Життєві історії

Алла сиділа на кухні і пила чай. Додому повернувся Олег. – Вечеряти будеш? – запитала вона в чоловіка. – Ні, – якось підозріло сказав Олег. – У мене до тебе серйозна розмова! – Слухаю, – відповіла Алла. – Виходь за мене заміж! – чоловік встав на одне коліно і простягнув Аллі оксамитовий футляр. – Ну, що ти відповіси? – Ні, я не вийду за тебе, – раптом сказала Алла. – Як не вийдеш?  Ми ж планували одружитися, – округлив очі чоловік. – Все через твою мами, – несподівано сказала Алла. – Через маму? А до чого тут вона? – Олег здивовано дивився на Аллу, не розуміючи, що відбувається

Олег розплющив очі, потягнувся, подивився на Аллу, яка вже не спала, і сказав:

– Знаєш, у тебе дуже гарна квартира. Стильна. Але маленька – лише одна кімната та кухня. Коли ми одружимося, треба буде цю квартиру продати і купити хоча б двокімнатну, а краще трикімнатну.

– Олег, ти зараз припустився двох дуже великих помилок. По-перше, не «коли ми одружимося», а «якщо ми одружимося». І по-друге, ти чомусь вирішив, що можеш розпоряджатися майном, яке тобі не належить? – спокійно відповіла йому Алла.

Олег підвівся на лікті і з цікавістю подивився на дівчину:

– Добре, я згоден: розпоряджатися твоєю квартирою я не маю права, але я тільки запропонував. А ось чому ти замінюєш “коли” на “якщо”?

– Все дуже просто: ти мені пропозиції не робив, а я тобі згоди не давала, – відповіла Алла.

– А нічого, що ми вже майже півроку прокидаємось разом?

– Дорогий, є дуже старий анекдот, який закінчується словами: “Проведена разом ніч – ще не привід для знайомства”.

– Дуже добре: сьогодні ж йду в ювелірний, купую обручку і роблю тобі пропозицію, – заявив Олег. – Тоді ти погодишся?

– Спочатку зроби, а потім дізнаєшся. А поки що давай швидко у ванну, а то навіть каву не встигнемо випити, – скомандувала Алла.

Алла та Олег працювали в одному офісному центрі, але в різних фірмах. Там вони й познайомились.

Олег під час обіду в кафе, яке було поруч, підсів до компанії своїх колег. Алла була знайома з дівчатами з його фірми та обідала з ними.

Через кілька таких спільних обідів Олег підійшов до Алли та запросив її на побачення. Було це майже рік тому.

Колеги вважали, що Олегу пощастило: Алла щойно отримала підвищення, мала машину і нехай невелику, але свою квартиру у Києві.

Багато хто говорив, що все це дівчині забезпечили батьки, які мали непоганий бізнес в одному з обласних міст, але насправді батьки допомогли дівчині лише з придбанням квартири – дали половину її вартості. На другу половину та машину вона заробила сама.

А вже кар’єрним просуванням Алла була завдячує лише самій собі, своїм знанням та цілеспрямованості.

Олег теж був на хорошому рахунку у керівництва фірми, цілком можливо, що він у найближчі рік-два міг розраховувати на позитивні зміни у кар’єрі.

Машина в нього теж була, та він взяв її в кредит. А от свого житла молодик не мав: він жив у трикімнатній квартирі з матір’ю та молодшою ​​сестрою-студенткою.

Найгірше було те, що після того, як два роки тому не стало батька Олега, мати та сестра вирішили, що забезпечувати їх має Олег як єдиний чоловік у сім’ї.

Його мати працювала в редакції якогось наукового журналу, але свою зарплату жінка звикла витрачати лише на себе, а сестра навчалася на останньому курсі університету і нічого, окрім стипендії, не отримувала.

Так що всі витрати на оплату рахунків, купівлю продуктів та всього іншого лежали на Олегу.

Саме на це вказала йому Алла того вечора, коли хлопець, поклавши перед дівчиною оксамитовий футляр із обручкою, зробив їй пропозицію.

– Ми навряд чи зможемо побратися прямо зараз, – сказала дівчина. – Наразі дві третини твоєї зарплати йдуть на утримання мами та сестри. За півроку Валерія закінчить університет і знайде роботу. За цей час твоя мама повинна буде звикнути жити на свою зарплату. Тоді ми зможемо повернутися до цієї розмови.

– Вибач, але це звучить якось меркантильно. А чому ти зовсім нічого не говориш про почуття? – запитав Олег.

– Якби між нами не було жодних почуттів, ми б взагалі цю розмову не розпочинали. Сім’я – це насамперед кохання та повага. Але й матеріальна складова також важлива. Ось уяви собі, що я в декреті, працювати не можу, бо у нас маленька дитина. Нам треба заплатити за квартиру, купити продукти, що-небудь для дитини, а ти кажеш: «Кохана моя Алло, у нас немає на це грошей, я віддав їх мамі, бо вона давно хотіла відпочити в Єгипті». Одна моя колега – Соня – ти її знаєш – зараз розлучається зі своїм чоловіком саме з цієї причини. І куди поділося кохання? Тож це не меркантильність, а передбачливість.

– Значить, ти даси мені відповідь за півроку?

