-Знаєш, Оля, це вже занадто, неправильно так. Бо ти як хатня робітниця, їй Богу. Допомагай, але міру теж знай. – так казав іноді чоловік Ольги.
-Ну вони ж мої рідні. Нехай знають, що я люблю їх. Ми ж усі навіть схожі між собою. Микола – весь у маму, а ми дівчата – в батька всі пішли, – відповіла Ольга з усмішкою.
*******************************************
– Ми всі рідні люди. Як без рідних? Одному важко в житті. Треба допомагати один одному. Брат, сестра-це святе. Щоб жити дружно, в цьому і є сила, – так навчала мама Ольги своїх дітей, бо сама так і жила зі своїми рідними сестрами, дві з яких жили в тому ж селі поряд. В усьому один одному допомагали, щойно щось бігли один до одного, ділилися і бідами і радістю. Раніше всі, напевно, так і жили в селі.
Особливо Ольга добре засвоїла цей урок, бо найдовше була при матері. Так і жили вони дружно, але потім все змінилося.
Їх було четверо: три сестри та брат. Оля наймолодша, та пізня. А найстарша Рита, потім Люба та Микола. Батьки часто пропадали на роботі. Найстарша Маргарита за всіх відповідала. Тож молодші її слухалися беззаперечно. Спробуй не послухатися – Рита була суворою.
Усі виросли і роз’їхалися містами, крім Олі. Вона закінчила педінститут і вийшла заміж за гарного хлопця зі свого села. Їм обом подобалося жити у селі.
На прохання Олі стали вони жити у матері. Будинок був зроблений добротний, але невеликий. А сім’я росте – вже двоє дітей. І збудували вони новий великий цегляний будинок на два поверхи.
– Щоб для всіх, – казала Ольга. Не тільки для моєї родини, а й для брата та сестер, коли приїдуть погостювати.
А матері потім вже не стало.
Щоліта приїжджали всі. Іноді самі батьки виїжджали, а дітей залишали на все літо, так у будинку цілий дитсадок був. Ольга з матір’ю (поки вона жива була), а потім і одна, постійно няньчився з племінниками і коли ще своїх дітей не було і потім. Вона вийшла заміж пізніше всіх. Готувала для всіх, прала.
Подобалося всім приїжджати до рідного дому. Теплий прийом, свіже молоко, фрукти-овочі зі свого городу. Все своє. Поруч річка та ліс недалеко. Одним словом, краса. Виїжджали всі засмаглими і зміцнілими за літо, а наступного літа знову.
Це було ще тоді, коли всі жили більш-менш однаково. Потім часи змінилися, коли діти підросли.
Олі з чоловіком ніколи було по гостях роз’їжджати. Вдома господарство. Але коли їхали у місто у справах – завжди везли рідні гостинці. Завезли, попили чаю, наговорилися вдосталь і назад у дорогу.
-Спасибі сестро. Дуже смачний ти робиш сир зі сметаною. Як добре, що рідна сестра є в селі, – говорила Рита. А ось до зими будь ласка, не забудь нам сала передати. Саме таке, що ти робиш. Більше ніде такого немає.
Оля і рада старатися. Тим більше, матір заповіла. Та й не шкода їй. Адже не комусь, а рідним людям.
І до всього іншого восени так само всім картоплі по п’ять мішків, гусей на новий рік та Різдво всім. А ще всі дуже любили м’ясо.
У принципі, ніхто із сестер не бідував, і, напевно, могли все купити. Особливо Маргарита жила найкраще: у неї з чоловіком свій невеликий бізнес.
Але хіба може зрівнятися куплене десь із домашнім власним приготуванням. Коли все добірне, свіже та приготовлене з любов’ю для себе та близьких, а не для продажу.
Так би напевно, все й тривало, якби Оля не помітила, що дружба ця якась в одні ворота.
Приїжджають відпочивати, а на городі ніхто не хоче працювати, особливо племінники, які вже підросли. Адже не переконаєш, ніби й гості вони водночас. Але якщо батьки їм не кажуть. А якщо не працювати, звідки що візьметься?
Діти Олі з дитинства привчені до праці, а міські ні. І чергу у полі ніхто пасти не хоче, сидять вдома телевізор дивляться, та у футбол грають.
