Історії жінок

Ольга розлучилася з чоловіком Марком. Через рік вона вирішила поїхати у відпустку в село. Там у неї була хатина, яка залишилась від бабусі. Будинок бабусі стояв пустий і закритий. – Кілька днів на природі мені піде на користь, – вирішила жінка й вирушила в дорогу. Погода була дощова. Ґрунтову дорогу розмило. Машина Ольги застрягла. – Допомоги чекати немає звідки! – махнула рукою Ольга. – Доведеться йти пішки. Аж раптом неподалік з’явився чорний джип… З машини вийшов якийсь чоловік. Ольга глянула на нього і ахнула від побаченого

Ольга була пізньою дитиною. Мама вийшла заміж у 30 років, а батькові було вже за сорок. Особливої любові до батька не було, як після вона зізналася дочці, просто час піджимав, і хотілося сімейного затишку та дитини.

Катерина та Олександр, батьки Ольги, викладали в інституті. Там їх і звела доля. З самого дитинства Ольга бачила культурних батьків, як казала бабуся по материнській лінії:

– Що ж поробиш, інтелігенція!

Все в Ольги було по дзвінку. Їй здавалося, що все в її житті було розписано ще до її народження. У який садок вести, в які гуртки водити, де розвивати, як гартувати, батьки спланували заздалегідь.

Як ви розумієте, її бажання не враховували.

– Ми бажаємо тобі добра і знаємо, як краще, – була улюблена фраза батька.

Від неї вимагали лише відмінних оцінок. Вона не пам’ятала, щоб прийшла додому в порваному одязі або брудна. Часу на таке у неї просто не було.

Вона так заздрила сусідській дівчинці Тані, яка з ганяла велосипедом по двору, лізла на дерево або міряла калюжі.

Стільки радості було в її очах, таке Ользі навіть не снилося. Тому проходячи повз, найчастіше під супроводом мами, вона потайки зітхала, мріючи ось так само гратися, як прості діти.

– Ольго, ці ігри просто нісенітниці! І нічого дружба з такими дітьми тебе не навчить. Це просто втрачений час, – казала їй мама, бачачи її сумні очі.

І Ольга змирилася.

Ользі було десять років, коли не стало батька. Прямо на кафедрі сталося все… Серце…

Доба в лікарні, але, на жаль, батька не стало.

Щоб підтримати маму в таку хвилину до них переїхала на зиму мама Катерини. Тільки з нею Ольга відчула себе дитиною. Потайки від матері бабуся відпускала дівчинку гуляти, хоча потім і отримувала наганяй.

– Дівчинці вчитися треба, у неї школа, музика, гуртки! А збирати бруд у дворі це пусте. Набереться усілякого від дітлахів, потім мені розбиратися.

– А виховувати її отак добре? Життя воно всяке буває. Ти згадай, як ти за книжками сиділа? У тебе було нормальне дитинство, але все одно й вивчилася, та й сім’ю створила. Самій кисло не стає від такого життя за розкладом? – сварилася бабуся.

І як не опиралась мама, але бабуся посилаючись на те, що влітку в селі їй потрібна допомога Ольги по городу, забирала внучку. Ось там було життя! Про таке Ольга раніше й мріяти не могла.

Вона знайшла друзів і подруг, ходила в ліс і на річку, допомагала подружці пасти гусей, чи козу. І гірше від такого спілкування не ставало.

А коли наставала осінь, то починалися сірі будні. Ольга навіть почала вести щоденник, де згадувала про літні пригоди у бабусі в селі, писала про подружку та про хлопчика, з яким вона там познайомилася.

Мама більше заміж не вийшла, робота–будинок, будинок–робота. Ось і все життя.

Свої останні канікули Ольга запам’ятала добре. Їй було шістнадцять. Бабуся вже була слаба, і Ольга потихеньку вчилася господарювати, під її чуйним керівництвом.

– А то вийдеш заміж, а навіть борщу зварити не зможеш! Не годиться це. Навчися, поки я жива…

Незабаром її не стало. Ольга дуже важко переживала втрату, тільки з бабусею вона була сама собою, тільки їй могла довірити свої дівочі таємниці та сумніви, саме в неї могла знайти підтримку та просту щиру любов.

Питання про вступ до інституту було вирішено, мати і слова не дала Ользі сказати, щоб висловити свої бажання:

– Я краще знаю, що тобі треба. У вас у цьому віці вітер у голові гуляє, потім дякую мені ще скажеш!

І Ольга вивчилася в інституті, хоч до кінця і не розуміла, а навіщо вона там.

Ользі було двадцять п’ять, коли мати відкритим текстом заявила, що настав час створювати сім’ю. До цього всі спроби з будь-ким зустрічатися припинялися матір’ю на корені.

– У нас на кафедрі з’явився молодий чоловік, дуже перспективний. З хорошої родини, розумний. Саме такий чоловік тобі й потрібен.

Всередині Ольга кипіла:

– Як за старих часів. З чоловіком познайомимося після весілля!

– А може я не збираюся заміж? Ти в мене спитати не хочеш?

