Життєві історії

Олена святкувала ювілей. Вона запросила колег по роботі в кафе. Олена сама склала меню, продумала, як прикрасити залу. Настав день народження. Іменинниця сходила в салон краси, вбралася у нову сукню, приїхала в кафе і сіла у центрі столу. До приходу гостей залишалося пару хвилин. Минуло десять хвилин, п’ятнадцять, пів години. На порозі кафе ніхто так не з’являвся. Олена вже не знала, що й думати

Олена керувала відділом однієї з філій великої компанії.

Співробітники її недолюблювали. Фахівцем вона була хорошим, а ось людиною – не дуже.

Свою думку не піддавала сумніву, авторитет вважала незаперечним.

Можливо тому, що до сорока років була незаміжня і дітей не мала.

Багато разів, коли розмова заходила на сімейні теми, вона гордо заявляла:

-Я живу одна і абсолютно щаслива! Чоловіки за мною бігали, але я жодного гідного я не зустріла. А щоб жили всякі за мій рахунок я не хочу!

З головою вистачає сестер і племінників, які так і намагаються скористатися моїми можливостями.

Тож ніякої сім’ї мені не треба! Все одно подяки не дочекаєшся.

Співробітники слухали начальницю, переглядалися потайки, і старанно вдавали, що повністю з нею згодні.

У відділі працювала ще одна цікава жіночка – Валя. Молоденька, весела, безвідмовна, привітна і дуже добра.

Коли вона заходила в офіс, здавалося, що сонечко визирнуло з-за хмарки і миттєво зігріло всіх присутніх.

Усіх, крім Олени. Вона постійно чіплялася до неї, ніби відчувала в ній суперницю.

Останнім часом Валя часто сумувала, відповідала невпопад і нишком витирала сльозинки, що набігли.

Ніхто не наважувався запитати прямо, що з нею відбувається.

А потім і запитувати стало нічого – у худенької Валі округлився животик! Ясно – дівчина вагітна!

А оскільки всі знали, що вона незаміжня і живе одна, причина сліз прояснилася – чоловік, мабуть, її залишив.

Першою, хто висловився щодо вагітності Валі, стала Олена.

Вона зупинилася в центрі офісу, прийняла гордовитий вигляд і голосно, щоб усі чули, заявила:

-Ти вагітна?! Наскільки я знаю, чоловіка в тебе немає! Сподіваюся, ти знаєш від кого дитина? Ні, я здогадувалася, що ти нерозумна, але щоб настільки! Не розумію, як ти взагалі до нас потрапила. Сором який!

Олена розвернулася і, цокаючи підборами, вийшла з офісу. Співробітники, застигли від здивування, а по обличчі Валі самі по собі ішли сльози.

Через десять днів Олена святкувала ювілей. Запросила колег по роботі в кафе – все-таки сорок п’ять років.

Родичів вона вирішила не кликати – менше витрат, та й не хотілося їй. Раптом ще якось її осоромлять?

До підготовки свята Олена підійшла дуже відповідально. Сама склала меню, контролювала приготування страв, продумала, як прикрасити залу.

Навіть свічки купила сама. Так їй хотілося всіх здивувати, а заразом і показати – ось, мовляв, яка я крута!

Настав день народження. Іменинниця сходила в салон краси, вбралася у нову, стильну сукню, і через годину до призначеного часу приїхала проконтролювати сервірування святкового столу.

Все подивилася, все перевірила і сіла у центрі столу. До приходу гостей залишалося десять хвилин.

-Напевно, прийдуть всі разом, – подумала вона, впевнена, що може легко прорахувати поведінку всіх десяти запрошених.

Минуло десять хвилин, п’ятнадцять, пів години. На порозі кафе ніхто не з’являвся.

Олена вже не знала, що й думати.

-Може, час переплутали? От же ж! – промайнуло в голові Олени.

Звідки їй було знати, що колеги по роботі, кожен окремо, не домовляючись, вирішили не йти на ювілей начальниці після її слів на адресу Валі. І кожен сподівався, що його відсутності ніхто не помітить.

…А Олена продовжувала чекати. Минуло майже дві години. Вона зателефонувала всім гостям – слухавку ніхто не брав.

