– Олено, які новини? Микола на зв’язок вийшов? – у дверях стояла захекана і дуже стурбована Ганна Павлівна, свекруха Олени.
– Досі тиша, вже не знаю, що думати. Повернеться – я йому влаштую! – сердито сказала жінка.
– Не гарячкуй, Оленко. Ти ж знаєш Миколу. Його взагалі на рибалку із друзями не можна відпускати! Згубна справа. Навіщо ти його відпустила, скажи мені?
– Ваш Микола не може себе в руках тримати, а винна я? Я в няньки, Ганно Павлівно, не наймалася. У вашого сина мати є, яка мала стежити за ним і виховувати правильно, щоб риболовля не перетворювалася на звичайну гулянку! – не витримала Олена.
…Три дні тому друзі Миколи покликали поїхати на природу. Вудки, шашлик, намет – все як годиться. Микола більше місяця натякав дружині, що «йому дуже потрібен відпочинок», але Олена і чути не хотіла.
Кожна поїздка чоловіка перетворювалася на справжнє випробування на міцність для всієї родини: то Микола приїде без бумажника, то Олені дзвонять із швидко, бо чоловіка доставили в палату, то евакуатор викликали, вартістю, як одна зарплата, щоб із болота витягли машину та відвезти до міста. Тому з кожною згадкою про рибалку Олені ставало не по собі…
Але жінка, після довгих умовлянь, нарешті здалася.
– Та їдь ти вже на свою рибалку! Миколо, тільки пообіцяй, прошу , що без пригод цього разу!
– Оленко, обіцяю! – усміхнувся чоловік і пішов збирати снасті по квартирі.
Тепер Олена та Ганна Павлівна сиділи на дивані. У квартирі була повна, гнітюча тиша. Навіть настінний годинник почав цокати тихо-тихо.
Ганна Павлівна накапала в стакан крапель і важко зітхнула.
– Обіцяв він мені! – тишу порушив грубий голос Олени.
– Господи, хоч би все нормально було, – прошепотіла Ганна Павлівна.
Жінки знову замовкли і продовжили чекати. Вони обдзвонили всіх друзів та знайомих, щоб дізнатися хоч якусь інформацію. Дружини Вадима та Ігоря – друзів Миколи – теж у розпачі чекали хоч якихось новин.
– Не можна. Не можна було цю трійцю відпускати! Наступного разу проситиметься – розлучення! – вигукнули дружини друзів в один голос.
Чоловіки перестали виходити на зв’язок за дві години після прибуття на місце. Микола відразу сказав, що їм довелося сильно з’їхати з дороги і попрямувати на якусь галявину біля річки, де було «рибне місце». Зв’язок вже тоді погано працював і дзвінок постійно переривався.
То був останній раз, коли Микола був у мережі. І все, відтоді ні дзвінка, ні смски, ні будь-яких інших новин. Знаючи чоловіка, Олена готувалася до найгіршого.
– Оленко, давай подзвонимо у відділок, прошу! Їх треба шукати. З ними щось сталося, я відчуваю це! – просила Ганна Павлівна.
– Увечері, мамо, увечері. Почекаємо до заходу сонця і якщо не подзвонять, то піднімемо шум, – максимально рівним голосом сказала Олена. – Та й де їх шукати? Вони, напевно, знову невідомо куди поїхали в пошуках своєї риби.
Вона не хотіла хвилювати стареньку свекруху, яка й так намаялася за все життя від сина. Зізнатися чесно, Олена і сама не знала, як краще вчинити. Багато разів вона світ навиворіт вивертала, щоб знайти чоловіка, а в результаті він повертався. А червоніла потім сама Олена перед дільничним, сусідами, друзями.
У двері пролунав дзвінок. Анна Павлівна та Олена переглянулися, не вірячи своїм вухам. Олена відразу зіскочила і побігла відчиняти двері, не спитавши, хто прийшов. Відкрила, вона зробила крок назад і вигляд її одразу ж змінився: брови насупилися, а руки вперлися в боки.
– Хто там, Оленко? – вибігла до дверей Ганна Павлівна, але через секунду точно перейняла образ невістки. – Боже. Дивись, кого принесло попутним вітром!
На порозі стояв Микола з ніг до голови брудний. Точніше, чоловік вдавав, що стояв. Він сперся боком об одвірок і не розумно посміхався.
– Тримай, – Микола простяг дружині чорний пакет для сміття.
– По смітниках вже нишпоришся?!
– Це … риба, – процідив Микола, важко вимовляючи кожну букву. – Багато риби!
– Миколо, заходь же в будинок швидше. Сором який. На весь під’їзд і в такому вигляді! – Ганна Павлівна почала тягнути за руку сина, затягуючи всередину. – Олено, ну допоможи ж, всі сусіди сміятися будуть!
