Життєві історії

Оля повернулася додому раніше за чоловіка. Поки чекала ліфт, зазирнула до поштової скриньки — прийшов лист. Покрутила дивний конверт у руках і поклала до своєї сумки. За хвилину жінка була вже у квартирі. Сіла за кухонний стіл, відкрила конверт і почала розглядати лист. – Привіт! Я вдома! – Олю відволік голос чоловік, який пролунав з коридору. Віктор зайшов на кухню. – Що там дивишся? – усміхнувся він. – Та ось, твої фото розглядаю, – намагаючись посміхнутися, сказала Оля. – Про тебе пишуть. Оля повернула аркуш та показала чоловікові фото. Віктор глянув на них і застиг на місці

Оля повернулася додому раніше за чоловіка. На мить, поки чекала ліфт, зазирнула до поштової скриньки — прийшов лист. Покрутила дивний конверт у руках і поклала до своєї сумки.

Про лист вона відразу забула, бо поспішала приготувати вечерю. Сьогодні зненацька захотілося запекти м’ясо з ананасами під кисло-солодким соусом і подати його неодмінно на сирно-цибулевій подушці.

М’ясо потребувало трохи більше часу, ніж зазвичай йшло у господині на приготування, та й Олі захотілося приготувати ще солоний пиріг, щоб можна було взяти завтра з собою на роботу, тому вона швидко переодяглася і стала до плити.

Чоловік затримувався.

Сьогодні Оля цьому була рада, вечеря ще не була готова. Раніше вимовляла Віктору, дорікала тим, що затримується на роботі. Якби це ще хоч якось відображалося на зарплаті, Оля зрозуміла б, але грошей не ставало більше. Дружина навіть запропонувала чоловікові пошукати нове місце.

“Настав час розширювати житлоплощу, про дитину замислюватися”, – наводила доводи Оля. Віктор кивав, погоджувався, але нове місце роботи шукати не думав.

Їм обом по двадцять п’ять. Три роки спільного життя. Обидва молоді, енергійні, що тільки-но випурхнули зі стін університету і влаштувалися на першу в житті роботу. Очевидно, Віктор вважав, що рано ще змінювати непогану посаду, не час.

Для м’яса потрібно було зробити сирно-цибулеву подушку, а для цього цибулю накришити півкільцями. Раптом сталася біда, ніж зісковзнув…

Оля застрибала на місці, потім швидко відчинила кран і засунула палець під холодну воду…

М’ясо довго чекати не могло, тож Ольга вирушила шукати пластир. Кілька штук у неї були в сумочці, вона це знала, тому висипала весь її вміст на підлогу і знайшла заповітні смужки.

М’ясо вже стояло в духовці. Палець трохи заспокоївся. А на підлозі так і валявся весь вміст сумки. Оля сіла на підлогу і почала однією рукою збирати все назад. Лист потрапив під руку майже відразу. Вона згадала про нього та відкрила. У конверті було кілька аркушів, додані фотографії. Оля прочитала текст, покрутила в руках лист зі знімками.

– Як смачно пахне! – Вигукнув Віктор, ще не встигнувши увійти в квартиру.

Він роззувся і хотів було зробити крок у бік кухні, але там, біля столу, на підлозі сиділа Оля. Схвильована, з заплаканими очима. Дружина сиділа перед сумкою, тримала в руках якийсь лист і явно була засмучена.

– Ти чого на підлозі? — спитав нарешті Віктор.

— Та ось, твої фото розглядаю, — намагаючись посміхнутися, сказала Оля. – Про тебе пишуть. Впіймали, так би мовити, тебе на гарячому. Машина наша, ти не пристебнутий, ще й дівчину якусь не пристебнуту везеш. — Оля повернула аркуш та показала чоловікові фото.

Віктор несподівано змінився на обличчі і сів на стілець в коридорі:

— Мені… мені треба було тобі давно сказати, я не… хотів, щоб ти так дізналася.

— Думаєш, якби не надійшов лист, я б не дізналася?

— Пробач, Оля, ну правда, так негарно вийшло. Так, у мене інша… Я зустрічаюся з нею вже три місяці. Ми з нею працюємо разом. Квартиру доведеться продати, іпотеку ми не закриємо.

Віктор сидів, дивився в стіну, замість підійти до дружини і сказати все їй в обличчя.

Оля часто кліпала очима, до кінця не усвідомлюючи те, що вона зараз почула.

