Життєві історії

Олена святкувала ювілей. Вона запросила колег по роботі в кафе. Олена сама склала меню, продумала, як прикрасити залу. Настав день народження. Іменинниця сходила в салон краси, вбралася у нову сукню, приїхала в кафе і сіла у центрі столу. До приходу гостей залишалося пару хвилин. Минуло десять хвилин, п’ятнадцять, пів години. На порозі кафе ніхто так не з’являвся. Олена вже не знала, що й думати

Олена керувала відділом однієї з філій великої компанії.

Співробітники її недолюблювали. Фахівцем вона була хорошим, а ось людиною – не дуже.

Свою думку не піддавала сумніву, авторитет вважала незаперечним.

Можливо тому, що до сорока років була незаміжня і дітей не мала.

Багато разів, коли розмова заходила на сімейні теми, вона гордо заявляла:

-Я живу одна і абсолютно щаслива! Чоловіки за мною бігали, але я жодного гідного я не зустріла. А щоб жили всякі за мій рахунок я не хочу!

З головою вистачає сестер і племінників, які так і намагаються скористатися моїми можливостями.

Тож ніякої сім’ї мені не треба! Все одно подяки не дочекаєшся.

Співробітники слухали начальницю, переглядалися потайки, і старанно вдавали, що повністю з нею згодні.

У відділі працювала ще одна цікава жіночка – Валя. Молоденька, весела, безвідмовна, привітна і дуже добра.

Коли вона заходила в офіс, здавалося, що сонечко визирнуло з-за хмарки і миттєво зігріло всіх присутніх.

Усіх, крім Олени. Вона постійно чіплялася до неї, ніби відчувала в ній суперницю.

Останнім часом Валя часто сумувала, відповідала невпопад і нишком витирала сльозинки, що набігли.

Ніхто не наважувався запитати прямо, що з нею відбувається.

А потім і запитувати стало нічого – у худенької Валі округлився животик! Ясно – дівчина вагітна!

А оскільки всі знали, що вона незаміжня і живе одна, причина сліз прояснилася – чоловік, мабуть, її залишив.

Першою, хто висловився щодо вагітності Валі, стала Олена.

Вона зупинилася в центрі офісу, прийняла гордовитий вигляд і голосно, щоб усі чули, заявила:

-Ти вагітна?! Наскільки я знаю, чоловіка в тебе немає! Сподіваюся, ти знаєш від кого дитина? Ні, я здогадувалася, що ти нерозумна, але щоб настільки! Не розумію, як ти взагалі до нас потрапила. Сором який!

Олена розвернулася і, цокаючи підборами, вийшла з офісу. Співробітники, застигли від здивування, а по обличчі Валі самі по собі ішли сльози.

Через десять днів Олена святкувала ювілей. Запросила колег по роботі в кафе – все-таки сорок п’ять років.

Родичів вона вирішила не кликати – менше витрат, та й не хотілося їй. Раптом ще якось її осоромлять?

До підготовки свята Олена підійшла дуже відповідально. Сама склала меню, контролювала приготування страв, продумала, як прикрасити залу.

Навіть свічки купила сама. Так їй хотілося всіх здивувати, а заразом і показати – ось, мовляв, яка я крута!

Настав день народження. Іменинниця сходила в салон краси, вбралася у нову, стильну сукню, і через годину до призначеного часу приїхала проконтролювати сервірування святкового столу.

Все подивилася, все перевірила і сіла у центрі столу. До приходу гостей залишалося десять хвилин.

-Напевно, прийдуть всі разом, – подумала вона, впевнена, що може легко прорахувати поведінку всіх десяти запрошених.

Минуло десять хвилин, п’ятнадцять, пів години. На порозі кафе ніхто не з’являвся.

Олена вже не знала, що й думати.

-Може, час переплутали? От же ж! – промайнуло в голові Олени.

Звідки їй було знати, що колеги по роботі, кожен окремо, не домовляючись, вирішили не йти на ювілей начальниці після її слів на адресу Валі. І кожен сподівався, що його відсутності ніхто не помітить.

…А Олена продовжувала чекати. Минуло майже дві години. Вона зателефонувала всім гостям – слухавку ніхто не брав.

