Про кохання

– Олю, а давай-но на нашу дачу зʼїздимо? – запропонував своїй доньці Анатолій Борисович. – Сто років там не були! Позасмагаємо собі біля річки, я порибалю… Та й будиночок заразом перевіримо, що там і як. – Та ну! – відповіла Оля невдоволено. – Зараз усі туди їдуть, кінець сезону… – Поїдемо електричкою, – сказав батько. – Швидше доберемося. Збирайся! Вирушили вони зранку. Оля явно нудьгувала. І тут раптом вона застигла, дивлячись кудись в кінець вагона. Анатолій Борисович теж глянув туди, і раптом побачив якогось хлопця, який сидів із дівчиною. Чоловік придивився до парочки й очам своїм не повірив

Говорять, що важко батькові одному виховувати доньку. Ще б пак!

Сина ще як-не-як, але дочку…

Дівчинці потрібен жіночий вплив, материнська любов і ласка, приклад мами перед очима.

Але Анатолію Борисовичу довелося займатися вихованням доньки самому.

Дружини не стало, коли Олі було всього шість років.

Були дві бабусі і дід. Але це взагалі! Вони так бавили малу, що вона тепер, що хотіла, те й робила. Прямо некерована стала!

Батькові доводилося іноді втручатися і виявляти строгість, щоб дочка не виходила з рамок зі старенькими.

Але в основному Оля була хорошою дівчинкою, слухняною. Навчалася непогано, тільки от спорту приділяла занадто багато часу, іноді на шкоду навчанню.

Але зате росла гарно підтягнутою, натренованою та впевненою в собі.

Анатолій Борисович не шукав собі пару. Після того, як не стало дружини він навіть і не думав про це.

А потім йому почало здаватися, що стороння жінка, прийшовши в їхню родину, порушить той баланс, ту душевну рівновагу, яку він створював роками.

Але за ці роки він досяг успіху в кар’єрі, доріс до директора компанії, його всі поважали.

Він хотів, щоб його дочка пишалася ним, брала з нього приклад у цілеспрямованості. Але успіхи батька її мало цікавили, а точніше вона просто не замислювалася про них.

І вчитися після школи пішла не туди, куди хотів тато. Він мріяв, щоб вона також стала архітекторкою і продовжила його справу. Але де там! Оля й слухати не хотіла і пішла вчити мови.

– Мови, тату, це наше все! Можливість роботи у хороших компаніях із зарубіжними партнерами, перспективи, знайомства…

Від її слів Анатолію Борисовичу робилося ніяково. Найменше на світі він хотів, щоб його єдина дочка покинула його і поїхала кудись в іншу країну. Але переконати Олю не вдалося. Куди захотіла, туди й вступила.

Перші два роки все йшло більш-менш непогано, навчання, мова, комп’ютер до півночі.

А потім, десь із третього курсу, почалося! Знову спорт, компанія за інтересами, а влітку походи в гори! Як же ж Анатолій Борисович не любив ці походи!

По-перше, він не знав людей, з яким Оля туди вирушала, по-друге, її не було вдома часом по два-три дні. Намети, ночівлі у лісі, погане харчування…

Інструкторові самому було всього двадцять три роки. Батько не спав ночами, коли Оля зі щасливим обличчям та важким рюкзаком вирушала у ці поїздки.

Поверталася вона голодна, з обвітреним обличчям, але щаслива!

Довго відмокала у ванні, голосно наспівуючи якусь студентську похідну пісню, а він готував їй їжу, думаючи про те, як би відволікти дочку від цього заняття.

Знову наближалося літо, а отже й ці нестерпні поїздки. З друзями вона так і продовжувала спілкуватися, і щось йому підказувало, що у Олі з’явився близький друг.

Але вона не ділилася з батьком, а він у душу не ліз. Точніше, не знав, як спитати.

Йому дуже хотілося змінити ситуацію, відволікти доньку від цих студентських розваг. І такий випадок йому видався, коли Оля закінчувала четвертий курс.

Анатолій Борисович прийняв до себе на роботу молодого, перспективного чоловіка двадцяти семи років.

Він був чудовим фахівцем, просто талант у галузі дизайну.

До того ж Денис не був одружений, міцно стояв на ногах, захоплений роботою, за яку отримував дуже непогані гроші!

Ну чим не наречений для його доньки, не те, що ці пройдисвіти і гульвіси. Пора вже їй припиняти це дитинство!

І він вирішив їх якось познайомити. Кілька разів Оля приходила до нього на роботу, але вічно в цих порваних джинсах з легковажним хвостиком на потилиці.

Але одного разу раптом з’явилася елегантна, на підборах, прийшла по гроші: вони з друзями вирушали в кафе на день народження до одного з хлопців.

В дверях несподівано з’явився Денис.

Він хотів був піти, але батько Олі запросив його увійти і познайомив із дочкою, на його щастя дуже пристойно одягненою.