– Давай залишимось друзями. Я не хотів, вибач, — Віктор нарешті подивився на дружину.

Оля так само сиділа нерухомо на підлозі, розгублено тримала в руках листи.

— Здається пора діставати м’ясо з духовки, вже запах чую, — обережно сказав Віктор.

Олі вже було все одно, що там буде з м’ясом чи пирогом. Не до їжі, коли родину зруйновано.

Оля мовчки встала і на ватяних ногах підійшла до плити. Вимкнути тумблер виявилося не так просто, наче сили покинули її. Пиріг вийняти теж коштувало великих зусиль.

Віктор так і сидів у коридорі, мовчав. Мовчання ніби накаляло повітря в квартирі. Олі так багато хотілося сказати чоловікові, але вона не могла.

Раптом Віктор встав і сказав:

— Я тоді піду, речі заберу завтра чи у вихідні, як тобі буде зручно.

— Зачекай, — сказала Оля і схопила з підлоги конверт і папір. — Лист забери. Потрібно до кінця місяця сплатити штрафи за не пристебнутий ремінь. За себе та за цю твою…

Віктор широко розплющив очі. Зараз був час дивитися на його реакцію. Смішний вираз обличчя швидко змінився на розгубленість.

Оля подумала, що цей лист та ситуація була вчасно. Лист розлучення. Інакше б тривав обман ще дуже довго. А так. Є час ще встигнути. Встигнути побудувати нову родину та пізнати щастя.

Віктор взяв папери, навіть не глянувши на них, відчинив двері і вийшов. З кухні потягло запахом пирога, треба було його давно виймати з духовки. Оля пройшла на кухню і сіла за стіл. Вечерю ніхто не скасовував.

Вам також має сподобатись...

Алла Сергіївна приїхала в село до дочки Ірини. Вони попили чаю, Ірина накинула куртку, і поспішила на роботу. Алла Сергіївна зітхнула. Вона пішла в іншу кімнату і лягла на диван. Гарячий чай і втома зробили свою справу. Жінка заснула… Прокинулася Алла через те, що на подвір’ї загриміло щось на зразок відра. Вона встала й підійшла до вікна. Нікого. Наче здалося. Дочки теж не було. Але коли десь неподалік пролунали якісь звуки, стало зрозуміло – хтось є! Алла Сергіївна накинула куртку, вийшла на ґанок і застигла від здивування

Ольга та Дмитро повернулися із села. З повними сумками довелося підніматися пішки, ліфт зламався. – Все більше не можу, давай відпочинемо, – сказав Дмитро на п’ятому поверсі. – Ага. Давай, – погодилася Оля. – Тихо. Там хтось говорить, – прислухавшись сказав чоловік. На шостому поверсі говорила бабуся із квартири під ними. – Ходімо. Раптом стареньку обманюють. – Сказав Дмитро і продовжив підніматися. Ольга та Дмитро піднялися на шостий поверг і застигли від побаченого

Лариса вирішила зустрітися зі своєю подругою у кафе. Жінка вже зайняла столик, коли побачила, що прийшла Марія. – Привіт, подруго! Ну як у тебе справи? – сказала Марія, сідаючи за столик. – Привіт! Не питай, ця Юля мене вже дістала! – сказала Лариса. – І чим цього разу невістка невгодила? – усміхнулася подруга. – Зайшла до них сьогодні, в квартирі безлад, їсти не зварено, – почала пояснювати Лариса. – Ларисо, я повинна тобі дещо розповісти! – раптом сказала Марія і зупинилася, не наважуючись продовжити. – Та говори вже! – вигукнула Лариса. Але жінка навіть уявити не могла, що скаже їй подруга

Був ще самий початок робочого дня, як раптом у Ганни задзвенів телефон. Номер був незнайомий, але могли дзвонити й по роботі. Не роздумуючи, жінка взяла слухавку. – Це Ганна Дмитрівна? – почувся у слухавці жіночий голос. – Не стало вашого батька… Ганна застигла від несподіванки. – Ви помиляєтесь, у мене немає батька, – тільки й пробурмотіла вона. – Адресу я вам надішлю у повідомленні, – сказала незнайомка. – Прощання й поминки післязавтра. Ви повинні встигнути, якщо поспішите. Це дуже важливо… В телефоні почулися короткі гудки. Ганна сиділа дивлячись в одну точку. Вона не знала, що й думати