна, але медсестру відволік дзвінок телефону, і вона жестом показала Ганні на крісло.
Ганна не знала, що й думати. Невже вона запізнилася зі своєю відповіддю Петру?
Але незабаром двері відчинилися і вийшов Петро. Він побачив Ганну і втомлено їй усміхнувся.
– Не хвилюйся, тепер все буде добре, зрозуміла?
– А як же ж… Ти ж казав, що треба… Я вже машину на продаж виставила, але не встигла тобі про це сказати, – розхвилювалася Ганна.
– Ти вибач, не стримався, я тебе обманув, нічого не треба. Просто хотів тебе перевірити. Ну так, отакий я черствий, і що?
До речі, мати того хлопчика, якого твій Микола врятував на дорозі, теж пропонувала грошей, але вони не потрібні, все гаразд…
– Тоді навіщо ти так?!
– Зате ти за свого Миколу не так переживала, поки шукала гроші. А ще я хотів перевірити, чи правильно ми тоді з тобою розійшлися. У тебе такі думки не виникали?
– І що, перевірив?
– Ти знаєш, перевірив! Ти хороша і ми різні, нам разом не можна, – посміхнувся Петро. – Ну я поїхав до своїх, мене моя медсестра чекає, дружина моя Маринка і донечка Іринка. От Маринка для мене, вона така, як мені треба, розуміє мужика. А твій Микола буде, як новенький, прощавай, Ганно!
Петро їй кивнув.
– Прощавай, Петре, дякую тобі, – сказала Ганна, і на душі в неї стало легко, наче вона скинула стару і зовсім непотрібну ношу…
…Віка досі думає, що Ганна не знайшла грошей і погодилася на умови Петра. Ганна не змогла її переконати, та й взагалі вони якось рідше почали спілкуватися. Різні у них погляди…
Через рік у Ганни й Миколи народився син Роман.
Збулося пророцтво, чи просто добрі слова, які йдуть від серця, сказані мамою того хлопчика Олежика, якого на дорозі врятував Микола, ризикуючи собою.
Вона тоді побажала Миколі одужання й сімейного щастя…
Петра Ганна тепер згадує добрим словом, як лікаря, як чудового фахівця, але не більше.
Про те минуле життя спогади стерлися. Напевно, це була помилка, вони зовсім різні люди.
І Ганні було приємно, що вони правильно розлучилися і не зіпсували нічого. Відвів Господь від лукавого.
І дав їй те щастя і ту людину, з якою вона хоче прожити довге життя.
З якою хоче народити дітей, побавити внуків і разом зустріти старість.
І це і є справжнісіньке щастя…