А коли з’явилися у Маргарити великі гроші, вона дуже зазналася. Та ще по закордонах почала їздити, то тут вже взагалі почала губи кривити. Мовляв, погано у селі, сумно. І люди тут не такі живуть, освічених мало. Але продукти сільські любила, як і раніше.
А тут якось підслухала, як Маргарита з братом Миколою сидять у хаті та її Ольгу обговорюють. Мовляв, давно час і каналізацію зробити, і це не так і це не так. Покультурніше, мовляв, час стати.
Прикро стало Олі, що обговорювали її за очі, адже можна було й по-іншому, а можна було й допомогти. А допомоги саме від них ніякої.
Маргарита як стала бізнесменом, жадібна якась стала. Таку дивину помітила Ольга. Начебто, мало бути навпаки. Як люди все ж таки змінюються.
Олі також нелегко. Ось газ провели до будинку, потім воду – скільки витрат. А в них зарплата вчителя та чоловік механізатором в агрофірмі. Хоча чоловік намагається підробляти як може.
Але нічого, Оля проковтнула і це й виду не подала. Продовжувала приймати гостей із хлібом сіллю, накривала столи.
*********************************************
Але тут донька Олі закінчила школу. Настав час їй вступати, їхати до міста. Старший син був тоді на службі.
Почала Оля дзвонити Маргариті насамперед
-Привіт. Скоро доньці вступати-приймеш? Та ще й місто вона погано знає. Сільська, несмілива. Може, знайдеш час, щоб з’їздити з нею, показати. А в самих часу немає навіть сісти, сіно заготовляємо якраз.
-Рада б прийняти, та тільки ремонт у нас іде. Вдома не живемо. Може, Микола прийме. Подзвони йому.
Дзвонить Оля братові своєму Миколі.
-Хоче приїхати, вступити, – повторює Микола слова Олі, а далі мовчить. Пауза.
І чує Оля, як дружина Миколи починає невдоволено щось бурчати, а потім починає диктувати чоловікові, як би пошепки, але Оля чомусь усе чує:
-Скажи, що гості у нас. Мовляв, мої родичі приїхали здалеку. Ну що ти справді, сам придумати не можеш? Вічно мені доводиться викручуватись за тебе.
Оля слухає це і мовчить.
-Оля, вибач, до нас гості нагрянули, – каже Микола в трубку чомусь дуже голосно. Щось завал скрізь і часу зараз немає. Подзвони, будь ласка, Риті.
Оля промовчала. Ну звичайно, там головна дружина Миколи. Бідний Микола. А дружину його як вона вітала, приймала як рідну в себе. Ніколи б не подумала,— думала Ольга. Чи не сон це?
Справа в тому, що Оля була така людина: нехитра, завжди намагалася думати про людей добре.
Може, вона й іншій сестрі Любі подзвонила б, але вона жила дуже далеко. А може, вже й не стала б. Зрозуміла, що ні на кого не можна розраховувати, лише на себе.
Незабаром прийшов чоловік із роботи. Оля не почала відразу все розповідати чоловікові, але повідомила щодо Рити, що не може прийняти, що в них ремонт.
-Та немає ніби у них ніякого ремонту, тільки сьогодні говорив із чоловіком Рити. Вони тільки планують, але здається, тільки восени, – здивовано сказав чоловік.
-Це точно, ти можеш уточнити? Але тільки зараз, поки Маргарита його не попередила, – сказала Оля, подумавши.
Чоловік зателефонував, уточнив у нічого не підозрюючого чоловіка Маргарити як би ненароком.
-Ремонту немає. Планують… Ось тобі й родичі. Говорив я тобі. А ти просто як свята.
А їхня дочка, головне, була поруч і все чула. Бачить, що мати засмучена, і каже:
-Мамо, не переживай. Я дізнавалася, чи можна в гуртожиток влаштуватися під час іспитів. Тим більше я не одна, а з подругою буду.
І не дивуйся ти з ріднт. Зараз час інший: кожен сам за себе. Це, мабуть, колись раніше було по-іншому.
Так цього вечора впав світ Ольги. Вона сиділа і довго дивилася в одну точку. На початку у неї на очі навернулися сльози. Потім вона взяла телефон, гірко посміхнулася і заблокувала номери Рити, а потім і Миколи.