– Так. На той час твоя мама, сподіваюся, знатиме, скільки коштує картопля, – посміхнулася Алла.

– Що ти маєш на увазі? – не зрозумів Олег.

– Минулого місяця, коли ми були у вас, Галина Федорівна, бажаючи підкреслити, що відноситься до творчих натур і має поетичну душу, сказала, що вона не знає і не збирається знати, скільки коштує картопля, морквина та яловичина, бо годувальником в будинку має бути чоловік. А справа жінки – надихати його на подвиги.

– Алло, як я можу відмовити їм у допомозі? Це ж мої мама та сестра!

– Та хоч президент Зімбабве! Я не проти допомогти, якщо потрібна допомога, тобто якщо в людини біда чи нещастя, а сама вона впоратися не може. Твоїй мамі немає ще й п’ятдесяти, а сестрі лише двадцять два. Вони цілком можуть утримувати себе.

А ось у матері та сестри Олега була зовсім іншу думку.

– Навіщо тоді тобі одружуватися з цією Аллою? – запитала мати, вислухавши сина. – Ми розраховували, що з її допомогою ти вирішиш усі свої проблеми: ви продасте її квартиру, купите спільну – велику, ти закриєш автокредит та віддаси свою машину Валерії, адже ви зможете їздити на роботу разом. Алла, як я зрозуміла, заробляє нормально, та й батьки у неї не бідні, тож ти цілком міг би віддавати нам всю зарплату. А виходить, що свою квартиру вона продавати не збирається, а загальну ви братимете в іпотеку. Звісно, ​​у тебе для нас грошей не лишиться. Ні, за цих умов вона нам не підходить.

– Мамо, але я люблю Аллу, а ви з Валерією, справді, цілком зможете жити на дві зарплати, – спробував заперечити Олег.

– Знаєш, сину, ти єдиний чоловік у нашій родині, і на тобі лежить відповідальність насамперед за нас із Валерією. Ось коли у нас все буде добре, можеш думати і про інших, зовсім сторонніх жінок. А Алла, я тобі давно про це говорила, зовсім не та жінка, яка тобі потрібна.

Минуло півроку, Олег з Аллою розлучилися. Чи переживала вона? Так, переживала. Відразу після того, як Олег зібрав свої речі та з’їхав із її квартири, вона взяла відпустку та поїхала до батьків.

Звичайно, вона розповіла про все мамі і навіть поплакала трохи. Але потім зрозуміла, що краще розлучитися зараз, коли їх нічого не пов’язує, ніж потім, коли доведеться все ділити.

Заміж вона таки вийшла – за два роки. За чоловіка, з яким вони однаково дивилися на життя та роботу.

А Олег все ще живе з мамою, поки не знайшлася дівчина, яка зможе вирішити всі його проблеми.

Вам також має сподобатись...

Ганна приїхала провідати свою знайому тітку Віру. Жінка привезла їй гостинці – млинці та фрукти. Поспілкувавшись на лавці, тітка Віра зазбиралася додому. – Гаразд, тітко Віро, я ще провідаю вас, ви головне будьте здорові, – сказала їй Ганна. – Твої б слова, та Богові у вуха, – лагідно сказала старенька. – Я чекатиму на тебе Ганнусю! Дякую, що не забуваєш! Коли Ганна йшла на вихід, її увагу раптом привернув якийсь дідок, що сидів на лавці під деревом. – Як ви тут опинилися?! – Ганна здивовано дивилася на діда нічого не розуміючи

Зіна з чоловіком сиділи на терасі, пили чай та насолоджувалися тишею. Раптом пролунав телефонний дзвінок. – Привіт, Зіна. Це Дмитро! Завтра приїдемо до тебе в гості. Зустрічай, – почула жінка незнайомий голос. – Який ще Дмитро? – перепитала Зіна. – Брат твій. Не впізнала чи що? Одним словом чекай нас завтра! – пояснив співрозмовник і закінчив виклик. – Хто дзвонив? – одразу запитав чоловік. – Брат мій. Дмитро, – здивовано відповіла Зіна чоловіку. – У тебе, що є брат? – витріщив очі чоловік. – В тому то й справа, що немає! – Зіна здивовано дивилася на чоловіка, нічого не розуміючи

Вероніка поверталася додому з роботи. Раптом вона побачила машину свого чоловіка Ігоря. Машина стояла біля хати сусідки Валентини. Вероніки пішла до хати. Вона натиснула на ручку дверей. Двері були не зачинені… Вероніка глянула в хату. Її чоловік одягав сорочку, а поруч стояла в короткому рожевому халатику Валентина і голосно сміялася. – Ти що, Ігорю, не можеш сорочку застебнути?! – запитувала вона. – Ой не сміши мене. Зараз допоможу! Почувши за спиною скрип дверей, вони одночасно озирнулись. Посмішка злетіла з обличчя Валентини. Вероніка глянула на все це й оторопіла від побаченого

Ольга взялася навести порядок в гардеробі чоловіка. – Зараз я все поперу, – міркувала вона. – Все, що не випралося, просто викину. А завтра ми підемо в магазин по обновки, – вирішила жінка. Ольга нахилилася, щоб дістати штани чоловіка з пралки і застигла від здивування. Всередині пральної машини була купа грошей