Але Оля довго не затрималася, взяла гроші, поцілувала батька в щічку і побігла, побіжно попрощавшись з новим знайомим.

І все ж таки початок було покладено. Анатолій Борисович помітив, як чудово виглядала ця пара.

А тут якраз і корпоратив настав з нагоди двадцятиріччя заснування компанії.

Одне турбувало його, що свято заплановано на суботу, а Оля знову може зібратися у свій похід.

Але на щастя вона оголосила, що їхній інструктор у ці вихідні зайнятий, і похід скасовується. Все складалося якнайкраще.

І як же ж він був радий, коли бачив свою дочку у компанії Дениса.

Цілий вечір вони провели разом, танцювали, захоплено розмовляли.

І наступного дня Денис зізнався йому, що Оля — прекрасна дівчина, про яку він давно мріяв.

– Я не проти, Денисе. Я сподіваюся, що ви обмінялися телефонами?

Але Оля, хоч і сказала, що Денис їй сподобався, але від залицянь та його запрошень відмовлялася.

Так і проводила вона вільні вечори зі своїми друзями і хлопцем, якого одного разу вона привела додому.

Ним і виявився їхній інструктор Володимир, який справив на Анатолія Борисовича гнітюче враження.

Все ті ж порвані джинси, довге волосся, злегка розв’язні манери.

Ні, про такого нареченого для дочки не могло бути й мови.

А ось вона прямо світилася поруч із ним.

Анатолій Борисович засмутився. Як пояснити дочці, що… Хоча що тут пояснювати? Вона закохана…

І все ж, якою елегантною та приємною вона була з Денисом на корпоративі, і зовсім іншою у компанії цього Володимира, який, не соромлячись батька, посадив Олю собі на коліна і захоплено розповідав про їхні походи, багаття та пісні…

Наприкінці серпня відмінилася поїздка в Карпати. Анатолій Борисович сказав дочці:

– А поїхали на дачу?! Сто років там не були. Позасмагаємо собі біля річки, я порибалю. Та й будиночок заразом перевіримо, що там і як.

– Та ну! – відповіла Оля невдоволено. – Зараз усі туди їдуть, кінець сезону. Затори всюди…

– Поїдемо електричкою. Швидше доберемося. Там не так далеко від станції. Збирайся!

Вирушили вони зранку. Оля явно нудьгувала, а батько намагався її розвеселити і ненароком запитав про Дениса – чому відмовляється з ним хоча б зустрітися?

– Бо в мене хлопець є, тату. Ти весь час забуваєш про це. А він, між іншим, мене зі своєю мамою вже познайомив.

І тут вона застигла, дивлячись кудись у кінець вагона. Анатолій Борисович простежив за її поглядом і раптом побачив на передньому сидінні довговолосого хлопця у яскравій футболці…

Він обіймав за плечі дівчину, щось ніжно шепотів їй на вухо і хотів поцілувати у щічку.

Вона зі сміхом відвернулася від нього.

Анатолій Борисовичу придивився до того хлопця й очам своїм не повірив.

То був Володимир!

Але тут і їхня зупинка. Вони з Олею пробралися до виходу, хлопець їх помітив і сказав голосно, як нічого й не було:

– Привіт! На дачу?

Вони мовчки вийшли, не відповівши, і Оля розплакалася.

А Анатолій Борисович, як би не шкода йому було дочки, тріумфував у душі!

– Досить плакати, Олю! Ну, ти ж не дитина. Просто він він юний ще, зрозумій ти це. Не дозрів для серйозних стосунків…

– Тільки про Дениса свого мені зараз не треба, гаразд? – у сльозах сказала дочка.

– А я й не збирався. До Дениса тобі ще трохи дорости треба. Знаєш, коли ми з мамою чекали твого народження, я в глибині душі мріяв про сина. Але коли ти народилася, ця мрія відійшла на другий план, і я подумав тоді: донечка, ніжна, тендітна, як квіточка. Такою тебе намагався виховати. Але ці твої друзі, ця твоя компанія…

Оля витерла сльози і сказала твердим голосом:

– З нею закінчено.

…Анатолій Борисович, прийшовши у понеділок на роботу, запросив до себе Дениса і сказав:

– Оля розійшлася з її дружком. Причому мабуть назавжди. Вона сумує, звичайно, але, думаю, похід у кіно, наприклад, зможе її підбадьорити.

Не минуло й тижня, як Оля вирушила на перше побачення з Денисом.

Щасливіше за батька важко було знайти. Дочка подорослішала, взялася за навчання – останній рік і захист диплома.

А потім пошуки роботи.

Анатолій Борисович уже продумував варіанти, і тут Денис сказав ненароком, що хотів би одружитися з Олею.

– Дай їй диплом отримати спочатку. Але в принципі, я не проти, буду тільки радий.

Молоді люди тішили батька. Ольга знову світилася вся, нарешті вона перейнялася й увагою Дениса, і його любов’ю, і нарешті почала відповідати взаємністю. Справа йшла до заручин, тоді Анатолій Борисович і зустрів Юлію.