Олена зі свекрухою ледве дотягли дорослого чоловіка до ванни. Невістка відправила свекруху випити свої краплі, а сама почала відмивати чоловіка, сварячи на чому світ стоїть.
– Ти мене зведеш! Ось побачиш. Обіцянки він дає! – прошипіла Олена і полила з душової лійки на голову чоловіка прохолодною водою. Єдине, що завжди її заспокоювало, так це те, що всі ці поїздки чоловіка відбуваються не частіше одного разу на пару років. Та й сам Микола, навіть перебуваючи в добряче «веселому» стані, не хитався і не тинявся, а тихенько дозволяв себе привести в порядок і лягав спати до повного відновлення.
«Слава богу, що ти тихий. А то Вадим тільки що, так одразу свариться на всіх», – розмірковувала Олена, укладаючи чоловіка. спати.
Повернувшись на кухню, жінка кинула важкий погляд на чорний пакет. Цікавість узяла гору і вона вирішила подивитися, що Микола в ньому притяг.
– Невже улов приніс? – підбадьорившись, спитала Ганна Павлівна.
– Зараз подивимось, – сказала Олена, і відкрила пакунок. Вона тут же розсміялася: – Ні, ну ви подивіться, мамо. Це ж треба так!
Ганна Павлівна підійшла і зазирнула в пакет, а потім теж голосно засміялася. У пакеті лежав ще місцями заморожений хек за магазину .
– Треба йому книжку з прісноводної риби подарувати, – продовжувала сміятися Ганна Павлівна.
– Ех, я б його цією книжкою… – Олена вирішила не продовжувати фразу, але від ситуації, що чоловік приніс після дводенного зникнення морську рибу, лоскотало десь у животі. – І що мені з цим уловом робити? У мене місця стільки у морозилці немає!
– Давай я трохи заберу, не дарма ж у такому вигляді соромився. Десь він її купив, – сказала свекруха.
– Звісно, хоч усе забирайте.
– Ні-ні, все мені не треба, я півроку її їстиму.
– Я ж не люблю хек, адже знає, – сказала Олена.
І тут їй на думку спала геніальна ідея…
…Микола не вставав з ліжка майже дві доби. З їжі міг тільки вживати бульйон та айран. Коли чоловік прийшов в себе і зрозумів, що готовий поїсти нормальну їжу, то попросив дружину щось йому приготувати. На подив Миколи, який очікував, що дружина буде сварити чоловіка за чергову витівку, вечеря вже була готова і чекала в гарячому вигляді на столі.
– Оленко, ти в мене просто золото! – поцілував дружину в щоку Микола і сів за стіл.
Раптом, запах збентежив чоловіка.
– Це що, риба?
– Ага, твій улов.
– Який улов? – Микола здивовано дивився на дружину.
– Що не пам’ятаєш, яку рибу наловив для сім’ї?
– Олено, це ж хек! Думала я хека не впізнаю?
– Яку наловив, таку і приготувала, – сказала Олена, зняла фартух і почепила на гачок біля раковини. – Ах так, у морозилці ще п’ять кілограмів цього добра. Спеціально тобі залишила.
– Скільки? – Микола витріщився на дружину.
– Скільки приніс, стільки й є. Скажи дякую своїй матері, що рибин шість ще додому забрала собі, – Олена зупинилася біля дверей. – А ще, поки ти всю рибу не доїси, я тобі нічого іншого готувати не буду.
– Жартуєш чи що? Я тиждень її їстиму. Ти мене на той світ вирішила відправити?
– Які тут жарти. Знатимеш, як нам з матір’ю нерви псувати, – спокійно сказала Олена і вийшла з кухні.
…Через тиждень Микола пішов у гараж до Вадима та Ігоря, попередньо вдома пообіцявши, що швидко повернеться.
– Щось ти, брате, якийсь сумний. Може чарочку?
– Дайте щось поїсти, прошу, – Микола сів на маленьку табуретку і став жадібно черпати ложкою вже розм’яклий холодець. А потім продовжив: – Не будеш тут сумувати. Відпустка моя закінчується, а я і не відпочив. Хлопці, ось ви взагалі скільки страв із хека знаєте? А я знаю смажений, парений, тушкований у томатному соку, тушкований у власному соку з цибулею, котлети з хека, запечений у духовці з овочами і без, рибні палички, рибні кульки, рибний соус, будь він неладний… Висока кухня, коротше кажучи…
Микола сидів поруч із друзями і перераховував одну страву за іншою, згинаючи пальці на руках. А коли пальці закінчувалися, то починав загинати наново. Вадим та Ігор слухали друга, розуміючи кивали і підсували ближче тарілочки з нарізаною ковбаскою, салом та зеленою цибулею. Друзі все-таки…
