Павло з нетерпінням чекав на свій День народження, але не заради подарунків чи привітань. Вже вчетверте він сподівався отримати заповітний дзвінок і сподівався, що цього разу він обов’язково його дочекається. Найбажанішою вітальницею могла стати його колишня дружина Олена. Колись він сильно її образив і завдав переживань, а в результаті сам отримав сторицею і нічого не міг з цим вдіяти. Поки дружина була поруч, він сприймав її як щось звичне, а після розлучення щоразу чекав дзвінка в День народження, як найбільшого дива.
– Ну, навіщо тобі ця дівчина? – говорила Павлові мати після знайомства з його нареченою. – Ти перспективний юрист, цікавий чоловік і хороша людина, а вона якась простакувата.
– Загалом ми збираємося разом життя прожити, – мляво говорив Павло.
Відразу після весілля вони стали жити з його матір’ю, і це стало найбільшою помилкою. Марія завжди була невісткою незадоволена і завжди робила їй зауваження.
– Ти погано готуєш, зовсім не привчена до домашнього господарства і, чесно кажучи, я не розумію, що мій син у тобі знайшов, – запросто могла вона висловити в обличчя своїй невістці.
Спочатку Олена переживала і думала, що чоловік заступиться. Потім намагалася ігнорувати такі висловлювання і не звертати на них уваги, тільки свекруха все більше насідала, а Павло не бачив проблем і вважав науку матері правильною. Спочатку він хоча б іноді проти її тиску виступав, потім замовк, а потім став навіть дружину переконувати в правильності слів матері.
– Мама для нас хоче найкращого, – говорив Павло. – Якщо іноді перегинає палицю, то не варто просто звертати на це уваги, і все буде добре.
Не звертати уваги Олена намагалася, але вона не могла прийняти той факт, що свекруха риється в її одязі та речах, розповідає, як треба фарбуватися, стригтися та поводитися з чоловіком. Вона відсторонювалася від такого втручання у своє життя і просила чоловіка про переїзд, тільки він постійно відмовлявся.
– Ми можемо собі це дозволити, тільки я не розумію, навіщо витрачати такі великі гроші? – міркував Павло. – У мами чудова квартира у хорошому районі, нам трьом тут достатньо місця.
– Але мені тут погано, нормальні стосунки вибудовувати з твоєю матір’ю не виходить, та й про власне житло настав час замислюватися, – просила Олена.
Павлові не хотілося про це навіть розмовляти, бо його майже все влаштовувало. Дружина особливих проблем не доставляла, а мама мудрі поради давала, а в її авторитетності сумніватися не доводилося. Щоправда, між ними періодично виникали сварки, але Павло вважав за краще не думати про це, насамперед дбаючи про особистий спокій. Він розраховував на те, що дружина незабаром заспокоїться і залишить ідею з переїздом, а мати вгамується і все якось налагодиться.
– Я так більше не можу, сьогодні твоя мати перевіряла, чи випрасувана постільна білизна і взагалі сказала, що я не можу приваблювати тебе, бо нічого з себе не являю, – плакала Олена. – Павло, давай переїдемо жити в інше місце.
– Та гаразд тобі, спочатку між свекрухою і невісткою завжди бувають сварки, але згодом усе налагодиться, – впевнено говорив Павло.
Скарги дружини починали дратувати його, а слова матері щодо різниці між ними здавались правдою. Все частіше чоловік замислювався про це і ставав на бік матері. Раніше він поспішав додому одразу після роботи, тепер намагався затримуватись. Спочатку Павло не мав навіть думок, щоб проводити час із друзями без дружини, тепер він робив це все частіше. Навіть у вихідні за місто одного разу вирушив із товаришами, залишивши Олену вдома.
– Ти цілий тиждень мене діставала своїми скаргами, я втомився і маю право на відпочинок, – невдоволено сказав він, збираючи речі в рюкзак.
– Ну що, отримала? – зловтішалася свекруха. – Від нормальної дружини чоловік бігати не стане, тож роби висновки.
Олена тихенько плакала у своїй кімнаті і нікому не показувала переживання. Батьки жили в іншому місті, і засмучувати їх не хотілося, з подругами вона не любила пліткувати. Намагалася сама з чоловіком поговорити, тільки він на діалог не йшов і вважав свою поведінку правильною. Так тривало протягом року, а згодом у житті Павла з’явилася інша жінка. Напевно, Олена про це навіть не дізналася б, якби не турбота свекрухи.
– Може тобі варто розлучитися? Мені Марина більше подобається, – випадково почула вона розмову чоловіка та свекрухи на кухні.