– Тобі вже двадцять п’ять, саме пора. Потім буде пізно. Та й з дитиною не затягуйте. Вік піджимає.

Мати познайомила Ольгу з Марком. Він виявився уважним та дуже вихованим. І дівчина не помітила, як опинилася в ЗАГСі. Кохання не було, просто так треба було…

Молодята залишилися жити з матір’ю. Тепер вона взяла під контроль і зятя. Наступною проблемою, яку вона поставила собі – це народження онука. І постійно відкритим текстом питала про це у доньки:

– Якщо у тебе якісь проблеми, то у мене є хороші спеціалісти. Ходімо й перевіримося.

– А може ти переключишся на щось інше? Ти набридла мене цим питанням! – розізлилася Ольга.

– Як ти з матір’ю розмовляєш?! Чув би тебе батько. Хіба цьому ми вчили тебе стільки років? Ми життя на тебе поклали! – образилася мати.

Ольга гримнула дверима:

– Це просто нестерпно! Навіщо я погодилася на цю авантюру?

Марко виховувався у схожих умовах, тому у нього в житті нічого особливо не змінилося. Просто замість мами ним почала опікуватися теща й дружина. І це його влаштовувало.

А ось у душі Ольги назрівав вулкан. Їй тягарем було і сімейне життя, і мамині вказівки, як будувати життя. Їй хотілося свободи, хотілося змінити все на сто вісімдесят градусів. Уві сні все частіше вона бачила себе то на березі моря, то десь вона стоїть на світанку.

У голові так і звучало слово:

– Свобода!

Їй хотілося побути на самоті. Мати купила путівку до санаторію на березі моря:

– Тобі треба відпочити, відволіктися. Морське повітря піде тобі на користь. Приїдеш і всерйоз займемося твоїм здоров’ям. Тридцять років, а дітей нема. Із цим жартувати не варто.

Ольга промовчала, хоч у душі все й кипіло.

– Хоч три тижні я побуду в тиші, без нотацій та порад, – вирішила вона.

Саме там на березі моря й трапився курортний роман. Олег показав Ользі, що є інше життя. Саме з ним вона відчула себе бажаною. Вона розуміла, що курортні романи нічим не закінчуються, але вона була щасливою саме зараз. І більше поки що ні про що інше вона думати не хотіла.

Три тижні проскочили дуже швидко, Ользі не хотілося їхати.

– Я не знаю, коли мене звідти випустять. А я хочу ЖИТИ, сміятися, я просто хочу бути щасливою! Я ніби прокинулася і зрозуміла, що є інше життя, справжнє. Але що робити зі старою, я не знаю. Там, вдома мати зі своїми принципами, яка не хоче зрозуміти, що я інша. Я не хочу туди повертатись!

– Повір, все буде добре. Ти будеш щаслива. Просто наберися сміливості, і тоді твоє життя зміниться.

Після приїзду додому Ольга зважилася поговорити відверто з чоловіком.

– Марко, так більше продовжуватися не може. Хоч ми разом уже п’ять років, але так і не стали рідними. Не зрослися наші половинки. Я хочу свободи та щастя. Мені погано у цій тиші, вона для мене як болото. Відпусти мене тихо, я маю інший шлях. Я не хочу тобі брехати. Я вперше зрозуміла, що таке любити. Я зрадила тобі… Не виправдовуватимуся. Просто відпусти…

Якщо Марко поставився спокійніше, то мати влаштувала сварку.

– Ти зганьбилася. Що сказав би на це батько? Ти зовсім, чи що?! Одумайся! Повернися до Марка. Де ти знайдеш такого чоловіка?

– Мамо, я їду.

– Куди?

– На орендовану квартиру… Та куди завгодно, тільки б втекти звідси.

Ольга зібрала речі й пішла. Куди йти вона не знала, подруг вона ніколи не мала.

Але незважаючи на ситуацію, Ольга відчувала, як тягар спав з її плечей.

Переночувавши в готелі, Ольга пішла подавати заяву на розлучення.

– Треба розпочати нове життя.

Ольга винайняла невелику квартиру. Мати багато разів намагалася повчати доньку, але вона стояла на своєму.

– Я виросла, і вже не та слухняна дівчинка з кісками, яка покірно зносила все. У мене своє життя, нехай важке, нехай я робитиму помилки, але воно моє. І я сама хочу ним розпоряджатися. Пора тобі зрозуміти, що я виросла. Навіть Марко мене зрозумів, почув. Тільки ти продовжуєш стояти на своєму!

– Або ти повернешся, і ми житимемо як раніше, або ти більше мені не дочка.

– Я не повернусь! Розмова закінчена!

Курортний роман залишився без продовження. Олег мав сім’ю. Але все одно Ольга була йому вдячна, адже завдяки йому вона зважилася на цей крок.

Перший рік був важким. Ольга вчилася жити сама. Але їй подобалося таке життя.

Через рік у відпустку Ольга попрямувала до села. Будинок бабусі стояв пустий і закритий. Раніше з Марком вони туди приїжджали, але йому сільське життя було не до смаку. А Ольгу тягло туди.

