Ольга працювала не покладаючи рук, щоб забезпечити собі та своїм дітям безтурботне життя.
У свої двадцять сім років жінка, окрім сина та доньки, мала й гарний бізнес, що йшов у гору.
За цей час вона встигла заробити на будинок в Одесі, про який давно мріяла, та купити непогану за місцевими мірками іномарку.
Олександр, її чоловік, не міг похвалитися тим самим. Він заробляв у кілька разів менше, тож Ольга ніколи не питала чоловіка про зарплату.
Свої гроші Олександр витрачав виключно на себе та свої потреби, а доходи дружини вважалися спільними, тому вони йшли на оплату комунальних послуг та купівлю продуктів.
Якоїсь миті Ольга задумалася про те, що настав час переїжджати в Одесу, ближче до моря.
На цю тему жінка заговорила з чоловіком, котрий чудово знав, що рано чи пізно про це зайде мова.
– Не рано? – неохоче запитав Олександр. – У нас же – друзі та робота, а у дітей – дитячий садок.
– Я продовжуватиму розвивати свій бізнес, просто переїду в Одесу. Не думаю, що у дітей виникнуть проблеми з дитячим садком, адже це навіть не школа, – знизавши плечима, пояснила Ольга.
– Як же моя робота? – Чоловікові не терпілося отримати відповідь на своє запитання.
– Сашко, давай будемо чесні, що ти заробляєш копійки, тому жодного дискомфорту наша родина точно не зазнає. Я думаю, що знайти собі справу на новому місці тобі буде не важко, – спокійним тоном промовила жінка.
– Ну так, напевно, ти маєш рацію, – знизав плечима Олександр, розуміючи, що його практично нічого в цьому місті не тримає. – Не знаю тільки, як мама до всього цього поставиться.
– Твоїй мамі всього п’ятдесят дев’ять років. Вона жінка, сповнена сил. До того ж у неї, крім тебе, є залицяльник, – нагадала Ольга.
Відносини невістки зі свекрухою не складалися. Від слова зовсім. При першій зустрічі жінки вирішили, що спілкуватися їм нема чого і ні до чого.
За сім років Ольга бачила Людмилу Андріївну лише раз, і то на своєму з Сашком весіллі.
Про те, що дружина та мама не ладнають, чоловік чудово знав, але нічого для цього не робив.
Іноді він навіть ловив себе на думці, що відсутність взаємодії йому навіть на руку.
Людмила Андріївна з батьком Сашка розлучилася, коли синові було десять років. Протягом року після цього вона багато разів намагалася влаштувати своє особисте життя, але в неї нічого не виходило.
Коли жінка зневірилася, на неї раптово обрушилося щастя. На вулиці вона познайомилася з чоловіком, старшим за неї на десять років.
Він виявився вдівцем і колишнім шахтарем, жив на пенсію, яка була втричі більша за Людмилину.
Як тільки у жінки з’явився Василь, вона розцвіла і майже не згадувала про сина.
Не задавалася Людмила Андріївна і запитаннями про те, чому за п’ять років жодного разу не бачила онуків.
До речі, діти сина, як і Ольга, були їй зовсім не цікаві. З власним сином вона так само мало спілкувалася.
Людмила Андріївна активізувалася півроку тому, коли чоловік, з яким вона жила, відійшов у інший світ.
Жінка відчула, що жити без пенсії Василя, виявляється, не так вже й легко.
Вона почала дзвонити синові і скаржитися на своє важке життя. Олександр, відчувши провину, став виділяти матері зі своєї зарплати пʼять тисяч гривень.
Саме тому він занепокоївся, дізнавшись про те, що їм незабаром доведеться переїхати.
– Коли ти плануєш їхати? – нервово запитав Олександр.
– Ти хотів сказати, коли ми плануємо їхати? – насторожено перепитала Ольга.
– Так, ти зрозуміла, про що мова…
– У середині серпня. Я вже замовила контейнери, щоб відправити наші речі в Одесу, – повідомила Сашка дружина. – Самі поїдемо трохи згодом. Потрібно квитки купити.
Олександр, уважно слухаючи жінку, задумливо потер пальцями підборіддя.
Настав час повідомити матері про те, що вони ось-ось переїдуть. Чоловік навіть придумав, як подати цю новину та знайти у переїзді великий плюс.
Наступного дня Олександр зателефонував Людмилі Андріївні та повідомив про те, що після роботи відвідає її.
– Як це ви переїжджаєте? – здивовано заморгала очима жінка. – Чому ти розповів про це тільки зараз? Або ти вважав, що я не та людина, яку треба посвячувати у свої плани.
– Так уже вийшло, – незграбно почав виправдовуватися чоловік.
– Це незаперечне рішення? Тобто ти навіть не подумав, як я буду одна? – похитала головою Людмила Андріївна.
– Ну, чому ж? Я тебе не залишу. Гроші даватиму, як і давав, – запевнив Олександр. – До того ж ти можеш приїжджати до нас а.
– Ні. З твоєю дамою я не проживу й місяця, – чмихнула жінка і закотила очі.
Чоловік зрозумів, що мати залишилася незадоволена його новиною і поспішив йти.
Проте наступного дня Людмила Андріївна, заливаючись сльозами, зателефонувала до сина.
– Ось ти їдеш і кидаєш мене. Невідомо, скільки місяців мені ще лишилося…
– Мамо, ну до чого ти все це кажеш? – занервував чоловік. – Не накручуй себе!
– Мені нема чого накручувати, коли вже є результати, – приголомшила сина Людмила Андріївна.
– Які результати?
– Недуга…підступна і важка недуга. Сьогодні прийшли результати…
Олександр сторопів від слів матері, які пролунали для нього, наче грім серед ясного неба.
– Може, це помилка?
– Ні!
Приголомшений чоловік кілька годин провів у збентеженому стані, і лише потім вирішив поговорити із дружиною.
– Ми нікуди не зможемо переїхати. Мама занедужала, я її не залишу, – повідомив Ользі чоловік. – Якщо ти поїдеш, я вважатиму це зрадою.
– Ти серйозно? – образилася жінка.
– У мами недуга. Їй скоро буде потрібний догляд. Я працюватиму, а ти будеш за нею наглядати. Тільки не кажи, що ти не станеш нічого робити, бо у вас з нею не ладнається…
– Саме так я й хотіла сказати! – рішуче промовила Ольга.
– Моя мама серйозно занедужала. Ти чула мене?
– І що з того? Через це я повинна все забути і доглядати її? Ні, витрачати своє життя я не стану. В мене ще двоє маленьких дітей. Думаю, що і ти не став би з моєю возитися, якби в мене така ж ситуація виникла…
– Звичайно, ти ж жінка, ти й повинна, – обурено вимовив Олександр.
– Це де так записано? І я, і наші діти – порожнє місце для твоєї матері, тому на мене точно не розраховувай, – категорично заявила Ольга.
У серпні вона поїхала разом із дітьми в Одесу, а чоловік залишився поряд з матір’ю.