– Я не впевнений, що це серйозно, – важко зітхнув Павло. – Сам заплутався.
– Мені твоя Олена ніколи не подобалася і якщо інша дівчина дійсно краща, значить, і думати нема про що, – впевнено говорила Марія.
– Мама має рацію, – вийшла з-за дверей Олена. – Не треба сумніватися, щастя вам та кохання.
Ніхто не зупиняв Олену, доки вона збирала речі. Вона намагалася зробити це швидко, намагаючись не розплакатися та зберегти обличчя.
– Може воно і на краще, що все так вийшло, – сказала їй майже колишня свекруха в коридорі. – Ти почула нашу розмову, все зрозуміла, тепер ви розлучитеся, і кожен отримає право на особисте щастя.
– Нехай нова невістка буде кращою за мене, – сказала на прощання Олена. – Валізу перевіряти будете, щоб я нічого цінного із собою не взяла?
– Гаразд вже, йди з Богом, – посміхнулася Марія.
Павло навіть з кімнати тоді не вийшов, і тільки після звуку дверей, що зачинилися, якось спокійно зітхнув. Він почував себе остаточно вільним і мав бажання розпочати нове життя. Тільки Марина виявилася панночкою непростою. Вона потребувала постійної уваги, розраховувала на дорогі подарунки та потенційній свекрусі до рота не дивилася. Тепер вона встановлювала свої закони, і Марії доводилося притихнути. Така ситуація тривала кілька місяців, а потім Марина пішла, прихопивши усі подарунки, одержані за цей час.
– Я не збираюся витрачати своє життя на вас, і знайду кращий варіант, ніж мамин синок і така свекруха, – невдоволено сказала вона на прощання. – Взагалі не розумію, як твоя колишня дружина так жила? Думаю, вона свята або відверто не розумна, тільки я не така.
Марина пішла, Павло все частіше колишню дружину згадував, Марія мовчала. Через місяць чоловік навіть набрав номер Олени для розмови.
– Я тут подумав, може ми поквапилися, обидва були неправі і нашим стосункам треба дати ще один шанс? – несміливо цікавився Павло.
– Вибач, але в мене інші плани, – посміхнулася Олена.
– У тебе хтось є? – цікавився Павло.
– Це не твоя справа, і взагалі, невже твоя мати дозволила мені зателефонувати? – єхидно додала Олена.
– А ти змінилася, раніше м’якша і спокійніша була, – важко зітхав Павло.
– Вчителі гарні були, – жінка давала зрозуміти, що розмова закінчена.
Спочатку Олені справді було погано, але потім вона знайшла порятунок у роботі та спілкуванні з друзями. Вона точно знала, що ніколи не повернеться до колишнього чоловіка. Зате він тепер постійно дзвонив і нагадував про своє існування, чим дратував Олену.
– Я можу сподіватися, що ти мене колись вибачиш? – Запитав він під час чергового дзвінка.
– Я поки що сама не знаю, – відповіла вона. – Але в будь-якому випадку, твоя мама тоді сказала, що так буде краще і мені здається вона має рацію.
– Давай так, – пропонував Павло. – Якщо ти одного дня подзвониш, щоб привітати мене з Днем народження, і тоді я все зроблю, щоб повернути наші стосунки та змінити твою думку.
– Якщо тобі так хочеться, нехай буде так, – погоджувалась Олена лише заради якнайшвидшого завершення розмови.
За минулий час Павло якось потьмянів і став скнарою, його дошкуляла мати і не ладналися справи на роботі. Він з нетерпінням чекав на черговий День народження і дав собі слово все виправити у разі дзвінка Олени. Але в заповітний день телефонували і писали навіть найдальші знайомі та колеги, але тільки не вона. Павло навіть сам вирішив набрати її через пару днів, вигадавши привід, тільки телефон мовчав, Олена заблокувала його номер.
– Досить так поводитися, – бурчала Марія. – Вже стільки часу минуло, знайди собі нормальну жінку і живи далі.
– Мені достатньо твоїх порад, – сердився Павло. – Це ти мені життя зруйнувала, тепер не смій щось говорити
Марія на сина ображалася і себе винною не вважала. Вона ж просто дбала про нього і нічого зайвого не робила, а в результаті таку подяку отримала. Павло працював, іноді траплялися короткострокові романи, але він почував себе глибоко нещасним і самотнім, сподіваючись дочекатися дзвінка наступного року. Олена дзвонити не збиралася, у неї вже було інше життя, вона стала дружиною, скоро планувала стати мамою, колишньому чоловікові та свекрусі в її новому житті місця не було.