– Кілька днів на природі мені піде на користь.

Погода була похмурою. Напередодні пройшов сильний дощ, і ґрунтову дорогу розмило. Машина Ольги застрягла.

– Допомоги чекати нема звідки. Доведеться йти пішки.

Але робити це не довелося, раптом з’явився якийсь чорний джип.

З машинин вийшов якийсь чоловік. Ольга глянула на нього і ахнула від побаченого. Незнайомець був дуже красивий…

– Застрягли? – запитав водій. – У наших краях буває таке. Але ви не турбуйтеся, я вам допоможу.

Через пів години машину вдалося витягнути.

– Дякую вам… Не знаю, як вас звуть?

– Звуть мене – Сергій. А вас?

– Ольга…

– Люба Ольго, подякою ви не відбудетеся! Наберуся-но я зухвальства, і попрошусь хоч вмитися у вас. Адже ви живете у цьому селі?

– Так, звичайно. Мій будинок крайній праворуч прямо на в’їзді. Знайти легко.

Невдовзі Сергій та Ольга вже пили чай на кухні.

– А чому будинок закритий і пустує?

– Тут жила моя бабуся. А зараз я рідко тут буваю. Продавати не хочу, пам’ять про бабусю.

– Так, ви праві. Не можна забувати рідні краї. Я ось теж прямую провідати своїх. Вони трохи далі живуть. А чи не хочете поїхати зі мною? Мені було б дуже приємно. Та й дід був би радий гостям.

І Ольга наважилася.

– Добре. А то мені тут однієї залишатися лячно. Півсела вже роз’їхалося, більшість будинків закриті.

– От і прекрасно.

Дід Петро зустрів їх радісно.

– Які гості! Як я радий. А це твоя дружина? Так?

– Чесно, ще не знаю. Але сподіваюся, – пошепки сказав Сергій дідові.

Наступного дня вони поверталися назад.

– Ольго, якщо ви дозволите, я хотів би продовжити наше знайомство…

– Добре. Я не проти.

– Ви мені запали в душу. Та й дід оцінив мій вибір. А він у мене ще той знавець жіночих душ.

…Сергій та Ольга стали зустрічатися. А вже через три місяці подали заяву в ЗАГС. А через рік у них з’явився малюк, маленький Андрійко.

З матір’ю Ольга так і не помирилася, намагалася, але та так і стояла на своєму:

– Ти зіпсувала своє життя, сама й розбирайся!

Але саме зараз, долаючи різні перепони на своєму шляху, Ольга відчувала себе по справжньому щасливою, а не там у маминому «теплому й затишному гнізді»…

Вам також має сподобатись...

В Олени не стало мами… Ховала вона її разом із маминим другом, Павлом Івановичем. Олені було важко, допомагали тільки подруги, які не залишали її одну. А мамин друг після поминок, на щастя зник, і в домі в Олени не з’являвся… Якось пізно ввечері в квартирі пролунав дзвінок у двері. – Невже цей старий прийшов?! – здивувалась жінка. Олена відкрила двері і не повірила своїм очам

Ніна влаштувалася на роботу покоївкою. Робота їй дуже подобалася. Невдовзі вона взяла до себе працювати сусідську дівчину Наталку. – Наталя дуже старається, – нахвалювала її Ніна. – Одним словом, молодчина дівчина! Через пів року Наталя зробила ремонт у квартирі. Дівчина раділа, що стало чистіше й світліше. Вона купила нові штори й оновила кухонний гарнітур… – А ти знаєш, що у нас тут на роботі дуже цікаві новини? – якось сказала чоловікові Ніна. – Про нашу Наталку, до речі! – І що ж там за новини такі? – Сергій здивовано дивився на дружину, не знаючи, що й думати

Світлана з невісткою Зоєю й онуком Іванком поважно крокували до сільського магазину. Продавчиня Катя глянула на відвідувачів. – Катю, нам масло вершкове треба, є в тебе? – запитала Світлана. – Тільки давай хороше! Мій Ігор пиріжки ох як любить із сиром. А Зоя йому дуже смачно готує. І сир нам свіженький дай, і цукерок отих, дорогих. Синові на кохану дружину грошей не шкода! Вони спакували покупки й пішли. Свекруха з невісткою приготували разом пиріжки з сиром… Прийшов додому Ігор. Чоловік зазирнув під рушник у велику миску з пиріжками, й застиг від несподіванки

Марина їхала своєю машиною додому. У салоні грала музика, але й вона не заспокоювала її, а навпаки, наводила тугу. – Як же ж рано пішов мій Андрійко, – думала Марина про свого покійного чоловіка. – Тридцять один рік, хіба це вік?! Дитину чекали… Але його не стало, і малюка теж нема. Стільки часу минуло, а душа все не на місці… Попереду Марина помітила машину, яка раптом поїхала вбік і зупинилася. – Щось не так, – подумала вона. – Колесо, чи що? Марина теж зупинилася. Вона підійшла до машини, постукала в дверцята і застигла від несподіванки