-Та що ж це таке? – думала жінка.

Раптом двері відчинилися і в зал увійшов гість, якого Олена не запрошувала і ніяк не очікувала побачити.

Її начальнику хтось сказав, що Олена святкує ювілей зі співробітниками, і він вирішив зробити їй сюрприз.

Отож і прийшов привітати її від імені компанії.

-Не зрозумів, а де всі? – здивовано запитав начальник, побачивши, що до сервірованого столу ніхто не навіть не доторкнувся.

-Не знаю. Вони не прийшли. Мабуть, щось трапилося, – ледь підбираючи слова, відповіла іменинниця.

-Оце так… Мабуть, сталося… І вже давно… Ну що ж, вітаю з ювілеєм.

Директор поклав на стіл витончено запакований подарунок, простяг Олені квіти і обернувся, щоб піти.

-Зачекайте, – зупинила його жінка. – Залиштеся, будь ласка. Хоча б ви…

-На роль “хоча б” я не дуже підходжу, – посміхнувся єдиний гість і вийшов із зали.

Директор подзвонив Олені дуже рано, ще до початку робочого дня.

-Сподіваюся, ви не збираєтесь з’ясовувати стосунки зі співробітниками? Думаю, вам краще залишитися вдома. Готується наказ про ваше переведення в іншу філію…

-Чому?

-Ви ще запитуєте?…

Олена мовчки поклала слухавку…

Вам також має сподобатись...

Валентина розставила тарілки на святковому столі, постійно поглядаючи на годинник. А якже ж?! Сьогодні у них з чоловіком річниця весілля. Через півгодини мали прийти родичі чоловіка. – Миколо, ти не бачив мою парадну скатертину? Ту, з вишивкою, – гукнула Валентина до чоловіка. – Подивися в нижній шухляді комода, – озвався Микола. Валентина тільки-но відкрила шухляду, як у двері подзвонили. Жінка кинула погляд на годинник – до приходу родичів залишалася ще година. – Хто б це міг бути? – подумала вона і пішла відкривати. Валентина відкрила вхідні двері і застигла від побаченої картини

Максим з Аліною сиділи у ресторані за столиком із келихами елітного ігристого. – Максиме, ти казав що в тебе буде велика премія, – сказала коханому Аліна. – Я вже вибрала сережки і думала що на вашому корпоративі буду в них! І де вони, ну-у-у Макси-и-ме? Максим і сам не знав, чому йому так зменшили премію. Він просто поклав свою руку на руку коханої. Але на обличчі Аліни з’явилася образа. – Ну ось, ти мене вже обманув, – заявила вона. Тут раптом усі загомоніли і обернулися до входу. Максим теж озирнувся, і одразу все зрозумів

Люда повернулася з роботи у дивному настрої. Вона поставила грітися чайник, переодяглася, і дістала покупки. Жінка відкрила шафу для одягу, щоб покласти туди нові футболки, і посміхнулася. У шафі висів новий спортивний костюм, чоловічий джемпер, а ось тепер ще й футболки додалися… Несподівано у двері подзвонили. – Напевно Оля, сусідка з першого поверху, – подумала Люда. До Люди мало хто ще заходив, а Ольга побалакати любила. Або коли бувало з чоловіком посвариться – приходила поплакатися. Люда відкрила двері. Точно – Ольга! – Людо, виручай! – одразу вигукнула сусідка. – Що таке? – Люда застигла, не розуміючи, що відбувається

Марина з Сергієм вечеряли на кухні. Раптом, на телефон жінки, пролунав дзвінок телефону. – О-о, твоя мама дзвонить, – здивувалася Марина, глянувши на екран телефону. – Дивно… Зазвичай вона мені дзвонить, а не тобі, – сказав Сергій. Марина підняла слухавку, і вийшла у іншу кімнату порозмовляти. Повернулася вона за декілька хвилин. – Кохана, щось сталося? На тобі обличчя нема! – здивувався Сергій, придивившись до дружини. – Сергію, ти не повіриш, що сказала твоя мама! – тихо додала Марина, важко зітхнула і передала слова свекрухи чоловіку. Сергій вислухав дружину і застиг від почутого