Так, за дочку він тепер був спокійний, і своє особисте життя настав час влаштовувати. Юлія була дуже елегантна, приємна в усіх відношеннях жінка, працювала адміністраторкою.

Вона була розлучена, мала дорослого сина.

Юлія прийшла в їхню компанію для переговорів щодо ремонту будівлі, але так, щоб збереглася колишня архітектура.

Усміхнена, спокійна жінка, без апломбу та зайвих амбіцій.

Денис розробляв проєкт, Юлія приходила на погодження, виявляла свій розум і такт у розмові.

І Анатолій Борисович закохався! Кілька разів вони сходили в ресторан і нарешті він запросив її до себе.

– Пора з донькою познайомити, – сказав він, сяючи від задоволення, хоч і трохи переживаючи.

Він уже сказав Олі про свою симпатію, на що вона відповіла:

– Татусю, я не проти, тільки давай так, щоб весілля не в один день. Спершу ми з Денисом.

Він тільки засміявся у відповідь. До цього ще далеко.

У неділю, відразу після захисту диплома Олі, Юлію було запрошено на обід.

Анатолій Борисович і Денис приготували мʼясо по-французьки. Оля приготувала салати і спекла еклери, бабуся навчила.

Коли все було майже готове, Анатолій Борисович поїхав по Юлію. Через пів години вони з’явилися. Стіл був накритий, і Оля з Денисом зустріли їх у вітальні.

І тут сталася несподіване.

Юля застигла в дверях, дивлячись на Олю, а та в свою чергу здивовано дивилась на неї.

– Здрастуйте, Юліє Василівно, – сказала вона нарешті. – Ну от ніяк не очікувала…

– І я не очікувала, Олю. Здрастуйте, молодята.

Анатолій Борисович із Денисом дивилися на них, нічого не розуміючи. Юлія поки що теж не знала, що сказати.

Зате сказала Оля:

– Татусю, ти сказав мені якось, що мріяв про сина. Тепер він у тебе може з’явитися, звуть його Володя, мій колишній хлопець. А це його мати. Проходьте до столу, Юліє Василівно.

Запала тиша.

І все ж вони всі сподобалися один одному. Обід пройшов непогано – розмови, в яких був легкий гумор, зняли напруженість обстановки.

Надвечір всі розійшлися. Анатолій Борисович повіз Юлію додому – їм було над чим подумати і що обговорити.

А безтурботні Оля з Денисом вирушили на прогулянку, щоб трохи провітритися й поговорити про випадковості, які ні-ні, та й трапляються в житті…

Вам також має сподобатись...

Олег був єдиним сином заможних батьків. Його батько мав свій продуктовий магазин. Мати Олега, Ганна Сергіївна, завідувала бухгалтерією. Батьки раділи, що син поряд з ними. – Треба Олежику нашому гідну наречену підшукати, – якось затурбувалася Ганна Сергіївна. – Та постривай ти! – махнув рукою батько. – Не поспішай… Він як впрягся в роботу, так ще й не гуляв до пуття! Дівок мало бачив. А ти його вже одружуєш… Ганна Сергіївна послухала тоді чоловіка. Та невдовзі сталося несподіване

Марина з чоловіком Валерієм купили хату в селі. В перший день Марина вирішила сходити у сільський магазин. Раптом жінка побачила, що за вітриною голосно сваряться якісь дід із бабою… – Може, через якусь спірну ділянку землі такі пристрасті, чи що? – подумала Марина. Повертаючись додому, вона побачила ту саму бабусю, яка заходила у двір навпроти її будинку. – Ну й сусіди! – подумала Марина. Наступного дня Валерій, пішов шукати по селу теслю – він вирішив поставити у дворі стіл з лавками. Валерій повернувся швидко. Марина глянула з ким він прийшов і застигла від здивування

Марійка жила в достатку. Її батько мав магазин одягу. Жила дівчина із сім’єю у власному будинку. Друзі Марійки були також із багатих сімей. На повноліття батько подарував улюбленій дочці квартиру, а потім і машину… Якось Марійка вирішила прогулятися парком. Додому вона поверталася на автобусі. Машину дівчина вирішила в той день не брати… У маршрутці їй поступився місцем якийсь хлопець. Марійка обернулась, глянула на нього й застигла від несподіванки

Тетяна крутилася на кухні, приготувала декілька салатів, запекла курочку. Жінка зробила красиву зачіску, одягла найкращу сукню. Аякже ж?! Сьогодні у гості прийде її коханий Сергійко. Все було вже готово, коли в двері подзвонили. – Щось він зарано, – подумала Таня, ще раз глянула на себе в дзеркало і пішла до дверей. Жінка відкрила двері і застигла на місці. – І як це розуміти!? – тільки й вигукнула вона, побачивши на порозі свого «гостя»