Життєві історії

Олена святкувала ювілей. Вона запросила колег по роботі в кафе. Олена сама склала меню, продумала, як прикрасити залу. Настав день народження. Іменинниця сходила в салон краси, вбралася у нову сукню, приїхала в кафе і сіла у центрі столу. До приходу гостей залишалося пару хвилин. Минуло десять хвилин, п’ятнадцять, пів години. На порозі кафе ніхто так не з’являвся. Олена вже не знала, що й думати

Олена керувала відділом однієї з філій великої компанії.

Співробітники її недолюблювали. Фахівцем вона була хорошим, а ось людиною – не дуже.

Свою думку не піддавала сумніву, авторитет вважала незаперечним.

Можливо тому, що до сорока років була незаміжня і дітей не мала.

Багато разів, коли розмова заходила на сімейні теми, вона гордо заявляла:

-Я живу одна і абсолютно щаслива! Чоловіки за мною бігали, але я жодного гідного я не зустріла. А щоб жили всякі за мій рахунок я не хочу!

З головою вистачає сестер і племінників, які так і намагаються скористатися моїми можливостями.

Тож ніякої сім’ї мені не треба! Все одно подяки не дочекаєшся.

Співробітники слухали начальницю, переглядалися потайки, і старанно вдавали, що повністю з нею згодні.

У відділі працювала ще одна цікава жіночка – Валя. Молоденька, весела, безвідмовна, привітна і дуже добра.

Коли вона заходила в офіс, здавалося, що сонечко визирнуло з-за хмарки і миттєво зігріло всіх присутніх.

Усіх, крім Олени. Вона постійно чіплялася до неї, ніби відчувала в ній суперницю.

Останнім часом Валя часто сумувала, відповідала невпопад і нишком витирала сльозинки, що набігли.

Ніхто не наважувався запитати прямо, що з нею відбувається.

А потім і запитувати стало нічого – у худенької Валі округлився животик! Ясно – дівчина вагітна!

А оскільки всі знали, що вона незаміжня і живе одна, причина сліз прояснилася – чоловік, мабуть, її залишив.

Першою, хто висловився щодо вагітності Валі, стала Олена.

Вона зупинилася в центрі офісу, прийняла гордовитий вигляд і голосно, щоб усі чули, заявила:

-Ти вагітна?! Наскільки я знаю, чоловіка в тебе немає! Сподіваюся, ти знаєш від кого дитина? Ні, я здогадувалася, що ти нерозумна, але щоб настільки! Не розумію, як ти взагалі до нас потрапила. Сором який!

Олена розвернулася і, цокаючи підборами, вийшла з офісу. Співробітники, застигли від здивування, а по обличчі Валі самі по собі ішли сльози.

Через десять днів Олена святкувала ювілей. Запросила колег по роботі в кафе – все-таки сорок п’ять років.

Родичів вона вирішила не кликати – менше витрат, та й не хотілося їй. Раптом ще якось її осоромлять?

До підготовки свята Олена підійшла дуже відповідально. Сама склала меню, контролювала приготування страв, продумала, як прикрасити залу.

Навіть свічки купила сама. Так їй хотілося всіх здивувати, а заразом і показати – ось, мовляв, яка я крута!

Настав день народження. Іменинниця сходила в салон краси, вбралася у нову, стильну сукню, і через годину до призначеного часу приїхала проконтролювати сервірування святкового столу.

Все подивилася, все перевірила і сіла у центрі столу. До приходу гостей залишалося десять хвилин.

-Напевно, прийдуть всі разом, – подумала вона, впевнена, що може легко прорахувати поведінку всіх десяти запрошених.

Минуло десять хвилин, п’ятнадцять, пів години. На порозі кафе ніхто не з’являвся.

Олена вже не знала, що й думати.

-Може, час переплутали? От же ж! – промайнуло в голові Олени.

Звідки їй було знати, що колеги по роботі, кожен окремо, не домовляючись, вирішили не йти на ювілей начальниці після її слів на адресу Валі. І кожен сподівався, що його відсутності ніхто не помітить.

