Під час вечері було видно, що Наталя хоче щось повідомити матір, але переживає. І тільки після того як Ольга приступила до миття посуду, дочка, так само сидячи за столом, зібравшись з духом, сказала:
– Мамо, Микола зробили мені пропозицію.
– Угу, – байдуже відреагувала мама, не відриваючись від миття посуду.
– Що, угу? – Ображено запитала дочка. – Ти хіба не чула, що я тобі сказала?
– Ні не чула, – Ольга стала активніше терти губкою для миття посуду і так чисту каструлю.
– Мені повторити? – Запропонувала дочка.
– Не треба.
– Значить, ти все-таки почула.
– Ні, я нічого не почула. І не почую.
– Цікаво, чому?
– Щойно ти сказала, що виходиш за когось там заміж, я перестала чути…
– Мамо, припини сміятися з рідної доньки! – Наталка готова була розплакатися. – Я говорю тобі, що виходжу заміж за Миколу, а ти… Як тобі не соромно?
– Ах, за Миколу… – Ольга з гуркотом кинула каструлю в раковину, і нарешті повернулася до дочки обличчям. – Виходить, ти виходиш заміж? Заміж за негідника.
– Господи… – Наталка, упершись ліктями в стіл, обхопила свою голову руками, і гірко вигукнула: – Ну, хіба можна бути такою злопамятною, мамо?
– Можна! – ображено відповіла мати. – І ти такою ж станеш, якщо хтось вчинить з тобою так само.
– Мамо, Микола нічого тобі не робив. Він просто пожартував.
– Ах, пожартував?
– Ну так. Він же тобі сам це сказав. І вибачився перед тобою. Він не винен, що ти не розумієш жартів, і все сприймаєш всерйоз.
– Звісно… – Тепер Ольга дивилася не на дочку, а у вікно. – Якби тобі повідомили таке, як би ти відреагувала?
– Я б сміялася до сліз, мамо.
– Сміялася б?
– Звичайно.
– І чому?
– Бо я знаю, що цього не може бути. Таке просто неможливо, це ж зрозуміло.
– А раптом можливо?
– Мамо, ну що ти як маленька? Невже я, доросла дівчина, могла повірити, що мій тато, якого не стало – це зовсім не мій тато. А мій справжній батько – якийсь там італієць. Це ж смішно. Де Італія, де Україна.
– Ти, правда, в це не віриш? – Мама відірвала погляд від вікна, і подивилася на дочку. – Зовсім?
– Ну, звісно, не вірю. І всі ці тести – це приколи друга Миколи. Він же працює у лабораторії, де роблять тести на спорідненість. Ну, я тобі вже розповідала. Ось вони й вирішили розіграти нас. Вигадали, що нібито якийсь міфічний Федеріко Моретті бажає зустрітися зі своєю дочкою. І для цього він надіслав матеріал до їхньої лабораторії. Бо сам приїхати не міг. Ну, зрозуміло, що так не буває.
– Навіщо ти погодилася проходити тест? – Мати суворо подивилася на Наталку.
– Ну, просто мені стало цікаво. Миколин друг безкоштовно ж запропонував. А
вони взяли, і зробили не справжній висновок, що я – дочка цієї людини на дев’яносто дев’ять відсотків. Просто для того, щоби побачити нашу реакцію. А ти влаштувала сварку.
– Припини нагадувати мені про це! – Зі роздратуванням в голосі вигукнула мама. – Не хочу більше про це чути! І про твого Миколу теж не хочу чути!
– Ну, мамо, чого ти? Ну, вибач його, будь ласка.
– Як я можу його пробачити? – Голос у матері раптом надломився, і вона знесилена сіла на табурет. – Як?
– Дуже просто. Вибач і все. Ти ж у мене добра. А я його кохаю. І він мене кохає. Просто жарти в нього, виявляється, бувають безглузді.
– Ні, люба, не я його повинна прощати. – Голос Ольги затремтів. – Я сама маю просити вибачення. Спочатку в тебе… А потім і в цього твого… За мою поведінку…
– Мамо … – Насторожилася Наталка. – Чому ти так говориш?..
– Тому що Федеріко Моретті, це…
– Що?
– Так, дочко… Це все правда… Висновок справжній… А сварилася я на твого Миколу, бо він розкрив мою таємницю, яку я приховувала від тебе, і від твого тата все життя…
– Мамо… – Наталка дивилася на матір здивованими очима.
– Федеріко – це справжній твій батько. – Майже пошепки домовила своє зізнання Ольга.
– Мамо, ти обманюєш! – голос доньки обурено задзвенів.
– На жаль… Він, звідкись дізнавшись, що твого тата не стало, зателефонував мені рік тому з Італії і сказав, що… Що хоче тебе бачити. Я, звичайно, заборонила йому навіть думати про це. Але він сказав, що не згоден… І ось… Він зв’язався з цією лабораторією…
– Стривай, мамо! – вигукнула Наталка. – Стривай! А мій тато?.. Він же… Він знав, що я не його дочка?
– У тому й річ, що не знав… І це – найстрашніше… Тепер я маю сказати тобі, вибач мені, люба…
Мати заплакала, за нею заплакала і дочка.
За якийсь час вони обнялися, і знову заговорили, продовжуючи при цьому плакати.
– Мамочко … Як же я тепер за нього заміж піду?
– Що?
– Як я вийду заміж за негідника?
– Чому він негідник?
– Тому що він… Адже тепер я дізналася, що мій тато, це не мій тато… Я цього ніколи йому не пробачу. Він зруйнував таке…
– Доню, не кажи так. Це не він… Це я винна… Федеріко працював тут півроку, а твій тато… Він дуже часто бував у роз’їздах… Наш роман так закрутився несподівано… А потім італієць поїхав назавжди, і з’явилася ти… Але я завжди сподівалася, що ти – не його дочка… Господи, що я наробила…
– Ти не винна, мамо… Ти – жінка… Але мій тато… Я не хочу, щоб моїм татом був якийсь італієць.
– Так твій Микола ж сказав, що він пожартував. Нехай усе так і залишається.
– А як же Федеріко Моретті?
– Ах, Федеріко… Якби він хотів тебе побачити, він би приїхав сюди сам…
– Так, мамо… Він би приїхав… Значить, мені за Миколу виходити?
– Ну звичайно. Він же не хотів нас образити. Він просто хотів, щоб ти знала правду. А потім захвилювався моєї реакції, і… Він переживав втратити тебе. Бо любить.
– Мамочка… А якщо італієць приїде? Хоч би він не приїжджав.
– Він приїде.
– Що? – Наталка долонями почала витирати зі свого обличчя сльози. – Приїде?
– Угу… – мама теж почала витирати сльози. – Він мені дзвонить щотижня… Все просить і просить, щоб я дозволила йому зустрітися з тобою.
– А ти?
– А що я? Після того, як твій Микола зачитав цей папірець, я змирилася… Адже якщо Федеріко батько, він має право.
І мати з донькою знову заплакали, і в цих риданнях уже не було чути розпачу.
