– Навіть не дивись у її бік! – вигукнула раптом мати, коли побачила, як її син Ігор уважно розгялядає симпатичну продавчиню в продуктовому магазині.
– Чому?! – здивувався хлопець.
– Бо я її трохи знаю… Вона розлучена…
– І що в цьому такого?
– Якщо її покинув чоловік, значить, в неї щось не так, – ще категорично відповіла мати.
– Але ж ти теж була одружена двічі!
– Це зовсім інше! І я – не така. А вона… Ти мій син, і тобі треба зустрічатись із хорошими дівчатами. Он, у нас у дворі, Олена живе, у якої батьки музиканти. Дуже цікаві люди, між іншим. І донька в них така сама. Ти з нею знайомий?
– Ну, так, трошки…
– От і добре. На неї можеш дивитись такими очима. А про цю красуню забудь. Зрозуміло?
Ігор і в дитинстві завжди був упертим хлопчиком, а коли подорослішав – став ще впертішим. Так що дарма йому мама таке про продавчиню сказала. І про Олену, теж, даремно натякнула.
Вже наступного вечора, відразу після роботи, він зайшов у цей же магазин, нібито, за покупками, і почав чекати моменту, коли можна буде познайомитися з чарівною продавчинею. Але як на зло, людей в цей час у магазині було дуже багато, і він тільки й зміг, що мило посміхнутися їй, коли вона йому пробивала на касі шоколадку.
Як не дивно, жінка відповіла йому такою ж відкритою посмішкою. В Ігоря від цієї усмішки навіть підлога під ногами захиталася.
– Дівчина, а можна, я вам цю шоколадку подарую, – запитав він раптом у неї.
– Навіщо? – на мить розгубилася вона.
– Ну так… Щоб зробити вам приємно…
– Молодий чоловік, доглядати дівчат потрібно в іншому місці! – пролунав позаду Ігоря обурений верескливий жіночий голос. – Не затримуйте чергу!
– Так! – підхопив одразу інший голос. – Дівчино, працюйте, і не відволікайтеся! І покличте ще одного касира! Що за неподобство? Кас у магазині понаставили багато, а працює лише одна!
Ігор хотів був відповісти цим сварливим, але озирнувшись, побачив десяток роздратованих очей, які дивилися тільки на нього. Тоді він поклав куплену плитку шоколаду прямо в руки дівчини, і швидко пішов.
Вдома, одразу ж після вечері, коли батько пішов до телевізора, Ігор затримався на кухні і тихо запитав у мами:
– Мамо, а ти чому з першим чоловіком розлучилася?
– А навіщо тобі це знати? – напружилася вона.
– Та ти не бійся, я татові не скажу.
– А я й не боюся. Тільки чому ти про це питаєш?
– Хочу знати, і все. Хто був винен у вашому розлученні? Він що був дуже поганою людиною?
– Та як тобі сказати? – задумливо зітхнула мати. – Просто так вийшло… Я тоді на принцип пішла…
– Який принцип? – він не розумів про, що вона говорить.
– Йому моя робота не подобалася. Ось він і сказав: “Вибирай – я, або робота”. А я ж вперта жінка. Ну і… Розбіглися ми. Ось і все.
– Значить, я впертий у тебе?
– Ага, – засміялася мама. – І все–таки, навіщо ти про це зараз запитав?
– Та так, – ухильно відповів син.
– І чому сьогодні ти сидиш удома? – Раптом здивувалася мама. – Чому Олену не запросиш кудись?
– Яку ще Олену?
– Я ж тобі говорила про доньку музикантів.
– Мамо, досить мене сватати, – вигукнув невдоволено син, і скоріше подався до своєї кімнати.
Наступного вечора, після роботи, він знову зайшов у той же продуктовий магазин, але вже з букетом квітів. Побачив свою красуню продавчиню, і коли на касі стало пусто, швидко підійшов до неї, і трохи хвилюючись спитав:
– Дівчино, а ви коли закінчуєте роботу?
– А що? – Знову розгубилася вона.
– У мене за той час квіти не зав’януть?
– Які квіти?
– А ось ці. Які я купив для вас.
– Для мене?
Тут до каси почали підходити покупці з кошиками продуктів, і Ігор поспішаючи, вигукнув:
– Значить, майте на увазі, я на вас чекатиму з квітами на виході з магазину. І обов’язково дочекаюся.
– Але я закінчу тільки о десятій вечора! – злякано вигукнула жінка.
– Ну то й що? Я готовий чекати усю ніч.
Додому Ігор повернувся тільки о першій ночі, веселий і схвильований.
Батьки, які все ще не спали, просто в коридорі кинулися до нього.
– Ігорю, ти де був?! Чому ти вимкнув мобільний телефон? Ми тобі купу разів дзвонили! Ми вже збиралися обдзвонювати лікарні!
Син тільки легковажно махнув рукою, і мовчки пройшов повз них прямо до своєї кімнати.
Цілий тиждень він повертався додому опівночі, а потім, знову вибравши момент, став готувати маму до важливої новини.
– Мамо, ти тільки, будь ласка, не сварися, але я, здається, скоро одружуся.
– А чому я маю сваритися! – Усміхнулася мама. – Я, навпаки, дуже рада. Але чому ти кажеш це тільки мені? Давай швидше покличемо сюди тата!
– Ні, постривай… Спочатку я хочу тобі розповісти ще дещо…
– Дещо? Щось погане?
– Ти хочеш дізнатися, хто буде моєю дружиною?
– Я, мабуть, її знаю.
– Ну, начебто, трохи, так …
– Невже Олена так швидко погодилася вийти за тебе заміж? – Раптом хитро запитала мама.
– А ти про яку Олену говориш? – так само хитро запитав син.
– Ну як про яку? Про ту саму.
– А я говорю тобі не про доньку музикантів.
– Я знаю, – кивнула мама. – Ти зараз натякаєш на ту гарну Олену, яка працюєте в магазині. І ще вона розлучена.
– Але, мамо! – Здивувався син. – Звідки тобі відомо, що її теж звати Олена?
– Я ж казала тобі, що я її трохи знаю.
– Але ж вона дуже хороша, мамо! Чесно!
– А хіба я казала, що вона погана?
– Але ж ти сказала – навіть не дивитися на неї, тому що вона розлучена!
– Ну, так… Але ти ж у мене впертий, весь у мене. І все зробиш не так, як тобі кажуть батьки. Тож я й сказала таке. Щоб ти зробив усе навпаки!
– Стривай! Але ж ти мені іншу Олену сватала!
– Ну, ні… – знову засміялася мама. – Якщо чесно, мені донька музикантів ніколи не подобалася. Якась вона легковажна, і злегка зарозуміла. Ну що, мені кликати тата?
– Клич! – радісно вигукнув син.