…А Олена продовжувала чекати. Минуло майже дві години. Вона зателефонувала всім гостям – слухавку ніхто не брав.

-Та що ж це таке? – думала жінка.

Раптом двері відчинилися і в зал увійшов гість, якого Олена не запрошувала і ніяк не очікувала побачити.

Її начальнику хтось сказав, що Олена святкує ювілей зі співробітниками, і він вирішив зробити їй сюрприз.

Отож і прийшов привітати її від імені компанії.

-Не зрозумів, а де всі? – здивовано запитав начальник, побачивши, що до сервірованого столу ніхто не навіть не доторкнувся.

-Не знаю. Вони не прийшли. Мабуть, щось трапилося, – ледь підбираючи слова, відповіла іменинниця.

-Оце так… Мабуть, сталося… І вже давно… Ну що ж, вітаю з ювілеєм.

Директор поклав на стіл витончено запакований подарунок, простяг Олені квіти і обернувся, щоб піти.

-Зачекайте, – зупинила його жінка. – Залиштеся, будь ласка. Хоча б ви…

-На роль “хоча б” я не дуже підходжу, – посміхнувся єдиний гість і вийшов із зали.

Директор подзвонив Олені дуже рано, ще до початку робочого дня.

-Сподіваюся, ви не збираєтесь з’ясовувати стосунки зі співробітниками? Думаю, вам краще залишитися вдома. Готується наказ про ваше переведення в іншу філію…

-Чому?

-Ви ще запитуєте?…

Олена мовчки поклала слухавку…

Вам також має сподобатись...

Ганна замісила тісто на пироги, коли з магазину повернувся її чоловік Василь. – Ну де ти так довго ходиш? – гукнула вона. Василь зайшов на кухню і мовчки сів за стіл. – Ау, я до тебе говорю! – повторила Ганна, як раптом побачила, що чоловік дуже схвильований. – Що сталося? – Ганно, я був біля магазину і почув, як люди між собою дещо обговорювали, – тихо сказав Василь. – Ти про що? – здивувалася жінка. – Обговорювали Тетяну, нашу невістку, – додав Василь і все розповів дружині. Ганна вислухала чоловіка і застигла від почутого

Ірина повернулася з роботи пізно. Вона роззулася, взяла важкі пакети з продуктами і зайшла на кухню. – О, Господи! – ахнула жінка. – Ти чого тут сидиш сам? Її чоловік Олег сидів на кухні сам у темряві… – А де наші дівчатка? – здивовано запитала Ірина про дочок. – Пізно ж уже! – Ірино, ти тільки не хвилюйся, – почав Олег. – Тут у нас сталося дещо. Навіть не знаю, як тобі розповісти. Я сам відійти ось ніяк не можу… – Боже, та що ж там таке, Олежику?! – здивувалась Ірина. Вона не розуміла, що відбувається

Ліза з батьком цілий день поралися в квартирі. Вони вирішили зробити генеральне прибирання. А як же ж?! Сьогодні у Лізи був день народження. Мали прийти гості. – Тату, ти вже на олівʼє овочі почистив, – зайшла на кухню Ліза. – Так, доню, все майже готово! Діставай качечку з духовки і будемо вже перевдягатися. Раптом пролунав дзвінок у двері. – Хм, щось рано для гостей, – пробурмотіла Ліза й пішла в коридор. Вона відкрила двері й оторопіла від побаченого

– Мамо, я в тебе тиждень поживу? – На порозі квартири Олени Борисівни стояла її дочка Оля. – В сенсі поживеш? А як же Вадим? – здивувалася мама. – Я від нього пішла. Не можу більше! – пояснила Оля. – Що означає не можеш? Він – твій чоловік! – не витримала Олена Борисівна. – Ще той чоловік! – тихо промовила Оля. – Так пустиш чи ні? Але Ольга навіть уявити не могла, що скаже їй мама