-Та що ж це таке? – думала жінка.

Раптом двері відчинилися і в зал увійшов гість, якого Олена не запрошувала і ніяк не очікувала побачити.

Її начальнику хтось сказав, що Олена святкує ювілей зі співробітниками, і він вирішив зробити їй сюрприз.

Отож і прийшов привітати її від імені компанії.

-Не зрозумів, а де всі? – здивовано запитав начальник, побачивши, що до сервірованого столу ніхто не навіть не доторкнувся.

-Не знаю. Вони не прийшли. Мабуть, щось трапилося, – ледь підбираючи слова, відповіла іменинниця.

-Оце так… Мабуть, сталося… І вже давно… Ну що ж, вітаю з ювілеєм.

Директор поклав на стіл витончено запакований подарунок, простяг Олені квіти і обернувся, щоб піти.

-Зачекайте, – зупинила його жінка. – Залиштеся, будь ласка. Хоча б ви…

-На роль “хоча б” я не дуже підходжу, – посміхнувся єдиний гість і вийшов із зали.

Директор подзвонив Олені дуже рано, ще до початку робочого дня.

-Сподіваюся, ви не збираєтесь з’ясовувати стосунки зі співробітниками? Думаю, вам краще залишитися вдома. Готується наказ про ваше переведення в іншу філію…

-Чому?

-Ви ще запитуєте?…

Олена мовчки поклала слухавку…

Вам також має сподобатись...

Євген помив руки й сів за стіл. Тарілка борщу вже стояла перед ним. Його дружина Ірина збирала внукам продукти в пакет. Наївшись, Євген подався в кімнату. Ірина залишилася на кухні сама… Раптом з кімнати пролунав дзвінок її телефону. – Євгене, ти не чуєш, чи що?! – гукнула Ірина чоловіка. – Візьми там мій телефон! Дзвінки припинилися і… Почувся стривожений голос Євгена. Поспіхом витерши руки рушником, Ірина кинулася в кімнату. – Євгене, що там таке сталося?! – ахнула жінка. Чоловік дивився на неї й мовчки стояв із телефоном в руках. Ірина не розуміла, що відбувається

Галина сиділа вдома, в’язала шкарпетки. Раптом хтось постукав у вікно. –  Хто б це міг бути? – подумала жінка. Галина визирнула, на вулиці стоїть зовсім молоденька дівчина. – Чия ж це? – не впізнала дівчинку Галина. Вийшла надвір. – Ти до кого? – запитала вона у гості. – Тітка Галина тут живе? – запитала дівчина. – Так, це я. А ти з якого питання? – запитала Галя. – Я ваша внучка! – тихо промовила дівчина. – Як внучка? У мене немає дітей! – Галина здивовано дивилася на дівчину, нічого не розуміючи

Вероніка чистила картоплю на борщ, як раптом пролунав телефонний дзвінок. Номер був невідомий. – Алло, Вероніка! – почула вона в слухавці жіночий голос. – Це Ольга, дружина вашого колишнього чоловіка! – Що вам треба? – сухо запитала Вероніка. – Як вам не соромно? – заявила Ольга. – Ви про що? – не зрозуміла Вероніка. – Ви що, чоловіка завели собі? Тільки розвелася, і вже іншого знайшла! – пояснила Ольга. – А вам яке діло? – здивувалася вона. – А я вам поясню, яке діло, – не витримала Оля, і все їй розповіла. Вероніка вислухала її, і аж застигла з телефоном у руках від почутого

Аліна стояла в черзі на огляд і хвилюючись переступала з ноги на ногу. Раптом до дівчини підійшла жіночка у білому халаті. – Ідемо зі мною, розмова є, – вона взяла Аліну за руку і відвела подалі від інших людей. – Що ви хотіли? – нерішуче запитала дівчина. – Мене звати Вікторія Федорівна! У мене до тебе є одна пропозиція, а ти за це мені допоможеш, згодна? – несподівано запитала жінка. – Ви про що? – здивувалася Аліна. Вікторія Федорівна все розповіла їй. Аліна вислухала її і застигла від почутого